У Х В А Л А
23 листопада 2022 року
м. Київ
Справа № 366/203/21
Провадження № 14-101цс22
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Сімоненко В. М.,
суддів: Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І.,
Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й.,
Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Штелик С. П.,
перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства "Іванківрибсільгосп" про стягнення інфляційних витрат та 3% річних від простроченої суми за договором позики,
за касаційною скаргою Відкритого акціонерного товариства "Іванківрибсільгосп"
на рішення Іванківського районного суду Київської області від 10 листопада
2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року та
ВСТАНОВИЛА:
1. В січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Іванківрибсільгосп" (далі - ВАТ "Іванківрибсільгосп"), в якому просив стягнути з відповідача на його користь інфляційні втрати за договорами позики від 01 березня 2008 року та від 19 лютого 2008 року у розмірі 4 468 455, 50 грн, 3% річних за договорами позики від 01 березня 2008 року та
від 19 лютого 2008 року у розмірі 487 649, 90 грн.
2. Свої вимоги мотивував тим, що 19 лютого 2008 року між ним та
ВАТ "Іванківрибсільгосп" було укладено договір позики, згідно умов якого він передав відповідачу грошові кошти у сумі 635 000 грн, які останній зобов`язався повернути у строк до 22 лютого 2008 року.
3. Також, 01 березня 2008 року між ним та ВАТ "Іванківрибсільгосп" було укладено договір позики, згідно умов якого він передав відповідачу грошові кошти у сумі 1 000 000 грн, для виробничого розвитку та погашення заборгованості товариства, які останнє зобов`язалося повернути у строк
до 01 червня 2008 року.
4. ВАТ "Іванківрибсільгосп" борг у визначений договором строк не повернув та прострочив строк виконання за договором позики від 01 березня 2008 року на 4 330 календарних днів (з 02 червня 2008 року по 09 квітня 2020 року) і за договором позики від 19 лютого 2008 року на 4 430 календарних днів
(з 23 лютого 2008 року по 09 квітня 2020 року).
5. Тобто, боржником зобов`язання по договором позики не виконувалось впродовж 10 років, що призвело до знецінення грошових коштів.
6. 14 вересня 2011 року Господарським судом Київської області було постановлено ухвалу у справі № Б8/129-11, якою було порушено справу про банкрутство та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
7. Рішенням Іванківського районного суду Київської області
від 10 листопада 2021 року, яке залишено без змін постановою
Київського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача інфляційні втрати
за договором позики від 01 березня 2008 року та за договором позики
від 19 лютого 2008 року у розмірі 4 468 455,50 грн, а також 3% річних за договором позики від 01 березня 2008 року та за договором позики від 19 лютого 2008 року у розмірі 487 649,90 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
8. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що до правовідносин аналогічних тим, які існували та існують між сторонами застосовується редакція Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" №4212-VI (далі - Закон № 4212-VI), яка діяла на момент виникнення даних правовідносин.
9. Також, суди посилались на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 26 листопада 2020 року (справа №914/1028/19),
та зазначали, що відповідно до пункту 1-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 22 грудня
2011 року №4212-VI нова редакція Закону про банкрутство застосовується до справ, провадження у яких відкрито після набрання чинності цим Законом та з моменту введення ліквідаційної процедури (у справах, які порушено до введення в дію цього Закону).
10. Отже, у випадку порушення справи про банкрутство із введенням процедури розпорядження майном до 19 січня 2013 року та перебування боржника на стадії санації, щодо нього слід застосовувати положення
Закону про банкрутство в редакції, яка існувала до моменту внесення змін
Закону №4212-VІ від 22 грудня 2011 року.
11. Тому, суди вважали, що у цій справі до відповідача слід застосовувати положення Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції Закону №2343-XII від 14 травня 1992 року, яка була чинною до внесення змін Закону №4212-VІ від 22 грудня 2011 року, оскільки справу про банкрутство щодо відповідача було порушено 14 вересня 2011 року.
12. Також суди проаналізували пункт 25 абзацу 24 та абзац 6 статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом" дійшли висновку, що мораторій у справі про банкрутство - це визначений законодавцем період у часі протягом якого забороняється задоволення вимог кредиторів, які існують на момент введення мораторію. Тобто мораторій у справі про банкрутство поширюється на конкурсні вимоги, які виникли до моменту порушення провадження у справі про банкрутство та не поширюється на поточні вимоги кредиторів, які виникають в ході здійснення провадження у справі про банкрутство. Поточні вимоги кредиторів боржника знаходяться у вільному правовому режимі до визнання боржника банкрутом.
З такою правовою позицією погодилась Велика Палата Верховного Суду
у постановах 20 листопада 2018 року у справі №5023/10655/11 та від 16 вересня 2020 року у справі №826/3106/18.
13. 02 червня 2022 року представник ВАТ "Іванківрибсільгосп" - адвокат Слюсар В. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Іванківського районного суду Київської області від 10 листопада 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить оскаржені судові рішення скасувати, та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
14. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
15. Зазначає, що не погоджується з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони прийняті без урахування висновку, викладеного
у постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16 червня 2021 року у справі №910/17380/19, у якому Верховний Суд зазначив: "…нарахування, здійснені відповідно до статті 625 ЦК України та заявлені самостійно від основного зобов`язання, яке виникло до відкриття провадження у справі про банкрутство (вимоги за яким визнані конкурсними), не можуть бути визнані поточними в розумінні приписів статті 1 Закону про банкрутство, і на них поширюється правовий режим мораторію у справі про банкрутство…" також вказав, що "на заборгованість, яка має характер конкурсної, не можуть бути нараховані інфляційні та три відсотки річних згідно частини другої
статті 625 ЦК України у період, коли боржник перебував у процедурах банкрутства, оскільки на такі нарахування поширюється мораторій, який зупиняє виконання боржником зобов`язань, що виникли до дня порушення у справі про банкрутство, тобто зупиняє прострочення зобов`язання зі сплати такого боргу, а за приписами частини другої статті 625 ЦК України відповідні нарахування можуть мати місце лише в разі прострочення виконання цього зобов`язання…".
16. Скаржник зазначає, що момент часу з якого позивач обраховує свої вимоги стосується періоду до моменту відкриття справи про банкрутство, тобто
до 14 вересня 2011 року. Позивач визначив загальний обсяг своїх грошових вимог у сумі 1 768 573 грн і вони були визнані господарським судом та включені до реєстру кредиторів, як конкурсні, та були в подальшому погашені.
Вимоги ОСОБА_1 до моменту визнання їх безспірними носили спірний характер.
17. Заявник також вказує, що заявлені самостійно від основного зобов`язання, яке виникло до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання якого не забезпечено заставою майна боржника (вимоги за якими визнані конкурсними), не можуть бути визнані поточними в розумінні приписів Кодексу України з процедур банкрутства, і на них поширюється правовий режим мораторію у справі про банкрутство, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11 листопада 2020 року у справі
№ 916/4932/15. Отже вимоги ОСОБА_1, що виникли на підставі
статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) не є поточними і формувались в межах процедури банкрутства відповідача.
18. Додатково заявник зазначає, що оскільки свої грошові вимоги позивач під час провадження процедури банкрутства не заявляв, визнані конкурсними вони не були, отже їх існування поза межами процедури у справі про банкрутство неможливе, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
19. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини
другої статті 389 ЦПК України.
20. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 жовтня 2022 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною третьої
статті 403 ЦПК України, для відступу від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії судів Касаційного господарського суду
від 26 листопада 2020 року у справі №914/1028/19, в якій зазначено про можливість стягнення з боржника сум, передбачених статтею 625 ЦК України, нарахованих на основне зобов`язання, яке виникло до відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство і виконання якого не забезпечено заставою майна боржника (вимоги за яким визнані конкурсними), оскільки такі вимоги є поточними і на них не поширюється правовий режим мораторію
у справі про банкрутство.
21. На обґрунтування ухвали про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що наявна неоднакова практика застосування положень Закону про банкрутство в частині розмежування поточної та конкурсної заборгованості, яка виникла на підставі