Постанова
Іменем України
05 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 344/5357/21
провадження № 61-5225св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 грудня 2021 року у складі судді Бабій О. М. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 28 квітня 2022 року у складі колегії суддів: Фединяка В. Д., Василишин Л. В., Пнівчук О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позов обґрунтовано тим, що з 25 листопада 2008 року вона з відповідачем перебувала у трудових відносинах на посаді заступника начальника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області. Наказом від 11 березня 2021 року № 70-к звільнена із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) за угодою сторін. Вказувала, що жодної угоди між сторонами не було. Написана нею 10 березня 2021 року заява про звільнення за угодою сторін під примусом (на вимогу) новопризначеного начальника управління ОСОБА_2 . У заяві про звільнення вона дати звільнення та дати написання заяви не вказувала, так як угоди не було. 11 березня 2021 року вийшла на роботу, де начальник повідомив, що вона звільнена з роботи.
Позивач просила визнати протиправним і скасувати наказ Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області від 11 березня 2021 року № 70-к "Про звільнення ОСОБА_1" з посади заступника начальника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській, поновити на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11 березня 2021 року до дня поновлення на роботі.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 грудня 2021 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано наказ від 11 березня 2021 року № 70-к "Про звільнення ОСОБА_1".
Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області з 11 березня 2021 року.
Стягнуто з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11 березня 2021 року до 14 грудня 2021 року включно в розмірі 305 049,60 грн.
Стягнуто із присудженої суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 305 049,60 грн всі обов`язкові платежі та внески.
Рішення в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області допущено до негайного виконання.
Стягнуто із Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 3 500,00 грн витрат, понесених на професійну правничу допомогу, та 4 290,25 грн витрат, пов`язаних із залученням експерта.
Стягнуто із Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області на користь держави судовий збір в розмірі 3 958,50 грн.
Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що наказ № 70-к від 11 березня 2021 року "Про звільнення ОСОБА_1" є протиправним та підлягає скасуванню, а позивача необхідно поновити на посаді заступника начальника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області з 11 березня 2021 року, оскільки в заяві не можливо було визначити дату звільнення позивача, у позивача було відсутнє волевиявлення на припинення трудових відносин. У зв`язку із звільненням позивача без законної підстави, відповідач зобов`язаний виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 305 049,60 грн за період з 11 березня 2021 року до 14 грудня 2021 року включно.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 28 квітня 2022 року апеляційну скаргу начальника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області Мельник В. І. задоволено частково. Рішення Івано-Франківського міського суду від 14 грудня 2021 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 11 березня 2021 року до 14 грудня 2021 року включно в розмірі 305 049,60 грн змінено й зменшено розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 305 049,60 грн до 280 040,00 грн. В решті оскаржуване рішення залишено без змін.
Апеляційний суд дійшов висновку, що ухвалене судом першої інстанції рішення не повністю відповідає вимогам закону та матеріалам справи. На думку апеляційного суду, суд першої інстанції правильно врахував, що наказ від 11 березня 2021 року № 70-к "Про звільнення ОСОБА_1" відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України не відповідає вимогам трудового законодавства, оскільки у заяві ОСОБА_1 про звільнення з роботи за угодою сторін не зазначено дати її написання та дати, з якої позивач мала намір припинити трудові відносини. Разом з тим, стягуючи з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11 березня 2021 року до 14 грудня 2021 року включно в розмірі 305 049,60 грн, суд першої інстанції не врахував, що з 11 березня 2021 року до 02 квітня 2021 року ОСОБА_1 перебувала на лікарняному. Згідно з листками непрацездатності АДУ № 820951 та АДУ № 820979 ОСОБА_1 перебувала на лікарняному з 11 березня 2021 року до 29 березня 2021 року та з 30 березня 2021 року до 02 квітня 2021 року і їй відповідно за цей період нарахована та виплачена допомога по тимчасовій непрацездатності, що не заперечується позивачем. Згідно з довідкою про заробітну плату позивача від 31 березня 2021 року № 25 середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 за останніх два місяці роботи становить 1 588,80 грн.
На підставі зазначеного, апеляційний суд, ураховуючи період з 11 березня 2019 року до 29 березня 2019 року та з 30 березня 2021 року до 02 квітня 2021 року, коли ОСОБА_1 була тимчасово непрацездатною, а кількість робочих днів за час вимушеного прогулу становила 175 днів, дійшов висновку, що сума стягнення з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 11 березня 2021 року до 14 грудня 2021 року включно становить 280 040,00 грн (1 588,80 грн х 175 робочих днів), що стало підставою для зміни рішення суду першої інстанції у відповідній частині.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У травні 2022 року засобами поштового зв`язку до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 грудня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 28 квітня 2022 року у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2022 року касаційну скаргу визнано неподаною та повернуто заявникові, на підставі пункту 1 частини четвертої статті 393 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
У червні 2022 року Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області звернулося засобами поштового зв`язку до Верховного Суду вдруге з касаційною скаргою на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 грудня 2021 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 28 квітня 2022 року у справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Як підставу касаційного оскарження Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області зазначає неправильне застосування судами пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України та відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування зазначених норм у справах за подібних правовідносин (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
У своїй касаційній скарзі заявник також зазначає, щосуди не врахували доводи відповідача, що в даному випадку узгодження конкретної дати звільнення не могло бути погоджено сторонами через специфіку регулювання нормативно-правовими актами Фонду соціального страхування України такого звільнення (положення про виконавчу дирекцію Фонду соціального страхування України та положення про Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області). Зазначеними нормативно-правовими актами передбачено отримання від виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України погодження на звільнення заступника начальника управління (позивача). Зокрема, підпунктом 5.2.10 положення про виконавчу дирекцію Фонду соціального страхування України, яке затверджено постановою правління Фонду соціального страхування України від 24 січня 2017 року № 5, передбачено, що заступників начальників управлінь виконавчої дирекції Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, керівників їх відділень призначають та звільняють начальники цих управлінь за погодженням із директором виконавчої дирекції Фонду, а також, відповідно до пункті 5.4 положення про управління, заступників керівника управління, начальників відділень призначає та звільняє керівник управління за погодженням із директором виконавчої дирекції Фонду. Цими нормами передбачено, що у випадку звільнення заступників керівника управління обов`язково має бути погодження на таке звільнення від директора виконавчої дирекції Фонду. Такі вимоги положення про управління та положення про виконавчу дирекцію Фонду унеможливлюють завчасне узгодження конкретної дати звільнення заступників начальника управління. Між начальником управління та позивачем мало місце погодження строку звільнення з дотриманням вимоги пункті 5.4 положення про управління та підпункту 5.2.10 положення про виконавчу дирекцію Фонду соціального страхування України. Тобто, строк звільнення був обумовлений настанням певного факту, а саме: отриманням відповідного погодження на звільнення позивача від директора виконавчої дирекції Фонду.
Також заявник зазначає, що між начальником управління та позивачем була усна форма домовленості про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України. Начальник управління з урахуванням незадовільної організації роботи в управлінні, зокрема за напрямками роботи, які куруються позивачем, висловив пропозицію позивачу подати заяву про звільнення, вона погодилася із цією пропозицією та подала заяву про звільнення з посади за угодою сторін. Саме написання та подання позивачем заяви про звільнення за угодою сторін підтверджує досягнення сторонами домовленості щодо такого звільнення та є підтвердженням волевиявлення позивача на звільнення за угодою сторін. Не зазначення конкретної дати звільнення у заяві, не спростовує самого факту домовленості сторін про таке звільнення. На час підписання начальником управління наказу від 11 березня 2021 року № 70-К ініціативи з боку позивача на анулювання домовленості щодо звільнення за угодою сторін не було. Окрім цього, твердження позивача про те, що заява про звільнення за угодою сторін написана під примусом (на вимогу) є абсолютно безпідставними і не підтвердились жодними доказами у цій справі.
У серпні 2022 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області, в якій, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки вони є законними.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2022 року (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 20 червня 2022 року, якою поновлено Управлінню строк на касаційне оскарження; касаційну скаргу залишено без руху для надання доказів на підтвердження сплати судового збору у розмірі 7 917,00 грн) відкрито касаційне провадження у справі (з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 344/5357/21 із Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У серпні 2022 року матеріали справи № 344/5357/21 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції (у незміненій за результатами апеляційного перегляду частині) та постанова апеляційного суду - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди попередніх інстанційвстановили, що наказом начальника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області від 11 березня 2021 року № 70-к позивача звільнено з роботи з посади заступника начальника Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Івано-Франківській області з 11 березня 2021 року за угодою сторін, на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.
З наказом позивач ознайомлена 11 березня 2021 року.
Підставою для наказу про звільнення слугувала заява позивача про звільнення з роботи, датована 11 березня 2021 року.
Позивач вказувала, що вона писала заяву про звільнення під примусом та наміру звільнятися не мала, жодної дати у заяві вона не зазначала.
ОСОБА_1 працювала в Управлінні протягом тривалого часу, зокрема на посаді заступника начальника управління та до призначення 10 березня 2021 року нового начальника виконувала обов`язки начальника на час відсутності керівника; позивач не досягла пенсійного віку, є працездатною особою; окрім неї, заяви на звільнення написали інші працівники, зокрема начальник юридичного відділу Бандура Андрій та начальник відділу адміністративно-господарського забезпечення управління Стрільців Галина.