ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 571/256/18
провадження № 51-2590км22
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_14.,
суддів ОСОБА_15., ОСОБА_16.
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_17.,
прокурора ОСОБА_18.,
засудженого ОСОБА_1,
в режимі відеоконференції
захисника ОСОБА_19.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 27 травня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017180190000544, за обвинуваченням
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 115; ч. 2 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 115 КК України.
Вступ
Органами досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався в умисному протиправному заподіянні смерті ОСОБА_2 та замаху на вбивство ОСОБА_3 .
Вироком Сарненського районного суду м. Сарни від 27 липня 2021 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони та засуджено за ст. 118 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік 8 місяців і 5 днів.
Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 27 травня 2022 року вирок районного суду залишено без зміни.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 17 вересня 2017 року приблизно о 23:30, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння на території власного господарства на АДРЕСА_1, виявив на вказаній земельній ділянці невідомих йому осіб на мотоциклі, які погрожували, та ідентифікував їх як жителів с. Дроздинь Рокитнівського району Рівненської області, з мешканцями якого був у неприязних стосунках. Перевищуючи межі необхідної оборони, з метою захисту свого життя, життя родичів, будинку, використовуючи як знаряддя мисливську рушницю "ТОЗ-63" та мисливські набої до неї, споряджені дрібним шротом, які протягом тривалого часу незаконно зберігались на території вказаного господарства, здійснив один постріл у сторону нападників та один - в землю.
Внаслідок цих дій ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження у вигляді трьох вогнепальних ран та помер на місці події, а ОСОБА_3 було заподіяно легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров`я.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду у зв`язку із істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість.
Свої вимоги мотивує тим, що суд апеляційної інстанції, не навівши належних, ґрунтованих на законі та обставинах справи мотивів, поклавши в основу своїх висновків лише власну версію засудженого без дослідження і аналізу інших доказів, не вказавши в ухвалі конкретні обставини, що спростовують наведені в апеляційній скарзі доводи, безпідставно залишив вирок районного суду без зміни. Зокрема, апеляційний суд, погоджуючись з кваліфікацією дій засудженого судом першої інстанції за ст. 118 КК України, не дав відповіді на доводи прокурора щодо: неврахування районним судом показань потерпілого ОСОБА_3, свідків: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 ; того, що постріли засудженим здійснювалися за відсутності будь-якого суспільно небезпечного посягання зі сторони потерпілих на законні права та інтереси ОСОБА_1 та його сім`ї; районним судом взято до уваги показання свідків захисту, хоча вони є родичами засудженого. Надання свідками неправдивих показань, за твердженням прокурора підтверджується протоколом про результати проведення НСРД від 14 грудня 2017 року - зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж з абонентського номеру, яким користується ОСОБА_8, який місцевий суд не взяв до уваги та проігнорував і апеляційний суд. Крім того, прокурор вказував, що суд у вироку не зазначив обвинувачення, яке визнав доведеним в частині засудження ОСОБА_1 . На всі ці доводи його апеляційної скарги апеляційний суд належної уваги не звернув, а тому вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор підтримав подану скаргу, а захисник та засуджений заперечував проти задоволення касаційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК України, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
При цьому колегія суддів виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є предметом перегляду в касаційному суді. Разом з тим суд касаційної інстанції здійснює перевірку того, чи додержалися суди попередніх інстанцій процесуальної вимоги про доведення винуватості поза розумним сумнівом.
Мотиви суду
Доводи касаційної скарги прокурора про істотне порушення судами першої та апеляційної інстанцій вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке.
На підставі ст. 62 Конституції України, положень ст. 17 КПК України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
За змістом статей 91, 92 КПК України доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках, на потерпілого.
Згідно з вимогами статей 370, 373, 374 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до положень частин 1, 2 ст. 419 КПК України в мотивувальній частині ухвали суду апеляційної інстанції, зокрема, зазначаються: встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними; мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, якими він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
На думку колегії суддів, суди першої та апеляційної інстанцій дотрималися зазначених вимог закону.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 в умисному вбивстві при перевищенні меж необхідної оборони ґрунтується на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, підтверджених доказами.
За встановлених районним та апеляційним судами фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_1 за ст. 118 КК України кваліфіковані правильно, а доводи касаційної скарги прокурора про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_1 є необґрунтованими виходячи з наступного.
За нормативним визначенням умисне вбивство (ст. 115 КК України) з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв`язком між зазначеними діяннями та наслідками, а з суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямими умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особи, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.
Такі самі ознаки об`єктивної та суб`єктивної сторони характерні і для умисного вбивства, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118 КК України). Проте, на відміну від умисного вбивства, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 115 КК України, обов`язковою ознакою суб`єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 118 КК України, є мотив діяння - захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.
Згідно зі ч. 1 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч. 3 ст. 36 КК України).
Особливістю злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є специфіка його мотиву, а саме прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров`я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки у разі необхідної оборони, а й при перевищенні її меж. При цьому перевищення меж оборони може бути зумовлене й іншими мотивами, наприклад: наміром розправитися з нападником через учинений ним напад, страхом тощо. Проте існування різних мотивів не змінює того, що мотив захисту є основним стимулом, який визначає поведінку особи, яка перевищила межі необхідної оборони. Мотивація дій винного при перевищенні меж необхідної оборони має бути в основному зумовлена захистом від суспільно небезпечного посягання охоронюваних законом прав та інтересів.
Отже, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов`язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.
Так, суд першої інстанції ретельно дослідив докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу ОСОБА_9 та мотивів його діяння. ОСОБА_9 у суді першої інстанції свою вину у раніше пред`явленому обвинуваченні у вчиненні умисного вбивства визнав частково і пояснив, що він проживає в будинку АДРЕСА_1 разом із батьками, двома братами та сестрою. Протягом декількох років навколо його та близько розташованих сіл склалась негативна ситуація. Ініціаторами її стали молоді люди з села Дроздинь. Зазначені молоді люди заради розваг, щоб продемонструвати свою зверхність до оточуючих залякували їх. Вчиняли такі дії шляхом побиття людей, підпалів техніки, руйнуванням помешкань, знущанням. Також щодо нього вчиняли насильницькі дії в центрі села силоміць запхнули в багажник автомобіля та вивезли до річки, де робили спроби втопити. Спочатку люди звертались до поліції, але поліцейські ніяк не реагували на такі вчинки та заплющували очі, не приїздили в село для наведення порядку та захисту населення.
17 вересня 2017 року у нього була конфліктна ситуація з жителем села Дроздинь, цього ж дня, приблизно о 23:30 до його домогосподарства, де він проживає разом з батьками, братами та сестрою, приїхали на мотоциклах приблизно 10 чоловік із с. Дроздинь, які погрожували їх вбити та спалити будинок. Щоб дати нападникам усвідомити, що вони будуть чинити опір він здійснив один постріл в землю, щоб у такий спосіб відлякати їх. Однак вказані особи продовжували бігти в напрямку будинку. Коли двоє, що їхали на мотоциклі, заїхали на подвір`я він здійснив, ще один постріл в переднє колесо мотоцикла. В результаті вони розвернулися та виїхали з подвір`я. Він бачив, що вони поїхали в напрямку, місцевості, що називають "Гора", де впали з мотоцикла. Зазначив, що цими особами було пошкоджено його майно - будинок, під час того, як він здійснював постріли. При цьому, зазначив, що його знайомий ОСОБА_10 декілька разів викликав працівників поліції у зв`язку зі здійсненим нападом, однак поліція не відреагувала на ці виклики та не приїхала. Вказав, що після того, як нападники втекли, вони виявили ОСОБА_2, який лежав біля мотоцикла на так званій "Горі". Наполягав на тому, що не хотів нікого вбивати чи спричиняти тілесні ушкодження, а хотів захистити себе, батьків, садибу від нападу бандитів.