П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 463/4137/13-к
провадження № 51-479км17
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючого ОСОБА_4,
суддів ОСОБА_5, ОСОБА_6,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_7,
прокурора ОСОБА_8,
захисника ОСОБА_9,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, та представника потерпілої особи ПП "Компанія "Оксиген-АБ" - адвоката ОСОБА_10 на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 21 квітня 2021 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 13 травня 2022 року за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки м. Горохова Волинської області, жительки АДРЕСА_1 ),
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, уродженця с. Луг Рахівського району Закарпатської області, жителя АДРЕСА_2 ),
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянки України, уродженки та жительки АДРЕСА_2 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК, і
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 21 квітня 2021 року задоволено клопотання захисника ОСОБА_9 та закрито кримінальне провадження щодо обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 13 травня 2022 року зазначена ухвала місцевого суду залишена без змін.
Місцевий суд, з чим погодився суд апеляційної інстанції, дослідив зміст обвинувального акта від 11 вересня 2014 року, в якому зазначено, що в ході судового розгляду вказаного кримінального провадження не встановлено достатніх доказів, які б підтверджували наявність в діях ОСОБА_1 складів злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 209 КК, а в діях ОСОБА_2 та ОСОБА_3 складу злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК, вислухав в судовому засіданні позицію прокурора, яка підтримала обсяг пред`явленого ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обвинувачення, зазначеного у зміненому обвинувальному акті від 11 вересня 2014 року, а за ч. 5 ст. 191 КК обвинувачення - не підтримала, та урахував те, що Законом України № 2227-VIII від 06 грудня 2017 року, внесено зміни до ст. 477 КПК, внаслідок чого ст. 191 КК виключена з переліку кримінальних правопорушень приватного обвинувачення, що в силу ст. 58 Конституції України покращує становище обвинувачених, та дійшов висновку, що незважаючи на те, що мотиви відмови від обвинувачення прокурором викладені ним у зміненому обвинувальному акті, а не в окремому процесуальному документі у формі постанови, прокурор, змінюючи обвинувачення шляхом повного виключення ч. 5 ст.191, ч. 1 ст. 209 КК з обсягу пред`явленого ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обвинувачення, фактично відмовився від підтримання державного обвинувачення за цими статтями КК, а тому дане провадження підлягає закриттю.
Вимоги касаційних скарг, узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційних скаргах прокурор та представник потерпілого, посилаючись на істотне порушення вимог КПК, просять скасувати рішення судів попередніх інстанцій і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
На обґрунтування своїх вимог прокурор та представник потерпілих вказують, що місцевий суд не дотримався передбаченого ч. 3 ст. 338 КПК подальшого порядку розгляду кримінального провадження після зменшення стороною обвинувачення у зміненому обвинувальному акті обсягу пред`явленого ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обвинувачення та бажання потерпілих підтримувати обвинувачення за ч. 5 ст. 191 КК, не роз`яснив потерпілій стороні прав підтримувати обвинувачення в суді та користуватися при цьому всіма правами сторони обвинувачення, не врахував відсутності у ст. 338 КПК вказівки про те, що в такому випадку провадження за відповідним обвинуваченням набуває статусу приватного, а також порушив законні права потерпілих, не продовжив розгляд кримінального провадження у звичайному порядку і безпідставно постановив ухвалу про закриття провадження.
Наголошують на необґрунтованих твердженнях судів попередніх інстанцій про те, що з урахуванням положень ст. 477 КПК зі змінами, якими ст. 191 КК виключено з переліку справ приватного обвинувачення, а тому вказане кримінальне провадження, за наявності відмови прокурора від підтримання обвинувачення щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за ч. 5 ст. 191 КК, не може набути статусу приватного обвинувачення і підлягає закриттю та вважають, що будь-яке провадження, незалежно від кваліфікації кримінального правопорушення, після відмови прокурора у підтриманні обвинувачення може бути продовжене в порядку приватного обвинувачення, оскільки в іншому випадку це суттєво обмежуватиме законне право потерпілих на захист своїх інтересів, які було порушено вчиненим кримінальним правопорушенням.
Вказують про невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам ст. 419 КПК.
У запереченнях на касаційні скарги прокурора та представника потерпілих захисник вважає їх необґрунтованими і просить залишити без задоволення, а рішення місцевого та апеляційного судів - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
В судовому засіданні прокурор підтримав вимоги касаційних скарг, просив їх задовольнити, а захисник заперечував проти задоволення вказаних касаційних скарг, вважав рішення судів попередніх інстанцій законними та обґрунтованими і просив залишити їх без зміни.
Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання не з`явилися. При цьому від ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та представника потерпілої особи - адвоката Зими С. Ю. на електронну адресу Верховного Суду надійшли заяви про здійснення касаційного розгляду без їхньої участі.
Мотиви суду
Колегія суддів заслухала суддю-доповідача, учасників судового провадження, перевірила матеріали кримінального провадження, наведені у касаційних скаргах доводи і дійшла наступних висновків.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, 31 липня 2013 року в.о. прокурора Личаківського району м. Львова ОСОБА_11 було скеровано до місцевого суду обвинувальний акт за обвинуваченням: ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 209, ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 366 КК, ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 358 КК, та ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 366 КК, який 06 серпня 2013 року був зареєстрований канцелярією Личаківського районного суду м. Львова, а 13 серпня 2013 року ухвалою цього суду вказаний обвинувальний акт було призначено до судового розгляду.
Надалі в судовому засіданні місцевого суду від 17 листопада 2014 року, прокурор подав змінений обвинувальний акт від 11 вересня 2014 року, у якому зазначено, що в ході судового розгляду вказаного кримінального провадження не встановлено достатніх доказів, які б підтверджували наявність в діях ОСОБА_1 складів злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 1 ст. 209 КК, а в діях ОСОБА_2 та ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК. Відповідно до зміненого обвинувального акту дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 366 КК; дії ОСОБА_2 - за ч. 3 ст. 358 КК; а дії ОСОБА_3 - за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 366 КК.
В наступному судовому засіданні місцевого суду від 19 грудня 2014 року представник потерпілих підтримав попередньо висунуте ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 обвинувачення за ч. 5 ст. 191 КК та наполягав на засудженні обвинувачених за цим злочином.
За результатами судового розгляду місцевий суд 28 травня 2015 року постановив ухвалу, якою звільнив: ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за вчинені злочини, передбачені ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 366 КК, ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за вчинені злочини за ч. 3 ст. 358, а також ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності за вчинені злочини за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 366, а кримінальне провадження в цій частині закрив у зв`язку із закінченням строків давності.
Наступного дня, а саме 29 травня 2015 року місцевий суд ухвалив вирок, яким ОСОБА_1 та ОСОБА_3 визнано винуватими та засуджено за ч. 5 ст. 191 КК до покарання із застосуванням положень ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки та 3 роки відповідно, а ОСОБА_2 - за ч. 5 ст. 191 КК було визнано невинуватим та виправдано.
Ухвалою апеляційного суду від 04 грудня 2015 року апеляційні скарги представника потерпілих та захисника було задоволено частково, ухвалу місцевого суду від 28 травня 2015 року та вирок цього ж суду від 29 травня 2015 року скасовано і призначено новий розгляд у суді першої інстанції з підстав того, що вказані судові рішення були прийняті незаконним складом суду.
Надалі ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 02 лютого 2016 року було задоволено подання Личаківського районного суду м. Львова, а кримінальне провадження щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 передано на розгляд до Франківського районного суду м. Львова.
Ухвалою місцевого суду від 16 березня 2016 року у підготовчому судовому засіданні було звільнено: ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за вчинені злочини, передбачені ч. 3 ст. 358, ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 366 КК, ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за вчинені злочини за ч. 3 ст. 358, а також ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності за вчинені злочини за ч. 2 ст. 28 ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 366 КК, а кримінальне провадження в цій частині закрито у зв`язку із закінченням строків давності.