ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 грудня 2022 року
м. Київ
Справа № 922/2810/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Банаська О. О. - головуючого, Картере В. І., Пєскова В. Г.,
за участю секретаря судового засідання Солоненко А. В.,
за участю представників:
Міністерства оборони України: Зазуляка В. М.,
Державного концерну "Укроборонпром": Шевченка Б. В.
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства оборони України
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.02.2022
у складі колегії суддів: Стойки О. В. - головуючої, Попкова Д. О., Зубченко І. В.
та рішення Господарського суду Харківської області від 16.11.2021
у складі судді Присяжнюка О. О.
у справі за позовом Міністерства оборони України
до Державного підприємства "Харківський завод спеціальних машин"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державний концерн "Укроборонпром"
про стягнення коштів
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Вступ
1. Міноборони за результатом проведеної ним у 2014 році інвентаризації переданого на протязі 2007 - 2010 років Державному підприємству на зберігання надлишкового військового майна встановлено нестачу автомобільної техніки, з урахуванням чого у 2021 році заявлено позов про стягнення збитків у розмірі втраченого майна.
2. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, у задоволенні позову Міноборони про стягнення збитків відмовив, зокрема, із мотивів відсутності у Державного підприємства, з огляду на його виключення зі складу ЗСУ, обов`язку зі зберігання спірного майна та відсутності доказів укладення між сторонами договорів на зберігання військового майна, а також невстановлення під час контрольно-ревізійних заходів нестачі чи реалізації такого майна.
3. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, розглядаючи касаційну скаргу Міноборони, має вирішити питання:
- чи може бути підтверджено укладення договору зберігання майна у спрощений спосіб та за яких умов вважається дотриманою письмова форма такого договору?
4. Верховний Суд вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності виникнення між сторонами договірних правовідносин зі зберігання майна та необґрунтованості заявлених вимог позивача, виходячи з такого.
Короткий зміст і підстави наведених у позові вимог та заперечень відповідача
5. 13.07.2021 Міністерство оборони України (далі - Міноборони України, позивач, скаржник) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Державного підприємства "Харківський завод спеціальних машин" (далі - ДП "Харківський завод спеціальних машин", відповідач), в якому просить суд:
- стягнути з ДП "Харківський завод спеціальних машин" майнову шкоду за незаконно відчужене військове майно у розмірі ринкової вартості цього майна, що складає 1 752 031,97 грн;
- стягнути з ДП "Харківський завод спеціальних машин" вартість проведення незалежної оцінки незаконно відчуженого військового майна у розмірі 12 690,0грн.
6. Позовні вимоги Міноборони України мотивовані виявленням нестачі переданого відповідачеві на зберігання за атестатами та нарядами надлишкового військового майна, внаслідок чого державі заподіяно шкоду у розмірі вартості 47 одиниць втраченої військової техніки.
7. ДП "Харківський завод спеціальних машин" щодо позову заперечує зазначаючи, зокрема, що відповідач не несе відповідальність за військове майно, яке знаходилось на території підприємства, оскільки він не є військовим формуванням, як це передбачено приписами статті 2 Закону України "Про Збройні Сили України", так як наказом Міністра оборони України від 14.07.2006 № 409 його виключено зі складу Збройних Сил України (далі - ЗСУ). Водночас договори на зберігання спірного військового майна між сторонами не укладалися, а тому майно, яке перебувало на території підприємства не було за ним закріплене; відповідних звірянь облікових даних з відповідачем не проводилося, як і не укладалися двосторонні акти; на обліку відповідача відсутня будь-яка заборгованість перед позивачем чи Головним управлінням майна та ресурсів. Вся техніка яка зберігалася на підприємстві, як зазначає відповідач, у січні 2015 року в кількості 53 одиниці була відвантажена згідно акту інвентаризації надлишкового майна від 2014 в наявності 53 одиниці, що підтверджується доданими до відзиву документами за власні кошти до в/ч НОМЕР_1 п/в Щербані згідно нарядів від 12.01.2015 № 181/2/272 АТ та від 26.03.2015 № 181/2/34/АТ, а відповідні претензії щодо зазначеного майна було відхилені відповідними судовими рішеннями.
8. Щодо заявленого в позові факту незаконної реалізації надлишкової техніки в розмірі 30 одиниць відповідач зазначив, що в період 2008 - 2010 року він перебував в скрутному матеріальному становищі, не здійснював господарської діяльності, внаслідок чого звернувся з листом до позивача з проханням про отримання згоди на переміщення автомобільної техніки від військових частин № 830В30ВТ м. Миколаїв та № А-1318 м. Новгород-Волинський за кошти підприємства для подальшої модернізації з метою погашення заборгованості по заробітній платі. Згодом зазначена техніка за дорученням Міністра оборони України від 25.09.2009 № 9738/3 (лист від 24.09.2009) була модернізована та частково реалізована. Підстави законної реалізації означеної техніки викладені у запереченні до акту інвентаризації від 30.12.2014 № 1131 та підтверджуються витягом аудиторського звіту Контрольно-ревізійного управління в Харківській області від 10.12.2010 року № 18-20/53. До того ж, при передачі відповідача до сфери управління ДК "Укроборонпром" було складено акт від 29.12.2011 про відсутність порушень у вигляді нестачі техніки на відповідальному зберіганні, який також підписаний позивачем.
9. Крім того, відповідач зазначив, що позов Міноборони України поданий зі спливом позовної давності, оскільки позовна давність щодо вимоги про відшкодування шкоди з огляду на проведену інвентаризацію сплинула 24.05.2018, тоді як позивач з такими вимогами до відповідача звернувся у липні 2021 року.
Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
10. У 2007 році на виконання наказу Міністерства оборони України від 30.01.2006 № 43 "Про упорядкування обліку надлишкового та списаного військового майна" до Центру обліку надлишкового та списаного військового майна Збройних Сил України, правонаступником якого є Головне управління майна та ресурсів, за атестатами від 10.09.2007 № 328/3/9/3/522 та від 12.09.2007 № 328/3/9/3/506 передано на оперативний облік 68 одиниць надлишкової автомобільної техніки, які перебували на території та обліковувалася за відповідачем, на підтвердження чого до матеріалів справи долучено відомість надлишкової автомобільної техніки, яка обліковувалась за ДП "Харківський завод спеціальних машин" за атестатами (додаток № 1).
11. За результатами розформування 830 відділу зберігання (м. Миколаїв), за нарядами Центру обліку надлишкового та списаного військового майна від 10.02.2010 № 181/3/57-АТ, від 13.10.2009 № 181/3/474-АТ та від 26.03.2010 № 181/3/159-АТ до відповідача здійснено переміщення 45 одиниць надлишкової автомобільної техніки, на підтвердження чого до матеріалів справи долучено відомість надлишкової автомобільної техніки, яка перебувала на території та була передана до ДП "Харківський завод спеціальних машин" за нарядами (додаток № 2).
12. На виконання нарядів від 03.11.2009 №181/3/509-АТ та від 15.07.2010 № 181/3/385-АТ виданих Центром обліку надлишкового та списаного військового майна Збройних Сил України, встановленим в Міністерстві оборони України порядком, відповідачем було розібрано 13 одиниць надлишкової автомобільної техніки, що підтверджується відомістю надлишкової автомобільної техніки, яка перебувала на території, обліковувалась за ДП "Харківський завод спеціальних машин" та була розібрана за нарядами ЦОНСВМ ЗС України (додаток № 3).
13. На виконання наказу МО України від 14.11.2014 № 809, за нарядами Центру обліку надлишкового військового майна Збройних Сил України від 12.12.2014 №181/2/272-АТ та від 26.02.2015 № 181/2/34-АТ з території від ДП "Харківський завод спеціальних машин" було вилучено та переміщено до в/ч НОМЕР_1 (АДРЕСА_1) 53 одиниці надлишкової автомобільної техніки.
14. Таким чином у Міноборони України за ДП "Харківський завод спеціальних машин" обліковується 47 одиниць надлишкової автомобільної техніки на підтвердження чого ним надано відомість надлишкової автомобільної техніки, яка перебуває на оперативному обліку у Головному управлінні майна та ресурсів та повинна зберігатися на ДП "Харківський завод спеціальних машин" (додаток № 5).
15. Під час проведення інвентаризації військового майна, яке перебувало на території ДП "Харківський завод спеціальних машин", що була проведена у відповідності до вимог наказу Міністерства оборони України від 14.11.2014 № 809 "Про організацію проведення позачергової інвентаризації військового майна та його закріплення за військовими частинами Збройних Сил України" було встановлено нестачу автомобільної техніки, з урахування чого Міноборони України згодом подано позов до ДП "Харківський завод спеціальних машин" про стягнення збитків зумовлених такою нестачею.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
16. 16.11.2021 Господарський суд Харківської області ухвалив рішення у справі № 922/2810/21, яким повністю відмовив у задоволенні позову Міноборони України до ДП "Харківський завод спеціальних машин" про стягнення шкоди за незаконно відчужене військове майно у розмірі ринкової вартості майна, що складає 1 752 031,97 грн та стягнення вартості проведення незалежної оцінки незаконно відчуженого військового майна у розмірі 12 690,0грн.
17. Суд першої інстанції із посиланням на приписи статей 1, 2, 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" та пункти 3, 13 Положення про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 04.08.2000 № 1225 (далі - Положення № 1225, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зазначив, що озброєння та бойова техніка можуть передаватися лише до військових формувань і вони здійснюють їх зберігання, оперативний облік тощо, тоді як ДП "Харківський завод спеціальних машин" згідно з наказом від 14.07.2006 № 409 виключене зі складу ЗСУ та є державним, унітарним комерційним підприємством, а не військовим формуванням, з урахуванням чого на відповідача не покладено обов`язки забезпечення зберігання озброєння і військової техніки та відповідальність за втрату або зіпсування військового майна.
18. Натомість, як зауважив місцевий господарський суд, з матеріалів справи вбачається, що фактично відповідач здійснював зберігання військового майна без укладених договорів на його зберігання з відповідачем. Тож функції контролю за збереженням військового майна покладено на власника - Міноборони України. Водночас зустрічною звіркою з питань підтвердження фактичної наявності надлишкового військового майна на ДП "Харківський завод спеціальних машин" за період з 01.01.2011 по 01.06.2013, яка проводилась Державною фінансовою інспекцією в Харківській області 19.06.2013 встановлено, зокрема, наявність на позабалансовому обліку у кількісному виразі 38 одиниць військового майна Центру надлишкового та списаного майна Міноборони України. Фактична наявність надлишкового військового майна, встановленого інвентаризацією в ході зустрічної звірки у кількості 38 одиниць, а нестач не виявлено.
19. Також, суд першої інстанції врахував, що відділ спеціальної міліції ГУМВС України в Харківської області постановою від 30.06.2015 закрив кримінальне провадження, за результатами якого не підтверджено нанесення збитків щодо нестачі 62 одиниць автомобільної техніки Центру надлишкового та списаного майна Міноборони України.
20. Окрім того, місцевий господарський суд взяв до уваги, що за результатами проведення планового державного фінансового аудиту за 2007 - 2009 роки та 9 місяців 2010 року, проведення планової ревізії фінансово-господарської діяльності відповідача за період 01.07.2010 - 30.11.2011 (ревізія була проведена з приводу передачі підприємства із сфери управління Міноборони України до ДК "Укроборонпром") та за період з 01.01.2012 по 30.06.2014 факту незаконної реалізації або нестачі військової техніки і, як наслідок винних осіб, не встановлено. Також суд зауважив, що при передачі підприємства до сфери управління ДК "Укроборонпром" складений акт від 29.12.2011, який підписали відповідальні особи Міноборони України. Порушень у вигляді нестачі техніки на відповідальному зберіганні не встановлено.
21. З урахуванням наведеного суду першої інстанції дійшов висновку про недоведення позивачем наявності в діях відповідача складу правопорушення, необхідного для стягнення збитків, зокрема протиправності дій відповідача та причинного зв`язку між його діями і завданими державі збитками.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
22. Східний апеляційний господарський суд постановою від 21.02.2022 рішення Господарського суду Харківської області від 16.11.2021 у справі № 922/2810/21 залишив без змін.
23. Апеляційний господарський суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності у відповідача обов`язку зі зберігання військового майна, покладення функцій контролю за збереженням такого майна на Міноборони України та недоведення позивачем наявності підстав для стягнення збитків, оскільки, зокрема, в матеріалах справи відсутні докази укладення між сторонами спору договорів на зберігання військового майна, а сам лише факт продовження зберігання відповідачем військової техніки після виведення його зі складу ЗСУ не свідчить про наявність таких договірних відносин.
24. Також, суд апеляційної інстанції зауважив, що при проведенні заходів державного фінансового аудиту та планової ревізії фінансово-господарської діяльності відповідача факту незаконної реалізації або нестачі військової техніки не встановлено. Аналогічних фактів не встановлено у складеному за участю позивача при передачі відповідача до сфери управління ДК "Укроборонпром" акті від 29.12.2011.
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
25. 30.09.2022 Міноборони України звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.02.2022 та рішення Господарського суду Харківської області від 16.11.2021 у справі № 922/2810/21, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рух касаційної скарги
26. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 922/2810/21 визначено колегію суддів у складі: Банаська О. О. - головуючого, Картере В. І., Пєскова В. Г., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.10.2022.
27. 20.10.2022 Верховний Суд постановив ухвалу, якою визнав неповажними підстави, наведені Міноборони України в обґрунтування поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження постанови Східного апеляційного господарського суду від 21.02.2022 та рішення Господарського суду Харківської області від 16.11.2021; касаційну скаргу позивача залишив без руху та надав скаржнику строк на усунення її недоліків.
28. Ухвалою від 11.11.2022 Верховний Суд задовольнив клопотання позивача та поновив йому строк на подання касаційної скарги; відкрив касаційне провадження у справі № 922/2810/21 за касаційною скаргою Міноборони України; призначив розгляд скарги на 01.12.2022; надав учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 24.11.2022.
29. У судове засідання 01.12.2022 з`явилися представники позивача (Міноборони України) та третьої особи (ДК "Укроборонпром"), які надали пояснення у справі.
30. Відповідач (ДП "Харківський завод спеціальних машин") своєї явки в судове засідання не забезпечив. Будь-яких заяв, клопотань від відповідача щодо неможливості ним забезпечити участь в судовому засіданні та реалізувати свої процесуальні права станом на час розгляду скарги до суду касаційної інстанції не надходило.
31. Суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення справи у відповідному судовому засіданні (стаття 202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
32. Участь учасників справи в судовому засіданні, призначеному ухвалою від 11.11.2022 обов`язковою не визнавалась про що безпосередньо доводилось до відома учасників справи у пункті 7 резолютивної частини ухвали суду.
33. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах проти України.
34. Суд наголошує, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").
35. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
36. З урахуванням наведеного, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
(Міноборони України)
37. Міноборони України в обґрунтування доводів касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права зазначаючи, зокрема таке:
- суд першої інстанції не дослідив процедуру відчуження державного військового майна на відповідність вимогам Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" та Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 № 1919 (далі - Положення № 1919, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин);
- суди залишили поза увагою, що ДП "Харківський завод спеціальних машин" не є уповноваженою Кабінетом Міністрів України організацією, з урахуванням чого у відповідача була відсутня законна можливість відчужувати військове майно. Факт зберігання майна на території підприємства не заперечується стороною відповідача. Кошти отримані відповідачем від реалізації військового майна не були перераховані на рахунки Міноборони України;
- суди попередніх інстанцій не врахували, що під час передачі державного підприємства зі сфери управління Міноборони України в управління ДК "Укроборонпром" було складено акт ввід 29.12.2011, пунктом 3 якого визначено, що "Технічна (проектна, виконавча, експлуатаційна та бухгалтерська (в тому числі первинна)" документація щодо об`єкта передачі знаходиться на підприємстві та комісією не досліджувалася;
- суди попередніх інстанцій не взяли до уваги розбіжності у листуванні між сторонами щодо викупу та зберігання техніки, зокрема відсутності в позивача вихідних даних по те, що відповідач, як він стверджує, зобов`язався за свої кошти перемістити техніку із подальшою модернізацією та її реалізацією;
- суди під час ухвалення оскаржених судових рішень не дослідили лист Державної фінансової інспекції України від 10.01.13 № 08-14/530 про виявлені порушення з якого вбачається виявлення на ДП "Харківський завод спеціальних машин" нестачі 62 одиниць автомобільної техніки, який не було надано на дослідження під час розгляду справи судом першої інстанції, оскільки він отриманий з архівної установи на запит позивача лише 02.11.2021. Водночас суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання про долучення архівної копії зазначеного листа як доказу у справі, залишивши поза увагою, що останній знаходився у галузевому архіві Міноборони України та був отриманий позивачем за запитом лише 21.11.2021.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
(Доводи ДП "Харківський завод спеціальних машин")
38. ДП "Харківський завод спеціальних машин" у поданому до суду відзиві на касаційну скаргу вважає скаргу необґрунтованою та просить суд залишити її без задоволення, а оскарженні судові рішення без змін зазначаючи, зокрема, таке:
- доводи касаційної скарги не спростовують правильних висновків судів про те, що озброєння та бойова техніка можуть передаватися лише до військових формувань, які здійснюють зберігання, оперативний облік цього майна;
- відповідача, згідно з наказом Міністра оборони України від 14.07.2006 № 409, виключено зі складу Збройних Сил України, а тому на директора ДП "Харківський завод спеціальних машин" не покладено обов`язок зі зберігання військового майна. Водночас договори на зберігання спірного майна із відповідачем не укладалися. Функції контролю зі збереження військового майна покладено на власника майна - Міноборони України;
- у відповідача відсутній обов`язок зі зберігання спірного майна з урахуванням чого відсутні елементи складу цивільного правопорушення для стягнення збитків;
- на протязі тривалого терміну над фінансово-господарською діяльністю підприємства здійснювався безперервний плановий контроль контрольним ревізійним управлінням в Харківської області та контрольним ревізійним управлінням Міноборони України за результатом чого не встановлені факти факту незаконної реалізації або нестачі військової техніки;
- доказів, які б свідчили, що Міноборони України понесло будь-які збитки позивачем не надано;
- суди попередніх інстанцій в оскаржених судових рішеннях законно та об`єктивно визнали, що позивачем не доведено усіх елементів складу цивільного правопорушення для стягнення збитків.
(Доводи ДК "Укроборонпром")
39. ДК "Укроборонпром" відзиві на касаційну скаргу не погоджується із доводами скарги Міноборони України, вважає її необґрунтованою та безпідставною, зазначаючи, зокрема, таке:
- позивач безпідставно в касаційній скарзі в обґрунтування свої вимог послався на положення статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), які не є підставою поданого ним позову;
- позиція скаржника щодо необхідності дослідження процедури відчуження військового майна суперечить його позиції наведеній в апеляційній скарзі;
- скаржник безпідставно зазначає про наявність в діях відповідача складу цивільного правопорушення необхідного для стягнення збитків;
- посилання скаржника на лист від 24.09.2009 № 371, в якому, за його твердженням, відповідач зобов`язався викупити техніку Міноборони України спростовується змістом цього листа. Матеріали справи не містять доказів зі змісту яких можливо встановити, що відповідач взяв на себе зобов`язання з викупу техніки;
- відповідач не перебував із позивачем у будь-яких господарських відносинах. У ДП "Харківський завод спеціальних машин" на підставі статті 11 ЦК України не виникло обов`язку зі зберігання військового майна.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи й висновків судів попередніх інстанцій
40. Вирішуючи наведені в пункті 3 цієї постанови питання, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, беручи до уваги приписи статті 300 ГПК України, виходить з такого.
Щодо можливості підтвердження укладення договору зберігання майна у спрощений спосіб та умов за яких вважається дотриманою письмова форма такого договору
41. Відповідно до частини першої статті 11 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
42. Згідно із пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
43. Частиною першою статті 144 Господарського кодексу України (далі - ГК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що майнові права та майнові обов`язки суб`єкта господарювання можуть виникати, зокрема, з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
44. За частиною першою статті 202 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
45. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта статті 202 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
46. Частиною четвертою статті 203 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
47. Відповідно до частини першої статті 206 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
48. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 208 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.
49. Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією з сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами (частина перша статті 218 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
50. Отже, за загальним правилом, недодержання письмової форми договору (відсутність єдиного документа тощо) не свідчить про недійсність чи неукладеність правочину. Загальним наслідком недодержання вимоги закону про письмову форму правочину є обмеження доказів, які допускається наводити в разі заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин. Допустимими є письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису та інші докази. Недопустимими є свідчення свідків (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17).
51. Частиною першою статті 207 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
52. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (частина сьома статті 179 ГК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
53. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
54. Частиною першою статті 181 ГК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
55. У справі, що розглядається суд належить вирішити питання можливості підтвердження укладення договору зберігання майна у спрощений спосіб та умов за яких вважається дотриманою письмова форма такого договору.
56. Правове регулювання відносин з передачі майна на зберігання визначено главою 66 "Зберігання" підрозділу 1 "Договірні зобов`язання" розділу ІІІ "Окремі види зобов`язань" ЦК України.
57. Відповідно до частини першої статті 936 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
58. За частиною першою статті 937 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Договір зберігання, за яким зберігач зобов`язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання.
59. Отже, за загальним правилом, договір зберігання є реальним, тобто вважається укладеним з моменту передачі поклажодавцем речі зберігачу.
60. Особливість реальних договорів визначена частиною другою статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
61. Тож метою визначення наявності між сторонами правовідносин за договором зберігання, суду належить виходити з дійсного змісту документа, на підставі якого доказується факт укладення такого договору та наявності виникнення за ним правовідносин між сторонами.
62. За частинами другою, третьою статті 937 ЦК України прийняття речі на зберігання при пожежі, повені, раптовому захворюванні або за інших надзвичайних обставин може підтверджуватися свідченням свідків. Прийняття речі на зберігання може підтверджуватися видачею поклажодавцеві номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання, якщо це встановлено законом, іншими актами цивільного законодавства або є звичним для цього виду зберігання.
63. Абзацом третім частини першої статті 937 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.
64. Тлумачення абзацу третього частини першої статті 937 ЦК України свідчить, що нею закріплено орієнтовний перелік конкретних письмових документів, що підтверджують факт укладення договору зберігання, який не є вичерпним, а чинним законодавством не встановлено обмежень щодо укладення договору зберігання у спрощений спосіб. Визначальним в оцінці дотримання письмової форми договору зберігання є наявність документа, який підтверджує передачу поклажодавцем та прийняття зберігачем речі на зберігання.
65. Одержання поклажодавцем згідно абзацу третього частини першої статті 937 ЦК України від зберігача розписки, квитанції чи іншого підписаного ним документа слугує належним доказом укладення договору, а врешті достатньою гарантією для захисту прав сторін договору від можливих порушень.
66. Ураховуючи наведене, письмова форма договору зберігання вважається дотриманою у разі його вчинення відповідно до вимог статті 207 ЦК України та підтвердження прийняття речі на зберігання зберігачем розписками, квитанціями або іншим документами (перелік яких не є вичерпним), підписаними зберігачем.