ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 грудня 2022року
м. Київ
справа № 206/3379/18
провадження № 51-5030км20
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_2,
суддів ОСОБА_3, ОСОБА_4,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5,
прокурора ОСОБА_6,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора ОСОБА_7, яка брала участь у судовому провадженні в судах першої та апеляційної інстанцій, на вирок Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18 лютого 2022 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 18 липня 2022 року стосовно
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки м. Дніпропетровська, раніше не судимої,
яка обвинувачувалася у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 309 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18 лютого 2022 року ОСОБА_1 визнано невинуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК, та виправдано на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Вирішено питання щодо процесуальних витрат і речових доказів.
За обставин, детально викладених у вироку суду, ОСОБА_1 обвинувачувалася в тому, що в ході обшуку за місцем її проживання було виявлено та вилучено рідину коричневого кольору в семи шприцах, яка згідно з висновком експерта від 16 квітня 2018 року № 1/8.6/1244 є наркотичним засобом - опієм ацетильованим та котру вона за невстановлених обставин придбала і зберігала з метою власного вживання без мети збуту.
Вищезазначені дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ч. 2 ст. 309 КК як незаконне придбання, зберігання наркотичних засобів без мети збуту, якщо предметом таких дій були наркотичні засоби у великих розмірах.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 18 липня 2022 року вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_1 залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного судом покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженої, порушує питання про скасування рішень судів обох інстанцій і призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
За обґрунтуванням прокурора, суд першої інстанції передчасно дійшов висновку про те, що досліджені в судовому засіданні докази не доводять винуватості ОСОБА_1
у вчиненні інкримінованого їй злочину.
По суті у касаційній скарзі прокурор не погоджується з висновком місцевого суду про визнання недопустимими письмових доказів у цьому кримінальному провадженні, а саме фактичних даних, що містяться у протоколі обшуку житла ОСОБА_1 від 07 березня 2018 року, а також за доктриною "плодів отруйного дерева" - висновку експерта від 16 квітня 2018 року № 1/8.6/1244 та постанови про визнання речовими доказами від 24 квітня 2018 року.
Стверджує, що місцевий суд дійшов передчасного висновку про недопустимість фактичних даних згаданого протоколу, оскільки порушення, допущені під час проведення обшуку, зокрема, нероз`яснення прав засудженій, на думку прокурора, є неістотними і такими, що не впливають на результат його проведення - вилучення наркотичних засобів у домоволодінні ОСОБА_1 . Крім того, стверджує, що
обшук було проведено у порядку ч. 3 ст. 233 КПК у зв`язку з безпосереднім переслідуванням ОСОБА_1 та легалізовано шляхом звернення до слідчого судді з клопотанням про надання дозволу на обшук, яке надалі було задоволено. При цьому не погоджується з доводами, викладеними в ухвалі апеляційного суду, про те, що слідчий за погодженням із прокурором звернувся з клопотанням про проведення обшуку лише 12 березня 2018 року, тобто через п`ять днів після фактичного проведення обшуку, що не можна вважати невідкладним зверненням. Зазначає, що слідчий після проведення обшуку цього ж дня, тобто 07 березня 2018 року, звернулася з відповідним клопотанням. Також посилається на те, що ОСОБА_1 дала добровільну згоду на проведення обшуку за місцем її мешкання, що підтверджується заявою в матеріалах кримінального провадження.
При цьому апеляційний суд, як вважає прокурор, формально зазначивши у своєму рішенні доводи, викладені в апеляційній скарзі сторони обвинувачення, всупереч вимогам ч. 2 ст. 419 КПК належним чином їх не перевірив і не навів належних мотивів на їх спростування.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор у судовому засіданні частково підтримала касаційну скаргу представника органу публічного обвинувачення, просила скасувати ухвалу апеляційного суду
і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора не підлягають задоволенню з таких підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Отже, суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, як про це ставиться питання в касаційній скарзі прокурора, і під час перегляду судових рішень виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Як визначено у ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим
і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 374 КПК передбачено, що мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі й визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку має бути викладено результати дослідження, аналізу й оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту.
Згідно зі ст. 62 Конституції України, положеннями ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до положень ст. 92 КПК у кримінальному провадженні обов`язок доказування покладено на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засад змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.
За змістом ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення). Згідно з вимогами ч. 2 ст. 91 КПК доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Очевидно, що предмет доказування в конкретному кримінальному провадженні, тобто сукупність передбачених кримінальним процесуальним законом обставин, встановлення яких необхідно для вирішення кримінального провадження, залежить від того, у вчиненні якого саме кримінального правопорушення обвинувачується особа, оскільки кримінальні правопорушення різняться за об`єктом, об`єктивною та суб`єктивною сторонами, суб`єктом. Пред`являючи особі обвинувачення у вчиненні конкретного кримінального правопорушення з кваліфікацією її дій за статтею (частиною статті) КК, сторона обвинувачення фактично визначає, які обставини вона буде доводити перед судом.
З матеріалів провадження вбачається, що суди першої та апеляційної інстанцій, надали належну оцінку зібраним та дослідженим у кримінальному провадженні доказам і дійшли правильного висновку про необхідність виправдання ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого їй злочину, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК.
У своїй касаційній скарзі прокурор вказує на безпідставне виправдання ОСОБА_1 , втім колегія суддів уважає такі доводи неспроможними.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом,