Постанова
Іменем України
30 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 520/3556/16-ц
провадження № 61-9342св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Одеська державна академія будівництва та архітектури,
треті особи: Управління Держземагентства в м. Одесі Одеської області, Одеська регіональна філія Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", Одеська міська рада,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Одеської державної академії будівництва та архітектури на постанову Одеського апеляційного суду від 26 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гірняк Л. А., Комлевої О. С.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Одеської державної академії будівництва та архітектури (далі - ОДАБА), треті особи: Управління держземагентства в м. Одесі Одеської області, Одеська регіональна філія Державного підприємства "Центр державного
земельного кадастру", Одеська міська рада, про визнання недійсним державного акта на земельну ділянку та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Позовну заяву мотивувала тим, що вона є власником житлового будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1, розташованого на земельній ділянці, яка знаходиться у її фактичному користуванні, площею 0,0961 га, проте вона не може реалізувати своє право безоплатної приватизації зазначеної земельної ділянки, оскільки при здійсненні геодезичних землевпорядних робіт та виготовленні технічної документації по складанню державного акта на право постійного користування землею ОДАБА на земельну ділянку за адресою:
АДРЕСА_2, яку розробляла ліцензована землевпорядна організація КП "ЗКБ при УЗР" були допущені технічні неточності, внаслідок чого межі земельної ділянки, на якій знаходяться належні їй на праві власності будівлі та споруди, перетинаються з межами земельної ділянки, переданої у постійне користування ОДАБА.
Посилається на те, що частина земельної ділянки, переданої у користування ОДАБА та розташованої за адресою:
АДРЕСА_2, накладається на земельну ділянку, розташовану за адресою:
АДРЕСА_1, на якій знаходяться належні їй будівлі і споруди, що порушує її права користування та розпорядження майном, а також право безоплатної приватизації земельної ділянки.
Відповідач відмовляється добровільно вжити заходів для звернення до компетентних органів з метою виправлення порушень і помилок, у зв`язку з чим вона позбавлена можливості захистити свої законні права і інтереси іншим шляхом, ніж звернення до суду.
Вказувала на те, що вона є належним користувачем земельної ділянки площею 0,0961 га, на АДРЕСА_1, а характер спірних правовідносин є похідним від правовідносин щодо реалізації та здійснення позивачем права власності на нерухоме майно, а саме - домоволодіння з надвірними спорудами, яке є невід`ємним від права на земельну ділянку, на якій воно розташовано.
Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1 просила суд:
- визнати недійсним державний акт на право постійного користування земельною ділянкою ОДАБА за адресою: АДРЕСА_2, виданий 06 листопада 2001 року та зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування земельною ділянкою за номером АДРЕСА_3 ;
- визнати земельну ділянку, площею 0,0244 га, що на плані топогеодезичної зйомки зазначена точками 1-2-3-4-5-6, та земельну ділянку, площею 0,0038 га, що на плані топогеодезичної зйомки зазначена точками 1-2-3-4-5-6-7, такими, на які діє сервітут на право проходу та проїзду до житлового будинку
ОСОБА_1, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, та вважати матеріали топогеодезичної зйомки із зазначеними зонами сервітуту невід`ємною частиною рішення;
- встановити порядок виконання судового рішення, відповідно до якого воно є підставою для оформлення ОСОБА_1 документів з приватизації земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, за відсутності згоди та підпису в акті встановлення меж земельної ділянки постійного землекористувача ОДАБА, будівлі якої розташовані за адресою: АДРЕСА_2 ;
- вжити заходів щодо забезпечення виконання рішення суду шляхом зазначення, що рішення суду є підставою для Управління Держземагентства у м. Одесі Одеської області для анулювання запису № 175 в книзі записів державних актів на право постійного користування земельною ділянкою ОДАБА за адресою: АДРЕСА_2, виданого
06 листопада 2001 року.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 26 травня 2020 року у складі судді Калініченко Л. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надала до суду належних доказів на підтвердження того, що під час виділу їй частки нерухомого майна в натурі між нею та іншими співвласниками домоволодіння був узгоджений порядок користування земельною ділянкою або такий порядок визначений на підставі відповідного договору, оформленого
у встановленому законом порядку, за наслідком чого ОСОБА_1 набула право користування саме на земельну ділянку, площею 0,0961 га, на АДРЕСА_1 .
З урахуванням недоведеності позивачем свого права на користування відповідною земельною ділянкою зі встановленим розміром, межами, і, відповідно, відсутність порушення державним актом, виданим відповідачу,
її прав чи інтересів, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції керувався тим, що недоведеність, а отже відсутність порушення права позивача, тягне за собою відмову у його захисті судом і, відповідно, має наслідком відмову у позові.
Постановою Одеського апеляційного суду від 26 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 травня 2020 року скасовано, ухвалено нове рішення про задоволення позову.
Визнано недійсним державний акт на право постійного користування земельною ділянкою Одеської державної академії будівництва та архітектури за адресою: АДРЕСА_2, виданий
06 листопада 2001 року та зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування земельною ділянкою за № 175.
Визнано земельну ділянку, площею 0,0244 га, що на плані топогеодезичної зйомки зазначена точками 1-2-3-4-5-6, та земельну ділянку, площею 0,0038 га, що на плані топогеодезичної зйомки зазначена точками 1-2-3-4-5-6-7, такими, на які діє сервітут, на право проходу та проїзду до житлового будинку ОСОБА_1, розташованого за адресою:
АДРЕСА_1, та вважати матеріали топогеодезичної зйомки із зазначеними зонами сервітуту невід`ємною частиною рішення.
Вирішено, що дана постанова є підставою для оформлення ОСОБА_1 документів з приватизації земельної ділянки, розташованої за адресою:
АДРЕСА_1, за відсутності згоди та підпису в акті встановлення меж земельної ділянки постійного землекористувача, Одеської державної академії будівництва та архітектури, будівлі якої розташовані за адресою: АДРЕСА_2, а також підставою для Управління Держземагентства у м. Одесі Одеської області для анулювання запису № 175 в книзі записів державних актів на право постійного користування земельною ділянкою Одеської державної академії будівництва та архітектури за адресою: АДРЕСА_2, виданого 06 листопада 2001 року.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_1, звертаючись з позовом за захистом своїх прав як землекористувача, посилалась на те,
що вона є належним користувачем земельної ділянки, площею 0,0961 га,
на АДРЕСА_1, а характер спірних правовідносин є похідним від правовідносин щодо реалізації та здійснення позивачем права власності на нерухоме майно, а саме - домоволодіння
з надвірними спорудами, яке є невід`ємним від права на земельну ділянку, на якій воно розташовано.
У висновку державної землевпорядної експертизи від 27 червня 2001 року, здійсненої на замовлення ОДАБА, щодо технічної документації по складанню державного акта на право постійного користування землею, розробника та замовника зобов`язано погодити з суміжними землекористувачами акт встановлення меж, але це зауваження не було усунуто і акт встановлення меж земельної ділянки в натурі не погоджено із суміжними землекористувачами.
Що стосується заяви батька позивача ОСОБА_2 на ім`я начальника Управління земельних ресурсів Одеської міської ради від 03 червня 1999 року щодо того, що він не має претензій стосовно земельної ділянки ОДАБА,
то відповідно до висновку № 1064/02 судово-почеркознавчої експертизи
від 21 травня 2014 року і рукописний текст вказаної заяви, і підпис в ній виконаний не ОСОБА_2, а іншою особою, що свідчить про те, що він такої заяви не надавав.
Апеляційний суд дійшов висновку, що державний акт на землю
від 06 листопада 2001 року, виданий ОДАБА на підставі рішення Одеської міської ради народних депутатів від 28 квітня 2000 року, було складено з грубим порушенням вимог законодавства.
Суд першої інстанції не врахував, що землевпорядною організацією при проведенні попередніх робіт шляхом внесення у базу даних кадастрового центру інформації про земельну ділянку, площею 0,0961 га, на АДРЕСА_1, було встановлено, що частина земельної ділянки, яка знаходиться у фактичному користуванні (у тому числі і частина земельної ділянки, на якій розташований належний позивачу житловий будинок), за документами знаходиться у користуванні ОДАБА,
що є перешкодою позивачеві у реалізації права користування та розпорядженні майном, зокрема приватизації земельної ділянки.
Між ОСОБА_1, рівно як і з попередніми власниками нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, з однієї сторони, та ОДАБА, з іншої, склався порядок користування суміжними земельними ділянками, яка розподілена між ними капітальним огородженням.
Право позивача на користування земельною ділянкою, площею 0,0961 га, на АДРЕСА_1 встановлено рішенням Київського районного суду м. Одеси від 23 липня 2009 року у цивільній справі
№ 2-3326/2009, яке набрало законної сили 03 серпня 2009 року.
Щодо строку позовної давності, про застосування якого заявив представник ОДАБА 01 червня 2016 року, апеляційний суд виходив із того,
що ОСОБА_1 довідалася про порушення свого права на приватизацію земельної ділянки, на якій розміщено належне їй на праві власності нерухоме майно, не у 2011 році, як про це зазначив представник ОДАБА, а у квітні
2013 року, оскільки після усіх її спроб вирішити питання в позасудовому порядку з ОДАБА не дали результатів, після чого 24 квітня 2013 року вона звернулась до суду з цим позовом.
З цих підстав та враховуючи, що з позовом ОСОБА_1 звернулась до суду 30 березня 2016 року, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ухвала Київського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 17 лютого 2016 року про залишення позову ОСОБА_1 без розгляду, правового значення не має.
Крім того, оскільки зустрічний позов ОДАБА до ОСОБА_1, за участю прокуратури Київського району м. Одеси, про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та знесення самочинно збудованих житлових приміщень, огорожі, навісу ухвалою Київського районного суду
м. Одеси від 03 жовтня 2014 року залишено без розгляду за заявою ОДАБА
від 03 жовтня 2014 року (т. 3, а. с. 140, 141), то апеляційний суд дійшов висновку, що на даний час ОДАБА не має претензій до ОСОБА_1
з приводу фактичного користування нею земельною ділянкою, частка якої на підставі спірного державного акта знаходиться в довгостроковому користуванні ОДАБА.
Оскільки рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 28 квітня 2000 року № 161 є чинним, ОДАБА не позбавлена можливості одержати новий державний акт із правильними координатами та планом меж земельної ділянки.
Щодо вимог ОСОБА_1 про встановлення сервітуту на земельну ділянку, площею 0,0244 га, та на земельну ділянку, площею 0,0038 га, на право проходу та проїзду до належного їй на праві приватної власності житлового будинку
і господарських споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, суд апеляційної інстанції виходив з того, що землевпорядною організацією при розробці проекту землеустрою щодо відводу земельної ділянки ОСОБА_1 було запропоновано встановлення сервітуту на земельну ділянку, площею 0,0244 га, що на плані топогеодезичної зйомки
2009 року позначена точками 1-2-3-4-5-6, та на земельну ділянку, площею 0,0038 га, що на плані топогеодезичної зйомки 2009 року позначена точками
1-2-3-4-5-6-7, на право проходу та проїзду до вказаного житлового будинку
і господарських споруд, оскільки іншим шляхом пройти (проїхати) до будинку ОСОБА_1 неможливо.
Власником земельної ділянки за адресою:
АДРЕСА_2, є Одеська міська рада, а відповідач ОДАБА є її фактичним володільцем.
Іншим шляхом, окрім як через земельні ділянки, площею 0,0244 га, що на плані топогеодезичної зйомки 2009 року позначена точками 1-2-3-4-5-6, та через земельну ділянку, площею 0,0038 га, що на плані топогеодезичної зйомки
2009 року позначена точками 1-2-3-4-5-6-7, пройти (проїхати) до житлового будинку з господарськими будівлями, які належать ОСОБА_1 на праві власності, неможливо, що не заперечувалось учасниками справи, апеляційний суд дійшов висновку про встановлення ОСОБА_1 безстрокового, безоплатного сервітуту на зазначені земельні ділянки, на право проходу та проїзду до її житлового будинку з господарськими будівлями.
У частині вимог позивача про встановлення порядку виконання судового рішення і вжиття заходів щодо забезпечення його виконання апеляційний суд зазначив, що ухвалене ним судове рішення є достатньою правовою підставою для оформлення ОСОБА_1 документів з приватизації земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, за відсутності згоди та підпису в акті встановлення меж земельної ділянки постійного землекористувача ОДАБА, будівлі якої розташовані за адресою:
АДРЕСА_2, а також підставою для Управління Держземагентства у м. Одесі Одеської області для анулювання запису № 175 у книзі записів державних актів на право постійного користування земельною ділянкою ОДАБА за вказаною адресою, виданого
06 листопада 2001 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2022 року ОДАБА подала до Верховного Суду касаційну скаргу,
в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 26 серпня 2022 року та залишити в силі рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 травня 2020 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано із суду першої інстанції.
24 жовтня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема на застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19), від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 (провадження № 12-50гс20), постановах Верховного Суду від 03 липня
2019 року у справі № 136/277/18 (провадження № 61-7199св19), від 24 липня 2019 року у справі № 521/14384/16 (провадження № 61-26180св18).
Також посилається на те, що апеляційний суд ухвалив судове рішення всупереч вказівкам, що містяться в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 липня 2015 року (провадження № 6-47378св14), які були обов`язковими для суду апеляційної інстанції при новому розгляді справи, та не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 27 травня 2020 року у справі
№ 916/2187/18, від 31 березня 2021 року у справі № 910/23595/17.
На обґрунтування касаційної скарги посилався на те, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог, встановивши, що права
ОСОБА_1 не порушені, а отже, відмова у задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права не потребувала зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови у задоволенні позову.
За таких обставин апеляційний суд дійшов помилкового висновку,
що застосування позовної давності має відбуватися лише у разі якщо відповідачем оскаржено рішення суду першої інстанції в частині питання спливу позовної давності.
Таким чином, апеляційний суд застосував положення статті 261 ЦК України без урахування висновку щодо застосування цієї норми права, викладеному
у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18.
Апеляційний суд у постанові зазначив, що з 2011 року ОСОБА_1 намагалась вирішити питання мирним шляхом з ОДАБА та після того,
як ці намагання не дали ніяких позитивних результатів, звернулася до суду у квітні 2013 року з відповідним позовом. Тобто суд вважав, що датою, коли
ОСОБА_1 довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, є дата звернення до суду, а саме 24 квітня 2013 року.
Проте такий висновок суперечить висновку щодо застосування статті 261
ЦК України, викладеному у постановах Верховного Суду, в яких зазначено,
що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення
у зацікавленої сторони права на позов, а не з моментом реалізації захисту порушених прав, як зазначено в оскаржуваній постанові.
Крім того, вирішуючи спір по суті, суд апеляційної інстанції не врахував,
що у ОСОБА_1 не виникло право власності на земельну ділянку, на якій розташовані об`єкти нерухомості, за адресою: АДРЕСА_1, а рішення Київського районного суду м. Одеси
від 23 липня 2009 року цього факту не встановлює, тому земельний сервітут не міг бути встановлений.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ від 01 липня 2015 року (у справі № 6-47378св14) встановлено, що попередні власники житлового будинку та будівель і споруд, розташованих на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_4, будь-яких документів, які б посвідчували право власності або право користування землею, право власності на земельну ділянку, або встановлення меж земельної ділянки, не одержували, тому при переході права власності на нерухоме майно у ОСОБА_1 не виникло прав на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 в порядку статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України. Сама по собі реєстрація позивачем права власності на новостворене нерухоме майно,
що відбулось внаслідок виділу частки із спільної часткової власності на підставі рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 липня 2009 року, не породжує автоматично прав на землю у ОСОБА_1 .
Таким чином, апеляційний суд встановив право ОСОБА_1 на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, всупереч вказівкам, що містяться в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 липня 2015 року (у справі
№ 6-47378св14), які є обов`язковим и для суду апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У листопаді 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОДАБА.
Вказаний відзив колегія суддів не бере до уваги, оскільки він не відповідає вимогам частини четвертої статті 395 ЦПК України, зокрема, не містить доказів надсилання його копій та доданих до нього документів іншим учасникам справи.
Відзиви на касаційну скаргу інші учасники справи до Верховного Суду не подали.
У листопаді 2022 року на електронну адресу Верховного Суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про продовження встановленого судом строку на подання відзиву. Проте зазначене клопотання не скріплено кваліфікованим електронним підписом, а отже не підлягає розгляду, тим більше, що одночасно з його поданням заявником не вчинено процесуальної дії - відзив не подано (частина четверта статті 127 ЦПК України).
Фактичні обставини, встановлені судами
02 липня 1949 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_3,
ОСОБА_4, ОСОБА_5 продали, а ОСОБА_6 та ОСОБА_7 придбали будинок АДРЕСА_4 в рівних частках (т.1, а.с.16-18).
Рішенням Одеського міського виконавчого комітету від 16 липня 1956 року
№ 642 за ОСОБА_6 закріплено земельну ділянку, площею 1 820 кв. м,
у АДРЕСА_5 ( АДРЕСА_4 ),
що підтверджується архівною довідкою Державного архіву Одеської області від 06 травня 1998 року № 316/06/02 (т. 1, а. с. 23).
На підставі договору купівлі-продажу від 08 травня 1971 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 продали, а ОСОБА_8 придбав 2/5 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_4 (т. 1, а. с. 19-20).
23 квітня 1986 року ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу продав зазначену частку житлового будинку ОСОБА_2 (батько позивача).
26 травня 1998 року був підписаний акт державної технічної комісії про приймання в експлуатацію реконструйованої прибудови літ "Г3", загальною площею 82,9 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_4, в частині домоволодіння, що належить ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 25).
Даний акт був затверджений розпорядженням Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 12 червня 1998 року № 786, яким також зобов`язано ОСОБА_2 переукласти документи на землекористування
у встановленому законом порядку (т. 1, а. с. 101).
15 липня 1998 року Київською районною адміністрацією Одеської міської ради затверджено розрахунок ідеальних часток по домоволодінню
АДРЕСА_4 та видано розпорядження № 985 (т. 1,
а. с. 100).
На підставі зазначеного розпорядження 07 серпня 1998 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради видано на ім`я ОСОБА_2 свідоцтво
№ НОМЕР_1 про право власності на 82/100 частку домоволодіння
АДРЕСА_4 (т. 1, а. с. 22).
27 серпня 1998 року в КП "ОМБТІ та РОН" зареєстровано право власності ОСОБА_2 на вказану частку домоволодіння (т. 1, а. с. 22-звор).
20 серпня 2000 року ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_1 (позивач) прийняла в дар 82/100 частки домоволодіння з надвірними спорудами, що розташовані в АДРЕСА_4, та складається в цілому з одного кам`яного житлового будинку під літ. "Г", загальною житловою площею 121,4 кв. м, та надвірних споруд: "Д, З" - сараї, "Л" - вбиральня, "Т" - навіс, "Н" - гараж, № 1, 17 - огороджень, ІІ - мостіння, розташованих на земельній ділянці, площею 1618 кв. м, що підтверджується договором дарування від 20 серпня 2000 року, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н. А., зареєстрованим в реєстрі за № 12005 (т. 1, а. с. 145).
06 листопада 2001 року Одеською міською радою народних депутатів на підставі рішення Одеської міської ради народних депутатів від 28 квітня
2000 року ОДАБА видано державний акт серії ОД № 000493 на право постійного користування землею - земельною ділянкою, площею 10,2691 га,
в межах згідно з планом землекористування, для експлуатації та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу (т. 1, а. с. 109).
Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 23 липня 2009 року
у справі №2-3326/2009, яке набрало законної сили 03 серпня 2009 року, задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 та зобов`язано ОСОБА_9, ОСОБА_10 не чинити перешкод ОСОБА_1 у реалізації права користування і розпорядження майном - здійсненні приватизації земельної ділянки, площею 0,0961 га, на АДРЕСА_1 .
Виділено з домоволодіння АДРЕСА_4
в натурі частку у розмірі 82/100 часток домоволодіння, що складається
з житлового будинку під літ. "Г", а саме: "Г1", "Г2", "Г3", загальною площею 186,5 кв. м, житловою площею 133,3 кв. м, вбиральню під літ. "Л", навіс
літ. "Т", гараж під літ. "Н", сарай під літ. "З", за адресою:
АДРЕСА_4, що належить ОСОБА_1, та припинено її право часткової власності на вказану частку.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на домоволодіння, що складається з житлового будинку під літ. "Г", а саме: "Г1", "Г2", "Г3", загальною площею 186,5 кв.м., житловою площею 133,3 кв.м., вбиральню під літ. "Л", навіс під літ. "Т", гараж під літ. "Н", сарай під літ. "З", за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 116-117).
Право власності на вказаний житловий будинок ОСОБА_1 зареєструвала в КП "ОМБТІ та РОН" 14 січня 2010 року за № 43708 в книзі 302/118,
що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 14 січня 2010 року № 25028809 (т. 1, а. с. 115).
У 2011 році ОСОБА_1 звернулася до Одеської міської ради для отримання дозволу на приватизацію та оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, також позивач уклала договір із землевпорядною організацією на розробку проекту землеустрою щодо відводу земельної ділянки (т. 1, а. с. 38).