ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 826/5334/15
адміністративне провадження № К/990/27153/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Чумаченко Т.А., Васильєвої І.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Київської міської прокуратури на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 травня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 6 вересня 2022 року у справі №826/5334/15 за позовом прокуратури Солом`янського району м. Києва в інтересах держави в особі ДПІ у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Моноліт" про стягнення податкової заборгованості,
ВСТАНОВИВ:
У березні 2015 року позивач - прокуратура Солом`янського району м. Києва в інтересах держави в особі ДПІ у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Моноліт" про стягнення податкової заборгованості, в якому просив:
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Моноліт" податкову заборгованість в розмірі 4 780 820,40 грн, з них: податок на прибуток - 4 774 613,09 грн на користь бюджету та податок на додану вартість - 6 207,31 грн з усіх розрахункових рахунків, відкритих у банках.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 травня 2022 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 6 вересня 2022 року позов прокурора Солом`янського району м. Києва в інтересах держави в особі: Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо - комерційна фірма «Моноліт» про стягнення податкової заборгованості у розмірі 4 780 820,40 грн - залишено без розгляду.
Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що прокурор, діючи в інтересах держави в особі відповідного державного органу, і звертаючись до суду з позовом щодо стягнення заборгованості, фактично підмінює функції органів державного контролю суб`єктів владних повноважень, у яких функціонують юридичні служби. Оцінюючи підстави та повноваження прокурора на звернення до суду з даним позовом в інтересах Головного управління ДФС у м. Києві, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що прокурор не має повноважень на ведення справи у суді в інтересах держави в особі ДПІ у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві, оскільки прокурором не доведено необхідності захисту інтересів держави, так як податковий орган має можливість самостійно представляти свої інтереси в суді.
Не погоджуючись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, прокурор звернувся із касаційною скаргою до Суду касаційної інстанції, в якій просив їх скасувати, направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Зокрема, скаржник зазначив, що судами помилково застосовано положення ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року та п.3 ч.1 ст. 131-1 Конституції України, яка набрала чинності 30 вересня 2016 року, оскільки прокурор звернувся з позовом відповідно до положень ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру», який був чинний на момент пред`явлення позову, що є порушенням норм процесуального права та є підставою для задоволення касаційної скарги.
Крім того, скаржник в касаційній скарзі доводить, що суди дійшли необґрунтованого висновку про відсутність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді, оскільки через ненадходження коштів до бюджету інтереси держави залишаються не захищеними.
Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, відповідно до якої, підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Ключовим у цій справі є питання щодо права прокурора на звернення до суду з позовом.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами частини 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент звернення прокурора з позовом) передбачено, що суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, визначених Конституцією та законами України.
На час звернення до суду у березні 2015 року правовий статус прокурора було визначено статтями 121-123 Конституції України та Законом України «Про прокуратуру» №1789-XII від 05.11.1991 (далі - Закону №1789-XII).
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 121 Конституції України (у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду першої інстанції з позовом) прокуратура України становить єдину систему, на яку покладається, зокрема представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.
Положення статей 121, 123 Конституції України відсилали до спеціального закону, яким були визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді, а саме: Закону №1789-XII.
Відповідно до статті 36-1 цього Закону №1789-XII представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.
Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.
Представництво інтересів громадянина або держави здійснюється прокурором також на підставі заподіяння громадянину або державі шкоди внаслідок вчинення кримінального правопорушення чи іншого суспільно небезпечного діяння, передбаченого законом про кримінальну відповідальність.
За наявності підстав, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, з метою представництва громадянина або держави прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом: 1) звертатися до суду з позовами (заявами, поданнями); 2) вступати у справу, порушену за позовами (заявами, поданнями) інших осіб, на будь-якому етапі розгляду; 3) ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи; 4) брати участь у розгляді справ. Обираючи форму представництва, передбачену частиною п`ятою цієї статті, прокурор визначає, в чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави чи громадянина, обґрунтовує необхідність їх захисту.