УХВАЛА
17 листопада 2022 року
м. Київ
Справа № 201/2485/17
Провадження № 14-94цс22
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ткачука О. С.,
суддів: Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), треті особи - Національний банк України, Державна організація (установа, заклад) "Фонд гарантування вкладів фізичних осіб" про розірвання договорів банківського вкладу, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 грудня 2017 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 листопада 2021 року і
ВСТАНОВИЛА:
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ КБ "ПриватБанк", треті особи - Національний банк України, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про розірвання договорів банківського вкладу, стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що між позивачкою та ПАТ КБ "ПриватБанк" були укладені кілька договорів депозитних вкладів та карткових рахунків.
Відповідач зобов`язання за вищевказаними договорами певний час виконував належним чином. Проте 22 грудня 2016 року їй стало відомо про списання банком коштів за вказаними договорами згідно з наказом банку від 21 грудня 2016 року № 44.
25 січня 2017 року вона зверталася до ПАТ КБ "ПриватБанк" з вимогою про повернення коштів та просила банк надати належним чином посвідчені копії документів про їх повернення. Проте ПАТ КБ "ПриватБанк" вказану вимогу не виконало, кошти їй не повернуло. Такими діями порушено її майнові права, завдано майнової та моральної шкоди. Вона не є пов`язаною з банком особою, а фактично відбулась конфіскація належного їй майна, у той час як відповідне судове рішення не приймалось, що є порушенням статті 41 Конституції України.
У зв`язку з викладеним на підставі частини другої статті 10 та статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" позивачка просила розірвати депозитні договори та відшкодувати моральну шкоду.
Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд стягнути з банку на її користь 4 801 318 грн 88 коп., 558 152 Євро 73 цент, 21 долар 39 центів США та відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 014 427 грн 44 коп.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 грудня 2017 року позов задоволено частково. Розірвано договори, укладені між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 .
Стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 4 801 318 грн 88 коп., 558 152 Євро 73 центи, 21 долар 39 центів США. У задоволенні позову ОСОБА_1 у частині відшкодування моральної шкоди відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що меморіальні ордери, на підставі яких було здійснено списання ПАТ КБ "ПриватБанк" коштів з рахунків позивачки, оформлені на паперових носіях відповідачем, ініціатором списання теж був ПАТ КБ "ПриватБанк" на підставі власного наказу від 21 грудня 2016 року № 44. Згідно зі статтею 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" повноваження на розпорядження зобов`язаннями банку перед пов`язаними особами надано виключно Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та за таких обставин не могли бути передані банку. У вказаному наказі відсутнє посилання про здійснення списання коштів з рахунків клієнтів на підставі договорів про придбання акцій, що укладались уповноваженими представниками Фонду гарантування вкладів
фізичних осіб від імені пов`язаних осіб та від імені ПАТ КБ "ПриватБанк" згідно з повноваженнями, передбаченими статтею 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Відсутнє посилання на договір про придбання акцій у меморіальних ордерах.
Суд послався на те, що відсутність списання коштів з рахунків позивача за договором про придбання від її імені акцій також підтверджено розходженнями фактично списаних сум та суми, на яку були придбані акції додаткової емісії банку. У вказаному наказі, меморіальних ордерах, виписках за рахунками також відсутнє посилання на здійснення списання коштів на підставі статті 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Суд вказав, що абзац 7 частини шостої статті 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", яким передбачено право Фонду гарантування вкладів фізичних осіб розпоряджатись необтяженими грошовими зобов`язаннями банку перед пов`язаними особами, а також необтяженими грошовими зобов`язаннями перед фізичними і юридичними особами, що не пов`язані з банком, суперечить статті 41 Конституції України і не міг бути застосований, оскільки постановою від 18 грудня 2016 року № 961 Кабінетом Міністрів України було визначено відчуження пакету акцій банку за одну гривню. Суд вважав наявними обставини безоплатного вилучення майна позивача державою, що є тотожним конфіскації майна та могло бути за статтею 41 Конституції України застосовано виключно на підставі судового рішення.
Крім того, суд дійшов висновку про порушення статті 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статей 321, 353 ЦК України і вважав нікчемним договір про придбання акцій, укладений від імені позивачки Фондом гарантування вкладів фізичних осіб відповідно до частини першої статті 228 ЦК України, оскільки цей договір порушує публічний порядок, спрямований на порушення конституційних прав і свобод позивача, мало місце незаконне заволодіння майном позивача і порушення конституційної гарантії права власності. З цих підстав суд також дійшов висновку про наявність помилкового переказу коштів з рахунків позивача, оскільки кошти ПАТ КБ "ПриватБанк" були списані неправомірно.
Суд першої інстанції зробив висновок і про те, що відсутні правові підстави вважати позивачку пов`язаною з банком особою, оскільки Фондом гарантування вкладів фізичних осіб не надано докази на підтвердження того, що рішення Фондом при визначенні переліку пов`язаних осіб, чиї кошти підлягали конвертації у капітал банку, приймалось на підставі рішення Національного банку України від 13 грудня 2016 року № 105. Таким чином, при виконанні наказу відповідача від 21 грудня 2016 року № 44 та здійсненні переказів коштів працівники банку не використовували і не приймали до уваги як перелік пов`язаних осіб, що був наявний у банку, так і рішення Національного банку України від 13 грудня 2016 року № 105, а керувались виключно переліком осіб за додатком 2 до наказу банку від 21 грудня 2016 року № 44.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 березня 2019 року апеляційна скарга ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволена. Апеляційна скарга Національного банку України задоволена частково, рішення суду першої інстанції у частині задоволення позову ОСОБА_1 скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 про розірвання договорів банківського вкладу, стягнення грошових коштів відмовлено. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що списання спірних сум з рахунків ОСОБА_1 здійснено на підставі договору про придбання акцій від 20 грудня 2016 року № 95/2016, укладеного між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 , згідно з умовами якого позивачка придбала акції додаткової емісії в обмін на відступлення права вимоги за грошовими зобов`язаннями по власних рахунках, відкритих у ПАТ КБ "ПриватБанк". Зазначений договір про придбання акцій у встановленому законом порядку недійсним не визнавався. Рішення Комісії з питань визначення пов`язаних із банком осіб і перевірки операцій банків Національного банку України від 13 грудня 2016 року № 105 "Про визначення осіб пов`язаними з ПАТ КБ "ПриватБанк" на момент розгляду справи є чинним та позивачем не оскаржувалося, проте саме цим рішенням ОСОБА_1 було визначено як особу, пов`язану з ПАТ КБ "ПриватБанк", що і дало право банку укласти договір про придбання акцій. Інші обставини, на які посилалася позивачка, підлягають встановленню і дослідженню у справі при оскарженні наведеного вище рішення вказаної Комісії.
Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вперше переглянув дану справу у касаційному порядку 18 листопада 2020 року. При цьому, скасовуючи постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 березня 2019 року та передаючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, касаційний суд звернув увагу на наступне.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи в позові ОСОБА_1 , вказав, що рішення Комісії з питань визначення пов`язаних із банком осіб і перевірки операцій банків Національного банку України від 13 грудня 2016 року № 105 "Про визначення осіб пов`язаними з ПАТ КБ "ПриватБанк" позивачкою не оскаржено, тому вона є пов`язаною з банком особою. Однак апеляційний суд не врахував, що ці обставини підлягали дослідженню саме у цій справі у порядку цивільної юрисдикції.
До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 червня 2020 року у справі № 826/20221/16-а (провадження № 11-1459апп18).
Апеляційний суд, відмовляючи в позові по суті, виходив лише з наведеної вище підстави, оскільки інші висновки залежали від цих обставин, не звернув уваги на таке.
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з частиною другою статті 1071 ЦК України грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
Відповідно до частини першої статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" для цілей цього Закону пов`язаними з банком особами є: 1) контролери банку; 2) особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку; 3) керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку; 4) споріднені та афілійовані особи банку, у тому числі учасники банківської групи; 5) особи, які мають істотну участь у споріднених та афілійованих особах банку; 6) керівники юридичних осіб та керівники банків, які є спорідненими та афілійованими особами банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів цих осіб; 7) асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1-6 цієї частини; 8) юридичні особи, в яких фізичні особи, зазначені в цій частині, є керівниками або власниками істотної участі; 9) будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у цій частині, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини.
Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Підставою звернення позивачки до суду є її прагнення одержати від ПАТ КБ "Приватбанк" грошові кошти. Під час розгляду спору про стягнення грошових коштів (депозиту) позивачка вправі доводити відсутність у неї статусу особи, пов`язаної з банком, у певний період часу як підставу своїх вимог, посилаючись безпосередньо на частину першу статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", без оскарження рішення Національного банку України про визнання її пов`язаною з банком особою як самостійної позовної вимоги. Такі вимоги підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства.
Такий висновок щодо визначення пов`язаної з банком особи та юрисдикції розгляду такої категорії справ міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 826/20221/16-а (провадження № 11-1459апп18).
Відповідно до законів України "Про Національний банк України", "Про банки і банківську діяльність", інших законодавчих актів України з метою визначення пов`язаних із банком осіб, порядку подання банками інформації Національному банку України про таких осіб, а також ознак, за наявності яких Національний банк України має право визначити фізичних та юридичних осіб такими, що є пов`язаними з банком особами, розроблено Положення про визначення пов`язаних із банком осіб, затверджене постановою Правління Національного банку України від 12 травня 2015 року№ 315.
Саме на цю постанову Правління Національного банку України посилалися відповідачі та суд апеляційної інстанції.
Пунктом 1 глави 1 розділу II Положення про визначення пов`язаних із банком осіб, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 12 травня 2015 року № 315, встановлено, що особа є пов`язаною з банком із моменту виникнення підстав для визначення такої особи пов`язаною з банком відповідно до вимог статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність".
Національний банк може визначати пов`язаною з банком особу, використовуючи одну або декілька ознак одночасно.
Відповідно до частини другої статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк зобов`язаний подавати Національному банку України інформацію про пов`язаних із банком осіб у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Національного банку України.
Банк самостійно виявляє пов`язаних з банком осіб, формує і подає до Національного банку України перелік таких осіб щомісяця. У цьому переліку визначається дата, станом на яку особа визнана такою, що є пов`язаною з банком. Такий перелік є динамічним, він постійно оновлюється на підставі зміни інформації щодо особи, визначеної пов`язаною з банком. Якщо пов`язану з банком особу визначено такою на підставі рішення Комісії і перевірки операцій банків з такими особами, то за відсутності заперечень банку відповідна особа має бути включена банком до наступного щомісячного переліку пов`язаних з банком осіб. Таким чином, рішення комісії має обмежений термін дії - воно використовується для включення банком особи в наступний щомісячний перелік пов`язаних з банком осіб (це рішення по суті є адресованою банку вказівкою Національного банку України доповнити відповідний перелік, зробленою за наслідками здійснення банківського нагляду).
Таким чином, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" щодо пов`язаних з банком осіб підлягають застосуванню, якщо особи підпадають під визначення частини першої статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", незалежно від того, чи був такий статус цих осіб підтверджений рішенням Національного банку України, чи виявлений банком самостійно.
Глава 3 розділу II Положення про визначення пов`язаних із банком осіб, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 12 травня 2015 року № 315, у редакції, чинній на час спірних правовідносин, встановлює критерії визначення Національним банком фізичних або юридичних осіб такими, що є пов`язаними з банком особами: за характером взаємовідносин і за характером операцій. Згідно із вимогами цього Положення визначені коди типу пов`язаних із банком осіб.
Проте відповідачі не надали суду рішення від 13 грудня 2016 року № 105 Комісії з питань визначення пов`язаних із банками осіб і перевірки операцій банків з такими особами Національного банку України, яка визнала ОСОБА_1 пов`язаною з ПАТ КБ "ПриватБанк" особою відповідно до статті 52 України "Про банки і банківську діяльність".
Не маючи такого рішення у справі, апеляційний суд у порушення норм ЦПК України на нього посилався і зазначив про обов`язковість ОСОБА_1 його оскарження в суді, а до його скасування суд зазначив, що позивачка вважається пов`язаною з банком особою. При цьому апеляційний суд навіть не вказав, за якою ознакою чи за яким кодом вона визнана такою, виходячи з того, що таких ознак і кодів декілька.
Крім того, апеляційний суд без належного врахування і дослідження висновків районного суду вказав на те, що списання коштів з рахунку позивачки ОСОБА_1 здійснено на підставі не визнаного недійсним і чинного договору від 20 грудня 2016 року № 95/2016, укладеного між ПАТ КБ "ПриватБанком" і ОСОБА_1 , від імені якої діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів, але не звернув уваги на те, що районний суд дав правову оцінку цього договору і на підставі статті 228 ЦК України вважав його нікчемним, а згідно з частиною другою статті 215 ЦК України визнання його недійсним у такому разі не вимагається.
Переглядаючи повторно рішення районного суду у даній справі, Дніпровський апеляційний суд постановою від 10 листопада 2021 року апеляційні скарги АТ КБ "ПриватБанк" та Національного банку України залишив без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 грудня 2017 року - без змін.
Апеляційний суд зазначив, що, враховуючи рекомендації Верховного Суду, викладені у постанові від 18 листопада 2020 року, було витребувано у АТ КБ "ПриватБанк" рішення Комісії з питань визначення пов`язаних із банком осіб і перевірки операцій банків із такими особами Національного банку України від 13 грудня 2016 року № 105 в частині визнання позивача пов`язаною з АТ КБ "ПриватБанк" особою. Дослідивши надані суду докази, колегія суддів прийшла до висновку, що як рішення Національного банку України № 105 від 13 грудня 2016 року, яким позивач була визначена як пов`язана з банком особа, так власні переліки ПАТ КБ "ПриватБанк" пов`язаних осіб, які подавались щомісячно до Національного банку України, не є належними допустимими доказами на підтвердження підстав пов`язаності, оскільки з наведеного вище змісту Положення № 316 випливає, що встановлення ознак за характером операцій, взаємовідносин тощо відбувається з первісних документів, в яких міститься інформація (відомості), наприклад, із виписок за рахунками, договорів тощо. З метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи колегією суддів було витребувано докази та неодноразово оголошувалася у справі перерва, зокрема, для надання апелянтам можливості довести пов`язаність ОСОБА_1 з банком, проте будь-які первісні документи, на підставі яких АТ КБ "ПриватБанк" та Національний банк України прийшли до висновків про наявність ознак/підстав для висновків про пов`язаність позивача ні АТ КБ "ПриватБанк", ні Національний банк України не надали. При цьому апелянти, посилаючись на те, що ОСОБА_1 є асоційованою особою, а саме дружиною ОСОБА_2, доказів пов`язаності з банком самого ОСОБА_2 теж не надали. Таким чином, сторона позивача вказала, що відсутня можливість спростувати наявність підстав пов`язаності ОСОБА_1, оскільки відсутні відомості, чим керувався ПАТ КБ "Приватбанк" та Національний банк України, включаючи позивача до переліку пов`язаних з банком осіб.
Апеляційний суд вказав, що Верховний Суд акцентував увагу, що відповідач у силу вимог статей 12, 13, 81 ЦПК України зобов`язаний спростовувати твердження позивача про її непов`язаність із АТ КБ "ПриватБанк", надаючи докази протилежного. В судовому засіданні представник АТ КБ "ПриватБанк" пояснив про момент виникнення підстав пов`язаності позивача - укладення шлюбу з ОСОБА_2 , що колегія суддів вважає невідповідним Положенню № 315 та оцінює критично. Крім того, апелянтами не надані докази підстав пов`язаності ОСОБА_1 до липня 2016 року та навіть не надано інформацію, чи обліковувалась вона АТ КБ "ПриватБанк" як пов`язана особа до липня 2016 року, за якою ознакою та з якого часу. В той же час більшість договорів та рахунків позивача, що є предметом спору у даній справі, укладені до 01 липня 2016 року. Також колегія суддів наголошує, що протягом судового розгляду АТ КБ "ПриватБанк" та Національний банк України не зазначали про наявність будь-яких порушень ОСОБА_1 або укладення нею спірних договорів з порушеннями чи не на ринкових умовах або на умовах, відмінних, ніж для звичайних вкладників. За таких обставин правильними є висновки суду першої інстанції про недоведеність пов`язаності позивача належними допустимими доказами, оскільки реалізація процесуальних прав та обов`язків щодо доказів і доказування ЦПК України покладає на сторони, а не на суд. При новому розгляді даної справи судом апеляційної інстанції були вжиті всі процесуальні заходи в межах ЦПК України для встановлення обставин наявності або відсутності підстав пов`язаності позивача з АТ КБ "ПриватБанк", а також часу виникнення таких підстав.
Апеляційний суд відхилив доводи апеляційних скарг щодо відсутності конфіскації, оскільки судом першої інстанції було досліджено наявні докази у справі та правильно встановлено, що списання коштів з рахунків позивача мало місце на підставі меморіальних ордерів від 21 грудня 2016 року, оформлених АТ КБ "ПриватБанк" на підставі власного наказу № 44 від 21 грудня 2016 року. Зміст вказаного наказу не містить посилань на списання коштів, у тому числі позивача, як на підставі Закону (ст.41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"), так і на підставі договору про придбання акцій додаткової емісії ПАТ КБ "Приватбанк" (зокрема, № 95/2016 від 20 грудня 2016 року). Зміст меморіальних ордерів в частині "призначення платежу" також відповідає висновкам суду: зазначено про списання на підставі наказу № 44 від 21 грудня 2016 року та відсутні посилання про списання на підставі Закону та/або договору. Вказані докази відповідають поясненням працівників банку щодо обставин списання коштів, у тому числі позивача, які були надані при допиті у якості свідків у кримінальній справі. Факт оформлення ПАТ КБ "Приватбанк" меморіальних ордерів на паперових носіях для списання коштів з рахунків позивача не заперечувався банком при розгляді справи в суді першої інстанції та не спростовується ні доводами апеляційних скарг, ні додатковими поясненнями апелянтів. При цьому доказів зворотного або інших документів, на підставі яких було здійснено списання, банк не надав.
Таким чином, безпідставними є також доводи апеляційної скарги в тій частині, що меморіальні ордери є неналежними та недопустимими доказами, оскільки вказані меморіальні ордери були долучені до матеріалів справи з дотриманням вимог ЦПК України, а саме витребувані ухвалою суду та на її виконання надійшли зі Слідчого відділу Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області (вилучені у кримінальному провадженні № 12017040030000033 в АТ КБ "ПриватБанк"). Статтею 1071 ЦК України встановлено, що банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом. Таким чином, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що у банку були відсутні підстави списувати кошти з рахунків позивача на підставі меморіальних ордерів, оформлених на підставі власного наказу банку № 44 від 21 грудня 2016 року, оскільки це не відповідає приписам статті 1071 ЦК України, пункту 1.6. статті 1, статті 17.2 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", статті 51 Закону України "Про банки і банківську діяльність".
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність списання на підставі договору від 20 грудня 2016 року про придбання акцій додаткової емісії № 95/2016 від 20 грудня 2016 року, оскільки суми грошових коштів за вказаним договором та фактично списані з рахунків позивача за меморіальними ордерами не співпадають. При розгляді справи у суді першої інстанції представник ПАТ КБ "ПриватБанк" заперечував наявність у банку договору про придбання акцій, укладеного від імені позивача та банку представниками Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. У суді апеляційної інстанції банком також не були надані належні допустимі докази застосування саме договору № 95/2016 від 20 грудня 2016 року при списанні, в той час як оформлення меморіальних ордерів і списання на підставі власного наказу банку № 44 від 21 грудня 2016 року є доведеним, докази відповідають один одному і не містять суперечностей.
У свою чергу апеляційний суд вважав обґрунтованими висновки суду першої інстанції про відсутність у ПАТ КБ "ПриватБанк" підстав ініціювати оформлення меморіальних ордерів та оформлювати їх, а у Соловйової Н. А. - підстав підписувати розрахункові документи, оскільки відсутнє Рішення ФГВФО про делегування Соловйовій Н.А. повноважень на розпорядження зобов`язаннями банку згідно зі статтею 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а Рішенням № 2859 їй були надані повноваження лише тимчасового адміністратора банку та органів його управління і контролю згідно зі статтями 37-39 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". З урахуванням викладеного колегія суддів також не прийняла до уваги доводи про списання коштів позивача на підставі актів органів державної влади, а саме: Рішення Національного банку України № 498-рш/БТ від 18 грудня 2016 року, постанови Кабінету Міністрів України № 961 від 18 грудня 2016 року, Рішень Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, договору про придбання акцій від 20 грудня 2016 року, укладеного від імені позивача та банку, Акта приймання-передавання за договором про придбання акцій від 20 грудня 2016 року, статті 41-1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Наказу банку № 44 від 21 грудня 2016 року, вказівок уповноваженої особи ФГВФО Соловйової Н. А.