ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 листопада 2022 року
м. Київ
Справа № 9901/337/21
Провадження № 11-116заі22
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Гриціва М. І.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Штелик С. П.
розглянула в порядку письмового провадженняапеляційну скаргу ОСОБА_1, який діє через свого представника адвоката Кунянського Станіслава Михайловича, на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 вересня 2022 року (судді Гончарова І. А., Блажівська Н. Є., Васильєва І. А., Олендер І. Я., Ханова Р. Ф.) у справі № 9901/337/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, і
УСТАНОВИЛА:
1. У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Президента України Зеленського В. О. щодо неоприлюднення наявної в нього публічної інформації, отриманої від Служби безпеки України, розвідувальних органів України або від будь-яких інших осіб стосовно ОСОБА_1, на підставі якої Президент України Зеленський В. О. стверджував, що "ІНФОРМАЦІЯ_1" (орфографія оригіналу збережена); ця інформація становить суспільний інтерес, про її наявність Президент України стверджував у своєму інтерв`ю від ІНФОРМАЦІЯ_2 року, поширеному в мережі "Інтернет";
- зобов`язати Президента України Зеленського В. О. оприлюднити наявну в нього публічну інформацію, отриману від Служби безпеки України, розвідувальних органів України або від будь-яких інших осіб стосовно ОСОБА_1, яка становить суспільний інтерес і про наявність якої Президент України висловився у своєму інтерв`ю від ІНФОРМАЦІЯ_2 року, оприлюдненому в мережі "Інтернет", на підставі якої Президент України Зеленський В. О. стверджував, що "ІНФОРМАЦІЯ_1" (орфографія оригіналу збережена).
Вимоги мотивував тим, що такими висловлюваннями Президент України повідомив невизначеному колу осіб інформацію, яка очевидно становить суспільний інтерес.
На цій підставі позивач вважає, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 3, частини першої статті 10 Закону України від 13 січня 2011 року № 2939-VI "Про доступ до публічної інформації" (далі - Закон № 2939-VI) Президент України як розпорядник інформації зобов`язаний оприлюднити наявну в нього достовірну, точну та повну інформацію, а він має законне право на доступ до інформації щодо нього, яка збирається та зберігається будь-яким розпорядником інформації.
Позивач наголошує й на тому, що має право знати в період збирання інформації, але до початку її використання, які відомості про нього та з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються, передаються чи поширюються. Своєю чергою Президент України частково використав та поширив наявну у нього інформацію стосовно ОСОБА_1, однак зробив це без додержання вимог пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 2939-VIщодо обов`язку оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію.
Протиправну бездіяльність відповідач допустив саме під час здійснення владних управлінських функцій як суб`єкт владних повноважень - розпорядник публічної інформації, оскільки таку інформацію Президент України отримав від Служби безпеки України та розвідки в порядку реалізації ним повноважень, обумовлених пунктом 17 частини першої статті 106 Конституції України. Відповідно до пункту 7 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за цими видовими ознаками такий спір належить до публічно-правових, на який поширюється юрисдикція адміністративного суду.
2. Обґрунтовуючи відзив на позовну заяву, відповідач зазначив, що заявлені позовні вимоги безпідставні і такі, що не підлягають задоволенню. Позивач не зазначив в адміністративному позові, яку саме інформацію вважає публічною та просить оприлюднити. Більше того, що позивач суперечливо визначив її характер: то називає її інформаціє, яка становить суспільний інтерес, то відомостями, які збираються розпорядником інформації стосовно позивача.
Зазначає, що названа в прохальній частині адміністративного позову інформація, яку позивач просить зобов`язати відповідача оприлюднити, не належить до визначеної статтею 15 Закону № 2939-VI, яку розпорядник інформації зобов`язаний опубліковувати.
До того ж за характером запитувана інформація не може належати до публічної інформації в розумінні статті 1 Закону № 2939-VI, позаяк за Законом України від 01 червня 2010 року № 2297-VI "Про захист персональних даних" має стосунок до конфіденційної інформації, що містить персональні дані про особу.
Відтак відповідач підсумовує, що у випадку з позовом ОСОБА_1 немає ознак порушення його прав у сфері інформаційних правовідносин, які підлягають судовому захисту, як і немає проявів владно-управлінських функцій, які відповідач здійснював стосовно ОСОБА_1 у спірних правовідносинах, що є невід`ємною ознакою адміністративного спору.
3. У відповіді на відзив відповідача позивач звертає увагу на те, що у цій справі оскаржується незаконне використання і поширення Президентом України інформації про ОСОБА_1, яка за своїм змістом є суспільно необхідною інформацією. Незаконне використання і поширення такої інформації полягає в тому, що відповідач оприлюднив наявну в нього інформацію з порушенням вимог пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 2939-VIщодо її достовірності, точності і повноти (всебічності). А це, своєю чергою, дозволяє стверджувати, що оприлюднення публічної суспільно необхідної інформації про особу без додержання вимог закону є незаконним використанням і поширенням такої інформації.
4. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 25 серпня 2021 року позовну заяву залишив без руху з тих підстав, що всупереч вимогам статті 160 КАС України позивач не обґрунтував, які саме його права / інтереси, якими повноваженнями Президента України порушені.
Цей же суд ухвалою від 06 вересня 2021 року позовну заяву повернув позивачу на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 27 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнила. Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 вересня 2021 року скасувала, а справу направила до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 12 вересня 2022 року на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України провадження у справі закрив.
5. ОСОБА_1 не погодився із цим вирішенням справи і звернувся до Великої Палати Верховного Суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції про закриття провадження у справі та направити її до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Мотивами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не зважив на здійснений Великою Палатою Верховного Суду апеляційний перегляд ухвали про повернення позовної заяви у цій справі, за наслідками якого Велика Палата Верховного Судуне встановила порушення правил юрисдикції адміністративних судів.
З погляду апелянта, суд помилково не застосував пряму норму Закону № 2939?VI, згідно з якою оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до положень КАС України. Суд не надав значення тому, що заявлений у справі спір стосується порушення права позивача на доступ до інформації про нього шляхом її оприлюднення, як того вимагає цей Закон.
Обґрунтовує апеляційну скаргу й тим, що оскаржене судове рішення ухвалив незаконний склад суду, оскільки в його ухваленні брав участь суддя, який підлягав відведенню від розгляду справи на підставі заявленого обґрунтованого відводу, але безпідставно не був відведений від розгляду цього спору.
Вважає, що суд хибно допустив до участі в судових засіданнях і приймав заяви по суті справи від особи, яка не мала повноважень здійснювати самопредставництво Президента України.
Зазначає також, що Велика Палата Верховного Судуповинна відступити від раніше сформованих правових висновків щодо "спорів, які не підлягають розгляду в порядку жодного судочинства", оскільки, на думку апелянта, такого змісту висновки виглядають штучними і шкідливими, бо перешкоджають реалізації права на доступ до суду.
6. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 05 жовтня 2022 року відкрила апеляційне провадження у цій справі, а ухвалою від 26 жовтня 2022 року призначила справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження на 24 листопада 2022 року.
7. У відзиві на апеляційну скаргу представник Президента України просить залишити її без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12 вересня 2022 року без змін.
Спростовуючи твердження апелянта про наявність висновку Великої Палати Верховного Суду про відсутність підстав для закриття провадження у цій справі, зазначає, що Велика Палата Верховного Суду, коли переглядала в апеляційному порядку ухвалу про повернення позовної заяви, не досліджувала фактичні обставини справи, а ухвалила рішення суто з процесуальних питань.
Наголошує, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, слушно зважив на норми матеріального права у взаємозв`язку із вимогами статті 2 КАС України та дійшов вивіреного висновку про те, що Президент України не вчинив дії та не допустив бездіяльності, які би об`єктивно могли призвести до виникнення публічних правовідносин із позивачем (у контексті заявленого позову). Із цього підсумовує, що ініційований позивачем спір не належить до тих, які підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Безпідставними вважає доводи апеляційної скарги стосовно незадоволення заяви позивача про відвід судді Гончарової І. А., оскільки вони не узгоджуються з визначеними статтею 36 КАС України підставами для її задоволення. Жоден із цих доводів не містить у собі чинників, які би підпадали під передбачені процесуальним законом підстави для відводу судді й зумовлювали їхнє застосування.
Відносно міркувань апелянта про участь неуповноваженої особи відповідача в судових засіданнях повідомив, що вони є непереконливим й фактично зайвими, позаяк питання участі відповідних осіб як самопредставників Президента України неодноразово розглядалось судами різних інстанцій, зокрема й Великою Палатою Верховного Суду, які не визнавали самопредставників глави держави "неуповноваженими особами".
8. Велика Палата Верховного Суду дослідила наведені в апеляційній скарзі доводи, зважила на письмові звернення, що надійшли на адресу суду, переглянула оскаржуване судове рішення і дійшла висновку про таке.
У цій справі суд першої інстанції, коли закривав провадження у справі, виходив з того, що Президент України не вчинив дії та не допустив бездіяльності, які би за фактичних обставин справи об`єктивно могли призвести до виникнення публічно-правових відносин. Із цього суд виснував, що ініційований позивачем спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Ба більше, суд зазначив, що спір у цій справі не підлягає судовому розгляду, і положення частини першої статті 238 та статті 239 КАС України до неї не застосовуються.
З погляду суду, позивач не звертався і не вважав за потрібне звертатися до відповідача як суб`єкта владних повноважень - розпорядника публічної інформації із запитом на інформацію в порядку Закону № 2939-VI, а це, своєю чергою, дозволяє стверджувати про те, що немає дій чи бездіяльності з боку Президента України, які би перешкоджали доступу ОСОБА_1 до публічної інформації, щодо якої виник спір.
Підтвердженням того, що спір у цій справі не підпадає під юрисдикцію адміністративного суду, суд назвав те, що інтерв`ю публічного діяча та висвітлена в ньому інформація за своєю сутністю не є виконанням саме публічно-владних управлінських функцій, зосібна й стосовно позивача.
9. Відповідаючи на порушені в апеляційній скарзі питання, потрібно виходити з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частинами другою, шостою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 102 Основного Закону України передбачено, що Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.
Відповідно до частини третьої статті 106 Конституції України Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.
Положеннями статті 34 Конституції України визначено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Закон № 2939-VI установлює порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.