ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 812/1458/16
касаційне провадження № К/9901/41692/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Пасічник С.С., Хохуляка В.В.,
розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20.02.2017 (суддя - Борзаниця С.В.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.06.2017 (головуючий суддя - Василенко Л.А.; судді - Гайдар А.В., Ханова Р.Ф.) у справі №812/1458/16 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, податкової вимоги,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі у тексті - ОСОБА_1, позивач, платник) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Головного управління Державної фіскальної служби у Луганській області (далі у тексті - Інспекція, відповідач, контролюючий орган), у якому просив визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 24.06.2016 №8054404-1301 в частині 5 724, 48 грн, податкову вимогу від 04.10.2016 №733-17.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив про протиправність прийнятих рішень, оскільки він не повинен сплачувати орендну плату за користування земельними ділянками відповідно до статті 6 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 02.09.2014 №1669-VII (далі у тексті - Закон №1669-VII), яким передбачено, що під час проведення антитерористичної операції звільнено суб`єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.
Відповідач у запереченнях вказує на відповідність прийнятих ним рішень вимогам податкового законодавства, посилаючись на обов`язок позивача сплачувати орендну плату за землю відповідно до статті 20 Закону України "Про оренду землі" від 06.10.1998 № 161-ХІV (далі у тексті - Закон № 161-ХІV).
Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 20.02.2017, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 29.06.2017, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення - рішення Інспекції від 24.06.2016 №8054404-1301 у частині суми податкового зобов`язання у розмірі 3 669, 55 грн, податкову вимогу Інспекції від 04.10.2016 № 733-14 в частині суми податкового боргу у розмірі 9 836, 14 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Частково задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що зважаючи на мету прийняття Закону №1669-VII та на те, що норми Податкового кодексу України (далі у тексті - ПК України) регулюють, зокрема, загальні питання справляння плати за землю, а положення №1669-VII регулюють вказані питання з визначенням певної території, на яку розповсюджується дія норм цього закону (населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція), а також часу такого розповсюдження (між 14.04.2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України), норми Закону №1669-VII щодо плати за землю є спеціальними відносно відповідних норм ПК України.
Суди дійшли висновку, що оскільки на момент виникнення податкового боргу та прийняття Інспекцією спірних рішень позивач і орендована ним земельна ділянка знаходилися на території, на якій, згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 № 1275-р здійснювалася антитерористична операція, позивач в силу вимог статті 6 Закону № 1669-VII був звільнений від плати за її використання до внесення змін до вказаної норми Закону, до 08.06.2016.
Інспекція, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, звернулася до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на невірне застосування та порушення судами норм матеріального права, зокрема статті 20 Закону № 161-ХІV та наполягає на тому, що позивач повинен сплачувати орендну плату за земельну ділянку відповідно до умов додаткової угоди від 02.07.2009 №040841900201, а положення Закону №1669-VII не можуть розповсюджуватися на платника позивача, оскільки в нього відсутній сертифікат Торгово-промислової палати України про засвідчення форс-мажорних обставин.
Позивач процесуальним правом подання відзиву на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає розгляду справи у касаційному порядку.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 09.08.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою Інспекції та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 05.12.2022 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження та призначив справу до касаційного розгляду у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 06.12.2022.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Пасічник С.С.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є фізичною особою підприємцем, реєстраційний номер 2081807391, 08.04.2008 між платником податків та Сєвєродонецькою міською радою було укладено договір оренди землі №040841900201 строком на 25 років по 17.03.2003 включно.
Відповідно до пункту 9 договору, орендна плата вноситься орендарями самостійно у грошовій формі та розмірі, зокрема позивачем у сумі 2 419,97 грн на рік, що складає 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
Згідно з пунктом 11 договору, орендна плата вноситься у такі строки: щомісячно в розмірі 201, 66 грн протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця.
Пунктом 34 договору визначено, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв`язується у судовому порядку. Договір набирає чинності після підписання сторонами, нотаріального посвідчення (за бажанням однієї із сторін договору), та його державної реєстрації (пункт 41 договору).
02.07.2009 між платником податків та Сєвєродонецькою міською радою було укладено додаткову угоду №2 до договору від 08.04.2008 №040841900201, пункт 9, 11 розділу "Орендна плата" змінено, визначено, що орендна плата вноситься "Орендарем" самостійно у грошовій формі в розмірі з 01.01.2009 - 2 787, 84 гривень на рік, що складає 3,00% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, з 19.02.2009 - 4 646, 40 гривень на рік, що складає 5,00% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Орендна плата вноситься у такі строки: щомісячно в розмірі з 01.01.2009 - 232, 32 грн протягом 30 календарних днів наступних за останнім календарним днем звітного місяця, з 19.02.2009 - 387, 20 грн протягом календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця. Відповідно до пункту 3 додаткової угоди, ця угода є невід`ємною частиною договору і діє з 01.01.2009.
Розмір орендної плати за земельну ділянку повинен розраховуватися з урахуванням додаткової угоди від 02.07.2009 №2 до договору №040841900201.
24.06.2016 податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №8054404-1301, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання з орендної плати з фізичних осіб за 2016 рік у розмірі 8 806, 86 грн.
Інспекцією проведено звірення розрахунків позивача по орендній платі з фізичних осіб за період з 01.01.2014 по 31.12.2014, за наслідками яких складено акт від 27.10.2016 №458-07, відповідно до якого нараховано зобов`язання у розмірі 4 920, 54 грн.
Інспекцією проведено звірення розрахунків позивача по орендній платі з фізичних осіб за період з 01.01.2015 по 31.12.2015, за наслідками яких складено акт від 27.10.2016 №456-07, відповідно до якого нараховано зобов`язання у розмірі 6145,75 грн.
Інспекцією також проведено звірення розрахунків позивача по орендній платі з фізичних осіб за період з 01.01.2016 по 31.12.2016, за наслідками яких складено акт від 27.10.2016 №4177-07 від 27.10.2016, відповідно до якого нараховано зобов`язання у розмірі 6 680, 36 грн.
Контролюючим органом сформовано податкову вимогу від 04.10.2016 №733-17, відповідно до якої станом на 03.10.2016 сума податкового боргу платника податків за узгодженими грошовими зобов`язаннями з орендної плати з фізичних осіб становить 11 066, 29 грн.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Підпунктом 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) визначено, що земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XIII цього Кодексу).
Відповідно до пункту 288.7 статті 288 ПК України податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285 - 287 цього розділу.