Постанова
Іменем України
13 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 201/1560/20
провадження № 61-5473св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2020 року в складі судді Федоріщева С. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2021 року в складі колегії суддів: Куценко Т. Р., Демченко Е. Л., Макарова М. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просила стягнути з відповідача на її користь 835 847 грн в якості компенсації за незаконне відчуження 1/3 частини спільної квартири.
На обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що з 12 квітня 2003 року по 17 серпня 2011 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . 01 вересня 2004 року ОСОБА_2 був укладений договір із АТЗТ "НВО "Созидатель" № П6-3-7-25 про інвестування житлового будівництва, за умовами якого було проінвестовано придбання квартири АДРЕСА_1 . 15 грудня 2005 року в цей договір було внесено зміни та зазначено додатковими інвесторами ОСОБА_3 та ОСОБА_4, після чого рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 1889 від 27 квітня 2006 року оформлено право власності на вказану квартиру в рівних долях на зазначених осіб. Вона не надавала згоду на укладення додаткової угоди від 15 грудня 2005 року як дружина ОСОБА_2, тому вона має право вимагати стягнення компенсації вартості Ѕ частини незаконно відчуженого майна. У зв`язку з тим, що частина незаконно відчуженого майна на корись ОСОБА_3 та ОСОБА_4 складає 2/3 спірної квартири, внаслідок укладення цього правочину їй було завдано збитків у розмірі вартості 1/3 частини спірної квартири в розмірі 835 847 грн.
Окрім цього позивач просила поновити їй позовну давність з огляду на те, що вона не могла своєчасно звернутися до суду з даним позовом, оскільки використовувала інші способи захисту своїх прав, зокрема, шляхом звернення до суду в межах цивільних справ № 412/15786/2012 року, яка розглядалася протягом 2012-2015 років, та № 2-4574/11, яка розглядалася протягом 2011- 2018 років.
Короткий зміст судових рішень в справі
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2021 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що внаслідок укладання договору про інвестування ОСОБА_2 набув право власності на квартиру, яка є спільною сумісною власністю подружжя, а внаслідок укладення додаткової угоди - здійснив відчуження майнових прав подружжя, на яке згідно статті 65 СК України потребувалася згода ОСОБА_1, яку вона не надавала. Вказані обставини свідчать про обґрунтованість позовних вимог.
Разом з тим, у задоволенні позову слід відмовити з підстав пропуску позивачем позовної давності. ОСОБА_1 у травні 2009 року стало відомо про внесення змін у договір про інвестування будівництва від 01 вересня 2004 року шляхом укладення додаткової угоди № 1 від 15 грудня 2005 року, однак з позовом про стягнення збитків у розмірі вартості 1/3 частини спірної квартири вона звернулася у лютому 2020 року.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 вересня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2021 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
На обґрунтування касаційної скарги зазначала про застосування апеляційним судом норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року в справі № 755/20923/14-ц, від 29 грудня 2020 року в справі № 909/1165/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Стягнення коштів за незаконно відчужене спільне майно подружжя є різновидом поділу майна подружжя. Згідно з частиною другою статті 74 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Таким чином, перебіг позовної давності за вимогами про стягнення компенсації за незаконно відчужене спільне майно почався після розірвання шлюбу між сторонами.
Її попереднє звернення до суду з іншими позовами щодо спірного нерухомого майна є поважною причиною для поновлення позовної давності у цій справі.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.
13 травня 2021 року справа № 201/1560/20 надійшла до Верховного Суду.
08 липня 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 направив відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 .
Частинами першою та другою статті 126 ЦПК України передбачено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
З матеріалів справи вбачається, що відзив на касаційну скаргу представник ОСОБА_2 подав до суду касаційної інстанції поза межами встановленого в ухвалі про відкриття касаційного провадження строку (до 11 червня 2021 року), з клопотанням про поновлення чи продовження строку на звернення до суду з відзивом відповідач та його представник не зверталися.
Враховуючи наведене, поданий представником ОСОБА_2 - ОСОБА_5 відзив підлягає поверненню без розгляду.
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.