Постанова
Іменем України
30 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 127/4177/18
провадження № 61-19352св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - заступник прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі Вінницької міської ради,
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
треті особи: Луко-Мелешківська сільська рада, ОСОБА_6,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури на постанову Вінницького обласного суду від 20 жовтня 2021 року в складі колегії суддів: Денишенко Т. О., Оніщука В. В., Рибчинського В. П.
та касаційну скаргу Вінницької міської ради на додаткову постанову Вінницького апеляційного суду від 08 листопада 2021 року в складі колегії суддів:
Денишенко Т. О., Оніщука В. В., Рибчинського В. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2018 року заступник прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі Вінницької міської радизвернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_6 , третя особа - Луко-Мелешківська сільська рада,про визнання державних актів про право власності на земельні ділянки недійсними та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що за результатами вивчення прокуратурою стану додержання вимог земельного законодавства та законності використання земель державної і комунальної власності на території Вінницької області встановлено факт незаконного оформлення права приватної власності на землі територіальної громади міста Вінниці.
19 лютого 1998 року ОСОБА_7 та 02 січня 2001 року ОСОБА_1 на підставі рішення Луко-Мелешківської сільської ради від 04 грудня 1996 року видані державні акти на право приватної власності на землю. Цим земельним ділянкам були присвоєні кадастрові номери 0510100000:03:054:0027 площею 0,6985 га, що належала ОСОБА_1, 0510100000:03:137:0001 та 0510100000:03:137:0024 загальною площею 0,2581 га (0,1630 га і 0,0951 га), що належали ОСОБА_7 .
Згідно з інформацією відділу у місті Вінниці Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 13 жовтня 2017 року та відділу у Вінницькому районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 27 жовтня 2017 року вказані земельні ділянки територіально відносились та відносяться до меж міста Вінниці. Аналогічна інформація щодо знаходження земельних ділянок в межах міста Вінниці викладена у листі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 04 січня 2018 року
№ 0-2-0.6-108/2-18.
Прокурор зазначав, що 04 грудня 1996 року Луко-Мелешківською сільською радою будь-які рішення стосовно передачі спірних земельних ділянок, видачі державних актів на них ОСОБА_1 і ОСОБА_7 не приймалися.
Відповідно до технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок з кадастровими номерами 0510100000:03:054:0027, 0510100000:03:137:0001, 0510100000:03:137:0024 вони знаходяться в межах прибережної захисної смуги та розташовані навколо водойм.
Таким чином, на переконання позивача, державні акти на право власності на спірні земельні ділянки ОСОБА_1 та ОСОБА_7 видані безпідставно, без прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування.
19 липня 2017 року приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Скутельник І. А. посвідчила договори купівлі-продажу земельних ділянок, укладені між продавцями ОСОБА_1, ОСОБА_7 та покупцем ОСОБА_6 . Спірні земельні ділянки, що раніше належали ОСОБА_1 та ОСОБА_7, а після купівлі-продажу - ОСОБА_6 об`єднані нею в одну земельну ділянку. Як до відчуження, так і за власності на земельну ділянку ОСОБА_6 ця ділянка загальною площею 0,9566 га відноситься до земель водного фонду, які не можуть передаватися у приватну власність.
Земельні ділянки з кадастровими номерами 510100000:03:054:0027, 0510100000:03:137:0001 та 0510100000:03:137:002 протиправно вибули з комунальної власності, всупереч нормам чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства щодо порядку безоплатного надання земельних ділянок у власність громадян та з порушенням норм законодавства, що регулює порядок використання земель водного фонду. 03 серпня 2017 року, після об`єднання трьох земельних ділянок нова земельна ділянка площею 0,9566 га зареєстрована кадастровим реєстратором управління Держгеокадастру у місті Вінниці у Державному земельному кадастрі, їй присвоєний кадастровий номер 0510100000:03:054:0029. Протиправний, незаконний перехід спірних земельних ділянок у приватну власність відповідачів, за твердженням прокурора, позбавляє територіальну громаду місті Вінниці правомочностей власника землі у тому обсязі, що визначений законом, як землі комунальної власності.
Також прокурор вказував, що спірні земельні ділянки підлягають поверненню у власність територіальної громади міста Вінниці, інтереси якої представляє Вінницька міська рада, шляхом їх (її) витребування у відповідача
ОСОБА_6, яка набула право власності на вказані земельні ділянки, уклавши договори купівлі-продажу з ОСОБА_1 і ОСОБА_7, які не мали права їх відчужувати, оскільки набули право власності на них (ділянки) без відповідної правової підстави. Спірні земельні ділянки вибули з володіння власника не з його волі.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 01 травня 2020 року № 2514, який укладений між ОСОБА_6 і ОСОБА_5, останній набув у власність спірну земельну ділянку.
Перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури, з урахуванням уточненої позовної заяви від 06 квітня 2021 року, просив:
визнати недійсним державний акт від 02 січня 2001 року серії ВН № 1001 щодо права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 0510100000:03:054:0027 прощею 0,6985 га за адресою:
АДРЕСА_1 ;
визнати недійсним державний акт від 19 лютого 1998 року серії ВН № 330 щодо права власності ОСОБА_7 на земельні ділянки з кадастровими номерами 0510100000:03:137:0001 та 0510100000:03:137:0024 загальною площею 0,2581 га за адресою: АДРЕСА_1 ;
витребувати на користь Вінницької міської ради з незаконного володіння ОСОБА_5 земельну ділянку з кадастровим номером 0510100000:03:054:0029 площею 0,9566 га за адресою: АДРЕСА_1 ;
стягнути з відповідачів на користь держави в особі Вінницької обласної прокуратури сплачений судовий збір.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 10 листопада
2020 року замінено первісного відповідача ОСОБА_8 на належного відповідача ОСОБА_5 . Крім того, залучено до участі у справі як третю особу, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача - ОСОБА_6 .
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької областівід 22 березня 2021 року до участі у справі залучено відповідачів: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
ОСОБА_4 як правонаступників (спадкоємців) померлої відповідачки ОСОБА_7 .
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій під час першого розгляду справи
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 31 травня 2018 року в задоволенні позову заступника прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі Вінницької міської ради відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що спірні земельні ділянки територіально відносилися і відносяться до меж міста Вінниця, що підтверджується повідомленнями Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 13 жовтня 2017 року № 0-2-0.21-237/109-17 і від 04 січня 2018 року
№ 0-2-0.6-108/2-18 та відділу у Вінницькому районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 27 січня 2017 року № 706/405-17-0.20. Розпорядження спірними земельними ділянками здійснювала і здійснює Вінницька міська рада, а не Луко-Мелешківська сільська рада. Вінницька міська рада жодного рішення з цього приводу не приймала та документів, що посвідчують право власності на спірні земельні ділянки не видавала. Ці обставини встановлено під час розгляду справи та сторонами не заперечувалися. Таким чином, Луко-Мелешківською сільською радою було перевищено свої повноваження щодо розпорядження землями, які розташовані за межами населеного пункту, а саме в місті Вінниці, шляхом прийняття рішення від 04 грудня 1996 року про передачу у приватну власність земельних ділянок площею 0,6985 га та 0,2581 га ОСОБА_1 і ОСОБА_7 відповідно, на підставі якого було видано спірні державні акти.
Установивши, що земельна ділянка вже вибула з володіння власника в зазначений вище спосіб, суд дійшов висновку про правомірність заявлення вимог про витребування майна, відчуженого третіми особами за договором, учасником якого позивач не був, від нинішнього його володільця шляхом віндикації.
Суд першої інстанції також вказав, що спірні земельні ділянки розташовані на території міста Вінниці, тому Луко-Мелешківська сільська рада не мала повноважень ними розпоряджатись, але як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, початок перебігу позовної давності починається з одного й того самого моменту - коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила. Вінницька міська рада могла дізнатися про порушення свого права 22 грудня 2006 року - стосовно земельної ділянки ОСОБА_7, з того моменту, коли вона звернулася до міської ради щодо надання роз`яснень з приводу можливості об`єднання земельних ділянок, і 08 червня 2007 року - стосовно земельної ділянки ОСОБА_1, з моменту подання нею до міської ради запиту щодо роз`яснення чи входить її земельна ділянка до меж міста Вінниці.
Прокурор не повідомив суду про поважність причин пропуску позовної давності, а суд такі причини не встановив. Таким чином, позивачем пропущено позовну давність, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
Крім того, суд вважав необґрунтованим твердження прокурора про те, що позовну давність для звернення з цим позовом не пропущено у зв`язку з тим, що земельні ділянки зареєстровані кадастровим реєстратором управління Держгеокадастру у місті Вінниці у Державному земельному кадастрі лише в 2016 року.
Постановою апеляційного суду Вінницької області від 18 жовтня 2018 року апеляційну скаргу заступника прокурора Вінницької області залишено без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від
31 травня 2018 року - без змін.
Апеляційний суд, погоджуючись з рішенням суду першої інстанції про відмову в позові за пропуском позовної давності, зазначив, що з моменту виникнення у ОСОБА_7 та ОСОБА_1 права власності на спірні земельні ділянки відповідно у 1998 та 2001 роках Вінницька міська рада, у випадку неналежного виконання делегованих повноважень її виконавчим органом, повинна була довідатись про порушення її права та/або особу, яка його порушила, однак
з позовом заступник прокурора Вінницької області звернувся лише в лютому 2018 року.
Постановою Верховного Суду від 13 травня 2020 року касаційну скаргу заступника прокурора Вінницької області задоволено частково. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 31 травня 2018 року та постанову апеляційного суду Вінницької області від 18 жовтня 2018 року скасовано, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суд касаційної інстанції виходив з того, що суди попередніх інстанцій не перевірили тверджень прокурора щодо належності спірних земельних ділянок до земель водного фонду та не оцінили подані сторонами докази, хоча однією з підстав позову було посилання на те, що спірні земельні ділянки розташовані в межах прибережної захисної смуги річки без назви - лівої притоки річки Південний Буг. Разом із тим, від встановлення цих фактичних обставин справи залежить правильне вирішення спору, оскільки у позові прокурора відмовлено у зв`язку з пропуском позовної давності, про застосування наслідків спливу якої заявили відповідачі.
Висновок судів про відмову у задоволенні позову за пропуском позовної давності неможливо вважати правильним, оскільки якщо спірні земельні ділянки відносяться до земель водного фонду, в такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій під час другого розгляду справи
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 21 липня 2021 року позовні вимоги заступник прокурора Вінницької області в інтересах держави
в особі Вінницької міської ради задоволено.
Визнано недійсним державний акт від 02 січня 2001 року серії ВН № 1001 щодо права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 0510100000:03:054:0027 прощею 0,6985 га, що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1 .
Визнано недійсним державний акт від 19 лютого 1998 року серії ВН № 330 щодо права власності ОСОБА_7 на земельні ділянки з кадастровими номерами 0510100000:03:137:0001 та 0510100000:03:137:0024 загальною площею
0,2581 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Витребувано земельну ділянку площею 0,9566 га з кадастровим номером 0510100000:03:054:0029, що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1 з незаконного володіння ОСОБА_5 на користь Вінницької міської ради.
Стягнуто пропорційно з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь держави в особі Вінницької обласної прокуратури судовий збір у розмірі 5 286,00 грн, по 1 057,20 грн з кожного.
Задовольняючи позов заступника прокурора Вінницької обласної прокуратури, суд першої інстанції зазначив, що між сторонами у справі виник спір щодо правомірності передачі трьох земельних ділянок у власність фізичних осіб. Наслідком вчинення таких дій може бути порушення інтересів держави в особі Вінницької міської ради, яка відповідно до законодавства України здійснює повноваження щодо розпорядження землями комунальної власності у межах населеного пункту та зобов`язана контролювати додержання земельного законодавства, використання і охорони земель. Всупереч своєму обов`язку станом на час подання прокурором позову Вінницькою міською радою не вжито жодних заходів, спрямованих на повернення громаді міста спірного нерухомого майна або ж на спростування неправомірності таких дій. Суд взяв до уваги, що 16 лютого 2018 року прокуратура Вінницької області повідомила Вінницьку міську раду про намір звернутися до суду з цим позовом, проте належного реагування міської ради не відбулось. У зв`язку з викладеним, суд визнав звернення прокурора Вінницької обласної прокуратури до суду з метою відновлення порушених майнових прав міської громади обґрунтованим та необхідним.
З посиланням на норми статті 19 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України, статей 4, 6, 17, 22, 23, 31, 50, 63, 65 ЗК України 1990 року (у редакції, чинній на час видачі спірних державних актів), статей 152, 155 ЗК України 2001 року, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки як документів, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування у межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видані відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.
Суд констатував, що розпорядження спірною земельною ділянкою здійснювала і здійснює Вінницька міська рада, а не Луко-Мелешківська сільська рада. Вінницька міська рада жодного рішення з цього приводу не приймала та документів, що посвідчують право власності на спірну земельну ділянку не видавала. Ці обставини сторонами не заперечувалися. Враховуючи викладене, Луко-Мелешківська сільська рада, передаючи у приватну власність земельні ділянки площею 0,6985 га ОСОБА_1 та площею 0,2581 га ОСОБА_7, перевищила свої повноваження щодо розпорядження землями, розташованими за межами населеного пункту, а саме у місті Вінниці. У такому випадку визнання недійсними виданих державних актів є належним та самостійним способом захисту порушеного права.
Посилаючись на висновки, викладені у постанові Верховного суду від 13 травня 2020 року у цій справі, суд виклав у рішенні зміст наявних у справі окремих документів та з посиланням на статтю 85 ВК України визначив спірну земельну ділянку такою, що знаходиться в межах прибережної захисної смуги, розташована навколо водойми та належить до водного фонду. Зазначивши, що спірні земельні ділянки були передані ОСОБА_1 і ОСОБА_7 з порушенням норм законодавства, суд зробив висновок про задоволення позову.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 задоволено.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 липня 2021 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову заступника керівника Вінницької обласної прокуратури в інтересах держави
в особі Вінницької міської ради відмовлено.
Виконуючи вказівки та враховуючи висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у цій справі, апеляційний суд виходив з того, що Луко-Мелешківська сільська рада та Вінницька міська рада не приймали рішення про зміну категорії спірних земельних ділянок, об`єднана земельна ділянка до цього часу має цільове призначення для ведення особистого селянського господарства. Інших доказів з цього питання в матеріалах справи немає.
Публічна кадастрова карта, створення якої передбачено нормами Закону України від 07 липня 2011 року № 3613-VI "Про Державний земельний кадастр", фактично запрацювала з 01 січня 2013 року, тобто через чималий проміжок часу після того, як відповідачі набули у власність спірні земельні ділянки. Інформація Вінницького регіонального управління водних ресурсів Південно-Бузького басейнового управління водних ресурсів Державного агентства водних ресурсів України від 09 жовтня 2017 року № 06/1576 відносить спірні земельні ділянки (земельну ділянку) до земель водного фонду. Проте, як зазначив Верховний Суд у постанові від 02 березня 2020 року у цій справі, інших доказів щодо визначення статусу спірних земельних ділянок на момент передачі їх ОСОБА_1 та ОСОБА_7 не наведено, через що й не проаналізовано.
18 вересня 2018 року фахівці Вінницького регіонального управління водних ресурсів здійснювали огляд спірної земельної ділянки і встановили, що на ній побудовані штучні гідротехнічні споруди. Цей факт ніким з учасників справи не заперечується.
У статті 54 ЗК України 2001 року, що діяла на час появи інформації про наявність водойми на спірній земельній ділянці, передбачалося, що землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватися у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.
Ставок на земельній ділянці з кадастровим номером 0510100000:03:054:0029 включений до переліку водойм міста Вінниці лише у 2006 році, а до матеріалів інвентаризації водних об`єктів міста у 2014 році, що підтверджується листом Вінницького регіонального управління водних ресурсів від 22 серпня 2017 року.
На виконання припису, викладеного у постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року, апеляційний суд зауважив, що за доводами позивача та фактичними обставинами справи неможливо оцінити дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння спірними земельними ділянками, зокрема легітимну мету такого втручання, пропорційність цій меті повернення земельних ділянок законному володільцеві.
У постанові Верховного Суду від 13 травня 2020 року у цій справі, якою скасовані попередні рішення судів, а справа направлена на новий розгляд, також зазначено, що заявлений прокурором позов у цій справі щодо зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як вимогу, не пов`язану з позбавленням права володіння, порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі вимоги слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.
Перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури, звертаючись 06 квітня 2021 року до суду з уточненою позовною заявою в інтересах держави в особі Вінницької міської ради, просив визнати недійсними державні акти про право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 площею 0,6985 га,
з кадастровим номером 0510100000:03:054:0027; про право власності
ОСОБА_7 на земельні ділянки площею 0,2581 га,з кадастровими номерами 0510100000:03:137: 0001, 0510100000:03:137:0024 та витребувати у ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,9566 га, з кадастровим номером 0510100000:03:054:0029. ОСОБА_5 є власником земельної ділянки площею 0,9566 га, з кадастровим номером 0510100000:03:054:0029 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 01 травня 2020 року
№ 2514. Обґрунтовуючи процесуальні підстави для подання позовної заяви, прокурор зазначав, що оспорюваними державними актами на право власності на земельні ділянки порушено інтереси держави в особі Вінницької міської ради, територіальної громади міста.
Апеляційний суд виходив з того, що належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, який може бути пред`явлений упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду і на дану вимогу не поширюється позовна давність. Крім того, підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку, який лише посвідчує відповідне право та не має самостійного юридичного значення. За викладеного визнання недійсним державного акта на право власності на землю не є необхідним. Така вимога не є ефективним способом захисту для усунення перешкод у користуванні і розпорядженні земельною ділянкою водного фонду.
У цій справі для відновлення порушеного права власності на землі водного фонду (за позицією позивача) прокурор пред`явив вимогу про їх витребування від кінцевого набувача на користь Вінницької міської ради з посиланням як на правову підставу такої вимоги на статтю 387 ЦК України, тобто віндикаційний позов. Оскільки вимоги прокурора про визнання недійсними державних актів та витребування земельних ділянок не є правомірним та ефективним способом захисту права власника на земельну ділянку, ураховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, на переконання апеляційного суду, суд першої інстанції зобов`язаний був відмовити у задоволенні цих вимог з підстав обрання неналежного способу захисту.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 08 листопада 2021 року внесено
у постанову Вінницького апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року виправлення, зазначено у резолютивній частині цього судового рішення четвертим абзацом речення наступного змісту: "Скасувати забезпечення позову у справі, вжиті ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від
07 серпня 2020 року, шляхом заборони органам та суб`єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав згідно Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", вчиняти будь-які реєстраційні дії, що стосуються відчуження та реєстрації прав на земельну ділянку площею 0,9566 га з кадастровим номером 0510100000:03:054:0029, що знаходиться в АДРЕСА_1".
Додатковою постановою Вінницького апеляційного суду від 08 листопада
2021 року вирішено питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд виходив з того, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_5 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 21 липня 2021 року задоволена у повному обсязі, а у постанові Вінницького апеляційного суду від 20 жовтня 2021 року не вирішено питання про розподіл судових витрат. Таким чином, на переконання апеляційного суду, з виконавчого комітету Вінницької міської ради на користь ОСОБА_5 необхідно стягнути витрати зі сплати судового збору в розмірі 7 929,00 грн.
Аргументи учасників справи
У листопаді 2021 року перший заступник керівника Вінницької обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Вінницького обласного суду від 20 жовтня 2021 року, в якій просив скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі.
Касаційна скарга першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури, з урахуванням її уточнення, мотивована тим, що:
суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 15 листопада 2021 року у справі № 128/1179/18. Правовідносини у вказаній справі та у справі, що переглядається,
є аналогічними;
спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду. Передача
у власність земель водного фонду приватним особам є неможливою. Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку;
апеляційний суд застосував норми щодо обрання ефективного способу захисту для усунення перешкод у користуванні і розпорядженні земельною ділянкою водного фонду без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року в справі № 487/10128/14-ц,
у постановах Верховного Суду від 14 квітня 2021 року в справі № 330/1379/18, від 09 грудня 2020 року в справі № 676/2332/18, а саме щодо застосування принципу jura novit curia("суд знає закони"). Неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачем спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм;
суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин статтю 2 ЗК України в редакції 1990 року (чинна на час виникнення спірних правовідносин), зазначивши, що Луко-Мелешківська сільська рада та Вінницька міська рада не приймали рішення про зміну категорії спірних земельних ділянок, а об`єднана земельна ділянка на цей час має цільове призначення для ведення особистого селянського господарства. Зазначена стаття не визначає підстави виникнення права власності на земельні ділянки;
суд не застосував частину третю статті 6, статті 17 - 19, 22, 23 ЗК України, на які прокурор посилався у позовній заяві, а саме щодо підстав набуття права на земельну ділянку за визначеною у законодавстві процедурою, відповідно до якої в суб`єктів виникають повноваження щодо володіння, користування й розпорядження земельною ділянкою. Таке набуття права на земельні ділянки передбачає обов`язкове прийняття уповноваженим органом держави (органом влади чи органом місцевого самоврядування) відповідного рішення, яке є обов`язковою правовою підставою для юридичного оформлення прав на земельні ділянки, тобто видачі державного акта. Під час розгляду справи встановлено, що 04 грудня 1996 року Луко-Мелешківська сільська рада будь-які рішення стосовно передачі ОСОБА_1 і ОСОБА_7 спірних земельних ділянок чи видачі державних актів на них не приймала;
звернення першого заступника керівника Вінницької обласної прокуратури до суду з вимогою повернути державі спірні земельні ділянки є задоволенням суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні важливого та соціально значущого питання, а також захисту суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, земель водного фонду як національного багатства України та джерела задоволення потреб суспільства у водних ресурсах;
висновки апеляційного суду про те, що відповідачі набули земельні ділянки у власність до початку роботи Публічної кадастрової карти України, а також щодо набуття відповідачами земельних ділянок у власність до включення ставка до переліку водойм у 2006 році та до матеріалів інвентаризації водних об`єктів у 2014 році, є безпідставними;
відповідачі під час розгляду не надали оригіналів ні рішення Луко-Мелешківської сільської ради від 04 грудня 1996 року, на підставі якого