ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2022 року
м. Київ
cправа № 551/1099/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Картере В.І. - головуючий, Банасько О.О., Пєсков В.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 26.08.2022 (колегія суддів у складі: Пуль О.А. - головуючий, Крестьянінов О.О., Фоміна В.О.)
у справі №551/1099/21
за позовом ОСОБА_1
до 1) Шишацького районного ВДВС Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції; 2) Головного управління Державної казначейської служби України у Полтавській області
про стягнення 20573,00 грн,
ВСТАНОВИВ:
Стислий зміст позовних вимог
1. ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Шишацького районного суду Полтавської області з позовом до Шишацького районного ВДВС Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - ВДВС) та Головного управління Державної казначейської служби України у Полтавській області (далі - Казначейська служба) про стягнення з Державного бюджету України 20573,00 грн виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, сплачених у межах виконавчого провадження №57755481.
2. Позов мотивований тим, що ВДВС безпідставно відмовило Позивачу в поверненні виконавчого збору та стягнутих витрат виконавчого провадження при виконанні вимоги Головного управління ДФС у Полтавській області (далі - ГУДФС) №Ф-18259-17У від 02.10.2018 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску у сумі 203730,08 грн при здійсненні ним підприємницької діяльності, із посиланням на положення статей 170, 1212 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 45 Бюджетного кодексу України, статей 27, 39 Закону України "Про виконавче провадження".
Рух справи
3. Ухвалою Шишацького районного суду Полтавської області від 15.11.2021 справу за вказаним позовом передано на розгляд до Господарського суду Полтавської області у зв`язку з тим, що спір належить до юрисдикції господарського суду з огляду на правову позицію, викладену в постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.03.2018 у справі №461/1930/16-ц, від 27.02.2019 у справі №405/4179/18, від 05.06.2019 у справі №454/1690/16, від 04.04.2020 у справі №925/1196/18, від 31.01.2020 у справі №523/5596/18, від 22.02.2021 у справі № 910/9554/20.
4. Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 20.01.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.
Стислий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
5. Рішенням Господарського суду Полтавської області від 09.03.2022 позов задоволено, стягнуто з Казначейської служби на користь Позивача 20573,00 грн виконавчого зборі та витрат виконавчого провадження.
6. Рішення мотивовано тим, що спірні грошові кошти підлягають поверненню Позивачу у зв`язку з визнанням протиправним та скасуванням відповідних вимог та рішень Головного управління ДФС у Полтавській області судовим рішенням у справі №440/2991/19.
7. При цьому місцевий господарський суд, посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 02.11.2011 №13-рп/2011 щодо повороту виконання рішення, погодився з доводами Позивача про те, що вимога Головного управління ДФС у Полтавській області №Ф-1825917У від 02.10.2018 є похідною від вимоги про сплату боргу (недоїмки) №0030691311 від 20.03.2018.
8. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 26.08.2022 рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення про відмову в позові повністю.
9. Постанова мотивована відсутністю підстав для застосування у цій справі повороту виконання рішення, враховуючи недоведеність Позивачем обставин перебування на виконанні у ВДВС вимоги №0030951311 від 20.03.2018, скасованої судовим рішенням у справі №440/2991/19, оскарження ним вимоги №Ф-18259-17У від 02.10.2018 про стягнення боргу в сумі 203730,08 грн, а також недоведеність сплати та зарахування до Державного бюджету України спірних сум виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.
10. Апеляційний господарський суд зазначив, що Державна казначейська служба України відповідно до законодавства здійснює лише виконання рішень суду про списання коштів Державного бюджету України, судовим рішенням заборгованість стягується з Державного бюджету України через казначейство, а не безпосередньо з органів казначейства як з окремих юридичних осіб.
Стислий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника
11. Позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
12. Касаційна скарга (з урахуванням заяви про усунення недоліків касаційної скарги) мотивована наявністю підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, передбаченої пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
13. Позивач посилається на неврахування судом висновку щодо застосування положень статей 2, 170 Цивільного кодексу України, статті 56 Господарського процесуального кодексу України, викладеної у постанові Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №910/23967/16.
14. Позивач наголошує, що обставини наявності відповідного виконавчого провадження, стягнення виконавчого збору, скасування рішень, на підставі яких проводилося стягнення спірних коштів, відповідачі фактично визнали з огляду на відсутність жодних заперечень щодо цього. При цьому Позивач посилається на докази, додані ним до позовної заяви, які не отримали належної правової оцінки апеляційного господарського суду, хоча зазначена в них інформація іншими доказами не спростована.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
15. Казначейська служба подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні вимог скарги, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
16. Зокрема, Казначейська служба наголошує, що вона не порушувала прав і законних інтересів Позивача, не може нести відповідальність за дії іншого державного органу, тому спірні суми судового збору та витрати виконавчого провадження підлягають стягненню з рахунків ВДВС, а не з Казначейської служби.
17. ВДВС у встановлений судом термін відзив на касаційну скаргу не надав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
18. ГУДФС винесло вимогу №Ф-0030691311 від 20.03.2018 про сплату Позивачем боргу (недоїмки) з єдиного внеску в сумі 132553,71 грн. Зазначена вимога винесена на підставі відомостей інформаційної системи органу доходів і зборів та акту документальної планової виїзної перевірки від 16.02.2018 за №243/16-31-13-11-16/2739809173.
19. ГУДФС прийняло рішення №0030741311 від 20.03.2018 про застосування штрафних санкцій щодо донарахування відповідним органом доходів та боргів або платником своєчасно ненарахованого єдиного внеску на суму 37768,04 грн на ім`я ФОП Грудіна С.М. (Позивача) за період з 01.01.2014 до 31.12.2016.
20. Доказів перебування вимоги від 20.03.2018 №Ф-0030691311 та рішення від 20.03.2018 на примусовому виконанні матеріали справи не містять.
21. За доводами Позивача, ГУДФС винесло вимогу №Ф-0047991311 від 08.05.2018 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску у сумі 28178,35 грн. Зазначена вимога винесена на підставі відомостей інформаційної системи органу доходів і зборів, акту документальної планової перевірки від 16.02.2018 за №243/16-31-13-11-16/2739809173, а також рішення ДФС України про розгляд скарги від 03.05.2018 №6233/Г/99-99-11-02-02-25. ГУДФС прийняло рішення №0048011311 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно ненарахованого єдиного внеску на суму 5635,67 грн.
22. Господарський суд першої інстанції встановив, що похідними від перелічених вимоги №Ф-0030691311 від 20.03.2018, рішення №0030741311 від 20.03.2018, вимоги №Ф-0047991311 від 08.05.2018 та рішення від 03.05.2018 №6233/Г/99-99-11-02-02-25 у сукупності є винесена у подальшому вимога ГУДФС №Ф-18259-17У від 02.10.2018.
23. Однак господарський суд апеляційної інстанції через відсутність у матеріалах справи акту планової перевірки від 16.02.2018 №243/16-31-13-11-16/6233/Г/99-99-11-02-02-25, вимоги від 08.05.2018 №Ф0047991311, рішення про розгляд скарги від 03.05.2018, рішення про застосування санкцій №0048011311 не взяв до уваги посилання на вказані обставини як такі, що не обґрунтовані належними та допустимими доказами.
24. Натомість, апеляційний господарський суд встановив, що вимога ГУДФС №Ф-18259-17У від 02.10.2018 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску станом на 30.09.2018 у сумі 203730,08 грн винесена на підставі відомостей інформаційної системи органу доходів і зборів.
25. Згідно з довідкою ВДВС №17.31-34/5403 від 07.06.2021 на виконанні ВДВС перебувало виконавче провадження №57755481 з виконання вимоги ГУДФС №Ф-18259-17У від 02.10.2018 про стягнення з Позивача боргу в сумі 203730,08 грн. Постановою ВДВС від 28.04.2021 закінчено виконавче провадження згідно з пунктом 9 частини 1 статті 39, статтею 40 Закону України "Про виконавче провадження". У ході виконання за ВП №57755481 проведено стягнення боргу в сумі 108142,19 грн та згідно з повідомленням ГУДФС про погашення (сплату) боргу (недоїмки) №158-13 від 19.04.2021 боржник самостійно погасив заборгованість на суму 95587,89 грн. Крім того, проведено стягнення виконавчого збору у сумі 20373,00 грн та витрат виконавчого провадження в сумі 200,00 грн.
26. Матеріали справи не містять документів та матеріалів виконавчого провадження №57755481, зокрема, постанов про відкриття та закінчення виконавчого провадження.
27. У Єдиному державному реєстрі виконавчих проваджень щодо виконавчого провадження №57755481 міститься така інформація: боржником є ОСОБА_1 (Позивач), стягувачем - ГУ ДФС у Полтавській області; ВДВС відкрито провадження 22.11.2018; виконавче провадження є завершеним.
28. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 24.11.2020 у справі №440/2991/19, яке залишено постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 10.03.2021 без змін та набрало законної сили, визнано протиправними та скасовано: податкові повідомлення-рішення ГУДФС від 20.03.2018 №0030771311, №0030921311, №0030951311, №0030931311, №0030801311 (у частині зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість на 75421,00 грн); вимогу ГУДФС про сплату боргу (недоїмки) від 20.03.2018 №Ф-0030691311; рішення ГУДФС про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 20.03.2018 №0030741311.
29. За відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 21.12.2020 Грудіним С.М. припинено статус фізичної особи - підприємця.
30. 05.11.2021 за результатами судового розгляду спору за вказаною адміністративною справою Позивач звернувся до ВДВС із заявою про повернення неправомірно стягнутих коштів виконавчого збору в сумі 20373 грн та 200 грн витрат у виконавчому провадженні №57755481.
31. Листом від 23.07.2021 за вих. №17.31-33/6999 ВДВС на заяву Позивача відповів про відсутність будь-яких законних підстав для повернення коштів у сумі 20573,00 грн, оскільки рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 24.11.2020 у справі №440/2991/19 скасовано вимогу Головного управління ДФС в Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 20.03.2018, тоді як в ході виконання ВП №57755481 проводилося стягнення боргу з Позивача згідно з вимогою №Ф-18259-17У від 02.10.2018. Тобто рішенням скасовано інший виконавчий документ, стягнення по якому не проводилося. А вимога ГУДФС про сплату боргу (недоїмки) від 20.03.2018 не перебувала на виконанні у ВДВС.
32. Матеріали справи не містять доказів сплати та зарахування до Державного бюджету України виконавчого збору у розмірі 20373,00 грн та витрат виконавчого провадження у розмірі 200,00 грн.
33. Наявні в матеріалах справи платіжні доручення, сплачені за період: з січня 2019 по квітень 2021 роки, не містять посилання на конкретне виконавче провадження, на виконання якого сплачено відповідні суми коштів.
Позиція Верховного Суду
34. Керуючись вимогами статей 14, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги та виходить з такого.
35. Предметом касаційного перегляду є судові рішення, ухвалені за наслідками розгляду позову про стягнення на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України з Державного бюджету України безпідставно стягнутих ВДВС з Позивача грошових коштів виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.
36. Відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала
37. З аналізу наведеної норми для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи. Тобто обов`язковими передумовами є збільшення майна однієї сторони (набувача), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення.
38. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Зокрема, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами статті 11 Цивільного кодексу України.