ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 грудня 2022 року
м. Київ
cправа № 922/2275/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
представники учасників справи:
позивача - Гудкова Т. А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу 4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 )
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 14.12.2021 (судді: Гребенюк Н. В. - головуючий, Ільїн О. В., Шутенко І. А.) і рішення Господарського суду Харківської області від 13.09.2021 (суддя Буракова А. М.) у справі
за позовом Акціонерного товариства Українська залізниця в особі філії "Вокзальна компанія" Акціонерного товариства "Українська залізниця"
до Військової частини НОМЕР_1
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Адміністрація Державної прикордонної служби України,
про визнання договору укладеним,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст і підстави позовних вимог
1.1. У червні 2021 року Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Вокзальна компанія" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - філія "Вокзальна компанія" АТ "Укрзалізниця") звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (далі - військова частина НОМЕР_1 ) про визнання укладеним договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна - частини привокзальної площі асфальтованої біля входу тунелю вокзалу, площею 67,0 м2 та нежитлових приміщень - кімнат з № 235 по № 254, розташованих на цокольному поверсі будинку вокзалу, площею 283,7 м2, що перебувають на балансі виробничого підрозділу вокзал станції Харків-пасажирський філії "Вокзальна компанія" АТ "Укрзалізниця" (далі - орендоване майно).
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами існують орендні правовідносини за договором оренди від 23.10.2009 № 4377-Н, за умовами якого сторони зобов`язані укласти договір про відшкодування витрат позивача на утримання орендованого майна, а законом передбачено обов`язковість орендарів здійснювати витрати на утримання орендованого майна за договорами про відшкодування витрат балансоутримувачу.
Однак, як вказував позивач, відповідач ухиляється від укладання договору про відшкодування витрат балансоутримувача.
1.3. Військова частина НОМЕР_1 у відзиві на позовну заяву, заперечуючи проти її задоволення, вказувала на те, що з 30.06.2018 договір оренди від 23.10.2009 № 4377-Н припинив свою дію, а тому безпідставними є посилання позивача на умови цього договору.
Відповідач також вказував на те, що покладення та стягнення витрат з утримання приміщень на відповідача є таким, що суперечить вимогам діючого законодавства.
1.4. Адміністрація Державної прикордонної служби України у поясненнях на позовну заяву також просила відмовити в її задоволенні з підстав, аналогічних тим, що викладені відповідачем у відзиві на позовну заяву.
2. Короткий зміст судових рішень у справі
2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 13.09.2021, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 14.12.2021, позов задоволено повністю, визнано укладеним договір між філією "Вокзальна компанія" АТ "Укрзалізниця" та військовою частиною НОМЕР_1 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна.
Суди попередніх інстанцій вказали, що матеріалами справи доведено, що з метою досудового врегулювання спору позивач двічі звертався до відповідача з листами- пропозиціями щодо укладення договору про відшкодування витрат балансоутримувача з утримання орендованого майна.
Суди попередніх інстанцій з посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 24.09.2019 у справі № 922/3129/18, дійшли висновку, що обставини щодо обов`язковості відшкодування відповідачем позивачу витрат з утримання орендованого майна та щодо необхідності укладення договору про відшкодування витрат балансоутримувачу за орендованим майном, не потребують доказуванню.
Суди також вказали, що враховуючи обставини, встановлені у постанові Верховного Суду від 24.09.2021 у справі № 922/3129/18, а також умови укладеного між сторонами договору оренди нежитлових приміщень, зважаючи на ухилення відповідача від укладення договору про відшкодування витрат балансоутримувача, наявні правові підстави для задоволення позовних вимог у повному обсязі.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Харківської області від 13.09.2021 та постановою Східного апеляційного господарського суду від 14.12.2021, військова частина НОМЕР_1 у касаційній скарзі просить скасувати судові рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права та положення частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вказуючи на таке.
3.1.1. Скаржник зазначає, що за умовами договору оренди від 23.10.2009 № 4377-Н, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області (далі - РВ ФДМУ по Харківській області) об`єктом оренди було державне майно, а однією із сторін є державний орган, який виконує покладені на нього державою функції, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
З 01.12.2015 орендодавцем за договором оренди № 4377-Н стало Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - ПАТ "Укрзалізниця", правонаступником якого є АТ "Укрзалізниця").
Заявник касаційної скарги зазначав, що між сторонами договору оренди укладалися додаткові угоди щодо строку дії договору, а саме додаткові договори від 27.07.2016 № 2, від 01.09.2016 № 3, від 05.12.2016 № 4, від 25.04.2017 № 5, від 30.01.2018 № 6, від 23.05.2018 № 7.
Однак, як зауважує скаржник, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою та не досліджували питання стосовно того, що з 2018 року жодних документів між сторонами не було укладено.
Відповідно до пункту 10.1 договору оренди від 23.10.2009 № 4377-Н (у редакції додаткової угоди від 23.05.2018 № 7) термін дії договору встановлено до 30.06.2018.
Отже, скаржник акцентує увагу на тому, що договір оренди нерухомого майна від 23.10.2009 № 4377-Н припинив свою дію 30.06.2018 в порядку, передбаченому умовами самого договору, а тому посилання позивача на умови договору, який припинив свою дію, або вимоги щодо виконання умов такого договору, є безпідставними.
3.1.2. Скаржник наголошує, що суди не встановлювали обставини стосовно того, чи виконує філія "Вокзальна компанія" АТ "Укрзалізниця" договір оренди від 23.10.2009 № 4377-Н за які просить військову частину 9951 здійснювати компенсацію.
У той же час, як зазначає заявник касаційної скарги, позивач не здійснює утримання приміщення, не здійснює ремонт та технічне обслуговування приміщення. Утримання приміщення здійснюється військовою частиною НОМЕР_1 власними коштами та з використанням особистого майна, що підтверджується відповідними документами стосовно використаних військовою частиною НОМЕР_1 матеріалів з метою обладнання приміщення відділення інспекторів прикордонної служби "Харків", розташованого у приміщенні. Крім того прибирання території представники позивача не здійснюють, прибирання території виконують військовослужбовці військової частини НОМЕР_1 .
Скаржник зазначає, що про неналежне виконання позивачем своїх обов`язків військова частина НОМЕР_1 повідомляла, у тому числі, у листі від 11.03.2020 № 704/2579 (відповідь на лист щодо укладення договору від 14.01.2020). Отже, оскільки філія "Вокзальна компанія" АТ "Укрзалізниця" не несе будь-яких витрат, то такі витрати і не підлягають відшкодуванню.
3.1.3. Військова частина НОМЕР_1 наголошує, що суди не врахували той факт, що позивач вже звертався з позовом до суду до військової частини НОМЕР_1 з вимогою про зобов`язання укласти договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна, однак судовими рішеннями у справі № 922/3129/18, які були залишені без змін Верховним Судом, відмовлено у задоволенні позову.
3.1.4. Заявник касаційної скарги також звертає увагу на тому, що згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.07.2003 № 456-р "Про відкриття пунктів контролю через державний кордон" з метою впорядкування діяльності пунктів пропуску через державний кордон для залізничного сполучення визначено відкрити пункт контролю на залізничній станції Харків-Сортувальний, Харків-Пасажирський - для пункту пропуску Козача Лопань та військова частина НОМЕР_1 отримала у користування приміщення площею 283,7 м2.
Відповідно до пункту 25 Положення про пункти пропуску через державний кордон та пункти контролю, затвердженого поставною Кабінету Міністрів України від 18.08.2010 № 751 "Про затвердження Положення про пункти пропуску через державний кордон та пункти контролю" утримання пунктів пропуску, пунктів контролю здійснюється відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 22.02.1994 № 100 "Про стан виконання рішень Президента України і Уряду з питань додержання вимог прикордонного і митного законодавства" (далі - постанова Кабінету Міністрів України від 22.02.1994 № 100) та Порядку здійснення координації діяльності органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з питань додержання режимів на державному кордоні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.1999 № 48 та цього Положення.
Так, за змістом пункту 8 постанови Кабінету Міністрів України від 22.02.1994 № 100 обов`язок з утримання у пунктах пропуску через державний кордон приміщень покладається на Міністерство інфраструктури України.
При цьому зазначений нормативний акт не встановлює обов`язків, пов`язаних із утриманням приміщень, для інших суб`єктів господарювання, зокрема, для військової частини НОМЕР_1, відшкодування витрат із забезпечення водопостачанням та водовідведенням, електроенергією, опаленням, тощо.
Отже, скаржник наголошує, що покладення та стягнення витрат з утримання приміщень з військової частини НОМЕР_1 є таким, що суперечитиме вимогам діючого законодавства.
3.1.5. Військова частина НОМЕР_1 також зазначає, що відповідно до частини 3 статті 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Водночас, оскільки обов`язок укладення договору про відшкодування витрат за спожиту електроенергію, опалення, інше утримання приміщень, нормами чинного законодавства не встановлений - це є додатковою підставою для відмови у задоволенні позову.
Скаржник наголошує, що судова практика у такій категорії справ є однозначною та відповідає позиції Адміністрації Держприкордонслужби України про неприпустимість задоволення позову в аналогічних спорах, зокрема у справах № 5017/2947/2012 та № 916/1134/18, які не враховані судами.
3.1.6. Скаржник також зазначає, що у справі № 5023/482/11 за позовом Статутного територіально-галузевого об`єднання "Південна залізниця" в особі "Вокзал Харків - Пассажирський" до військової частини НОМЕР_1 про зобов`язання військову частину 9951 укласти договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна рішенням Господарського суду Харківської області від 09.03.2011, залишеним без змін постановою апеляційного суду від 18.04.2011, відмовлено у задоволенні позову.
3.1.7. Заявник касаційної скарги з посиланням на пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України зазначає про те, що у цьому випадку відсутня чітка позиція Верховного Суду в подібних правовідносинах відносно підрозділів Державної прикордонної служби України.
4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду
4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційне провадження, відкрите з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, слід закрити, а з інших підстав касаційного оскарження - залишити касаційну скаргу без задоволення з огляду на таке.
4.2. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду, після подання касаційної скарги.
З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.
4.3. Суди попередніх інстанцій установили, що 23.10.2009 між РВ ФДМУ по Харківській області (орендодавець) та військовою частиною НОМЕР_1 (орендар) укладено договір оренди № 4377-Н, за умовами якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно - частину привокзальної площі асфальтованої біля входу тунелю, площею 67,0 м2 та нежитлові приміщення - кімнати з № 235 по № 254, розташовані на цокольному поверсі 8-ми поверхового будинку вокзалу, площею 283,7 м2, що перебували на балансі вокзалу "Харків-Пасажирський" Південної залізниці (СТГО "Південна залізниця).
Сторони у договорі також передбачили такі умови:
- майно передається в оренду з метою розташування відділу прикордонної служби (пункту 1.2 договору);
- передбачені законодавством амортизаційні відрахування на орендоване майно нараховуються його балансоутримувачем і використовуються на повне відновлення орендованих основних фондів (пункту 4.1 договору);
- орендар зобов`язаний здійснювати витрати, пов`язані з утриманням орендованого майна. Протягом 15 робочих днів після підписання цього договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна у тому числі на компенсацію плати за землю або договори з відповідними комунальними службами на надання комунальних послуг орендарю з наданням орендодавцю копії цих договорів (пункту 5.11 договору).
Суди попередніх інстанцій установили, що орендар у встановлений пунктом 5.11 договору оренди договір з балансоутримувачем не уклав.
4.4. Суди також установили, що з 01.12.2015 орендодавцем за договором оренди від 23.10.2009 № 4377-Н стало ПАТ "Укрзалізниця" (правонаступником якого є АТ "Укрзалізниця"), у зв`язку з чим 08.02.2016 між позивачем та відповідачем було укладено додатковий договір № П/Л-16342/НЮ, за умовами якого орендодавцем майна, визначеного договором оренди від 23.10.2009 № 4377-Н, є ПАТ "Укрзалізниця".
У тексті договору скорочене найменування "Вокзал Харків - пасажирський" Південної залізниці замінено на повне найменування "Виробничий підрозділ "Вокзал станції Харків - Пасажирський" регіональної філії "Південна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" та скорочене найменування "Вокзал станції Харків - Пасажирський філії "Південна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця".
Договір оренди продовжено з 01.12.2015 по 31.03.2016 включно. Усі інші умови договору залишені без змін.
У подальшому між сторонами укладалися додаткові договори до договору оренди нерухомого майна від 23.10.2009 № 4377, якими змінювався строк дії договору (додатковий договір від 27.07.2016 № 2, додатковий договір від 01.09.2016 № 3, додатковий договір від 05.12.2016 № 4, додатковий договір від 25.04.2017 № 5, додатковий договір від 30.01.2018 № 6, додатковий договір від 23.05.2018 № 7).
За умовами додаткового договору від 23.05.2018 № 8 сторони встановили строк дії договору до 30.06.2018.
Суди попередніх інстанцій установили, що ураховуючи норми Закону України "Про Державну прикордонну службу України" щодо обов`язковості розташування пункту контролю Державної прикордонної служби України на території позивача, а також беручи до уваги відсутність з боку орендодавця заперечень щодо користування орендованим майном, фактичного користування відповідачем нерухомим майном, яке є предметом договору оренди від 23.10.2009 № 4377-Н, а також з огляду на обставини, встановлені у справі № 922/3129/18, строк договору оренди від 23.10.2009 № 4377-Н є продовженим.
4.5. Суди попередніх інстанцій також установили, що 14.01.2020 позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 з пропозицією щодо укладення договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна, що перебуває на балансі виробничого підрозділу вокзал станції Харків-пасажирський філії "Пасажирська компанія акціонерного товариства "Укрзалізниця" та надання комунальних послуг орендарю в редакції, запропонованій позивачем.
11.03.2020 військова частина НОМЕР_1 у листі № 704/2579 відмовилася від укладення договору про відшкодування витрат балансоутримувача, посилаючись на те, що у відповідності до положень постанови Кабінету Міністрів України від 22.02.1994 № 100 проведення роботи, пов`язаної з обладнанням, утриманням і ремонтом у пунктах пропуску через державний кордон приміщень для виконання розміщення відповідних прикордонних підрозділів, митних та інших установ, що здійснюють контроль на державному кордоні, покладається на Міністерство транспорту України та на Державний митний комітет пропуску для автомобільного сполучення.
4.6. Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що у постанові Верховного Суду від 24.09.2019 у справі № 922/3129/18 за позовом АТ "Укрзалізниця" в особі філії "Пасажирська компанія" до військової частини НОМЕР_1 про зобов`язання відповідача укласти з позивачем договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна площею 283,7 м2, що перебувають на балансі виробничого підрозділу вокзал станції Харків-пасажирський філії "Пасажирська компанія" ПАТ "Укрзалізниця" та надання комунальних послуг орендарю, в редакції позивача, а також стягнення з відповідача на користь позивача фактично понесені ним витрати по утриманню відповідача в сумі 440 309,94 грн зазначено таке.
Позовні вимоги у справі № 922/3129/18 обґрунтовані тим, що відповідач не виконав умови пункту 5.11 договору оренди від 23.10.2009 № 4377-Н, яким передбачено обов`язок відповідача протягом 15 робочих днів після підписання договору оренди укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна, у тому числі на компенсацію плати за землю або договори з відповідними комунальними службами на надання комунальних послуг орендарю. Крім того, відповідач ухиляється від укладання відповідного договору з позивачем, проте отримує від позивача послуги по утриманню орендованого майна, та не відшкодовує позивачу фактично понесені витрати по утриманню орендованого майна з 01.12.2015, у зв`язку з чим за період з 01.12.2015 до 31.03.2018 включно, сума витрат позивача склала 440 309,94 грн (пункт 1.2 постанови Верховного Суду від 24.09.2019).
Верховний Суд у постанові від 24.09.2019 у справі № 922/3129/18, змінюючи мотивувальну частину оскаржуваного судового рішення, визнав передчасним висновок судів попередніх інстанцій щодо правомірності позовної вимоги про зобов`язання відповідача укласти договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю, з огляду на те, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх прав.
Водночас у зазначеній постанові Верховного Суду вказано, що як вбачається з матеріалів справи, позивач двічі звертався до відповідача з пропозицією укласти договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг (претензії від 11.04.2017 № ЛВОК-2-09/705 та від 02.06.2017 № ЛВОК-2-01/967) з направленням відповідного проекту договору. Однак відповідач у відповідях на звернення позивача (листи від 18.05.2017 № 7 21/5791 та від 20.06.2017 № 271/7430) відхилив пропозиції позивача.
За висновком колегії суддів, у даному випадку відповідачем не було враховано, що відповідний договір мав бути укладений між сторонами, виходячи як з умов укладеного сторонами договору оренди, які є обов`язковими для виконання в силу вимог статті 629 Цивільного кодексу України, так і з норм законодавства, з урахуванням Примірного договору або за визначеними на розсуд сторін умовами.
При цьому у пункті 7.4 постанови Верховного Суду від 24.09.2019 у справі № 922/3129/18 вказано, що як встановлено судами попередніх інстанцій, на час звернення позивача з даним позовом до суду відповідач продовжує користуватися орендованими приміщеннями за відсутності заперечень щодо цього зі сторони орендодавця, а відтак у розумінні статті 764 Цивільного кодексу України договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором, що не спростовано сторонами.
У пунктах 7.14- 7.16 постанови Верховного Суду від 24.09.2019 у справі № 922/3129/18 зазначено таке:
"7.14. … обов`язок відповідача щодо здійснення витрат, пов`язаних з утриманням орендованого майна, та укладення договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна, у тому числі на компенсацію плати за землю або договорів з відповідними комунальними службами щодо надання комунальних послуг передбачених в п.5.11 Договору оренди. Названий пункт договору нарівні з іншими його умовами при підписанні додаткового договору з позивачем, як новим орендодавцем, погоджений сторонами, що не спростовано відповідачем, жодних змін або доповнень до цього пункту протягом строку дії Договору оренди не вносилось, у судовому порядку договір недійсним не визнавався, у зв`язку з чим він є обов`язковим до виконання сторонами.