ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 грудня 2022 року
м. Київ
cправа № 914/851/16
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий, Случ О.В., Уркевич В.Ю.
за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.
та представників
позивача-1: не з`явились
позивача-2: Шейхет М.Г., Шнир Я.Б. (присутні в режимі відеоконференції)
відповідача-1: Поліщук О.С. (присутній в режимі відеоконференції)
відповідача-2: Абросімов С.С.
третьої особи-1: не з`явились
третьої особи-2: не з`явились
третьої особи-3: не з`явились
третьої особи-4: не з`явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Представництва Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.05.2022
та рішення Господарського суду Львівської області від 15.04.2021
у справі № 914/851/16
за позовом Об`єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу та Представництва Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу
до: 1) Львівської міської ради; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Парус Девелопмент"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) Міністерство культури та інформаційної політики України; 2) Львівська обласна державна адміністрація, 3) Відділ Держгеокадастру у м. Львові; 4) Відкрите акціонерне товариство "Будівельно-монтажне управління "Львівгазифікація",
про визнання недійсними ухвал Львівської міської ради та договору оренди земельної ділянки
В С Т А Н О В И В:
Об`єднання Комітетів для Євреїв Колишнього Радянського Союзу та Представництво Американського Об`єднання Комітетів для Євреїв Бувшого Радянського Союзу (далі - позивач-2, Представництво) звернулись до суду з позовом до Львівської міської ради (далі - відповідач-1, Рада) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Парус Девелопмент" (далі - відповідач-2, ТОВ "Парус Девелопмент") про визнання недійсними ухвал Ради від 01.10.2015 №5302, від 21.05.2015 №4671 (в частині пункту 2) та договору оренди від 12.11.2015 земельної ділянки вул. В.Єрошенка, 22 у м. Львові площею 0,5179 га, кадастровий номер 4610137500:02:005:0024 (далі - спірна земельна ділянка).
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що вищевказані ухвали прийнято, а договір оренди від 21.05.2015 укладено з порушенням вимог земельного, пам`яткоохоронного законодавства, чинних міжнародних договорів. За доводами позивачів спірна земельна ділянка входить до меж Нового юдейського кладовища ХІХ століття, яке є нововиявленим об`єктом культурної спадщини з усіма наслідками щодо такого статусу, про що свідчить наказ Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації № 58-ос від 04.12.2017 "Про внесення до Переліку об`єктів культурної спадщини щойно виявлених пам`яток", а земля кладовища належить до земель історико-культурного призначення. Відповідно, спірні ухвали та договір оренди спірної земельної ділянки порушують права позивачів на збереження об`єктів культурної спадщини єврейського народу та охоронюваний законом інтерес останніх щодо збереження та захисту національних культурних традицій єврейського народу.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Постановою Вищого господарського суду України від 27.06.2017 скасовані рішення судів попередніх інстанцій з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Суд касаційної інстанції у наведеній постанові вказав на необхідність встановити, чи підтверджується поданими позивачами доказами знаходження можливого нововиявленого об`єкта культурної спадщини - Юдейського кладовища ХІХ століття в межах спірної земельної ділянки, а з метою встановлення накладення земельних ділянок та визначення меж такого накладення суду слід визначитися щодо можливості призначення відповідної експертизи.
За результатами нового розгляду рішенням Господарського суду Львівської області від 15.04.2021 (колегія суддів у складі: Запотічняк О.Д. - головуючий, Король М.Р., Яворський Б.І.), залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 29.11.2021 (колегія суддів у складі: Гриців В.М. - головуючий, Зварич О.В., Якімець Г.Г.), у позові відмовлено.
Судами обох інстанцій встановлено, що ухвалою Ради від 21.05.2015 №4671, зокрема затверджено ПАТ "Будівельно-монтажне управління "Львівгазифікація" проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки та надано спірну земельну ділянку в оренду терміном на 10 років для будівництва і обслуговування готелю вищого розряду, перевівши із земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення до земель житлової і громадської забудови за функцією використання - землі комерції (пункт 2).
За договором купівлі-продажу нежитлових приміщень від 29.07.2015 ТОВ "БК Львівська мрія" придбало у ПАТ "Будівельно-монтажне управління "Львівгазифікація" будівлі та споруди на вул. В.Єрошенка, 22 у м. Львові.
Ухвалою від 01.10.2015 №5302 Рада вилучила з користування ПАТ "Будівельно-монтажне управління "Львівгазифікація" спірну земельну ділянку; припинила дію договору оренди землі, зареєстрованого 05.06.2015 за № Ш-3514; передала ТОВ "БК Львівська мрія" спірну земельну ділянку в оренду терміном на 10 років для будівництва і обслуговування готелю вищого розряду за рахунок земель житлової і громадської забудови за функцією використання - землі змішаного використання (землі житлової забудови, землі комерції).
На виконання вказаної ухвали 12.11.2015 між Радою і ТОВ "БК Львівська мрія" (перейменовано в ТОВ "Парус Девелопмент") укладено договір оренди спірної земельної ділянки.
Згідно з листом Міністерства культури та інформаційної політики України від 11.01.2021 №124/6 11.7 Нове юдейське кладовище на вул. Єрошенка у м. Львові не занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України. Питання про занесення вказаного об`єкта розглядалось на засіданні Експертної комісії з розгляду питань занесення (не занесення) об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, за результатами розгляду якої надана облікова документація була направлена на доопрацювання з рекомендацією винести на повторний розгляд питання відповідності об`єкта критеріям пам`яток місцевого значення та доцільності занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, а також неодноразово висловлювались зауваження щодо повноти зазначеної в обліковій документації інформації та необхідності проведення додаткових досліджень щодо наявності місць поховань, встановлення обгрунтованих меж території об`єкта, доопрацювання графічної частини.
Суди попередніх інстанцій виходили з того, що спірні ухвали прийняті Радою в межах наданих повноважень та з дотриманням норм чинного законодавства. Керуючись у тому числі висновками проведеної у справі судової інженерно-технічної експертизи, суди констатували не доведення позивачами того, що спірна земельна ділянка входить до меж Нового юдейського кладовища на вул. Єрошенка у м. Львові, яке до того ж не внесено до Переліку об`єктів культурної спадщини відповідно до приписів частини 2 статті 14 Закону України "Про охорону культурної спадщини" та не занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України. Відсутні й докази того, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах охоронної зони об`єкту ЮНЕСКО, в межах ареалу історично населеного місця.
Наказ Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації від 04.12.2017 № 58-ос "Про внесення до Переліку об`єктів культурної спадщини щойно виявлених пам`яток", на який посилаються позивачі, не підтверджує набуття Новим юдейським кладовищем статусу об`єкта культурної спадщини та будь-якому випадку був прийнятий вже після прийняття спірних ухвал та укладення договору оренди земельної ділянки. Крім того, суди констатували обрання позивачами неналежного та неефективного способу захисту порушеного права.
Також суди обох інстанцій відхили клопотання позивачів про призначення у справі повторної судової земельно-технічної експертизи з підстав відсутності сумнівів у неправильності висновку експерта у вже проведеній експертизі від 28.09.2020 та не доведення позивачами його суперечності іншим матеріалам справи. По суті доводи позивачів зводяться до незгоди з висновками проведеної у справі судової експертизи, що з огляду на приписи ст. 107 ГПК України не є підставою для призначення повторної експертизи.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Представництво звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скаржником вмотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме:
- суди неправильно застосували норми статей 11, 54 Конституції України, статті 152 Земельного кодексу України, статті 16 Цивільного кодексу України, статті 6, 10 Закону України "Про національні меншини в Україні" без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 914/340/17, від 26.06.2018 у справі № 914/582/17 у подібних правовідносинах;
- у порушення вимог частини 1 статті 316 ГПК України суди не виконали обов`язкових вказівок Вищого господарського суду України у постанові від 27.06.2017, а також необґрунтовано відхилили клопотання позивачів про призначення повторної судової земельно-технічної експертизи.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.10.2022 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 07.11.2022.
Учасники справи правом на подання відзивів на касаційну скаргу не скористались.
Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення представників сторін, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Щодо підстави касаційного провадження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Так, у постанові від 19.03.2021 у справі № 922/698/20 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги свою попередню практику (ухвала від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19) зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет). Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
Суд касаційної інстанції також зазначає, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).
При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник посилається на те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 914/340/17, від 26.06.2018 у справі № 914/582/17.
Предметом спору у справі №914/851/16 є визнання незаконними та скасування ухвал Ради про затвердження проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки та надання цієї земельної ділянки в оренду відповідачу-2 для будівництва і обслуговування готелю, а також визнання недійсним укладеного між відповідачами на виконання ухвали Ради договору оренди земельної ділянки.