ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 листопада 2022 року
м. Київ
cправа № 916/329/21(916/2710/21)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Білоуса В.В. - головуючого, Васьковського О.В., Погребняка В.Я.
за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.;
за участю представників сторін:
позивача - ліквідатор - арбітражний керуючий Бова Д.В.,
третьої особи ( ОСОБА_1 ) - адвокат Самох М.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду
від 07.09.2022
у справі № 916/329/21(916/2710/21)
за позовом Арбітражного керуючого Бови Дарії Володимирівни
до ОСОБА_2
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1
про визнання недійсним договору іпотеки № 126 від 29.01.2020
в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Белрум",-
ВСТАНОВИВ:
1. У вересні 2021 арбітражний керуючий Бова Дарія Володимирівна звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до фізичної особи ОСОБА_2 про визнання договору іпотеки від 29.01.2020, укладеного між гр. ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Белрум" недійсним.
2. Рішенням Господарського суду Одеської області від 29.12.2021 в даній справі у задоволенні позовних вимог відмовлено.
3. Не погоджуючись з цим рішенням, арбітражний керуючий Бова Д.В. звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.
Короткий зміст оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанції
4. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2022 апеляційну скаргу задоволено; рішення господарського суду від 29.12.2021- скасовано; заяву арбітражного керуючого Бови Д.В. про визнання недійсним договору іпотеки задоволено; визнано недійсним Договір іпотеки №126 від 29.01.2020 укладений між ТОВ "Белрум" та ОСОБА_2 ; здійснено розподіл судових витрат; доручено Господарському суду Одеської області видати відповідні накази.
Рух касаційної скарги
5. 27.10.2022 ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2022 у справі № 916/329/21(916/2710/21), підтвердженням чого відбиток вхідного штампу Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на першому аркуші касаційної скарги.
6. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 у справі № 916/329/21(916/2710/21) визначено колегію суддів у складі: Білоуса В.В. (головуючого), Погребняка В.Я., Васьковського О.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.10.2022.
7. Ухвалою Верховного Суду від 10.11.2022, серед іншого, відкрито касаційне провадження у справі № 916/329/21(916/2710/21) за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2022; призначено розгляд касаційної скарги на 29.11.2022 о 10:00 год.
Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими доводами особи, яка подала касаційну скаргу
8. Не погоджуючись з вказаною постановою ОСОБА_1 подано касаційну скаргу, в якій скаржник просить постанову апеляційного суду від 07.09.2022 - скасувати, а рішення господарського суду від 29.12.2021 - залишити в силі.
9. Аргументи касаційної скарги полягають у наступному.
9.1. Скаржник, посилаючись на п. 2 ч. 2 ст. 287 ГПК України вважає, що суду касаційної інстанції слід відступити від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 21.11.2019 у справі № 911/2548/18 (в межах справи № 917/50/13-г про банкрутство), зокрема про те, що розглядаючи позов в межах справи про банкрутство суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника, не повинен обмежуватися дослідженням доказів, наданих заявником та іншими учасниками провадження (матеріали позовного провадження), але має надавати оцінку заявленим вимогам з урахуванням дослідження усієї сукупності доказів, в тому числі і тих, що містяться в матеріалах справи про банкрутство боржника. На думку скаржника, посилання на докази, що містяться в основній справі про банкрутство, з якими інші учасники справи не знайомі та заміна цим загального процесу доказування, порушує права таких учасників справи та свідчить про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права та йдуть в розріз з такими принципами господарського судочинства як змагальність сторін та диспозитивність, а також суперечать ст. 74 ГПК України (обов`язок доказування).
9.2. Судом апеляційної інстанції застосовано ст. 42 КУзПБ без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 02,06.2021 року у справі № 904/7905/16. Відповідно до цієї позиції передбачений ст. 42 КУзПБ трирічний строк відраховується від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, такий строк з огляду на вступ в дію КУзПБ 21.10,2019 може повноцінно діяти лише у разі відкриття відповідного провадження після 21.10.2022 року.
9.3. Колегія суддів апеляційної інстанції невірно трактує принцип процесуальної економії в рамках розгляду спорів, пов`язаних зі спорами про банкрутство.
9.4. Станом на дату вчинення оспорюваного правочину (29.01.2020 року) у боржника було наявне інше майно, за рахунок якого можна було задовольнити вимоги кредиторів, що підтверджується інформаційною довідкою, що наявна у матеріалах справи, а також звітом про проведення аналізу фінансово-господарського стану ТОВ "Белрум".
9.5. Звіт про проведення аналізу фінансово-господарського стану ТОВ "Белрум" (який суд апеляційної не мав би досліджувати та брати до уваги, оскільки такий доказ відсутній у матеріалах справи) є лише свідченням того, що станом на дату його складання ТОВ "Белрум" перебуває у стані неплатоспроможності, не може задовольнити вимоги кредиторів, а тому його слід визнавати банкрутом, однак цим звітом не встановлено, що станом на 29.01.2020 (дата оспорюваного правочину) боржник перебував у складному фінансовому стані та не міг за рахунок наявного у нього майна та інших активів погасити свої заборгованості перед кредиторами.
10. У судовому засіданні 29.11.2022 представник третьої особи (ОСОБА_1.) підтримав касаційну скаргу.
Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі
11. Ліквідатором ТОВ "Белрум" арбітражним керуючим Бовою Д. В. подано відзив на касаційну скаргу, в якому остання просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
12. У судовому засіданні 29.11.2022 ліквідатор - арбітражний керуючий Бова Д.В. заперечила проти касаційної скарги з підстав, наведених у відзиві.
13. ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції від 07.09.2022, а рішення Господарського суду Одеської області від 29.12.2021 - залишити в силі. Аргументи, наведені у відзиві аналогічні аргументам, наведеним у касаційній скарзі.
Позиція Верховного Суду
14. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, обговоривши доводи касаційних скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
15. Відповідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
16. Предметом розгляду у цій справі є позовна заява розпорядника майном ТОВ "Белрум" - арбітражного керуючого Бови Д.В. до фізичної особи ОСОБА_2 про визнання договору іпотеки від 29.01.2020, укладеного між гр. ОСОБА_2 та ТОВ "Белрум", недійсним.
17. Позовні вимоги ліквідатора ґрунтуються на тому, що уклавши оскаржуваний договір іпотеки ТОВ "Белрум" фактично безоплатно віддало майно в забезпечення виконання зобов`язань третьої особи при недостатності коштів для виконання вимог перед власними кредиторами і знаходячись в стані критичної неплатоспроможності. ТОВ "Белрум" не тільки не отримало прибутку, а навпаки, всупереч власним фінансовим інтересам, набуло зобов`язання сплатити заборгованість за третю особу, що в результаті призвело до звернення стягнення на предмет іпотеки та вибуття майна боржника.
18. Отже, спірним питанням у зазначеній справі, з огляду на природу та характер правовідносин, зміст заявлених вимог та доводів сторін, є питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання оспорюваного договору недійсним.
19. Місцевий господарський суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходив з того, що позивач у підтвердження доводів позовної заяви не надав будь-яких доказів, які вказували б на те, що станом на 29.01.2020 ТОВ "Белрум" не могло виконати зобов`язання перед кредиторами, строк виконання яких на дату укладення Договору іпотеки настав; до матеріалів справи не надано доказів проведення аналізу фінансового стану ТОВ "Белрум", яким встановлено неплатоспроможність позивача (боржника) та не надано доказів наявності простроченої заборгованості перед кредиторами ТОВ "Белрум"; позивачем не доведено, що оспорюваний договір має ознаки фраудаторного правочину; наявність ознак фіктивності правочину та відповідно - недійсності оспорюваного договору іпотеки належними та допустимими доказами позивачем також не доведено; саме пунктами Договору позики сторони підтверджують передачу грошових коштів та відсутність претензій щодо розрахунків. Крім того, місцевим господарським судом було відхилено усні пояснення позивача про те, що у матеріалах справи про банкрутство ТОВ "Белрум" містяться докази аналізу фінансового стану боржника, оскільки відповідно до ч.2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви; докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються відповідно до ч. ч. 2, 8 ст. 80 ГПК України. Про неможливість подання вказаних доказів у встановлений законом строк з об`єктивних причин, позивач суд письмово не повідомляв.
20. Суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції, заяву арбітражного керуючого Бови Дар`ї Володимирівни про визнання недійсним договору іпотеки задовольнив та визнав недійсним Договір іпотеки № 126 від 29.01.2020, укладений між ТОВ "Белрум" та ОСОБА_2 .
21. Колегія суддів погоджується з постановою суду апеляційної інстанції з огляду на таке.
22. Відповідно до частини 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
23. В контексті аргументів касаційної скарги зазначених у п. 9.1. постанови колегія суддів зазначає наступне.
24. Частинами першою, другою статті 7 КУзПБ передбачено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує, зокрема, всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України.
25. Верховний Суд неодноразово висловлював позицію щодо концентрації всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є задоволення вимог кредиторів.
26. З моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.
27. Суд наголошує, що на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, провадження у справі про банкрутство має за мету задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. При цьому обов`язковим завданням провадження у справі про банкрутство є справедливе задоволення усієї сукупності кредиторів.
28. Тому, розглядаючи позов в межах справи про банкрутство, суд в провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника не повинен обмежуватися дослідженням доказів, наданих заявником та іншими учасниками провадження (матеріали позовного провадження), але має в силу наведених вище особливостей природи банкрутства надавати оцінку заявленим вимогам з урахуванням дослідження усієї сукупності доказів, в тому рахунку і тих, що містяться в матеріалах справи про банкрутство боржника. Вказане сприяє ухваленню законного та обґрунтованого судового рішення щодо відповідних вимог, а також дотриманню принципу процесуальної економії господарського судочинства сутність якого полягає в тому, що б під час розгляду справи в суді для найбільш повного та всебічного розгляду справи використовувати всі встановленні законом засоби з урахуванням строків визначених нормами процесуального права.
29. Таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 21.11.2019 у справі № 911/2548/18 (в межах справи № 917/50/13-г про банкрутство), і колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного суду не вбачає підстав для відступу від неї. Відтак, аргументи касаційної скарги наведені у п. 9.1., 9.3. постанови є необґрунтованими.
30. Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.
31. Така правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2020 у справі № 922/719/16, від 28.09.2021 у справі №21/89б/2011(913/45/20).
32. Стаття 42 КУзПБ встановлює підстави, з яких правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, а також правові наслідки визнання таких правочинів недійсними.
33. В порядку передбаченому статтею 42 КУзПБ можуть бути визнаними за спеціальними підставами окремі правочини боржника, що не виключає можливості визнання недійсними правочинів боржника також відповідно до статей 203, 215 ЦК України, оскільки тільки в межах провадження у справі про банкрутство законодавець визначив підсудність суду справ про визнання недійсними правочинів боржника, не обмежуючи підстав, за якими заявляються вимоги про визнання недійсним правочину (пункт 8 частини першої статті 20 ГПК України).
34. Колегія суддів зауважує, що угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.
35. Колегія суддів зазначає, що позивач має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
36. Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
37. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
38. Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
39. Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.
40. Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
41. Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані.
42. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься : момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.
43. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може. (п. 157 постанови ВС КГС від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16).
44. Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов`язань перед кредиторами є очевидним використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню ("вживанням права на зло").
45. Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 29.01.2020 між ОСОБА_2 (Позикодавець) та ОСОБА_1, від імені якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_3 (Позикоодержувач), укладено Договір позики, за умовами якого сторони погодили наступне:
- Позикодавець передає у власність Позичальнику грошові кошти у розмірі еквівалентному 25 000 (двадцять п`ять тисяч) доларів США 00 центів, що у національній валюті України на день підписання цього договору складає за офіційним курсом Національного банку України (1 долар США = 24,7207 грн.) 618 010 (шістсот вісімнадцять тисяч десять) грн. 00 коп., а Позичальник зобов`язується повернути Позикодавцю таку ж суму грошових коштів у національній валюті, еквівалентну тому ж розміру у доларах США за офіційним курсом НБУ на день повернення позики, в порядку та терміни, передбачені цим Договором. Розрахунки між сторонами проводяться відповідно до діючого законодавства України (п. 1.1. Договору);