Постанова
Іменем України
07 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 757/26284/14-ц
провадження № 61-12635св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, відділ реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції в місті Києві,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 і ОСОБА_2, подану представником ОСОБА_4, на рішення Печерського районного суду міста Києва від 24 березня 2017 року у складі судді Остапчук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від
07 липня 2021 року у складі колегії суддів: Вербової І. М., Головачова Я. В., Шахової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2014 року ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, відділу реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції в місті Києві, ОСОБА_3 про визнання батьківства та внесення змін до актового запису.
Позов мотивований тим, що у липні 2013 року в аеропорту Стамбулу позивач познайомився з ОСОБА_3 . У період з липня по жовтень 2013 року позивач декілька разів приїжджав до Києва на запрошення ОСОБА_3 та проживали разом. В середині вересня 2013 року ОСОБА_3 повідомила йому про те, що вона вагітна від нього. Він був закоханий в ОСОБА_6 у зв`язку з чим, зробив їй пропозицію щодо одруження, на яку вона відповіла згодою. З 30 вересня
2013 року по 03 жовтня 2013 року він разом з ОСОБА_3 та її матір`ю подорожували до міста Дубай з метою проходження медичного обстеження та організації весілля. 01 жовтня 2013 року сторони звернулися до медичного центру Saudi Germen Hospitals Grup, в якому було діагностовано п`яти тижневу вагітність. Після повернення з м. Дубай ОСОБА_6 повідомила йому про те, що її батько категорично заперечує проти їх відносин, після чого відключила відомі йому засоби зв`язку з нею та перестала відповідати на листи та повідомлення. Спроби позивача налагодити з ОСОБА_6 стосунки не принесли результатів. Наприкінці лютого 2014 року йому стало відомо, що ОСОБА_6 вступила в шлюб із ОСОБА_2, а ІНФОРМАЦІЯ_1 вона народила сина. Отже він є батьком дитини.
З урахуванням наведеного, уточнивши вимоги, просив суд:
визнати його, громадянина Ізраїлю, батьком ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
зобов`язати відділ реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції:
1) виключити відомості про ОСОБА_2 як батька дитини - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, актовий запис № 1369 від 19 червня 2014 року, зроблений відділом реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції;
2) внести зміни до актового запису № 1369 від 19 червня 2014 року, зазначивши позивача, громадянина Ізраїлю, батьком дитини - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
3) внести зміни до актового запису № 1369 від 19 червня 2014 року шляхом зміни прізвища дитини з ОСОБА_9 на ОСОБА_10, а по-батькові з ОСОБА_11 на ОСОБА_12 та зазначити прізвище, ім`я, по батькові дитини у наступному вигляді - ОСОБА_13 .
Короткий зміст судових рішень
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 24 березня 2017 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 23 січня
2019 року, позов задоволено. Визнано ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянина Ізраїля, батьком ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зобов`язано виключити відомості з актового запису від 19 червня 2014 року № 1369, зробленого відділом РАЦС Печерського РУЮ в м. Києві, про ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, як батька ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зобов`язано відділ РАЦС Печерського РУЮ в м. Києві внести зміни до актового запису від 19 червня 2014 року № 1369, зробленого відділом РАЦС Печерського РУЮ в м. Києві, зазначивши ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянина Ізраїля, батьком ОСОБА_8,
ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зобов`язано відділ РАЦС Печерського РУЮ в м. Києві внести зміни до актового запису від 19 червня 2014 року № 1369 ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, зробленого відділом РАЦС Печерського РУЮ в м. Києві, змінивши прізвище " ОСОБА_9" на " ОСОБА_10", по-батькові " ОСОБА_11" на " ОСОБА_12".
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із доведеності та обґрунтованості позовних вимог, а також факту ухилення відповідача ОСОБА_3 від участі у проведенні судово-біологічної експертизи у даній справі, шляхом неодноразової неявки до відділення судово-медичної генетичної ідентифікації для відбору зразків крові, що унеможливило проведення вказаної експертизи, про наслідки ухилення від участі в якій сторонам було роз`яснено.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2019 року (провадження
№ 61-2871св19) постанову Київського апеляційного суду від 23 січня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд вказав, що на виконання вимог ухвалпро призначення судово-генетичних експертиз експертизи не були проведені у зв`язку з тим, що
ОСОБА_3 на відбір зразків крові не з`являлась. Проте, матеріали справи не містять докази про те, що ОСОБА_3 була повідомлена про дату та час проведення відбору зразків крові. Апеляційним судом не з`ясовано причини не з`явлення ОСОБА_3 на проведення відбору зразків крові.Апеляційний суд залишив поза увагою те, що між сторонами існує спір щодо оспорювання батьківства, а тест ДНК (судово-медична (молекулярно-генетична) експертиза) станом на сьогоднішній день є єдиним методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини. Доказова цінність такого тесту переважає будь-який інший доказ на підтвердження або оспорення кровного споріднення та має вирішальне значення у вирішенні спору даної категорії справ.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Київського апеляційного суду від 07 липня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_14 в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 24 березня 2017 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій у цій справі неодноразово призначались експертизи для підтвердження кровного споріднення між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 . В свою чергу, експертною установою неодноразово направлялись повідомлення з проханням забезпечити явку ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_8 для відібрання зразків крові для можливості проведення експертизи. Так, судами першої та апеляційної інстанції копії вказаних повідомлень направлялись не лише вказаним особам, а й їх представникам. Крім того, зміст повідомлень експертів, неодноразово повідомлявся сторонам та їх представникам в телефонному режимі. Разом з тим, ОСОБА_3 з дитиною для можливості відібрання зразків крові до експертної установи жодного разу не з`явилися, про місце, дату та час відбору зразків крові повідомлялися всіма можливими способами, як направленням копій повідомлень експерта на поштові та електронні адреси ОСОБА_3 та її представників, так і в телефонному режимі. Неодноразова неявка ОСОБА_3 з дитиною до експертної установи для можливості відібрання зразків крові, з врахуванням того, що для відібрання таких зразків сторони викликались більше десяти разів, свідчить про ухилення ОСОБА_3 від подання експертам необхідних матеріалів для проведення експертизи, яка має суттєве значення для розгляду даної справи. Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного суду від 09 вересня
2020 року № 277/836/16-ц та від 25 серпня 2020 року № 478/690/18.
Таким чином, системне та неодноразове нез`явлення ОСОБА_3 разом із дитиною до експертної установи для відібрання біологічних матеріалів для проведення експертизи, ухилення від її проведення, свідчить про небажання останньої отримати точні висновки щодо походження дитини, спростувати доводи позивача про його батьківство щодо дитини. Судами першої та апеляційної інстанцій вжито належних процесуальних заходів з метою проведення експертизи та забезпечення участі ОСОБА_3 разом із дитиною у її проведенні. ОСОБА_3 не довела, що підстави, на які вона посилалась як на причину своєї неявки разом із дитиною до експертної установи, є поважними. Вказані дії та бездіяльність відповідача ОСОБА_3, що призвели до неможливості проведення експертизи, надали суду можливість визнати факт, який останньою заперечується, та встановити, з урахуванням інших доказів, походження дитини від позивача. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що на виконання постанови Верховного Суду від 06 листопада
2019 року Київським апеляційним судом двічі призначалась судова молекулярно-генетична експертиза, ухвалами суду від 11 березня 2020 року та від 20 січня 2021 року. Зазначеними ухвалами судом апеляційної інстанції зобов`язано позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_3 разом з дитиною ОСОБА_8 з`явитися до експертної установи у визначений час для збору необхідного матеріалу. Роз`яснено сторонам наслідки ухилення від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі. ОСОБА_3 та її представника було належним чином повідомлено про необхідність з`явитися до експертної установи для можливості відбору зразків крові. Разом з тим, відповідач ОСОБА_3 жодного разу до експертної установи не з`явилася.
А тому колегія суддів погодилася з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог про визнання батьківства та внесення змін до актового запису.
Колегія суддів критично оцінила посилання ОСОБА_3 на те, що дана справа не підсудна судам України з огляду на положення статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" та не надання позивачем доказів існування у нього в Україні місця проживання, виходячи з наступного. На момент народження ОСОБА_8, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1, його мати ОСОБА_3 була громадянкою України. Державна реєстрація народження дитини була здійснена Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції у м. Києві. Отже, дитина є громадянином України, та її особистим законом є право України, тому в даному випадку підлягає застосуванню правило, закріплене в статті 65 Закону України "Про міжнародне приватне право", яким визначено, що встановлення та оскарження батьківства визначається особистим законом дитини на момент її народження, тобто в даному випадку законодавством України та спір підсудний саме судам України. Посилання в апеляційній скарзі на п. 4 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право", яка визначає підсудність судам України справ з іноземним елементом, якщо у справі про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні, як на підставу для скасування рішення, є необґрунтованими, оскільки дана правова норма розширює коло справ з іноземним елементом, підсудних судам України, а не звужує його. Крім того, колегія суддів врахувала також висновки ухвали Апеляційного суду міста Києва від 13 січня 2016 року, якою апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 16 листопада 2015 року про відмову у закритті провадження у справі з підстав порушення правил підсудності відхилено.
Посилання скаржників, зокрема, на відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження факту спільного проживання позивача з ОСОБА_3, існування сталих близьких інтимних стосунків між ними, ведення ними спільного господарства, виявлення турботи щодо дитини з боку позивача або ж документи, зі змісту яких би вбачалось, що ОСОБА_3 визнає факт батьківства будь-якої іншої людини, окрім свого чоловіка, не спростовують висновки суду першої інстанції, оскільки єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини є ДНК-тест. Разом з тим, на неодноразові виклики експерта з метою відібрання біологічного матеріалу для можливості проведення експертизи ОСОБА_3 з дитиною жодного разу не з`явилась.
Таким чином, доводи апеляційних скарг не спростовують висновки суду першої інстанції та не впливають на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення.
Аргументи учасників справи
У липні 2021 року ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати рішення судів попередніх інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що помилка суду полягає в тому, що суд мав керуватися не загальною нормою ЦПК, а спеціальною нормою процесуального закону, відповідно до якої підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право". З огляду на те, що позивачем у цій цивільній справі є іноземець - громадянин Держави Ізраїль, який на момент відкриття провадження у справі і на час подання позову постійно проживає в Державі Ізраїль та не має місця проживання в Україні, суду слід було відмовити у відкритті провадження. Відповідно до матеріалів справи, головуючий суддя обмежившись направленням запиту до адресно-довідкової служби ГУДМС України в Києві та Київський області щодо встановлення місця реєстрації відповідача 1, жодних інших дій з метою визначення підсудності не здійснив. Натомість відповідачі направили запит до Державної міграційної служби України, згідно відповіді від 04 березня 2015 року відповідачів було повідомлено про неможливість розголошення інформації щодо ОСОБА_15 . Також, судом не тільки проігноровано спеціальну процесуальну норму Закону України "Про міжнародне приватне право", а і порушено принципи цивільного процесуального закону. Відповідно до листа від 16 травня 2013 року
№ 24-754/0/4-13 Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Головам апеляційних судів областей, міст Києва та Севастополя, Апеляційного суду Автономної Республіки Крим "Про практику розгляду судами цивільних справ з іноземним елементом", яким у абзаці тринадцятому п. 2 наголошується, що розглядаючи справи за участю іноземного елемента судам слід з`ясовувати наявність чинного між державами договору та за його наявності - порядку регулювання спірних правовідносин, що виникли. Оскільки між Україною та Державою Ізраїль не існує договору, а між сторонами не укладено письмового договору, яким би було встановлено правило підсудності, відмінне від положення Закону України "Про міжнародне приватне право", суд зобов`язаний був при вирішенні питання підсудності застосувати положення саме спеціального нормативного акту - Закону України "Про міжнародне приватне право". Відповідно до пункту 4 частини першої статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь які справи з іноземним елементом якщо у справі про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні. Жодного документу, передбаченого чинним законодавством України, зокрема ні посвідки на тимчасове проживання в Україні, ні посвідки на постійне проживання в Україні, ні позивач, ні його представник суду не надали. У наданих копіях паспортного документу відмітки про видачу посвідки відсутні. Навпаки, як вбачається з матеріалів справи, зокрема з позовної заяви, поданої до Печерського районного суду міста Києва представником позивача у справі (а. с. 29), зі змісту заяви про витребування доказів (а. с. 34), з копії паспортного документу позивача, який було надано суду, чітко випливає там позивач наполягає на тому, що є громадянином Ізраїлю та має постійне місце проживання та зареєстрований в Ізраїлі за адресою: АДРЕСА_1, підтверджує зазначений факт документально. Адреса місця проживання та реєстрації позивача також була встановлена нотаріусом Юрченко В. В. під час посвідчення ним довіреності від 14 серпня 2014 року від імені позивача на уповноважених представників, встановлено його особу та дієздатність, про що зроблено відповідний нотаріальний напис. Зазначені документи підтверджують, що позивач має постійне місце проживання за межами України, а тому Печерський районний суд міста Києва не мав права приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи про встановлення батьківства
Усупереч вимог процесуального закону до законності та обґрунтованості судового рішення жоден з судів так і не зазначив, які саме інтереси малолітнього ОСОБА_16 вимагають зміну факту його походження на підставі припущень суду, які не спростовують факт походження дитини від відповідачів, а також не доводять факт походження від позивача. Припускаючи певний факт суд не врахував, що діє не в інтересах малолітнього громадянина України, а виключно в інтересах іноземного громадянина, котрий не довів факту свого батьківства належним та допустимим доказом. Погоджуючись з висновками суду першої інстанції апеляційний суд не виконав покладеного на нього процесуальним законом завдання, не надав належної оцінки помилкам суду першої інстанції та не виправив ці помилки, не звернув уваги на той факт, що у матеріалах цивільної справи немає жодного документу, який підтверджував би факт існування між позивачем та ОСОБА_3 сталих близьких інтимних стосунків, а всі його доводи базуються виключно на припущеннях та невідомого походження копіях фотографій, з яких неможливо зрозуміти де, коли, за яких умов вони були зроблені. Апеляційним судом не надано оцінки, що відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надали суду свої письмові заперечення, в яких виклали обставини та надали докази на підтвердження зазначених обставин, відсутності можливості навіть припущення того, що позивач може бути батьком дитини. Однак суд першої інстанції обґрунтовуючи своє рішення, зокрема і свідченнями самого позивача, котрий був допитаний у якості свідка, повністю ігнорує пояснення та заперечення надані як ОСОБА_2 так і ОСОБА_3, батьками малолітньої дитини. Судом не відображено в рішенні та не наведено тих мотивів та підстав, з яких суд вважає, що пояснення сторін не можуть бути взяті до уваги, а також, що перевагу слід надати словам позивача, які не підтверджені належними та допустимими доказами. Апеляційним судом не надано оцінку дій суду першої інстанції, котрий безпідставно та необґрунтовано надав перевагу окремим доказам (копіям документів) наданим позивачем під час його допиту як свідка. Ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд не врахували, що батьки дитини з 2010 року зустрічалися та планували майбутнє. Факт близького спілкування підтверджується значною кількістю фотографій, на яких батьки дитини поруч. У 2013 році ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зрозуміли остаточно, що мають поєднати життя, створити міцну сім`ю. 26 лютого
2014 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 одружилися. Судом першої інстанції не встановлено на підставі допустимих та належних доказів факт кровного споріднення позивача з малолітнім сином відповідачів. У постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі N 591/6441/14-ц (провадження
N 61-6030св18) зазначено, що доказами у зазначеній категорії справ можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. В матеріалах цивільної справи відсутні будь-які докази про підтвердження шляхом проведення відповідної генетичної експертизи факту кровного споріднення позивача та малолітнього ОСОБА_17 .
Разом з тим, суд першої інстанції безпідставно зазначив у рішенні, що відповідач уникає (ухиляється) від проведення генетичної експертизи, такі висновки суду спростовуються доказами щодо об`єктивних причин (хвороба, перебування за межами України), які зумовлювали неможливість прибути до експертної установи з метою проведення експертизи. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби ковід-19" на загальнодержавному рівні запроваджено карантин з метою превентивного захисту населення України від спалаху хвороби "коронавірус", якою заборонено проведення планових заходів, окрім невідкладних станів. З огляду на те, що проведення експертизи призначеної судом не є невідкладним заходом та не пов`язаний з наданням невідкладної медичної допомоги, її проведення під час дії карантину протирічить здоровому глузду, ставить у небезпеку малолітню дитину, порушує норми спеціального протиепідеміологічного законодавства України. При цьому, посилаючись на відсутність поважних причин не проходження експертизи в умовах карантину, суд апеляційної інстанції повністю ігнорує також і норми Конституції України, відповідно до якої кожному громадянину гарантовано право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування (стаття 49). З огляду на зазначене, проведення маніпуляцій (генетичної експертизи) в умовах тотального карантину на території України створювало загрозу життю відповідача і самої дитини. Відповідач неодноразово зверталася до апеляційного суду з клопотанням про відкладення проведення експертизи через карантин з посиланням на відповідні норми законодавства України, однак всі клопотання залишилися поза увагою апеляційного суду, який систематично ігноруючи як норми Конституції України так і норми постанови Кабінету Міністрів України, призначав генетичну експертизу в період карантину. Судами проігноровані рішення Європейського суду з прав людини, які чітко та послідовно зобов`язують дотримуватися та поважати принцип не втручання в особисте та сімейне життя, а також необхідність дотримання найвищих інтересів дитини при ухваленні рішення, що стосується дитини.
У серпні 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційну скаргу мотивовано доводами, аналогічними тим, які викладені у касаційній скарзі ОСОБА_3 . Вказує, що суд апеляційної інстанції не скасував неправосудне рішення суду першої інстанції, який не мав права відкривати провадження у справі з іноземним елементом. Прикладом правильного застосування указаних норм є постанова Верховного Суду від 29 липня
2021 року у цивільній справі № 645/4298/19, постанова Верховного Суду від
04 березня 2020 року № 175/2219/17. Апеляційним судом взагалі проігноровано правовий висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 у справі N 917/1739/17 (провадження 12-161гс19) та від
25 червня 2019 у справі N 924/1473/15 (провадження N 12-15гс19).
Межі та підстави касаційного перегляду
Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 ; зупинено дію рішення Печерського районного суду міста Києва від 24 березня 2017 року, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 липня
2021 року, до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях порушив норми процесуального права та застосував норми процесуального права та застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі N 591/6441/14-ц (провадження N 61-6030св18), від 16 травня 2018 року у справі N 399/1029/15-ц (провадження N 61-14438св18)).
Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2, поданою представником ОСОБА_4 .
В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях порушив норми процесуального права та застосував норми процесуального права та застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 645/4298/19, від 04 березня 2020 року у справі № 175/2219/17, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15).
Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2022 року відзив представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 на касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 24 березня 2017 рокута постанову Київського апеляційного суду від 07 липня 2021 року залишено без розгляду.
Аналіз змісту касаційний скарг свідчить, що судові рішення оскаржуються в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та
ОСОБА_3 про визнання батьківства та внесення змін до актового запису, тому в іншій частині (до відділу реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції в місті Києві) судові рішення в касаційному порядку не переглядаються.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 26 лютого 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб.
Згідно актового запису про народження № 1369, вчиненого 19 червня 2014 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції, ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_8, його батьком записаний ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, а матір`ю - ОСОБА_3,
ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 просив суд призначити судово-медичну молекулярно-генетичну експертизу на вирішення якої постановити, зокрема, наступне питання: Чи є він біологічним батьком ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 26 листопада 2014 року призначено судово-медичну експертизу методом ДНК, на вирішення якої поставлено наступне питання: Чи є ОСОБА_1 біологічним батьком
ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, матір`ю якого є ОСОБА_3 . Зазначеною ухвалою суду було зобов`язано позивача ОСОБА_18 та відповідача ОСОБА_3 разом з дитиною ОСОБА_8 з`явитись до експертної установи у визначений час для збору необхідного матеріалу. 23 грудня 2014 року на адресу Печерського районного суду міста Києва надійшло електронне повідомлення, у якому Київське міське клінічне бюро судово-медичної експертизи повідомило про те, що згідно ухвали Печерського районного суду міста Києва від
16 листопада 2015 року, відбір зразків крові осіб у справі відбудеться 29 січня 2015 року о 10 год. 30 хв. Вказане повідомлення 24 грудня 2014 року було направлено ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на їх поштові адреси, наявні в матеріалах справи.
ОСОБА_3 на призначений час відбору зразків крові повторно не з`явилась та не надала суду жодних пояснень щодо поважності причин неявки до відділенням судово-медичної генетичної ідентифікації для відбору зразків крові.
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 16 листопада 2015 року призначено у цій справі судово-біологічну експертизу методом ДНК, на вирішення якої поставлено наступне питання: Чи є ОСОБА_1 біологічним батьком ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, матір`ю якого
є ОСОБА_3 14 грудня 2015 року на адресу Печерського районного суду міста Києва надійшло електронне повідомлення, у якому Київське міське клінічне бюро судово-медичної експертизи повідомило про те, що згідно ухвали Печерського районного суду міста Києва від 16 листопада 2015 року, відбір зразків крові осіб у справі відбудеться 28 січня 2016 року о 12 год. 30 хв. Вказаний лист було направлено для виконання представнику позивача - ОСОБА_5 та відповідачу ОСОБА_3 на їх поштові адреси, наявні в матеріалах справи.
09 лютого 2016 року на адресу Печерського районного суду міста Києва надійшло електронне повідомлення, у якому Київське міське клінічне бюро судово-медичної експертизи повідомило про те, що 28 січня 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на відбір зразків крові не з`явились та просило забезпечити явку осіб у справі на 04 березня 2016 року о 12 год. 00 хв. 15 лютого 2016 року. Вказаний лист було направлено для виконання
ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 на їх поштові адреси, наявні в матеріалах справи.
Листом № 11/435 від 15 березня 2016 року Київське міське клінічне бюро судово-медичної експертизи повідомило про те, що проведення експертизи методом ДНК-аналізу, згідно ухвали Печерського районного суду міста Києва від 16 листопада 2015 року у цій справі не можливо тому, що 04 березня