П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 466/9812/16-к
провадження № 51-3021км22
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючого ОСОБА_11,
суддів ОСОБА_12, ОСОБА_13,
за участі:
секретаря судового засідання ОСОБА_14,
прокурора ОСОБА_15,
захисника ОСОБА_16,
виправданої ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргупрокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження у суді апеляційної інстанції, на ухвалу Львівського апеляційного суду від 06 липня 2022 року щодо
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки та жительки АДРЕСА_1 ), громадянки України,
яку визнано невинуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК, і
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Шевченківського районного суду міста Львова від 18 грудня 2019 року ОСОБА_1 визнано невинуватою та виправдано у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК у зв`язку із недоведеністю, що в діянні обвинуваченої є склад кримінального правопорушення.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у цьому кримінальному провадженні.
Ухвалою Львівського апеляційного судувід 06 липня 2022 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.
Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувалася у тому, що вона, будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, обіймаючи посаду заступника начальника Головного управління Держпродспоживслужби у Львівській області, з покладенням на неї обов`язків начальника зазначеного управління, з наданням їй права підпису організаційно-розпорядчих та фінансових документів, 28 вересня 2016 року під час зустрічі в ресторані "Панська чарка", що за адресою: м. Львів вул. Винниченка, 3 із ОСОБА_2, яка діяла за дорученням ФОП ОСОБА_3 і мала на меті внести до державного реєстру потужності оператора ринку ФОП ОСОБА_3, обумовила з ОСОБА_2 передачу їй грошових коштів у сумі 15 000 грн за сприяння у пришвидшенні державної реєстрації потужностей (ресторанів) оператора ринку ФОП ОСОБА_3, які розташовані на АДРЕСА_2 та на АДРЕСА_3, а також подальше сприяння у господарській діяльності вказаних потужностей та одержала частину суми неправомірної вигоди в розмірі 5 000 грн. Надалі, 03 жовтня 2016 року приблизно о 15:30 год ОСОБА_1, перебуваючи у своєму службовому кабінеті за адресою: АДРЕСА_4, одержала від ОСОБА_2 решту суми неправомірної вигоди в розмірі 10 000 грн, після чого була затримана працівниками правоохоронного органу, а предмет неправомірної вигоди в неї був вилучений.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд кримінального провадження у суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування касаційних вимог прокурор стверджує, що як місцевий, так і апеляційний суди здійснили неналежне та неповне дослідження усіх обставин справи та наявних у матеріалах кримінального провадження доказів як кожного окремо, так і в їх сукупності.
На переконання прокурора, суди дійшли до неправильних висновків про відсутність в діях ОСОБА_1 складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК. Вважає безпідставними твердження судів про те, що ОСОБА_1 не є суб`єктом інкримінованого злочину, оскільки реєстрація потужностей ринку входить до повноважень як особисто ОСОБА_1, так і очолюваної нею організації, структурним підрозділом якої є Управління Держпродспоживслужби у м. Львові. Наголошує, що ОСОБА_1 була безпосереднім керівником в.о. начальника вказаного управління і брала активну участь в прийманні у своєму службовому кабінеті від ОСОБА_2 заяв на реєстрацію потужностей ФОП ОСОБА_3, виправленні в них недоліків та сприяла в терміновій реєстрації вищевказаних потужностей.
Сторона обвинувачення наголошує на тому, що поза увагою суду апеляційної інстанції залишилося те, що судом першої інстанції показання свідків у вироку викладено не повно і їм надана неправильна оцінка, зокрема: ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які були понятими під час помічення коштів та їх вилучення з підсобного приміщення службового кабінету ОСОБА_1 ; показання свідка ОСОБА_6, який чітко зазначив, що він особисто передавав ОСОБА_2 доручення за підписом його дружини - ОСОБА_3 ; а також показання свідка ОСОБА_2 .
На переконання сторони обвинувачення, місцевий суд безпідставно визнав недопустимими та відкинув як докази доведення винуватості ОСОБА_1 протокол огляду місця події (службового кабінету ОСОБА_1 ) від 03 жовтня 2016 року, протокол огляду, ідентифікації та помічення грошових коштів від 03 жовтня 2016 року, протокол результатів проведених НСРД, а саме оперативно-технічних заходів аудіо, - відеоконтролю особи від 13 жовтня 2016 року з додатками у вигляді відеозапису цієї слідчої дії на флеш носії.
У касаційній скарзі прокурор вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції, з якими безпідставно погодився апеляційний суд, про допущені прокурором порушення вимог Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) під час дослідження витягів з цього реєстру, а також про те, що постанова прокурора про об`єднання кримінальних проваджень була спрямована не на досягнення повноти й об`єктивності дослідження обставин двох кримінальних правопорушень, а на штучне створення підстав для проведення негласних слідчих (розшукових) дій.
Вказує про те, що апеляційний суд усупереч вимогам ч. 3 ст. 404 КПК безпідставно відмовив у задоволенні клопотання прокурора про повторне дослідження письмових доказів, на дослідженні яких було наголошено безпосередньо в апеляційній скарзі сторони обвинувачення. Зазначає про те, що апеляційний суд порушив вимоги ст. 419 КПК.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор підтримав касаційну скаргу і просив її задовольнити, а виправдана та її захисник вважали ухвалу суду апеляційної інстанції законною та обґрунтованою, просили касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення.
Мотиви суду
Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення учасників судового провадження, перевірив матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи та дійшов такого висновку.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Колегія суддів вважає слушними доводи прокурора про допущення апеляційним судом істотних порушення вимог кримінального процесуального закону з огляду на таке.
Вимогами ст. 370 КПК встановлено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто його має бути ухвалено компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Також суд у своєму рішенні повинен навести належні і достатні мотиви та підстави для його ухвалення.
У цьому провадженні прокурор звернувся з апеляційною скаргою, у якій просив вирок суду першої інстанції скасувати, посилаючись на допущені цим судом істотні порушення вимог КПК, безпідставність висновків місцевого суду щодо відсутності в діях ОСОБА_1 складу інкримінованого злочину. Сторона обвинувачення вказувала на ненадання місцевим судом належної оцінки показанням свідків та наявним у матеріалах кримінального провадження письмовим доказам на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у пред`явленому обвинуваченні, безпідставне визнання доказів недопустимими, невідповідність висновків цього суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Також прокурор вважав, що висновки місцевого суду спростовуються матеріалами кримінального провадження, наданими прокурором письмовими доказами, які, на його переконання, зібрані у відповідності до вимог КПК та є належними і допустимими.
Прокурор в апеляційній скарзі вказував на те, що місцевий суд неповно оцінив документи, які стосуються правового регулювання діяльності Управління Держпродспоживслужби у Львівській області, зокрема те, що структурним підрозділом цього управління є Управління Держпродспоживслужби у м. Львові, а ОСОБА_1 є безпосереднім керівником в.о. начальника вказаного управління. Вважав, що місцевим судом безпідставно визнано недопустимими доказами протоколи слідчих дій та матеріали НСРД, зокрема протокол про результати оперативно-технічних заходів аудіо, - відеоконтролю особи від 13 жовтня 2016 року з додатками у вигляді відеозапису цієї слідчої (розшукової) дії на флеш носії.
Сторона обвинувачення вважала, що місцевий суд здійснив неповне дослідження усіх обставин кримінального провадження та доказів, якими ці обставини підтверджуються, а також безпідставно визнав частину доказів неналежними та недопустимими, а тому прокурор у апеляційній скарзі та безпосередньо у судовому засіданні апеляційного суду на підставі ч. 3 ст. 404 КПК заявив клопотання про повторне дослідження письмових доказів.
Зокрема він просив дослідити: витяг з ЄРДР; заяву ОСОБА_2 від 30 вересня 2016 року; постанову прокурора про об`єднання матеріалів кримінальних проваджень від 03 жовтня 2016 року; протокол огляду, ідентифікації та помічення грошових коштів від 03 жовтня 2016 року; протокол огляду місця події з доданим до нього носієм інформації від 30 жовтня 2016 року; матеріали, вилучені в ході огляду місця події; протокол затримання ОСОБА_1 від 03 жовтня 2016 року; довіреність на повноваження ОСОБА_2 від 01 липня 2016 року; протоколи проведення щодо ОСОБА_1 негласних слідчих (розшукових) дій та оперативно-технічних заходів із додатками; висновки судових фоноскопічних експертиз.
Проте апеляційний суд усупереч вимогам ч. 3 ст. 404 КПК необґрунтовано відмовив прокурору у задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів, а також залишив поза увагою доводи апеляційної скарги прокурора та належних відповідей на них не надав.
Як неодноразово наголошував Верховний Суд у постановах, суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК. Водночас у певних випадках дослідження доказів апеляційним судом може бути визнано додатковою гарантією забезпечення права на справедливий суд (ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Обсяг розгляду в суді апеляційної інстанції має бути таким, щоб він дозволив відповісти на всі доводи апеляційної скарги і постановити законне та обґрунтоване рішення.
Сам апелянт визначає те коло питань, які є предметом перевірки апеляційного суду. Таким чином, процесуальні вимоги сторін відіграють роль орієнтиру, показуючи, з якими частинами судового рішення учасник судового провадження не погоджується, та зобов`язують апеляційну інстанцію надати мотивовані відповіді на доводи апеляційної скарги.
Недотримання апеляційним судом наведених положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
В ході прослуховування звукозапису судового засідання апеляційного суду від 06 липня 2022 року Суд встановив, що підставою для відмови судом апеляційної інстанції у задоволенні клопотання прокурора про повторне дослідження письмових доказів стала відсутність наведених стороною обвинувачення підстав, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК, зокрема того, що місцевим судом вказані докази були досліджені неповно або з порушеннями.
Колегія суддів вважає таку відмову апеляційного суду формальною, необґрунтованою, зробленою без урахування усіх обставин кримінального провадження.
Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що зі змісту ухвали суду апеляційної інстанції не зрозуміло чи ухвалювалося судове рішення щодо клопотання про дослідження доказів, заявленого прокурором чи захисником, оскільки в ухвалі цей суд вказав, що у клопотанні захисника не наведено жодних доказів дослідження судом першої інстанції доказів, що містяться у кримінальному провадженні, а відтак відповідно до положень ст. 404 КПК, колегія суддів вважала, що клопотання захисника задоволенню не підлягає.
Виходячи із положень ч. 3 ст. 404 КПК, беручи до уваги той факт, що саме апеляційний суд є тією інстанцією, яка наділена законодавцем повноваженнями досліджувати докази та встановлювати фактичні обставини справи, суду апеляційної інстанції необхідно було здійснити ретельну перевірку наданих стороною обвинувачення доказів шляхом їх безпосереднього дослідження для перевірки висновків суду першої інстанції та обґрунтованості доводів прокурора.