ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 грудня 2022 року
м. Київ
справа №640/20383/20
адміністративне провадження № К/9901/41752/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,
за участю:
секретаря судового засідання - Вітковської К.М.,
представника позивача - Дейнегіна С.М.,
представника відповідача - Удода І.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державна продовольча-зернова корпорація України" на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду 12 жовтня 2021 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Василенко Я.М., судді - Ганечко О.М., Кузьменко В.В.) у справі за адміністративним позовом Акціонерного товариства "Державна продовольча-зернова корпорація України" до Центрального міжрегіонального управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
установив:
У серпні 2020 року Акціонерне товариство "Державна продовольча-зернова корпорація України" (далі - АТ "ДПЗКУ", Товариство) звернулось до суду з позовом до Офісу великих платників податків Державної податкової служби, правонаступником якого є Центральне міжрегіональне управління Державної податкової служби по роботі з великими платниками податків, в якому просило визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення від 25 червня 2020 року №0001464204 та №0001454204. Обґрунтовуючи неправомірність оскаржуваних рішень позивач вказував, що за наслідками проведеної податкової перевірки контролюючий орган дійшов безпідставних і таких, що не відповідають дійсності, висновків про відсутність реального характеру господарських операцій з постачання товару та отримання послуг між позивачем та контрагентами, натомість господарські відносини із останніми підтверджені належними й достатніми первинними документами та пов`язані із господарською діяльністю позивача.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 2 червня 2021 року (головуюча суддя Чудак О.М.) позов задоволено в повному обсязі, скасовано спірні податкові повідомлення-рішення.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду 12 жовтня 2021 року скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 2 червня 2021 року, прийнято у справі нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Товариство звернулось із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду й залишити в силі рішення суду першої інстанції як законне й обґрунтоване.
Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадку, передбаченому пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Такий висновок, на переконання позивача, свідчить про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків, висловлених Верховним Судом у постановах від 15 квітня 2020 року (справа №200/5922/19-а), від 21 липня 2021 року (справа №816/1607/17), від 23 липня 2021 року (справа №320/1569/19), від 12 червня 2020 року (справа №820/4972/17), 2 квітня 2019 року (справа №815/6507/16), від 23 квітня 2019 року (справа №820/4816/16), від 28 листопада 2019 року (справа №808/1609/17), від 23 червня 2021 року (справа №520/11131/19), від 21 липня 2020 року (справа №804/9089/13-а), від 22 грудня 2020 року (справа №815/133/16), від 8 червня 2021 року (справа №804/16151/15), від 8 квітня 2021 року (справа №820/4374/16), в яких предметом дослідження були господарські операції, за наслідками здійснення яких декларуються показники податкового обліку стосовно виконання договорів поставки зернової продукції.
У світлі наведених вище рішень Верховного Суду, у яких висновки у справах за подібних фактичних обставин зроблені на користь платників податків, заявник касаційної скарги вважає безпідставним твердження суду апеляційної інстанції у справі, яка переглядається, про те, що за спірними операціями оформлювалися лише окремі первинні документи та податкові накладні без фактичного виконання контрагентами обумовлених операцій, чим створювалась видимість реального здійснення господарських операцій та правомірність формування сум податкових вигод.
У відзиві на касаційну скаргу контролюючий орган просив залишити оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції без змін як законне й обґрунтоване, а скаргу Товариства - без задоволення, повністю підтримуючи висновки й мотиви, з яких виходив апеляційний суд при ухваленні рішення.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав правову позицію, викладену в касаційній скарзі Товариства, й наполягав на задоволенні останньої. Зауважував на тому, що Товариство надало до перевірки документи, які повною мірою підтверджують реальність спірних господарських операцій, більше того, до суду надано докази реалізації (експорту) придбаних у контрагентів товарно-матеріальних цінностей, що безпідставно не взято до уваги апеляційним судом.
Представник відповідача в судовому засіданні повністю підтримав доводи та аргументи, наведені ним в судах попередніх інстанцій, просив залишити касаційну скаргу без задоволення. Стверджував, що наявна у розпорядженні податкового органу інформації щодо контрагентів Товариства ставила піл сумнів оспорювані господарські операції.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Офісом великих платників податків Державної податкової служби проведено позапланову виїзну перевірку АТ "ДПЗК" по декларації з податку на додану вартість за лютий 2020 року (реєстраційний номер 9103790931 від 20 травня 2019 року), з урахуванням уточнюючих розрахунків, з метою перевірки відповідності формування від`ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тисяч гривень. За наслідками проведеної перевірки 19 травня 2020 року посадовими особами контролюючого органу складено акт.
Проведеною перевіркою констатовано порушення Товариством вимог: пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, статті 198, пунктів 200.1, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до завищення податкового кредиту за лютий 2020 року на 11976718 грн, та мало наслідком завищення суми від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду у сумі 9626843 грн, яка підлягає зменшенню; пунктів 200.1, 200.4 статті 200 ПК України, що призвело до завищення сум, які підлягають бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку, за лютий 2020 року на 2349875 грн.
За наслідками розгляду поданих АТ "ДПЗК" заперечень на акт перевірки, висновки останнього визнано такими, що відповідають вимогам чинного законодавства.
На підставі встановлених перевіркою порушень 25 червня 2020 року Офісом ВПП винесені податкові повідомлення-рішення: №0001464204 форми В4, яким зменшено розмір від`ємного значення з податку на додану вартість на суму 9626843,00 грн; №0001454204 форми В1, яким зменшено суму бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку за лютий 2020 року на суму 2349875 грн та застосовано штрафну санкцію у сумі 1174937,50 грн.
Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі та скасовуючи спірні податкові повідомлення-рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надано первинні документи, обсяг та зміст яких підтверджує реальність вказаних господарських відносин. Оцінюючи висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки, суд визнав їх необґрунтованими й такими, що базуються виключно на вибірковій інформації стосовно постачальників товарів й робіт та їх контрагентів, розміщеній в інформаційних базах податкового органу, що, на думку суду, є неприпустимим. Також суд вважав, що у разі підтвердження товарності здійснених поставок продукції, платник податків не може відповідати за порушення, допущені контрагентом (контрагентами), якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.
Надаючи оцінку достатності наданих Товариством документів, оформлених за наслідками взаємовідносин із контрагентами-постачальниками, апеляційний суд дійшов протилежного, аніж суд першої інстанції висновку, про відсутність фактичного здійснення господарських операцій з постачання товару й послуг, урахувавши при цьому встановлені податковою перевіркою обставини, як-от: відсутність у контрагентів необхідних основних засобів та трудових ресурсів, невстановлення джерела походження товару в кількості, яка реалізована постачальниками на адресу ПАТ "ДПЗКУ", тощо.
Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Пунктом 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю (підпункт 1).
Згідно з підпунктом "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг.
За приписами пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.
Приписами пункту 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
За даними аналізу наведених вище положень у сукупному взаємозв`язку з дотичними приписами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків: