Постанова
Іменем України
07 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 205/2974/21
провадження № 61-7576св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Друга дніпровська державна нотаріальна контора,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лабовкіна Олександра Олександровича на рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 02 лютого 2022 року у складі судді Приходченко О. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 липня 2022 року у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Другої дніпровської державної нотаріальної контори про скасування постанови нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії та зобов`язання вчинити дії, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його матір ОСОБА_2, після смерті якої відкрилася спадщина на все належне їй майно. 19 червня 2015 року він звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. 20 листопада 2015 року ОСОБА_3 також подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, в якій зазначив, що є онуком ОСОБА_2 . Постановою Другої дніпропетровської державної нотаріальної контори від 02 липня 2016 року йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку з відсутністю можливості визначити склад спадкового майна і кола спадкоємців. Постановою Другої дніпропетровської державної нотаріальної контори від 27 липня 2016 року ОСОБА_3 також було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку з відсутністю документів, що посвідчують родинні відносини зі спадкодавцем. Рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 24 лютого 2017 року у справі № 205/7131/16-ц його позов до ОСОБА_3, третя особа - Друга дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування за законом було задоволено частково, визнано за ним право власності на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 23 лютого 2021 року він звернувся до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, однак постановою Другої дніпровської державної нотаріальної контори від 26 лютого 2021 року йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_1 у зв`язку з тим, що 1/2 частка спадкується іншим спадкоємцем за законом. Зазначена постанова Другої дніпровської державної нотаріальної контори є незаконною, так як ОСОБА_3 не надав доказів свого родинного зв`язку зі спадкодавцем ОСОБА_2, що підтверджується вищевказаною постановою Другої дніпропетровської державної нотаріальної контори від 27 липня 2016 року, якою йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом. Крім того, з 2015 року ОСОБА_3 не звертався до нотаріуса та до суду з відповідними заявами щодо прийняття спадщини, не з`являвся за місцем свого проживання і відсутні будь-які відомості щодо його фактичного проживання або перебування, у зв`язку з чим рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 18 грудня 2020 року у справі № 205/9898/19 ОСОБА_3 визнано безвісно відсутнім. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив: скасувати постанову державного нотаріуса Другої дніпровської державної нотаріальної контори від 26 лютого 2021 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії; зобов`язати державного нотаріуса Другої дніпровської державної нотаріальної контори видати йому свідоцтво про право на спадщину за законом на нерухоме майно - на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 .
Рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 02 лютого 2022 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що спадкоємцями після смерті ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, є позивач ОСОБА_1 і ОСОБА_3 . Нотаріусом Другої дніпровської державної нотаріальної контори правильно встановлено коло спадкоємців, які звернулися із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 . Крім того, скасування постанови державного нотаріуса Другої дніпровської державної нотаріальної контори від 26 лютого 2021 року не призведе до ефективного захисту прав позивача. З огляду на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 березня 2018 року у справі № 754/16825/15-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 161/9939/17, суд не може зобов`язувати нотаріуса вчиняти дії щодо вирішення питань, які безпосередньо належать до його компетенції. В позовній заяві ОСОБА_1 просив зобов`язати державного нотаріуса Другої дніпровської державної нотаріальної контори видати йому свідоцтво про право на спадщину за законом на нерухоме майно - на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1, однак право власності на 1/2 частину цього домоволодіння вже визнано за ним рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 24 лютого 2017 року у справі № 205/7131/16-ц. Також суд звернув увагу на те, що позивач не позбавлений можливості реалізувати своє право на звернення до суду з позовом, залучивши до участі у справі як відповідача іншого спадкоємця, так як спір щодо спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_2, фактично виник між спадкоємцями.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 02 лютого 2022 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
05 серпня 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Лабовкін О. О. подав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 02 лютого 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 липня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), представник ОСОБА_1 - адвокат Лабовкін О. О. вказав, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду від 27 червня 2018 року у справі № 807/3072/14, від 15 грудня 2021 року у справі № 1840/2970/18, згідно з якими повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тому, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Крім цього, заявник зазначив, що необхідно відступити від правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 19 березня 2018 року у справі № 754/16825/15-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 161/9939/17, від 17 березня 2021 року у справі № 761/36415/18, про те, що суд не може зобов`язати нотаріальну контору видати свідоцтво про право на спадщину, оскільки такі дії вчиняються нотаріусом відповідно до Закону України "Про нотаріат". Суд не може підміняти орган до повноважень якого належить прийняття рішення, яке є предметом оскарження, приймати замість нього своє рішення та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта. Необхідність відступлення від цих правових висновків пов`язана з тим, що відповідно до частини другої статті 5 ЦПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Тобто ЦПК України чітко не визначено, які саме способи захисту прав можуть бути застосовувані. Тому, виходячи з наведеної норми, перелік таких способів не є вичерпним. В цій справі не йде мова про підміну судом повноважень нотаріуса, а - про судовий контроль за реалізацією нотаріусом своїх повноважень щодо видачі свідоцтва про право на спадщину. Відмова суду від зобов`язання нотаріуса вчинити нотаріальну дію фактично є ухиленням від ефективного захисту порушених прав позивача, що є завданням цивільного судочинства, а також - обов`язком держави відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Ленінського районного суду міста Дніпропетровська.
19 вересня 2022 року справа № 205/2974/21 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі статтями 1216, 1218 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Відповідно до частин першої, другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
Згідно зі статтями 1233-1235 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
Відповідно до частин першої-третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла матір позивача - ОСОБА_2, після смерті якої відкрилася спадщина на все належне їй майно.
Заповітом від 18 березня 2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Базилєвим С. П. і зареєстрованим за № 1197, ОСОБА_2 усе своє майно, де б воно не було, та з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті, і на що вона за законом матиме право, заповіла ОСОБА_1 .
Заповітом від 31 жовтня 2009 року, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Міхеєвою Т. М. і зареєстрованим за № 4891, ОСОБА_2 усе своє майно, де б воно не було, та з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті, і на що вона за законом матиме право, заповіла іншій особі - ОСОБА_4, який 19 червня 2015 року відмовився від прийняття спадщини у встановленому законом порядку.
19 червня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Другої дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті його матері, ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
20 листопада 2015 року ОСОБА_3 також подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2, в якій зазначив, що є її онуком.
Постановою Другої дніпропетровської державної нотаріальної контори від 12 квітня 2016 року ОСОБА_3 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, що належало померлій ОСОБА_2, у зв`язку з відсутністю необхідних документів, що посвідчують родинні відносини зі спадкодавцем.
Постановою Другої дніпропетровської державної нотаріальної контори від 27 липня 2016 року ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, що належало померлій ОСОБА_2, у зв`язку з відсутністю можливості визначити склад спадкового майна.
Рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 24 лютого 2017 року у справі № 205/7131/16-ц позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа - Друга дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування за законом було задоволено частково, визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2, в іншій частині позовних вимог відмовлено.
З вищенаведеного судового рішення вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, третя особа - Друга дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування за законом на домоволодіння АДРЕСА_1, однак суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими лише в частині визнання за ним права власності на 1/2 частину цього спадкового майна, так як інший спадкоємець ОСОБА_3 не може бути позбавлений права на частину спадщини через відсутність у нього доказів родинних відносин із спадкодавцем.
Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 18 грудня 2020 року у справі № 205/9898/19 було задоволено заяву ОСОБА_1, заінтересована особа - Новокодацький районний у місті Дніпрі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Дніпропетровській області, про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, визнано ОСОБА_3 безвісно відсутнім.
26 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Другої дніпровської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_1, який залишився після смерті його матері ОСОБА_2 .
Постановою Другої дніпровської державної нотаріальної контори від 26 лютого 2021 року ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_1 у зв`язку з тим, що 1/2 частка цього майна спадкується іншим спадкоємцем за законом.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про нотаріат" нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України та його територіальних органів, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Статтею 46 Закону України "Про нотаріат" передбачено, що нотаріуси або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, має право витребовувати від фізичних та юридичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії. Відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій, повинні бути подані в строк, визначений нотаріусом. Цей строк не може перевищувати одного місяця. Неподання відомостей та документів на вимогу нотаріуса є підставою для відкладення, зупинення вчинення нотаріальної дії або відмови у її вчиненні.