Постанова
іменем України
08 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 161/3720/20
провадження № 51-2639 км 22
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_4,
суддів ОСОБА_5, ОСОБА_6,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_7,
прокурора ОСОБА_8,
захисника ОСОБА_9,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 травня 2021 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 18 серпня 2022 року у кримінальному провадженні № 12020030010000376 від 29 січня 2020 року за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 травня 2021 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 369 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.
Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 вересня 2020 року, яким ОСОБА_1 засуджено за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік та на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік, постановлено виконувати самостійно.
Згідно з вироком ОСОБА_1 було визнано винуватим у тому, що він вчинив протиправні дії, які виразились у пропозиції службовій особі надати неправомірну вигоду за невчинення службовою особою в інтересах того, хто пропонує, обіцяє та надає таку вигоду, будь-якої дії з використанням наданої їй влади, за наступних обставин.
28 жовтня 2019 року командир роти №4 батальйону управління патрульної поліції у Волинській області капітан поліції ОСОБА_2 (далі - капітан поліції ОСОБА_2 ) та поліцейський взводу №2 роти №3 батальйону управління патрульної поліції у Волинській області капрал поліції ОСОБА_3 (далі - капрал поліції ОСОБА_3 ), будучи у форменому одязі із знаками розрізнення, отримавши табельну вогнепальну зброю та спеціальні засоби, заступили на чергування на патрульному автомобілі марки "Mitsubishi Outlender", державний реєстраційний номер НОМЕР_1, у складі екіпажу "Цунамі 0151", згідно розстановки нарядів Управління патрульної поліції у Волинській області з 07:00 по 19:00 28 жовтня 2019 року. Відповідно до закону України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" та закону України "Про Національну поліцію", вказані працівники поліції є службовими особами правоохоронного органу - Національної поліції.
Того ж дня вищезазначені працівники поліції, виконуючи свої службові обов`язки з охорони громадського порядку, на вул. Глушець у м. Луцьку помітили транспортний засіб марки "DodgeRAM VAN", державний реєстраційний номер НОМЕР_2, водій якого рухався з порушенням п. 31.4.3 Правил дорожнього руху, а саме на вказаному транспортному засобі була відсутня права передня фара, у зв`язку з цим, перед круговим перехрестям вул. Шопена та просп. Перемоги даний транспортний засіб було зупинено. Підійшовши до вищевказаного автомобіля, працівниками поліції було встановлено, що ним керував ОСОБА_1, який мав ознаки перебування у стані наркотичного сп`яніння. З метою підтвердження або спростування факту вживання наркотичних засобів чи психотропних речовин ОСОБА_1 було запропоновано проїхати до Волинського обласного наркологічного диспансеру, що по вул. Карбишева, 2 в м. Луцьку, де пройти освідування працівниками вказаного медичного закладу.
Після цього, в подальшому, ОСОБА_1, перебуваючи на задньому сидінні патрульного автомобіля, де на передніх сидіннях також знаходились капітан поліції ОСОБА_2 та капрал поліції ОСОБА_3, усвідомлюючи, що працівники поліції є службовими особами та виконують свої службові обов`язки, перебуваючи в стані наркотичного сп`яніння, висловив пропозицію про надання поліцейським неправомірної вигоди за невчинення відносно нього дій з використанням працівниками поліції службового становища, а саме не притягнення його до адміністративної відповідальності та не складання протоколу про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП. Після чого капітан поліції ОСОБА_2 повідомив ОСОБА_1 про те, що такі дії є неправомірними і за їх вчинення передбачена кримінальна відповідальність згідно ст. 369 КК України. Однак не зважаючи на це, ОСОБА_1, на втілення своїх злочинних дій, направлених на пропозицію службовій особі надати неправомірну вигоду за не притягнення його до адміністративної відповідальності, з метою переконання в тому, що неправомірна вигода буде безперешкодно прийнята працівниками поліції, і що вони її не відхилять, продемонстрував свою готовність надати неправомірну вигоду, вийнявши з кишені свого одягу грошові кошти в сумі 500 гривень та намагався їх покласти у кишеню форменого одягу капітана поліції ОСОБА_2 .
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 18 серпня 2022 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У своїй касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд в суді першої інстанції. При цьому вказує, що інкримінований йому злочин він не вчиняв, а обвинувальний вирок щодо нього ґрунтується лише на припущеннях та неналежних і недопустимих доказах.
Так, на переконання засудженого, місцевим судом безпідставно було взято до уваги показання свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3, оскільки вказані особи є працівниками поліції, які саме і створили ситуацію, внаслідок якої відбулося вчинення кримінального правопорушення, а тому їх показання слід вважати не об`єктивними. При цьому засуджений переконаний, що показання вказаних осіб про те, що він пропонував їм неправомірну вигоду, не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку, оскільки вони не підтверджуються іншими доказами, наявними в матеріалах кримінального провадження.
Одночасно ОСОБА_1 також посилається на недопустимість як доказу протоколу огляду документу (відеозапису) від 25 листопада 2019 року, оскільки у вказаному процесуальному документі не зазначено конкретні фрагменти відеозаписів, із яких можливо було б встановити його причетність до надання пропозиції неправомірної вигоди. При цьому наголошує, що досліджені судом відеозаписи з нагрудних камер працівників патрульної поліції є неналежними доказами, оскільки, на думку засудженого, вони не містять даних, які б підтверджували його причетність до вчинення інкримінованого злочину.
Разом з тим засуджений стверджує, що вказані докази також є недопустимими і з підстав того, що були отримані в результаті провокації працівників поліції. Так, засуджений, посилаючись на практику рішень ЄСПЛ, зазначає, що працівники поліції самі запропонували йому сісти в їх автомобіль, де в процесі розмови вони неодноразово запитували "що будемо робити" та скільки коштів у нього є, чим провокували його на надання неправомірної вигоди.
Крім того, засуджений зазначає, що місцевим судом належним чином не було встановлено подію та спосіб вчинення ним злочину, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України.
Також засуджений вказує, що суд першої інстанції не мав належних та законних підстав для висновку про вчинення ним злочину в стані, викликаному вживанням наркотичних засобів, та врахування зазначеної обставини такою, що обтяжує покарання, оскільки працівники поліції не доставляли його до медичного закладу для проходження огляду на стан сп`яніння, а матеріали кримінального провадження не містять інших доказів, які б підтверджували вказаний факт.
Одночасно засуджений зауважує, що апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду в порядку апеляційної процедури, вищенаведені порушення не усунув та, як наслідок, постановив незаконне та необґрунтоване рішення.
Разом з тим у своїй касаційній скарзі засуджений зазначає, що апеляційним судом при постановленні рішення було враховано показання свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3, а також дані, які містяться на відеозаписах з нагрудних камер працівників поліції, однак вказані докази не були предметом безпосереднього дослідження під час апеляційного розгляду, що, в свою чергу, свідчить про порушення судом вимог статей 23, 370 КПК України. При цьому наголошує, що апеляційним судом в принципі не було досліджено жодного доказу, наявного в матеріалах кримінального провадження, незважаючи на заявлене захисником клопотання.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу засудженого не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_9 підтримав касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 та просив її задовольнити у повному обсязі.
Прокурор ОСОБА_8 заперечував щодо задоволення касаційної скарги, просив вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. При вирішенні питання про наявність зазначених у пунктах 1, 2 ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-413 КПК України. Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачено.
У своїй касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 стверджує, що протокол огляду документа (відеозапису) від 25 листопада 2019 року є недопустимим доказом, оскільки у вказаному процесуальному документі не зазначено конкретні фрагменти відеозапису, із яких можливо було б встановити його причетність до надання пропозиції неправомірної вигоди. Крім того, також наголошує, що досліджені судом відеозаписи з нагрудних камер працівників патрульної поліції є неналежними доказами, оскільки, на думку засудженого, вони не містять даних, які б підтверджували його причетність до вчинення інкримінованого злочину. При цьому вказує, що з урахуванням зазначених обставин такі докази не можуть бути враховані судом під час ухвалення судового рішення.
Однак колегія суддів вважає, що така позиція ОСОБА_1 в даному випадку зводиться виключно до надання ним власної оцінки вказаним доказам, тобто засуджений, оскаржуючи судові рішення судів попередніх інстанцій, посилається на невідповідність їх висновків фактичним обставинам справи, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 433 КПК України не може бути предметом касаційного розгляду, а тому такі доводи не підлягають перевірці у касаційному порядку.
Також у своїй касаційній скарзі засуджений посилається на незаконність вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду, вважає, що такі рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального законодавства.
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.