П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 листопада 2022 року
м. Київ
Справа № 910/6355/20
Провадження № 12-41гс21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
головуючої судді Рогач Л. І.,
судді-доповідача Пількова К. М.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Штелик С. П.,
за участю секретаря судового засідання Жураховської Т. О.,
учасники справи:
Товариства з обмеженою відповідальністю "Технік Енерджі" - Огейчук Т. В.;
Міністерства юстиції України - Колесник А. С., Юлдашев Ю. М.;
Державної казначейської служби України - не з`явився;
Акціонерного товариства "Укртрансгаз" - Кравченко С. В.;
фізичної особи - підприємця Петровської О. А. - Ващук М. В., адвокат,
розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Технік Енерджі" (далі - Товариство, Боржник) в особі ліквідатора - арбітражної керуючої Огейчук Т. В. (далі - Арбітражна керуюча)
на постанову Північного апеляційного господарського суду (головуючий Сотніков С. В., судді Грек Б. М., Остапенко О. М.) від 06.04.2021
за позовом Товариства в особі Арбітражної керуючої
до Міністерства юстиції України (далі - Міністерство) та Державної казначейської служби України (далі - Служба)
про відшкодування 59 042 596 грн збитків
у межах справи № 910/11048/14
за заявою Акціонерного товариства "Укртрансгаз"
до Товариства
про банкрутство
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У травні 2020 року у межах справи про банкрутство № 910/11048/14 Арбітражна керуюча звернулась з позовом до Міністерства та Служби про стягнення з Державного бюджету України на користь Товариства 59 042 596 грн збитків.
1.2. Позовна заява з посиланням на положення статей 1166, 1173, 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) мотивована втратою майна Товариства (арочна споруда відділення № 1, насіння сільськогосподарських культур за переліком та комплексна технологічна станція лінії по обробці сільськогосподарських культур, далі також - спірне майно) внаслідок дій та бездіяльності державного виконавця, який не вжив належних і достатніх заходів щодо його збереження після передачі на відповідальне зберігання Публічному акціонерному товариству "Український інноваційний банк" (далі - Банк).
2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2020 (суддя Чеберяк П. П.) позов задоволено; стягнуто з Державного бюджету України через Службу в рахунок відшкодування шкоди, завданої Міністерством, на користь Товариства 59 042 596 грн збитків; стягнуто з відповідачів у дохід Державного бюджету України по 367 850 грн судового збору.
2.2. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що для забезпечення законних інтересів Товариства (боржника у виконавчому провадженні) державний виконавець повинен був самостійно перевіряти стан описаного та арештованого майна, щоб не допустити його псування, розтрату, підміну, відчуження тощо, а в разі необхідності - передати таке майно на відповідальне зберігання іншій особі; незалежно від зупинення вчинення виконавчих дій державний виконавець не був позбавлений права перевіряти майновий стан Боржника, зокрема стан майна, переданого на відповідальне зберігання, однак він не вжив усіх необхідних та ефективних заходів для захисту права власності Товариства на описане та арештоване майно. Дії державного виконавця зводилися лише до здійснення формальних процедур з опису та арешту майна з його подальшим переданням на відповідальне зберігання завідомо упередженій особі. При цьому докази звернення державного виконавця до правоохоронних органів з відповідними заявами про притягнення зберігача до відповідальності, передбаченої статтею 388 Кримінального кодексу України, також відсутні; державний виконавець не вжив достатніх заходів для внесення до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запису про обтяження (арешт) нерухомого майна у Полтавській області, що призвело до реєстрації права власності на це майно у позасудовому порядку за Банком; Арбітражна керуюча неодноразово зверталась до державного виконавця, зокрема, з клопотаннями про скасування арештів та витребування описаного та арештованого майна у відповідального зберігача і звертала увагу державного виконавця на невизначений правовий статус ПАТ "Українська інноваційна компанія" (далі - ПАТ "Укрінком") (правонаступника Банку), а також на можливе виведення ним активів Банку. Однак на численні запити Боржника державний виконавець надав єдину відповідь, яка зводилась до того, що арешти зі спірного майна можуть бути зняті лише окремим судовим рішенням; державний виконавець допустив бездіяльність, оскільки порушив вимоги ухвали Господарського суду міста Києва від 27.02.2019 у справі № 910/11048/14, якою його було зобов`язано передати Арбітражній керуючій описане та арештоване за актами від 14.05.2014 та від 22.05.2014 майно; Товариство довело наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, необхідних для застосування до відповідачів такої міри відповідальності, як відшкодування майнової шкоди; доводи відповідачів щодо необхідності існування окремого судового рішення, яке набрало законної сили, як єдиного доказу протиправної бездіяльності, відхилено, оскільки суд не обмежений у праві приймати та досліджувати докази бездіяльності державного виконавця у межах цієї справи. При цьому законодавством не встановлено обов`язку підтверджувати протиправність дій державного виконавця окремим судовим рішенням.
2.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.04.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2020 скасовано; прийнято нове рішення; у задоволенні позову відмовлено; стягнуто з Товариства на користь Міністерства 1 103 550 грн судового збору.
2.4. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що державний виконавець призначив Банк зберігачем спірного майна відповідно до приписів статті 58 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII), а вказані дії були доцільними, оскільки заставодержатель спірного майна має законний інтерес у його збереженні; державний виконавець не був зобов`язаний вживати заходів, спрямованих на збереження арештованого майна шляхом проведення перевірки його стану, визначення його вартості, вилучення з володіння Банку (зберігача) та передачі його іншому зберігачу, оскільки із зупиненням виконавчого провадження виконавчі дії не провадяться (крім розшуку боржника та його майна, а також перевірки майнового стану боржника); після визнання боржника банкрутом усі повноваження в силу закону про банкрутство переходять до ліквідатора майна боржника, арешти майна скасовуються, на ліквідатора покладаються обов`язки зі збереження майна та повернення до ліквідаційної маси активів боржника, які вибули незаконно; державний виконавець своїми діями і бездіяльністю не допустив порушень закону при здійсненні виконавчого провадження, а обставини справи свідчать про протиправні дії саме зберігача (Банку) щодо переданого на його зберігання майна Боржника (звернення стягнення в позасудовому порядку на предмет застави та іпотеки), що виключає відповідальність державного виконавця за заподіяну Боржнику шкоду; передача державним виконавцем арештованого майна зберігачеві під розписку в акті опису є укладенням договору зберігання майна, що узгоджується з положеннями статті 937 ЦК України. Однак Арбітражна керуюча не заявляла до зберігача жодних вимог, пов`язаних із втратою належного Товариству майна, а її доводи про те, що стороною договору зберігання є державний виконавець, помилкові, оскільки цей договір укладено між зберігачем (Банком) та поклажодавцем (Товариством); доводи Товариства про бездіяльність щодо виконання державним виконавцем вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 27.02.2019 у справі № 910/11048/14 про повернення Боржнику майна, що було описане й арештоване за актами державного виконавця, відхилені, оскільки він не є стороною договору зберігання та не володіє відповідним майном; позивач не надав доказів на підтвердження належного виконання арбітражними керуючими Товариства своїх повноважень зі збереження спірного майна, а також доказів перешкоджання будь-якими особами у здійсненні цих повноважень; оскільки виконавче провадження було зупинено, весь тягар із вжиття заходів зі збереження майна Боржника покладається на арбітражного керуючого, що узгоджується із загальним спрямуванням банкрутного законодавства та покладеними на нього обов`язками; відсутній причинно-наслідковий зв`язок між діями (бездіяльністю) державного виконавця та втратою належного Боржнику майна; відсутні докази на підтвердження знищення спірного майна.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. 07.05.2021 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Товариства, в якій воно просило: скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.04.2021 та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2020; відшкодування судових витрат покласти на відповідачів.
4. Доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі
4.1. Суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення частини четвертої статті 39 Закону України від 21.04.1999 № 606-ХIV "Про виконавче провадження" в редакції, що застосовувалася до спірних правовідносин (далі - Закон № 606-ХIV), та частини четвертої статті 35 Закону № 1404-VIII, відповідно до яких у період зупинення виконавчого провадження державний виконавець має право вживати заходів щодо розшуку боржника (його майна) або перевірки його майнового стану, позаяк дійшов хибних висновків про те, що 1) державний виконавець не був зобов`язаний вживати заходів щодо збереження арештованого майна шляхом проведення перевірки його стану, визначення його вартості, вилучення з володіння Банку (зберігача) та передачі його іншому зберігачу; 2) обов`язок забезпечувати збереження майна боржника покладається державним виконавцем на самого боржника або третю особу, а в цьому випадку такий обов`язок було покладено на Банк (зберігача). При цьому скаржник зауважив, що висновок Верховного Суду про застосування зазначених норм у подібних правовідносинах відсутній, а тлумачення апеляційним судом цих норм є неправильним, оскільки може призвести до відсутності контролю за діями зберігача арештованого майна та порушення прав Боржника, що є недопустимим.
4.2. Висновки апеляційного суду про те, що протиправні дії щодо переданого на зберігання майна вчинив саме Банк (зберігач), що виключає відповідальність державного виконавця за заподіяну Боржнику шкоду, спричинену втратою майна, суперечать змісту статей 1173, 1174 ЦК України, а також не відповідають висновкам про застосування положень цих статей у подібних правовідносинах, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18), від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19) та від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18 (провадження № 12-153гс19), зокрема що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Скаржник уважає, що причини, з яких описане та арештоване майно було втрачено, можуть свідчити лише про наявність або відсутність вини державного виконавця у завданні Товариству шкоди, що не має жодного значення у контексті заявлених позовних вимог у цій справі.
4.3. Суд апеляційної інстанції безпідставно проігнорував обов`язковість для державного виконавця ухвали Господарського суду міста Києва від 27.02.2019 у справі № 910/11048/14 про зобов`язання державного виконавця протягом місяця передати ліквідатору Товариства майно, яке перебувало на відповідальному зберіганні Банку, у зв`язку із чим ухвалив оскаржувану постанову всупереч правовим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 27.12.2019 у справі № 757/42871/15-а, зокрема про те, що суд має враховувати принцип пріоритетності застосування норм Конституції України над іншими нормативно-правовими актами (статті 3, 7 Кодексу адміністративного судочинства України, далі - КАС України); принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (стаття 8 Конституції України, стаття 6 КАС України та частина перша статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"); принцип пріоритетності застосування та обов`язковості міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 9 Конституції України, статті 3, 7 КАС України та стаття 15 Закону України від 29.06.2004 № 1906-IV"Про міжнародні договори України").
4.4. Суд апеляційної інстанції стягнув із Товариства на користь Міністерства судовий збір у справі про стягнення збитків, завданих діями та бездіяльністю органу державної влади чи його посадової особи, чим допустив неправильне застосування пункту 13 частини другої статті 3 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI "Про судовий збір" (далі - Закон № 3674-VI), за приписами якого судовий збір у такому випадку не справляється, та не врахував висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 05.11.2019 у справі № 906/770/17, про те, що позивачі, які за статтею 3 Закону № 3674-VI звільняються від сплати судового збору, підлягають такому звільненню і в разі подання ними апеляційних і касаційних скарг (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 914/1748/17), а також що порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції, так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному перегляді. Ці стадії судового захисту є єдиним процесом, завданням якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18)).
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
5.1. 22.06.2021 від Міністерства надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому воно просило відмовити в її задоволенні та залишити без змін оскаржувану постанову.
5.2. Відзив обґрунтовано переважно доводами, подібними до мотивів, викладених в оскаржуваній постанові, а також твердженнями про те, що належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення, що набрало законної сили, з посиланням на висновки, викладені у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (далі - КЦС ВС) від 23.12.2019 у справі № 752/4100/17, від 26.12.2019 у справі № 646/7744/17, від 13.08.2020 у справі № 752/6462/18, про те, що неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків (аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 25.10.2005 у справі № 32/421).
5.3. У встановлений строк відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надійшли.
6. Розгляд справи Верховним Судом
6.1. Ухвалою від 31.05.2021 колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі - КГС ВС) відкрила касаційне провадження за скаргою Товариства, а ухвалою від 08.07.2021 передала справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі підпункту 7 пункту 1 розділу XI "Перехідні положення" та частини третьої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки вважає за необхідне відступити від 1) висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 25.10.2005 у справі № 32/421, про те, що збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом, а тому предметом доказування у такій справі будуть факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіянням ним шкоди. Причому належним доказом неправомірності дій (бездіяльності) державного виконавця є відповідне рішення суду, яке буде мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків; а також 2) висновків, викладених у постановах КЦС ВС від 20.03.2019 у справі № 753/19110/15-ц, від 23.12.2019 у справі № 752/4100/17, від 24.12.2019 у справі № 461/3508/17, від 18.03.2020 у справі № 2-7317/11, від 12.03.2020 у справі № 757/74887/17-ц, від 03.06.2020 у справі № 642/3839/17, від 12.08.2020 у справі № 761/7165/17, від 23.12.2020 у справі № 757/63732/18 та від 29.04.2021 у справі № 405/500/18, про те, що неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків.
6.2. Ухвала про передачу мотивована тим, що за підходу, застосованого у вказаних постановах Верховного Суду України і КЦС ВС, у задоволенні позовних вимог про стягнення шкоди, заподіяної державним виконавцем, слід відмовляти, якщо відсутнє преюдиційне рішення, яким установлено неправомірність його дій (бездіяльності).
6.3. Колегія суддів КГС ВС вважає за необхідне відступити від зазначених висновків Верховного Суду України і КЦС ВС щодо необхідності підтвердження саме рішенням суду неправомірності дій (бездіяльності) державного виконавця, оскільки, на думку колегії, належний підхід суду до визначення неправомірності / правомірності дій державного виконавця полягає в аналізі та оцінці доводів Товариства, викладених у позові і в подальших поясненнях.
6.4. Ухвалою від 14.09.2021 Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу № 910/6355/20 з касаційною скаргою Товариства на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.04.2021 та призначила її до розгляду в судовому засіданні на 16.11.2021.
6.5. У судових засіданнях Великої Палати Верховного Суду 16.11.2021, 02.02.2022, 20.07.2022 та 21.09.2022 оголошувалася перерва з повідомленням учасників справи ухвалою про дату і час наступного судового засідання.
6.6. Зокрема, ухвалою від 21.09.2022 Велика Палата Верховного Суду повідомила учасників цієї справи, що судове засідання з розгляду касаційної скарги Товариства на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.04.2021 відбудеться 16.11.2022 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів учасниками справи.
7. Встановлені судами обставини
7.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.10.2013 у справі № 910/15032/13 стягнуто з Товариства на користь Банку заборгованість за кредитним договором від 18.05.2010 № 4683. На виконання зазначеного рішення цей суд видав наказ від 25.10.2013, який Банк пред`явив до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби України (далі - Орган ДВС) для примусового виконання.
7.2. Суд установив, що на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором Банк і Товариство уклали декілька окремих договорів застави, серед яких договір застави від 22.06.2010, відповідно до якого Товариство передало Банку на забезпечення виконання кредитного договору майнові права за договором купівлі-продажу від 21.04.2010 № 10-2132, укладеним між Товариством і HDT Нandelsgesellschaft m.b.H на поставку комплексної технологічної лінії сільськогосподарських культур та саму лінію після набуття Банком права вимоги на заставу.
7.3. Також між Банком і Товариством укладено іпотечний договір від 03.11.2010, за яким як забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором Банку передавалися будівлі та споруди, а саме: склад отрутохімікатів (літ. "А") площею 1101,5 кв. м, нежитлова будівля (склад), незавершене будівництво (85 %), склад міндобрив площею 2678,5 кв. м, вагова (літ. "В") площею 16,9 кв. м і споруди за адресою: м. Біла Церква, Сквирське шосе, 229.
7.4. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором Банк і Товариство уклали також іпотечний договір від 29.12.2010, зареєстрований у реєстрі за № 3640, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І. О. (далі - іпотечний договір № 3640), за яким як забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором Банку передавалися нежитлові будівлі загальною площею 2796,10 кв. м, що знаходяться за адресою: Полтавська область, Машівський район, с. Селещина, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6-А.
7.5. Крім цього, на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором Банк і Товариство уклали договір застави від 16.03.2012, зареєстрований у реєстрі за № 3527, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Заєць І. О. (далі - договір № 3527), за яким як забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором Банку передавалися насіння гібридів соняшнику НС 2017 (ворох) у кількості 38 250 п. о., що знаходиться за адресою: Полтавська область, Машівський район, с. Селещина, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6-А; насіння гібридів соняшнику "Рімі" (ворох) у кількості 29 750 п. о., що знаходиться за адресою: Полтавська область, Машівський район, с. Селещина, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6-А.
7.6. 14.04.2014 старший державний виконавець Власюк Дмитро Васильович відкрив виконавче провадження № 42967919 (далі - ВП № 42967919), у межах якого ухвалив постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 29.04.2014 та від 16.06.2014.
7.7. 30.04.2014 у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна зареєстровано обтяження - арешт рухомого майна, який накладено постановою про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження від 29.04.2014 у ВП № 42967919.
7.8. На виконання рішення суду за актом опису й арешту майна від 14.05.2014 державний виконавець здійснив опис майна за адресою: Полтавська область, с. Селещина, вул. Богдана Хмельницького, 6-А та наклав арешт, зокрема, на: 1) комплексну технологічну лінію по обробці сільськогосподарських культур "HDT Handelsgesellschaft" виробництва Австрії, що зберігається у складському приміщенні (перебувало в заставі за договором застави від 22.06.2010); 2) насіння сільськогосподарських культур за переліком всього 30 позицій, що відповідно до витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна знаходилось як товар на складі за зазначеною адресою; 3) об`єкти нерухомості (нежитлові будівлі) (іпотечне майно за договором іпотеки від 29.12.2010); 4) авто; 5) обладнання (навантажувачі). Апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні зазначив, що вказане рухоме майно перебувало в заставі Банку за договорами застави рухомого майна від 22.06.2010 та від 16.03.2012, укладеними з Товариством для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 18.05.2010 № 4683.
7.9. За умовами договору застави від 22.06.2010, що укладений між Банком як заставодержателем та Товариством як заставодавцем, на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 18.05.2010 № 4683 заставодавець передав майнові права за договором купівлі-продажу від 21.04.2010 № 10-2132, укладеним між заставодавцем та HDT Нandelsgesellschaft m.b.H, на поставку комплексної технологічної лінії по обробці сільськогосподарських культур та саму лінію після набуття заставодавцем права власності на предмет застави, що буде поставлена та розміщена за адресою: Полтавська область, Машівський район, с. Селещина, вул. Богдана Хмельницького, 6-А.
7.10. Згідно з умовами договору застави від 16.03.2012, укладеного між Банком як заставодержателем і Товариством як заставодавцем, на забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 18.05.2010 № 4683 заставодавець передає належні йому на праві власності товари на складі, а саме: насіння гібридів соняшнику НС 2017 у кількості 38 250 п. о.; насіння гібридів соняшнику "Рімі" в кількості 29 750 п. о., що знаходиться за адресою: Полтавська область, Машівський район, с. Селещина, вул. Богдана Хмельницького, 6-А. За згодою сторін заставне майно оцінене сторонами у 84 320 000 грн.
7.11. Також за актом опису й арешту майна від 22.05.2014 державний виконавець здійснив опис майна за адресою: Київська область, м. Бориспіль, вул. Радгоспна, 1 та наклав арешт, зокрема, на нерухоме майно: арочну споруду відділення № 1, склад металевий тракторної бригади, газосклад, будинок садоводів, розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 3220882200:03:001:0049; ємність 10 000 літрів.
7.12. Усе описане та арештоване майно за актами опису та арешту майна від 14.05.2014 та від 22.05.2014 державний виконавець передав на відповідальне зберігання стягувачу у виконавчому провадженні - Банку. Описане майно прийняв на відповідальне зберігання директор департаменту безпеки Банку Зборовський Сергій Борисович, який під особистий підпис в актах повідомлений про кримінальну або матеріальну відповідальність за розтрату, відчуження, приховування чи підміну описаного майна. Акти опису та арешту майна містять застереження про заборону відчуження майна.
7.13. 27.08.2014 Господарський суд міста Києва ухвалою порушив провадження у справі № 910/11048/14 про банкрутство Товариства, визнав розмір вимог ініціюючого кредитора на суму 2 327 325,23 грн, увів мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру розпорядження майном боржника.
7.14. 28.10.2014 державний виконавець ухвалив постанову про зупинення вчинення виконавчих дій у зв`язку з порушенням провадження у справі про банкрутство Товариства.
7.15. Ухвалою попереднього засідання Господарського суду міста Києва від 04.02.2015 у справі № 910/11048/14 Банк визнано кредитором Товариства за грошовими вимогами, які виникли на підставі кредитних договорів від 18.05.2010 № 4683 та від 25.05.2011 № 20105і підтверджені рішеннями Господарського суду міста Києва від 09.10.2013 у справі № 910/15032/13 та від 20.03.2013 у справі № 910/2190/13; затверджено реєстр вимог кредиторів Товариства на загальну суму 243 318 607,90 грн, до якого включено у тому числі вимоги Банку на загальну суму 112 791 811,78 грн, з яких вимоги, забезпечені заставою майна боржника (Товариства), на суму 86 761 202,74 грн.
7.16. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.10.2015, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2016, ухвалу від 04.02.2015 у частині визнання кредиторських вимог Банку на суму 112 791 811,78 грн скасовано за нововиявленими обставинами та відмовлено Банку у визнанні кредитором Товариства на суму 112 791 811,78 грн у зв`язку з тим, що Банк як кредитор утратив право вимоги до боржника (Товариства), оскільки відповідно до умов договору звернув стягнення у позасудовому порядку на предмети застави (іпотеки), а тому в силу положень частини четвертої статті 36 Закону України від 05.06.2003 № 898-IV "Про іпотеку" (далі - Закон № 898-IV) після завершення позасудового врегулювання наступні вимоги щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.
7.17. Ухвалою Господарського суду міста Києва 28.03.2016 припинено процедуру розпорядження майном; відкрито процедуру санації боржника призначено керуючим санацією Товариства Арбітражну керуючу. Постановою суду від 24.10.2016 у цій справі боржника визнано банкрутом та введено щодо нього ліквідаційну процедуру.
7.18. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2016 у справі № 910/15032/13 наказ цього суду від 25.10.2013 визнано таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення з Товариства на користь Банку 61 543 863 грн заборгованості за кредитом, 19 420 754,65 грн заборгованості за процентами, 89 549 грн заборгованості по комісії, 2 403 936,44 грн пені за несплату кредиту, 1 616 973,61 грн пені за несплату процентів. Наказ залишився чинним у частині стягнення з Товариства 68 820 грн судового збору. Суд першої інстанції у своєму рішенні уточнив, що підставою для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, стало те, що Банк як кредитор утратив право вимоги до боржника (Товариства), оскільки ним було застосовано позасудове врегулювання відносин на підставі договору, укладеного між ним і боржником. Апеляційний суд постановою від 05.03.2018 ухвалу місцевого господарського суду від 23.11.2016 у справі № 910/15032/13 залишив без змін.
7.19. Суди виходили з того, що Банк скористався позасудовим способом урегулювання спору про звернення стягнення на предмет іпотеки та рухоме майно (зокрема й технологічну лінію), яке в ньому знаходилося. Відповідно до частини четвертої статті 36 Закону № 898-IV після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.
7.20. Розглядаючи апеляційну скаргу на зазначену ухвалу та спростовуючи доводи апеляційної скарги Банку про неповне погашення заборгованості за рахунок іпотечного майна, апеляційний суд зазначив, що кредитору за договором застави майнових прав було передано права на поставку комплексної технологічної лінії та саму лінію, яка знаходилась у нерухомому майні у Полтавський області. Апеляційний суд встановив таке: "Згідно з п. 1.2 договору застави предмет застави буде поставлено та розміщено за адресою: Полтавська область, Машівський район, с. Селещина, вул. Богдана Хмельницького 6-А, тобто за адресою нерухомого майна. Перебування комплексної технологічної лінії по обробці сільськогосподарських культур у нерухомому майні у Полтавській області, а також їх обтяження заставою підтверджується витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна за № 37287594 від 08.08.2012. Зазначене спростовує доводи апелянта щодо часткового задоволення вимог.".
7.21. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.2017 у справі № 910/11048/14 замінено Банк (кредитора) його правонаступником - ПАТ "Укрінком".
7.22. 06.03.2017 державний виконавець ухвалив дві постанови, якими поновив ВП № 42967919, а також закінчив його на підставі пункту 8 частини першої статті 39, статті 40 Закону № 1404-VIII у редакції, чинній на дату вчинення таких виконавчих дій, у зв`язку з визнанням Боржника банкрутом.
7.23. Арбітражна керуюча надсилала державному виконавцю листи від 18.01.2017 № 01/02-04, від 19.05.2017 № 31/02-02, від 14.06.2017 № 42/02-02, від 14.06.2017 № 41/02-02, від 24.04.2018 № 02-02/22, в яких, зокрема, просила: скасувати арешт частини майна, описаного у межах ВП № 42967919 (комплекс нежитлових будівель літ. "А" площею 1101,5 кв. м, літ. "Б" площею 2538,9 кв. м, літ. "В" площею 16,9 кв. м, розташованих за адресою: Київська область, м. Біла Церква, Сквирське шосе, 229; нерухома будівля, незавершена будівництвом, готовністю 86 % за адресою: Київська область, м. Біла Церква, Сквирське шосе, 229 та нежитлова будівля літ. "Г" за тією ж адресою); вжити процесуальних заходів для вилучення описаного та арештованого майна у зберігача (нежитлові будівлі загальною площею 2796,1 кв. м за адресою: Полтавська область, Машівський район, с. Селещина, вул. Богдана Хмельницького, 6-А; комплексна технологічна лінія по обробці сільськогосподарських культур; вантажний автомобіль (2 шт.); насіння; обладнання; нежитлові будівлі за адресою: м. Біла Церква, Сквирське шосе, 229, а саме нежитлова будівля літ. "Г-2" площею 151,7 кв. м; нежитлові будівлі (незавершене будівництво готовністю 86 %) площею 2947,4 кв. м; комплекс нежитлових будівель літ. "А" площею 1101,5 кв. м, літ. "Б" площею 2538,9 кв. м та літ. "В" площею 16,9 кв. м) чи його можливого правонаступника - ПАТ "Укрінком" і подальшої передачі майна для його інвентаризації та включення до складу ліквідаційної маси; звертала увагу державного виконавця на невизначений правовий статус правонаступника Банку та на можливе виведення ним активів Банку. До листів неодноразово надавались копії постанови Господарського суду міста Києва від 24.10.2016 у справі № 910/11048/14 про визнання Товариства банкрутом, а також ухвали цього суду від 23.11.2016 у справі № 910/15032/13 про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.
7.24. Також Арбітражна керуюча неодноразово зверталась із запитами до ПАТ "Укрінком" про надання доступу до описаного та арештованого майна з метою перевірки його стану, інвентаризації та включення до ліквідаційної маси, однак ці запити залишені без відповіді.
7.25. 15.06.2017 Арбітражна керуюча звернулась до Органу ДВС із заявами про вилучення та повернення описаного та арештованого майна, про зняття арештів. У відповідь Орган ДВС надіслав лист від 23.06.2017 № 17971-0-33-17, 17972-0-33-17, у якому повідомив про завершення відповідного виконавчого провадження 06.03.2017 та про можливість зняття арештів на підставі судового рішення згідно зі статтею 59 Закону № 1404-VIII у справі про банкрутство.
7.26. 21.01.2019 інженер з інвентаризації нерухомого майна Тимчак Г. П. та фізична особа - підприємець Дергач В. В. на замовлення Товариства склали акт технічного стану нерухомого майна № 6/2019, у якому встановлено, що арочна споруда відділення № 1, розташована на вул. Радгоспній, 1 у м. Борисполі Київської області, була знесена (демонтована).
7.27. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.02.2019 у справі № 910/11048/14 задоволено клопотання Арбітражної керуючої про скасування арештів та зобов`язання повернути описане та арештоване майно; скасовано арешти, накладені постановою старшого державного виконавця Органу ДВС Власюка Д. В. від 29.04.2014 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, винесеною в межах ВП № 42967919, на майно Товариства, зокрема:
1) нерухоме майно (арочна споруда відділення №1, склад металевий тракторної бригади, газосклад, будинок садоводів загальною площею 1073,2 кв. м за адресою: Київська область, м. Бориспіль, вул. Радгоспна (Оврашка Сергія), буд. 1;
2) ємність 10 000 літрів, клас 2ВІІІ, модель KRYOS, 2007 року випуску;
3) комплексну технологічну лінію по обробці сільськогосподарських культур "HDT Handelsgesellschaft" виробництва Австрії;
4) вантажний автомобіль MAN, д/н НОМЕР_1, синього кольору із причепом SCHMITZ, д/н НОМЕР_2 ;
5) вантажний автомобіль IVECO EUROCARGO, д/н НОМЕР_3, білого кольору із причепом білого кольору д/н НОМЕР_4 ;
6) навантажувач (в ухвалі зазначено "погрузчик") Komatsu, модель FD30T-16, серійний номер НОМЕР_5;
7) навантажувач (в ухвалі зазначено "погрузчик") Komatsu, модель FD18T-20, серійний номер НОМЕР_6;
8) сільськогосподарські сівалки Gaspardo 15421111 у кількості 2 шт.;
9) насіння сільськогосподарських культур;
10) земельну ділянку площею 1,2282 га з кадастровим номером 3220882200:03:001:0049, що розташована у Бориспільському районі Київської області, Глибоцька селищна рада;
11) усе нерухоме майно Товариства.
7.28. Також ухвалою від 27.02.2019 оголошено заборону на відчуження зазначеного майна від 16.06.2014 та від 29.04.2014; зобов`язано Орган ДВС передати Арбітражній керуючій протягом одного місяця з моменту отримання ухвали суду майно, яке було описане відповідно до актів опису та арешту майна від 14.05.2014 та від 22.05.2014. З даних Єдиного державного реєстру судових рішень (далі - ЄДРСР) убачається, що ухвалою суду від 01.02.2019 у справі № 910/11048/14 судовий виконавець не викликався в засідання суду з розгляду заяви ліквідатора Товариства про скасування заборони на відчуження майна боржника, призначене на 27.02.2019.
7.29. Листами від 14.05.2019 та від 19.09.2019 Арбітражна керуюча зверталася до Органу ДВС з вимогою негайно виконати ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.02.2019 у справі № 910/11048/14, скасувати арешти та повернути Товариству описане майно.
7.30. 17.05.2019 Міністерство отримало заяву Арбітражної керуючої, у якій містилась вимога до Органу ДВС виконати ухвалу Господарського суду міста Києва від 27.02.2019 у справі № 910/11048/14, невідкладно зняти арешт та повернути належне Товариству майно.
7.31. Державний виконавець вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 27.02.2019 у справі № 910/11048/14 не виконав, описане та арештоване майно не повернув, зазначивши, що на предмети застави та іпотеки звернуто стягнення у 2015 році Банком-зберігачем у договірному порядку, про що відомо ліквідатору у цій справі.
7.32. Відповідно до висновків про оцінку від 27.03.2020, складених Товариством з обмеженою відповідальністю "Контакт-Сервіс" (далі - ТОВ "Контакт-Сервіс"), вартість арочної споруди відділення № 1 на вул. Сергія Оврашка, 1 у м. Борисполі, знищеної під час перебування на відповідальному зберіганні у Банку, становить 341 820 грн; вартість насіння сільськогосподарських культур, вилученого державним виконавцем за актом опису та арешту майна від 14.05.2014, становить 45 085 576 грн; вартість комплексної технологічної лінії по обробці сільськогосподарських культур "HDT Handelsgesellschaft" виробництва Австрії, втраченої під час її перебування на відповідальному зберіганні Банку, становить 13 615 200 грн (том 1, а. с. 125-129).
Позиція Великої Палати Верховного Суду
8. Особливості відшкодування шкоди, завданої боржнику, який перебуває у процедурі банкрутства
8.1. Завдання майнової (матеріальної) шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).
8.2. Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).
8.3. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частини перша, третя статті 22 ЦК України).
8.4. Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).
8.5. Стаття 56 Конституції України закріплює право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
8.6. Згідно із частиною першою статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
8.7. Відповідно до статті 1174 цього ж Кодексу шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
8.8. За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у пункті 32 постанови від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18), застосовуючи положення статей 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
8.9. Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за шкоду, завдану рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Протиправність (неправомірність) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця може доводитись з посиланням, зокрема, на судове рішення, яке набрало законної сили, рішення вищих посадових осіб державної виконавчої служби, а також інші докази. Подібні правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19, пункт 26).