ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 грудня 2022 року
м. Київ
cправа № 916/329/21(916/3073/21)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Картере В.І. - головуючий, Банасько О.О., Огороднік К.М.,
за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,
представників учасників справи:
позивач - Бова Д.В.,
відповідач-1 - Ставніченко М.В.,
відповідач-2 - Джаноян Л.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 (колегія суддів у складі: Аленін О.Ю. - головуючий, Поліщук Л.В., Філінюк І.Г.)
у справі №916/329/21(916/3073/21)
за позовом розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Белрум" арбітражної керуючої Бови Д.В.
до 1) ОСОБА_2 ; 2) ОСОБА_1
про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння,
у межах справи №916/329/21
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Одесторг"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Белрум"
про банкрутство,
ВСТАНОВИВ:
Стислий виклад вимог позовної заяви
1. У жовтні 2021 року розпорядник майна Товариства з обмеженою відповідальністю "Белрум" (далі - ТОВ "Белрум", Боржник) арбітражна керуюча Бова Д.В. (далі - Позивач) звернулася до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до фізичної особи ОСОБА_2 (далі - Відповідач-1) та фізичної особи ОСОБА_1 (далі - Відповідач-2) про: визнання недійсним договору купівлі-продажу від 30.07.2020, укладеного між ТОВ "Белрум" та Відповідачем-1, що зареєстрований у реєстрі за №601; витребування у Відповідача-2 на користь ТОВ "Белрум" зупиночного місця №223, розташованого за адресою м. Одеса, Деволанівський узвіз, 12.
2. Звертаючись з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 30.07.2020, Позивач зазначив, що зазначений правочин укладено боржником у підозрілий період, майно було відчужено безоплатно, що зменшило майнові активи, з яких могли бути задоволенні вимоги кредиторів.
3. Позивач вважає, що оскаржуваний договір купівлі-продажу містить ознаки фраудаторного, та просить суд визнати його недійсним, а майно витребувати на користь ТОВ "Белрум" на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
4. 30.07.2020 між ТОВ "Белрум" та Відповідачем-1 укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу №601.
5. Відповідно до п. 1 даного договору ТОВ "Белрум" передає у власність, а Відповідач-1 приймає у власність зупиночне місце №223, що знаходиться за адресою м. Одеса, Деволанівський узвіз, 12, загальною площею 17,5 кв.м і зобов`язується сплатити його вартість за ціною та на умовах встановлених цим договором.
6. Сторони погодили, що продаж здійснено за ціною 120509,00 грн, які покупець зобов`язується перерахувати протягом 12 місяців з дня підписання договору, тобто до 30.07.2021 на рахунок продавця, після чого сторони мають підписати договір про повний розрахунок за продане майно (п. 2 договору).
7. Зазначене зупиночне місце оцінене у 120509,00 грн згідно зі звітом про оцінку майна від 23.07.2020, що був виконаний суб`єктом оціночної діяльності ТОВ "ЕКВОЛ" (п. 3 договору).
8. В подальшому, за договором купівлі-продажу від 15.06.2021 Відповідач-1 продав, тобто передав у власність, а Відповідач-2 купив, тобто прийняв у власність зупиночне місце №223, що знаходиться за адресою: м. Одеса, Деволанівський узвіз, 12, загальною площею 17,5 кв.м (п. 1 договору).
9. Відповідно до п. 2 договору продаж здійснено за ціною 180000,00 грн, які покупець сплатив шляхом безготівкового розрахунку на рахунок продавця на день укладення цього договору.
10. Оціночна вартість нерухомого майна становить 174708,00 грн згідно зі звітом про оцінку майна, виконаного фізичною особою-підприємцем Ковпаком Ігорем Петровичем 14.06.2021 (п. 3 договору).
Стислий виклад рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
11. Рішенням Господарського суду Одеської області від 15.06.2022 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
12. Рішення мотивовано тим, що на час подання позову до суду та до даного часу відповідний об`єкт нерухомості знаходиться у власності Відповідача-2.
13. Будь-яких договірних відносин між Позивачем та Відповідачем-2 щодо зупиночного місця №223 не існувало та не існує. Відповідач-2 є добросовісним набувачем зазначеного об`єкта нерухомості за відплатним договором.
14. Щодо посилання Позивача на наявність ознак фраудаторного правочину, суд першої інстанції зазначив, що оскільки звіт про проведення аналізу фінансово-господарського стану ТОВ "Белрум" та докази на підтвердження фінансового стану ТОВ "Белрум" було надано позивачем з порушенням вимог Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та не прийнято судом до розгляду, суд не встановив наявність або відсутність обставин, на які посилається Позивач.
15. Крім того, як відзначено судом першої інстанції, у додаткових поясненнях Відповідач-1 зазначив, що у Позивача на час укладення договору купівлі-продажу від 30.07.2020 у власності ТОВ "Белрум" перебувало також інше нерухоме майно, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
16. Щодо доводів Позивача про наявність у справі про банкрутство ТОВ "Белрум" доказів, необхідних для дослідження у даній справі, суд першої інстанції зазначив, що порядок подання доказів у справі позовного провадження, що розглядається у межах справи про банкрутство, є загальним та регламентується ст.ст. 80, 164-168 ГПК України.
17. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 рішення Господарського суду Одеської області від 15.06.2022 скасовано. Ухвалено нове рішення. Позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу №601 від 30.07.2020, укладений між ТОВ "Белрум" та Відповідачем-1. Витребувано у Відповідача-2 на користь ТОВ "Белрум" зупиночне місце №223, що знаходиться за адресою м. Одеса, Деволанівський узвіз, 12, загальною площею 17,5 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 420644751101. Здійснено розподіл судового збору.
18. Господарський суд апеляційної інстанції виходив з такого:
19. На дату укладення спірного правочину боржник вже не міг самостійно погасити наявну заборгованість перед кредиторами, а передача майна покупцю за визначеною у договорі ціною, яку так й не було сплачено, була здійснена з наміром виведення активів боржника та непогашення заборгованості перед кредиторами.
Майно, яке було предметом спірного договору купівлі-продажу від 30.07.2020, в подальшому було передано в іпотеку ОСОБА_3 задля забезпечення особистих зобов`язань ОСОБА_4 за іпотечним договором від 12.10.2020 за №2514. При цьому, ОСОБА_4 з 05.12.2016 по 09.02.2021 був засновником ТОВ "Белрум". Отже, покупець за спірним договором через декілька місяців після його укладення стала майновим поручителем засновника боржника. Наведене, на переконання господарського суду апеляційної інстанції ставить під сумнів добросовісність сторін під час укладення ними правочину та наявності волі на настання правових наслідків для сторін, зокрема бажанні Відповідача-1 виконати своє зобов`язання по оплаті ціни продажу Боржнику.
20. Під час розгляду справи у суді першої інстанції, Боржник наголошував на тому, що нерухоме майно за оспорюваним правочином було відчужено за ціною, що є значно нижчою за ринкову.
21. У наявних матеріалах справи міститься здійснений на замовлення Боржника висновок експерта №68/10-21 за результатами проведення експертного оціночно-будівельного дослідження складений експертно-технічним центром "Статус" 10.11.2021, за висновками якого ринкова вартість машиномісця №223, що знаходиться за адресою: м. Одеса, Деволанівський узвіз, 12, загальною площею 17,5 кв.м станом на 30.07.2020 становить 411800,00 грн, який безпідставно не було прийнято судом першої інстанції як доказ, із посиланням на несвоєчасне його подання Боржником до суду.
22. Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що місцевим господарським під час прийняття оскаржуваного рішення не було враховано вищенаведеного, що призвело до помилкових висновків щодо необґрунтованості заявлених позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу недійсним та відсутності підстав для їх задоволення.
23. З огляду на наявність підстав для визнання договору купівлі-продажу від 30.07.2020 за №601 недійсним, господарський суд апеляційної інстанції вважав обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача про витребування у ОСОБА_1 зупиночного місця №223, що знаходиться за адресою: м. Одеса, Деволанівський узвіз, 12 на підставі ст. 388 ЦК України, що є ефективним способом захисту порушеного права власності.
Стислий виклад вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника
24. ОСОБА_1 (далі - скаржник) звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить cкасувати постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 27.09.2022, а рішення Господарського суду Одеської області від 15.06.2022 залишити в силі.
25. Підставами касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає п. 2, п. 3, п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
26. Скаржник вказує щодо необхідності відступлення від висновку Верховного Суду стосовно застосування ст. 86 ГПК України, викладеного у постановах від 21.11.2019 у справі №911/2548/18 (в межах справи №917/50/13-г про банкрутство), від 26.01.2022 у справі №5011-15/2045-2012(910/1631/20). Також скаржник зазначає щодо необхідності відступлення від висновку Верховного Суду щодо застосування ст. 388 ЦК України, викладеного у постанові від 20.02.2020 у справі №922/719/16. Крім того, скаржник вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування ст.ст. 80, 119 ГПК України у подібних правовідносинах (у справі за позовом ліквідатора боржника про визнання правочину недійсним та витребування майна у фізичної особи в межах справи про банкрутство на підставі ч. 1 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ)). Також скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права: ст.ст. 13, 80, 86, ч. 5 ст. 236 ГПК України щодо повного та всебічного дослідження обставин, доказів та аргументів сторін, що мають значення для розгляду справи.
27. Скаржник вважає, що висновок експерта №68/10-21 за результатами проведення експертного оціночно-будівельного дослідження від 10.11.2021 вже існував на момент подачі до суду відповіді на відзив, однак про нього у відповіді не зазначалося та не долучалося, питання щодо проведення судової експертизи з визначення ринкової вартості не ставилося. Господарським судом Одеської області встановлено, що Позивачем не надано суду достатніх обґрунтувань неможливості подання доказів у строк встановлений ч. 2 ст. 80 ГПК України, а тому ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.01.2022 у задоволенні вищевказаних клопотань Позивача було відмовлено.
28. На переконання скаржника господарський суд апеляційної інстанції неправильно застосував ст. 80 та ст. 119 ГПК України, тоді як наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування ст.ст. 80, 119 ГПК України у подібних правовідносинах, а саме у справі за позовом ліквідатора боржника про визнання правочину недійсним та витребування майна у фізичної особи в межах справи про банкрутство на підставі ч. 1 ст. 42 КУзПБ.
29. У касаційній скарзі зазначено, що врахування судом доказів, наявних у матеріалах справи №916/329/21 про банкрутство, без їх належного подання та долучення до матеріалів справи №916/329/21(916/3073/21) порушує основні засади (принципи) господарського судочинства, передбачені ч. 3 ст. 2 ГПК України, а саме: рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та диспозитивності.
30. Скаржник вважає, що Позивачем не було доведено обґрунтованості позовних вимог, оскільки ним не було долучено до позову ні звіту про аналіз фінансово-господарської діяльності Боржника, ні копій банківських виписок, ні звіту про оцінку майна, а також не зазначено причини, чому такі докази не можуть бути подані.
31. На думку скаржника наразі відсутні докази, які б достеменно підтвердили неплатоспроможність боржника станом на 30.07.2020, тобто на день укладення оспорюваного правочину.
32. Скаржник вважає, що у разі доведення незаконності дій посадових осіб Боржника та ОСОБА_2, спрямованих на виведення майна із власності боржника, саме на них повинна покладатися відповідальність, у тому числі, у вигляді майнових та фінансових втрат, а не на добросовісного набувача цього майна.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
33. Відповідач-1 подав відзив до Верховного Суду, в якому просить cкасувати постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 27.09.2022, а рішення Господарського суду Одеської області від 15.06.2022 залишити в силі.
34. Відзив обґрунтований тим, що при поданні позовної заяви та усіх наступних процесуальних документів, Позивачем жодного разу не було зазначено, що 01.10.2021 арбітражним керуючим Бовою Д.В. було укладено та підписано договір та заяву на проведення оцінки майна ТОВ "Белрум" (машиномісця №223), копій вказаних документів Позивач суду не надавав (хоча, вони нібито вже були у нього в наявності), а також розпорядник майна ТОВ "Белрум" не вказувала, що виконання вказаного договору зупинено через брак грошових коштів.
35. Відповідач-1 вказує на те, що вартість зупиночного місця № 223 у розмірі 120509,00 грн, за якою воно було продане на користь ОСОБА_2, не визначалась сторонами, а була визначена згідно зі звітом про оцінку майна від 23.07.2020, що був виконаний суб`єктом оціночної діяльності - ТОВ "ЕКВОЛ". Вказаний звіт є чинним, під час його складання суб`єктом оціночної діяльності дотримано всі вимоги чинного законодавства.
36. Також відповідач-1 вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції про те, що оспорюваний правочин фактично був безоплатним, оскільки це не відповідає дійсності та спростовується матеріалами справи.
37. Позивач подав відзив до Верховного Суду, в якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити повністю, а постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 27.09.2022 залишити без змін.
38. Позивач зазначає, що доводи скаржника у частині неможливості подання висновку експерта, оскільки він створений після подання позову, є необґрунтованими.
39. Окрім того, Позивач вважає, що довід скаржника про відступ від висновку про застосування ст. 86 ГПК України, викладеного у постанові Верховного Суду від 21.11.2019 у справі №911/2548/18 (в межах справи №917/50/13-г про банкрутство) є необґрунтованим, оскільки скаржник не враховує специфіку розгляду справ у межах справи про банкрутство. Крім того, у випадку відступу від зазначеного висновку нівелюється вся суть розгляду справ у межах справи про банкрутство. Наразі ситуація, яка склалася, є цілком логічною: окрема справа розглядається в межах справи про банкрутство, тобто учасники нової справи входять у весь комплекс уже існуючих правовідносин, а тому мають самі знайомитися з раніше поданими доказами.
40. Також Позивач зауважує на тому, що купівля майна за вочевидь заниженою в понад два рази ціною виключає можливість визнання скаржника добросовісним набувачем.
41. 08.12.2022 до Верховного Суду від Позивача надійшло клопотання про відкладення судового засідання у справі, яке обґрунтовано необхідністю забезпечення єдності судової практики, для уникнення формування взаємно суперечливих висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, оскільки 29.11.2022 та 30.11.2022 Верховним Судом за результатом розгляду справ №916/329/21(916/2710/21), №916/329/21(916/3265/21), правовідносини у яких є подібними зі справою, яка переглядається, були прийняті постанови, якими залишено постанови суду апеляційної інстанції без змін.
42. Верховний Суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні (ст. 202 ГПК України).
43. Верховний Суд не вбачає підстав для задоволення зазначеного клопотання та відкладення розгляду справи з огляду на те, що ст. 202 ГПК України не містить таких підстав для відкладення розгляду справи, які наведені у клопотанні Позивача.
44. Також Верховний Суд бере до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи судом. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку неодноразово було предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах проти України, відповідно до висновків якого обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
45. Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час розгляду позовних вимог розпорядника майна ТОВ "Белрум" арбітражної керуючої Бови Д.В. про визнання недійсними договору купівлі-продажу та витребування у Відповідача-2 на користь Боржника нерухового майна.
46. Частиною 1 cт. 2 ГПК України завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
47. Частинами 1, 2 ст. 7 КУзПБ передбачено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує, зокрема, всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України.
48. Верховний Суд неодноразово висловлював позицію щодо концентрації всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є задоволення вимог кредиторів.
49. З моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.
50. Верховний Суд наголошує, що на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, провадження у справі про банкрутство має за мету задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. При цьому обов`язковим завданням провадження у справі про банкрутство є справедливе задоволення усієї сукупності кредиторів.
51. Розглядаючи позов в межах справи про банкрутство, суд в провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника не повинен обмежуватися дослідженням доказів, наданих заявником та іншими учасниками провадження (матеріали позовного провадження), але має в силу наведених вище особливостей природи банкрутства надавати оцінку заявленим вимогам з урахуванням дослідження усієї сукупності доказів, в тому рахунку і тих, що містяться в матеріалах справи про банкрутство боржника. Вказане сприяє ухваленню законного та обґрунтованого судового рішення щодо відповідних вимог, а також дотриманню принципу процесуальної економії господарського судочинства сутність якого полягає в тому, що б під час розгляду справи в суді для найбільш повного та всебічного розгляду справи використовувати всі встановленні законом засоби з урахуванням строків визначених нормами процесуального права.
52. Таку правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 21.11.2019 у справі №911/2548/18 (в межах справи №917/50/13-г про банкрутство) та від 26.01.2022 у справі №5011-15/2045-2012(910/1631/20), і Верховний Суд не вбачає підстав для відступу від неї. Відтак, аргументи касаційної скарги у наведеній частині є необґрунтованими.
53. Спірним питанням у зазначеній справі, з огляду на природу та характер правовідносин, зміст заявлених вимог та доводів сторін, є питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання оспорюваного договору недійсним.
54. Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.
55. Така правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2020 у справі №922/719/16, від 28.09.2021 у справі №21/89б/2011(913/45/20).
56. Стаття 42 КУзПБ встановлює підстави, з яких правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, а також правові наслідки визнання таких правочинів недійсними.
57. В порядку передбаченому ст. 42 КУзПБ можуть бути визнаними за спеціальними підставами окремі правочини боржника, що не виключає можливості визнання недійсними правочинів боржника також відповідно до ст.ст. 203, 215 ЦК України, оскільки тільки в межах провадження у справі про банкрутство законодавець визначив підсудність суду справ про визнання недійсними правочинів боржника, не обмежуючи підстав, за якими заявляються вимоги про визнання недійсним правочину (п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України).
58. Верховний Суд зауважує, що угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.
59. Позивач має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України) і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена ст. 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена ст. 228 ЦК України.
60. Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
61. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.