ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 295/4942/20
провадження № 51-2349км22
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
у складі:
головуючого ОСОБА_17,
суддів ОСОБА_18, ОСОБА_19,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_20,
прокурора ОСОБА_21,
у режимі відеоконференції:
захисника ОСОБА_22,
засудженого ОСОБА_1,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020060020001015, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), зареєстрованого там само, раніше не судимого в силу ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК,
за касаційною скаргою захисника ОСОБА_27 в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Богунського районного суду м. Житомира від 29 листопада 2021 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 23 червня 2022 року, а також за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 23 червня 2022 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Богунського районного суду м. Житомира від 29 листопада 2021 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців.
Початок строку покарання ухвалено рахувати з дня набрання вироком законної сили. Зараховано у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 04 березня 2020 року по день набрання вироком законної сили з розрахунку день за день.
Також вироком суду продовжено засудженому строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, скасовано накладений у кримінальному провадженні арешт, вирішено питання щодо цивільного позову, процесуальних витрат та долі речових доказів.
За вироком суду, 03 березня 2020 року близько 19:40 ОСОБА_1 перебував у гаражному приміщенні № НОМЕР_1 на території гаражного кооперативу "Промінь" у м. Житомирі (вул. Індустріальна, 14) разом зі своїм знайомим ОСОБА_2, де між ними виник конфлікт. На ґрунті раптово виниклих неприязних відносин у ОСОБА_1 виник умисел, спрямований на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_2, реалізуючи який ОСОБА_1 не встановленим слідством колючо-ріжучим предметом правою рукою наніс два удари в грудну клітку ОСОБА_2, чим спричинив йому тілесні ушкодження, які відносяться до тяжких за критерієм небезпеки для життя в момент їх нанесення та потягли за собою гіпоксичне ураження головного мозку, внаслідок чого розвинувся набряк-набухання головного мозку, що спричинило смерть ОСОБА_2 .
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 23 червня 2022 року апеляційні скарги прокурора, потерпілого та захисника залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.
Вимоги, викладені в касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_23 в інтересах засудженого ОСОБА_1 просить змінити вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, кваліфікувати дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК, призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, на підставі положень ст. 75 КК звільнити його від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік.
Вказує, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність, а саме застосовано закон, який не підлягає застосуванню (ч. 2 ст. 121 КК), та не застосовано закон, який підлягає застосуванню (ч. 1 ст. 121 КК), внаслідок неправильної кваліфікації дій засудженого.
На думку захисника, у діях засудженого відсутній склад злочину, передбаченого ч. 2 cт. 121 КК, через відсутність прямого причинно-наслідкового зв`язку між діями засудженого та настанням смерті потерпілого. Дії засудженого мають бути кваліфіковані за ч. 1 ст. 121 КК з огляду на показання потерпілих та свідка ОСОБА_3, наявність у засудженого психічних розладів і захворювання у виді шизофренії, характер нанесених ударів, наявність у ОСОБА_1 тілесних ушкоджень, отриманих від ударів ОСОБА_4 по голові полірувальною машинкою, усвідомлення ОСОБА_1 факту наявності у ОСОБА_2 зброї, яку останній міг застосувати проти нього.
Захисник зазначає, що під час судового розгляду не було встановлено наявності у засудженого умислу на вбивство чи конфлікту з ОСОБА_2, який безпричинно напав на ОСОБА_1 та наніс йому удари в голову шліфувальною машинкою. ОСОБА_1, який оцінював обстановку як таку, що несе загрозу його життю, з метою збереження життя, предметом, що попався йому під руку, - металевою заготовкою, у процесі самозахисту наніс ОСОБА_2 два хаотичних ножових поранення, одне з яких виявилося проникаючим. Отже захисник фактично порушує питання і про неправильну оцінку судами попередніх інстанцій дій засудженого як таких, що вчинені не в стані необхідної оборони.
Вказує, що суди попередніх інстанцій проігнорували висновки експертів від 04 березня 2020 року № 450, від 31 березня 2020 року № 100-2020, від 26 лютого 2021 року № 16, які підтверджують обставини, на яких засновані доводи сторони захисту про неправильну кваліфікацію дій засудженого.
У касаційній скарзі також зазначено, що судами було проігноровано висновок експерта від 31 березня 2020 року № 100-2020 щодо наявності у ОСОБА_1 стану обмеженої осудності.
У касаційній скарзі також наведено доводи про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість. Захисник стверджує, що суди безпідставно не призначили засудженому мінімально можливого покарання в межах санкції ч. 1 ст. 121 КК, належним чином не врахували обставин, які, за його переконанням, пом`якшують покарання, а саме наявності постійного місця проживання та реєстрації, наявності психічного захворювання у виді шизофренії та призначеної пожиттєво 2 групи інвалідності, необхідності у продовженні лікування, відсутності судимостей, а також того, що засуджений позитивно характеризується, одружений, має на утриманні неповнолітню дитину, хвору матір пенсійного віку.
На думку захисника, наявність у ОСОБА_1 інвалідності 2 групи пожиттєво має бути визнано судами як пом`якшуюча обставина, що суттєво знижує небезпеку особи, а отже, може слугувати підставою для застосування до засудженого положень ст. 75 КК і звільнення його від відбування покарання з випробуванням.
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду у зв`язку
з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність,
що потягло призначення покарання, яке не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, а також у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.?
Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно кваліфікував дії обвинуваченого не за ч. 1 ст. 115 КК, а за ч. 2 ст. 121 КК, отже, не застосував закон, який підлягає застосуванню. Виходить із того, що досліджені судом докази свідчать про послідовність дій ОСОБА_1, спрямованих саме на умисне вбивство потерпілого.
На думку прокурора, суд першої інстанції не врахував знаряддя вчиненого злочину, кількості та локалізації ударів (два колючо-ріжучих удари у грудну клітку, один із яких призвів до пошкодження серця), а також не надав оцінки тому факту, що засуджений після спричинення ножових поранень потерпілому не намагався вжити заходів задля збереження життя останнього, не надав йому жодної допомоги, не викликав медичної допомоги, намагався наздогнати потерпілого з наявним у руках предметом, схожим на ніж, але йому завадили це зробити, після чого він втік з місця події. Сукупність обставин вчиненого діяння свідчить про спрямованість дій засудженого саме на досягнення бажаного результату - смерті потерпілого.
Викладене, за переконанням прокурора, призвело до призначення ОСОБА_1 покарання, яке не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, що суперечить вимогам ст. 65 КК.
У касаційній скарзі також наведено доводи про порушення вимог ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) апеляційним судом, який не надав належної оцінки аналогічним доводам, викладеним в апеляційній скарзі прокурора, та не спростував їх, чим істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону.
Позиції учасників судового провадження
У засіданні суду касаційної інстанції прокурор заперечила проти задоволення касаційної скарги захисника, підтримала касаційну скаргу прокурора та просила задовольнити її частково.
Захисник ОСОБА_23 підтримав свою касаційну скаргу і просив її задовольнити, а також заперечив проти задоволення касаційної скарги прокурора.
Засуджений ОСОБА_1 просив задовольнити касаційну скаргу, подану його захисником, а касаційну скаргу прокурора - залишити без задоволення.
Захисник ОСОБА_23 в інтересах засудженого ОСОБА_1 крім того подав заперечення на касаційну скаргу прокурора, де виклав мотиви щодо незгоди з доводами та вимогами касаційної скарги сторони обвинувачення, які сприймає як необґрунтовані.
Інших учасників судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися, клопотань про особисту участь або відкладення судового засідання від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційних скаргах, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Статтею 370 КПК визначено, що судове рішення повинно бути ухвалено компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Також у рішенні має бути наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції в основу обвинувального вироку щодо ОСОБА_1 поклав показання потерпілих ОСОБА_5, ОСОБА_6, свідків ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, а також письмові докази: протоколи огляду місця події від 03, 04 березня 2020 року, карту виїзду швидкої медичної допомоги від 03 березня 2020 року № 354, висновки експертів від 05 березня 2020 року № 467, від 23 березня 2020 року № 10/35, від 08 квітня 2020 року № 10/39, від 07 квітня 2020 року № 10/38, висновок комплексної судово-медичної експертизи від 26 лютого 2021 року № 16, висновок стаціонарної судово-психіатричної експертизи від 05 травня 2021 року № 53 та пояснення експертів ОСОБА_13, ОСОБА_14 .
Вказані докази суд першої інстанції визнав належними, допустимими і достовірними, безпосередньо дослідив їх, проаналізував кожен окремо і у взаємозв`язку, за результатом чого дійшов висновку про достатність досліджених доказів для доведення винуватості обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК.
Заслухавши в судовому засіданні пояснення експертів ОСОБА_15, ОСОБА_16, суд не взяв до уваги висновки експертів від 07 квітня 2020 року № 330 та від 31 березня 2020 року № 100-2020, аргументував таке рішення і навів відповідні мотиви, обґрунтованість яких сторони кримінального провадження не оскаржують.
У касаційних скаргах захисника і прокурора сторони не ставлять питання про недопустимість чи неналежність доказів, покладених в основу обвинувального вироку, не стверджують про порушення процесуального порядку їх збирання. З огляду на приписи ст. 433 КПК, доводи касаційної скарги захисника, що за своїм змістом зводяться до незгоди з оцінкою доказів на предмет їх достовірності, де захисник наводить їм власну оцінку, не можуть бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.
Обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій щодо оцінки доказів на предмет їх належності і допустимості в касаційних скаргах під сумнів не ставиться. Сторони кримінального провадження фактично порушують перед судом питання про правильність правової оцінки дій засудженого і призначення покарання, а також про дотримання судом апеляційної інстанції вимог статей 370, 419 КПК в аспекті повного і переконливого спростування доводів апеляційних скарг, а сторона захисту також наводить доводи про наявність підстав до звільнення засудженого від відбування покарання з іспитовим строком.
У касаційній скарзі захисник порушує питання про перекваліфікацію дій засудженого з ч. 2 ст. 121 КК на ч. 1 цієї статті, спираючись на висновок комплексної судово-медичної експертизи від 26 лютого 2021 року № 16, наводить доводи про те, що тілесні ушкодження,спричинені ОСОБА_2, відносяться дотяжких за критеріємнебезпеки для життя, водночас смерть потерпілого наступила не безпосередньо від спричинених тілесних ушкоджень, а від ускладнень, установлених експертом, отже настання смерті перебуває у непрямому причинно-наслідковому зв`язку з діянням засудженого, а непрямий причинний зв`язок із настанням смерті свідчить про відсутність об`єктивної сторони злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК. На думку захисника, з огляду на те, що за висновком експерта не встановлено прямого причинного зв`язку між діями засудженого та смертю потерпілого, кваліфікація дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 121 КК є неправильною.
Колегія суддів відхиляє вказані доводи захисника як необґрунтовані і щодо їх спростування керується наступним.
Під час аналізу та встановлення причинного зв`язку між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечними наслідками слід виходити з того, що причинний зв`язок як зв`язок між явищами об`єктивної дійсності у кримінальних правопорушеннях із матеріальним складом має місце лише тоді, коли діяння виступає необхідною умовою, без якої неможливе настання наслідку (conditio sine qua non). Суспільно небезпечному діянню має бути властива (внутрішньо і органічно притаманна за його характером) неминучість чи реальна можливість заподіяння відповідного наслідку. Діяння з урахуванням його характеру, місця, часу, обстановки, способу, знарядь та засобів вчинення кримінального правопорушення має закономірно спричиняти наслідок.
При цьому, одного лише передування діяння в часі в послідовному розвитку подій недостатньо для встановлення необхідного причинного зв`язку, адже загальновідомо, що "після цього" не завжди означає "внаслідок цього" (post hoc non est propter hoc). Діяння повинно породжувати наслідки як результат негативного, руйнівного впливу на об`єкт кримінально-правової охорони, коли діяння є головною і визначальною умовою настання суспільно небезпечного наслідку. Це правило відіграє вагоме значення в тих ситуаціях, коли в розвиток причинного ряду вплітаються додаткові процеси (патологічні, біологічні тощо), умови і фактори, дії інших осіб, що обумовлює наступну юридичну оцінку декількох чинників, що тією чи іншою мірою впливають на настання передбачених законом наслідків.
Необхідний причинний зв`язок відображає закономірності розвитку об`єктивного світу, де причина сама в собі містить реальну можливість настання відповідного наслідку. За таких обставин суб`єкт здатен передбачати розвиток природного перебігу подій як закономірних явищ. Вчиняючи ті або інші дії, що із закономірністю тягнуть за собою настання певних наслідків, людина здатна їх передбачити як невідворотний чи можливий результат своїх дій, і саме тому необхідний причинний зв`язок має кримінально-правове значення, а суспільно небезпечні наслідки, заподіяні діянням особи за наявності в неї умислу чи необережності, ставляться їй у провину.
Натомість випадкові причинні зв`язки не відображають закономірностей розвитку подій, оскільки вони є наслідком випадкового перетинання причинно-наслідкових ланцюгів, де діяння містить абстрактну можливість спричинення наслідків, яка не відображає такого розвитку подій, за якого людина здатна їх передбачити. Ці зв`язки не можуть бути покладені в обґрунтування кримінальної відповідальності, оскільки обумовлюють психічне ставлення особи до наслідків у виді казусу, який не охоплюється змістом вини як обов`язкової ознаки суб`єктивної сторони будь-якого кримінального правопорушення.
Положення кримінального права вирізняють окремі види необхідних причинних зв`язків, серед яких - причинний зв`язок при так званому безпосередньому (прямому) заподіянні, який іноді називають безпосереднім або прямим, та опосередкований необхідний причинний зв`язок, коли заподіяння наслідків опосередковує поведінка інших осіб, природні сили чи небезпечні фактори, процеси тощо.
Повертаючись до обставин цього провадження, колегія суддів зважає на те, що за змістом висновку комплексної судово-медичної експертизи від 26 лютого 2021 року № 16 судами попередніх інстанцій встановлено, що безпосередньою причиною смерті ОСОБА_2 стала поліорганна недостатність: двобічна застійна гнійно-флегмонозна плевропневмонія (запалення легень), міокардит (запалення м`яза серця), ендокардит (запалення зовнішньої оболонки серця), гіпоксичне ураження головного мозку як ускладнення колото-різаного пошкодження лівої половини грудної клітки, котре проникало в плевральну порожнину з ушкодженням м`яза серця. Вказані тілесні ушкодження відносяться до тяжких за критерієм небезпеки для життя, через свої ускладнення потягли за собою настання смерті ОСОБА_2, тобто знаходяться в непрямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням смерті. Під час лікування потерпілому 04 березня 2020 року був встановлений діагноз: гострий інфаркт міокарду, ІІ тип, гостра стадія, серцева недостатність, хронічна серцева недостатність. Цей стан у прямому причинно-наслідковому зв`язку зі смертю не знаходиться, однак міг сприяти настанню смерті. Кваліфікована та спеціалізована медична допомога ОСОБА_2 згідно із записами в медичній документації була надана своєчасно та в повному обсязі, однак смерть потерпілого настала не безпосередньо від спричинених тілесних ушкоджень, а від указаних вище ускладнень (т. 2, а.п. 187-191).