Постанова
Іменем України
06 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 522/21133/19
провадження № 61-3071св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Державна казначейська служба України, прокуратура Одеської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 28 січня 2022 року, прийняту у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Комлевої О. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України (далі - ДКС України) та прокуратури Одеської області про стягнення шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування.
Позовну заяву ОСОБА_1 мотивував тим, що стосовно нього та ОСОБА_2 24 вересня 2012 було порушено кримінальну справу, за ознаками складу злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.
Вказував, що 28 вересня 2012 року його було затримано у порядку статті 115 КПК України (у редакції закону від 12 серпня 2012 року №5064-VI), про що складений протокол затримання. 29 вересня 2012 року, після пред`явлення обвинувачення за частиною третьою статті 368 КК України, постановою Приморського районного суду м. Одеси строк затримання було продовжено до 7 діб. 04 жовтня 2012 року постановою Приморського районного суду м. Одеси обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту. Постановою апеляційного суду Одеської області від 09 жовтня 2012 року апеляційну скаргу задоволено, постанову Приморського районного суду м. Одеси скасовано та обрано запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 50 000,00 грн. 09 жовтня 2012 року позивача було повторно затримано у порядку статей 106, 115 КПК України, про що складено відповідний протокол. 10 жовтня 2012 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси у справі продовжено строк його затримання до 12 жовтня 2012 року. Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 12 жовтня 2012 року змінено запобіжний захід, обраний позивачу, із застави на тримання під вартою. 18 жовтня 2012 року Апеляційний суд Одеської області залишив апеляційні скарги захисників ОСОБА_1 без задоволення, а ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 12 жовтня 2012 року без змін. 26 листопада 2012 року ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси продовжено строки тримання під вартою позивачу до 28 грудня 2012 року з визначенням розміру застави - 50 000,00 грн.
27 листопада 2012 року ОСОБА_3 внесено заставу на рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України у Одеській області відповідно до ухвали Приморського районного суду м. Одеси.
28 листопада 2012 року позивач був звільнений з Одеського слідчого ізолятора УДПтС в Одеській області.
16 квітня 2015 року вироком Приморського районного суду м. Одеси його було виправдано на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК України за недоведеністю його вини у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України. 07 липня 2015 року ухвалою апеляційного суду Одеської області вирок Приморського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2015 року залишено без змін. 29 березня 2016 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ частково задоволено вимоги касаційних скарг прокурора та захисника Неурова Є. В., скасовано ухвалу апеляційного суду Одеської області від 07 липня 2015 року та призначено новий розгляд справ у суді апеляційної інстанції.
02 серпня 2016 року Апеляційний суд Одеської області постановив ухвалу про скасування вироку місцевого суду у частині визнання винуватим ОСОБА_2 за частиною першою статті 190 КК України, кримінальне провадження в цій частині закрив.
12 лютого 2019 року постановою Верховного Суду касаційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Приморського районного суду міста Одеси від 16 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 02 серпня 2016 року залишено без змін.
З урахуванням вищевикладеного позивач зазначав, що вироком Приморського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2015 року його виправдано у вчинені кримінального правопорушення на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК України за недоведеністю його вини у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, тому він незаконно перебував під слідством з 28 вересня 2012 року по 12 лютого 2019 року, у зв`язку з чим отримав право на відшкодування шкоди, завданої йому незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, у зв`язку з нанесенням йому моральної шкоди, завданої в результаті пережитих фізичних та моральних страждань, порушення усталених соціальних зв`язків, а також матеріальної шкоди у вигляді втраченого доходу і понесених позивачем витрат на оплату правової допомоги адвокатів, що здійснювали його захист від обвинувачення.
ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державного бюджету України: заподіяну майнову шкоду у вигляді втраченого заробітку, внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування - 264 528,94 грн; заподіяну моральну шкоду - 3 000 000,00 грн; майнову шкоду, у вигляді витрат на правову допомогу, понесених під час кримінального провадження - 195 000,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2020 року, ухваленим у складі судді Свяченої Ю. Б., позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через ДКС України на користь ОСОБА_1 264 528,94 грн майнової шкоди у вигляді втраченого заробітку, внаслідок незаконних дій органів досудового розслідування.
Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через ДКС України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 3 000 000,00 грн, що була завдана внаслідок незаконних дій органів дізнання та досудового слідства.
Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через ДКС України на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у сумі 195 000,00 грн, пов`язану з витратами на професійну правничу допомогу.
Стягнуто з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь держави судовий збір у розмірі 9 605 грн.
Задовольняючи позов у частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що загальний строк перебування позивача під слідством і судом складає 77 місяців (з 28 вересня 2012 року - день затримання позивача для пред`явлення йому обвинувачення, по 12 вересня 2019 року - день прийняття Верховним Судом остаточного судового рішення у кримінальній справі відносно позивача). Вказав, що з урахуванням вимог статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", позивач має безумовне право вимоги на відшкодування моральної шкоди, завданої йому незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у розмірі 385 000 грн (77 місяців під судом і слідством х 5 000 грн - мінімальна заробітна плата в Україні, встановлена статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", починаючи з 01 вересня 2020 року). Однак, не зважаючи на встановлений законом мінімальний гарантований розмір відшкодування моральної шкоди, суд, з урахуванням наданого позивачем висновку психологічної експертизи від 28 січня 2020 року, дійшов висновку про доцільність стягнення моральної шкоди у заявленому позивачем розмірі - 3 000 000,00 грн.
Задовольняючи позов у частині стягнення майнової шкоди у розмірі 264 528,94 грн, яка виразилась у недоотриманні заробітної плати у зв`язку з незаконним відстороненням від посади, суд першої інстанції врахував положення статті 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" та Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року N 100, те, що з дати звільнення позивача та часу поновлення його на роботі, з якого обраховується період неодержання позивачем доходу та його втрата у зв`язку із наявністю факту кримінальної справи щодо нього, - строк незаконного звільнення з роботи складав 31 місяць, та зокрема 793 робочих дні.
Стягуючи на користь позивача майнову шкоду у сумі 195 000,00 грн, пов`язану з витратами на професійну правничу допомогу та витрати зі сплати судового збору у розмірі 9 605 грн, суд першої інстанції врахував положення статей 133, 137 ЦПК України та додані до позовної заяви представниками позивача письмові докази на підтвердження понесених позивачем витрат у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги, яка підлягає відшкодуванню відповідно до статті 3 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду", зокрема, договори про надання правової допомоги, укладені позивачем чи дружиною позивача в його інтересах, предметом яких є здійснення захисту позивача в рамках кримінальної справи (кримінального провадження): із Адвокатським об`єднанням "Адвокатська фірма "Злагода" із адвокатами Черних О. В., Івановою П. В. та докази оплати цих послуг, акти виконаних робіт.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 28 січня 2022 року апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури задоволено частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2020 року у частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди, судових витрат, шкоди, пов`язаної з витратами на правову допомогу, змінено.
Позов ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, шкоди, пов`язаної з витратами на правову допомогу, задоволено частково.
Стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди - 350 000,00 грн, на відшкодування шкоди, пов`язаної з витратами на правову допомогу - 110 000,00 грн.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 жовтня 2020 року у частині позовних вимог про стягнення майнової шкоди у вигляді втраченого заробітку скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Одеської обласної прокуратури про стягнення майнової шкоди у вигляді втраченого заробітку відмовлено.
Змінюючи рішення суду першої інстанції у частині вимог про стягнення моральної шкоди та витрат на правову допомогу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що визначаючи строк перебування ОСОБА_1 під слідством і судом, суд першої інстанції правильно вважав, що його початком є 28 вересня 2012 року, однак не врахував, що останнім днем є день набрання законної сили виправдувальним вироком, який у цій справі набрав законної сили разом з постановленням ухвали Апеляційного суду Одеської області від 02 серпня 2016 року про залишення цього вироку відносно ОСОБА_1 без змін. Вказав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що строк розгляду справи судом касаційної інстанції входить у період перебування особи під слідством та судом.
Отже, період перебування позивача під слідством і судом складає 46 місяців (з 28 вересня 2012 року по 02 серпня 2016 року).
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд апеляційної інстанції врахував, що станом на час ухвалення судом рішення мінімальна заробітна плата для розрахунку становила 5 000 грн та за період часу перебування позивача під слідством 46 місяців мінімальний гарантований розмір відшкодування моральної шкоди становить 230 000 грн.
Визначаючи конкретну суму компенсації за завдану моральну шкоду, суд апеляційної інстанції визначив чинники, які підлягають врахуванню під час визначення розміру відшкодування, а саме негативні наслідки, які продовжувалися для заявника під час тривалого часу перебування його під слідством та судом. Такими чинниками відповідно до матеріалів справи є: затримання у період стаціонарного лікування та продовження хвороби; перебування 61 день під вартою; загальний період незаконного притягнення заявника до кримінальної відповідальності тривав 6 років 4 місяці; за наявності кримінального провадження ОСОБА_1 було звільнено з посади за порушення присяги державного службовця, постраждала його ділова репутація.
Суд вважав, що за таких обставин розмір моральної шкоди з урахуванням характеру і обсягу страждань, яких зазнав заявник, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступеня зниження престижу, репутації, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану, і самої можливості такого відновлення у необхідному чи повному обсязі, а також з врахуванням вимог розумності і справедливості, слід визначити на рівні 350 000 грн.
Висновок експерта, наданий позивачем суду та покладений в основу оскаржуваного рішення, апеляційний суд не прийняв до уваги з огляду на те, що в ньому зазначено орієнтовний можливий розмір грошової компенсації за завдану моральну шкоду загалом, яку завдано позивачу, проте не вказано розміру та ступенів тяжкості за кожну із незаконних процесуальних дій органів досудового слідства та прокуратури, суду.
Змінюючи розмір винагороди за надання правової допомоги, суд апеляційної інстанції вказав, що лише в частині з наданих договорів є умова про те, що розмір винагороди за надання правової допомоги визначено у вигляді фіксованої суми та не залежить від обсягу послуг та витраченого адвокатського часу.
Вказав, що решта договорів про надання правової допомоги передбачає перелік різних форм допомоги, які містять умову про те, що гонорар є винагородою адвоката за здійснення захисту, представництва інтересів клієнта, надання йому інших видів правової допомоги та визначається на умовах і в порядку, зазначених в додатковій угоді. Додаткові угоди не долучені до справи, водночас такі обставини підлягають доведенню, якщо є умовами договору, тому з підстав недоведеності вимоги про відшкодування витрат на суму 85 000 грн задоволенню не підлягають.
Також апеляційний суд спростував доводи апеляційної скарги про зменшення витрат за надання правової допомоги, вказавши, що відшкодування цих витрат слід вчинити у відповідності з вимогами Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури суду", який не передбачає підстав для їх зменшення.
Відмовляючи у задоволенні позову у частині відшкодування заробітку, втраченого внаслідок незаконних дій, суд апеляційної інстанції послався на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2013 року у справі № 815/6039/13-а, яка набрала законної сили, якою скасовано наказ Державної митної служби у частині припинення з 01 жовтня 2012 року перебування позивача на державній службі, зобов`язано Міністерство доходів і зборів України поновити ОСОБА_1 на посаді начальника митного поста "Одеса-Вантажний" Південної митниці Державної митної служби України, стягнуто з Південної митниці Міндоходів середній заробіток за час вимушеного прогулу не більш ніж за один рік з дати звільнення. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що з часу вирішення судом спору про поновлення ОСОБА_1 на роботі його право на отримання заробітної плати є поновленим, відтак стягнення втраченого заробітку у порядку застосування вимог Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" унеможливлене.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
15 березня 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 28 січня 2022 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити у силі рішення суду першої інстанції.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
07 квітня 2022 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження, витребувано справу із Приморського районного суду м. Одеси.
У квітні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 жовтня 2019 року у справі № 757/53996/17 (провадження № 61-6127св19), від 14 липня 2021 року у справі № 459/928/19 (провадження № 61- 2091св21) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18).
Заявник вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції про те, що останнім днем перебування під слідством та судом є день набрання законної сили виправдувального вироку. Відповідно до вимог статті 43 КПК України виправданим у кримінальному провадженні є обвинувачуваний, виправдовувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили, а засудженим - обвинувачуваний, обвинувальний вирок суду щодо якого набрав законної сили. Такий висновок суду апеляційної інстанції фактично позбавляє особу відшкодування витрат на правову допомогу, понесених на стадії касаційного провадження, тому, вважає, що такі висновки суперечать положенням Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".
Визначаючи розмір немайнової (моральної) шкоди, суд апеляційної інстанції надав неправильну оцінку зібраним доказам, зокрема, висновку психологічної експертизи, не врахував характеристику позивача, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про зменшення суми відшкодування.
Зменшуючи розмір витрат на правову допомогу, суд апеляційної інстанції не надав оцінку всім поданим доказам, зокрема, контрактам у сукупності з квитанціям про понесені витрати. Заявник вважає, що висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються на припущеннях. Суд не послався на норму закону, яка б визначалася необхідність відмови у стягненні 85 000,00 грн витрат на правову допомогу.
Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції про відмову у відшкодуванні заробітку, який позивач втратив внаслідок незаконних дій, заявник стверджує, що судовим рішенням йому компенсовано заробіток за один рік з дати звільнення, а до роботи він приступив 11 червня 2015 року. Вказує, що сторонами визнається та не заперечується та обставина, що втрачений заробіток йому державою відшкодовано не було, а тому його права в цій частині є незахищеними.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У травні 2022 року керівник Одеської обласної прокуратури подав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, як таку, що прийнята з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
24 вересня 2012 року старшим слідчим прокуратури м. Одеси порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ознаками складу злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.
28 вересня 2012 року вказана кримінальна справа прийнята до провадження слідчим із ОВС відділу розслідування злочинів, пов`язаних з корупційними діяннями, прокуратури Одеської області Климович Ф. С.
28 вересня 2012 року ОСОБА_1 затримано в порядку статті 115 КПК України, про що складений протокол затримання.
29 вересня 2012 року, після пред`явлення позивачу обвинувачення за частиною третьою статті 368 КК України, постановою Приморського районного суду м. Одеси строк затримання позивача було продовжено до 7 діб.
04 жовтня 2012 року постановою Приморського районного суду м. Одеси у справі стосовно ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту.
09 жовтня 2012 апеляційним судом Одеської області прийнято постанову, якою задоволено апеляційну скаргу захисників ОСОБА_1 Звільнено позивача з-під варти; обрано запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 50 000,00 грн.
09 жовтня 2012 року ОСОБА_1 повторно затримано в порядку статей 106,115 КПК України, про що складено відповідний протокол.
10 жовтня 2012 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси у справі продовжено строк затримання ОСОБА_1 до 12 жовтня 2012 року.
12 жовтня 2012 року постановою Приморського районного суду м. Одеси змінено запобіжний захід, обраний до позивача із застави на тримання під вартою.
18 жовтня 2012 року Апеляційний суд Одеської області залишив апеляційні скарги захисників ОСОБА_1 без задоволення, а постанову Приморського районного суду м. Одеси від 12 жовтня 2012 року - без змін.
26 листопада 2012 року ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси продовжено строки тримання під вартою позивачу до 28 грудня 2012 року з визначенням розміру застави - 50 000,00 грн.
27 листопада 2012 року ОСОБА_3 внесено заставу на рахунок Територіального управління ДСАУ у Одеській області відповідно до ухвали Приморського районного суду м. Одеси.
28 листопада 2012 року позивача звільнено з Одеського слідчого ізолятора УДПтС в Одеській області.
16 квітня 2015 року вироком Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 виправдано на підставі пункту 3 частини першої статті 284 КПК України за недоведеністю його вини у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.