Постанова
Іменем України
05 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 725/1677/21
провадження № 61-4489св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ;
треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 12 квітня 2022 року у складі колегії суддів: Кулянди М. І, Одинака О. О., Лисака І. Н.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, про поділ майна подружжя.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що з 25 грудня 2008 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 16 березня 2020 року розірвано.
Під час перебування у шлюбі сторони набули у власність нерухоме майно:
- квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 86,2 кв. м, житловою площею 53,4 кв. м, вартість якої згідно звіту про оцінку майна від 17 лютого 2021 року становить
1680 000,00 грн;
- гаражний бокс (автостоянка) № НОМЕР_1, розташований за адресою:
АДРЕСА_2, загальною площею14,00 кв. м, вартість якого згідно звіту про оцінку майна від 17 лютого 2021 року становить
167 000,00 грн.
Зазначене нерухоме майно сторони набули за їх спільні заощадження, а також за кошти в розмірі 35 293 дол. США, отримані в позику від батьків позивача, згідно з розписками від 10 лютого 2013 року та 28 жовтня 2016 року, укладеними між ОСОБА_1 та ОСОБА_3,
ОСОБА_4 .
Посилаючись на наведене, позивач просив у порядку поділу майна подружжя виділити:
- у його власність 1/2 частини квартири
АДРЕСА_1 ; 1/2 частини гаражного боксу (автостоянки) НОМЕР_1, розташованого за вказаною адресою;
- виділити у власність ОСОБА_2 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 ; 1/2 частини гаражного боксу (автостоянки) НОМЕР_1, розташованого за вказаною адресою;
- визнати кошти в сумі 35 293,00 дол. США, що еквівалентно 976 910,24 грн, такими, що використані в інтересах сім`ї та є спільним борговим зобов`язанням ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ;
- здійснити поділ у рівних частках по 1/2 за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 неповернутих спільних боргових зобов`язань у сумі
32 293 дол. США.
Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 08 грудня
2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини квартири
АДРЕСА_1, загальною площею 86,2 кв. м, житловою площею 53,4 кв. м, вартістю 840 000,00 грн та 1/2 частини гаражного боксу (автостоянки) №5/ІХ, розташованого за адресою:
АДРЕСА_2,загальною площею 14,00 кв. м, вартістю 83 500,00 грн;
У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частини квартири
АДРЕСА_1, загальною площею 86,2 кв. м, житловою площею 53,4 кв. м, вартістю 840 000,00 грн та 1/2 частини гаражного боксу (автостоянки) НОМЕР_1, розташованого за адресою:
АДРЕСА_2,загальною площею 14,00 кв. м, вартістю 83 500,00 грн;
Визнано кошти в сумі 35 293,00 дол. США, що еквівалентно 976 910,24 грн, отримані за договорами позики, укладеними 10 лютого 2013 року та
28 жовтня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, ОСОБА_4, спільним борговим зобов`язанням ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна квартира та гаражний бокс (автостоянка) є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу між ними в рівних частках по 1/2 за кожним.
Задовольняючи вимоги ОСОБА_1 про визнання боргу в сумі 35 293,00 дол. США спільним борговим зобов`язанням подружжя, суд першої інстанції виходив з того, що до складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться в третіх осіб, а також ураховуються борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Згідно з розписками від 10 лютого 2013 року та від 28 жовтня 2016 року позивач отримав у борг зазначені грошові кошти від батьків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які надалі використав в інтересах сім`ї, зокрема для придбання квартири та проведення у ній ремонтних робіт, а тому в ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виник солідарний обов`язок щодо повернення цих коштів.
Суд відмовив у задоволенні вимоги ОСОБА_1 про поділ боргу, посилаючись на те, що право власності на позичені грошові кошти (речове право) трансформувалося у право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві пред`являти вимоги, вчиняти дії направлені на зобов`язання винної сторони до повернення боргу. Позивач та треті особи ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не позбавлені права звернутися до боржників з позовом про стягнення боргу в установленому законом порядку.
Постановою Чернівецького апеляційного від 12 квітня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 08 грудні 2021 року, в частині визнання
коштів у сумі 35 293,00 дол. США спільним борговим зобов`язанням
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання коштів у сумі
35 293 дол. США спільним борговим зобов`язанням ОСОБА_1 і ОСОБА_2, суд першої інстанції не врахував, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18). Визнання коштів спільним борговим зобов`язанням колишнього подружжя не є ефективним способом захисту, оскільки не призведе до відновлення порушеного права позивача.
В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалося, а тому судом апеляційної інстанції не переглядалося.
Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи
У травні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна ОСОБА_1 на постанову Чернівецького апеляційного суду від 12 квітня 2022 року, в якій він просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 08 грудня 2021 року, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, заявник зазначає пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 372/1558/16-ц,
від 06 березня 2019 року у справі № 754/11103/16-ц, від 13 травня 2019 року у справі № 638/1962/17.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що до складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб, а також ураховуються борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Належними та допустимими доказами він підтвердив, що отримані ним у борг грошові кошти були використані в інтересах сім`ї, зокрема для купівлі квартири та проведення у ній ремонтних робіт. Відповідач зазначеного не спростувала, а тому повернення отриманих за договором позики коштів, є спільним борговим зобов`язанням сторін.
Відмовляючи в задоволенні вимоги про визнання коштів в сумі
35 293,00 дол. США, що еквівалентно 976 910,24 грн, такими, що використані в інтересах сім`ї та є спільним борговим зобов`язанням ОСОБА_1 і
ОСОБА_2, апеляційний суд дійшов помилкового висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним. Суд не врахував, що відповідач заперечує наявність у колишнього подружжя будь-якого боргу, а тому єдиним належним способом захисту прав позивача є визнання отриманих ним за договором позики та витрачених в інтересах сім`ї коштів -спільним борговим зобов`язанням.
Ухвалою Верховного Суду від 17 червня 2022 року відкрито касаційне провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України та витребувано із суду першої інстанції матеріали справи.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій установлено, що з 25 грудня 2008 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці
від 16 березня 2020 року.
На підставі договорів будівельного підряду від 12 липня 2012 року та
23 серпня 2012 року, укладених між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Чернівціжитлобуд" (далі - ТОВ "Чернівціжитлобуд"), сторони набули у власність нерухоме майно, а саме:
- квартиру АДРЕСА_1, що складається з трьох житлових кімнат, житловою площею 53,4 кв. м, кухні площею 11,6 кв. м, ванної кімнати площею 3,4 кв. м, вбиральні площею
1,6 кв. м, коридору площею 4,3 кв. м. Згідно зі звітом про оцінку майна
від 17 лютого 2021 року вартість квартири складає 1 680 000,00 грн;
- гаражний бокс (автостоянка) № НОМЕР_2, розташований в житловому будинку АДРЕСА_3 . Згідно зі звітом про оцінку майна від 17 лютого 2021 року вартість гаражного боксу складає 167 000,00 грн.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.