ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 вересня 2022 року
м. Київ
Справа № 125/2157/19
Провадження № 14-40цс21
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Сімоненко В. М.,
суддів Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ткача І. В., Ткачука О. С., Штелик С. П.
розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання договорів недійсними та поділ спільного майна подружжя,
УСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовних вимог
1. У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання договорів недійсними та поділ спільного майна подружжя.
2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що в період перебування у шлюбі з ОСОБА_2 ними було придбано транспортні засоби, а саме: HONDA CR-V 2015 року випуску, RENAULT MASTER 2013 року випуску, MERCEDES-BENZ SPRINTER 211 2006 року випуску.
3. Згоди про добровільний поділ спірного майна між сторонами після припинення шлюбних відносин не досягнуто. Разом з тим, у подальшому ОСОБА_1 стало відомо про те, що відповідач на власний розсуд, без згоди позивачки відчужив указані автомобілі.
4. ОСОБА_1 з урахуванням уточнених позовних вимог остаточно просила: визнати недійсними договори купівлі-продажу транспортних засобів від 05 і 10 вересня 2019 року та від 22 листопада 2019 року; стягнути з відповідача грошову компенсацію за належну їй частку у спільному майні подружжя в розмірі 1/2 вартості відчуженого майна в сумі 558 797,50 грн, що еквівалентно 20 750,00 дол. США.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
5. Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 02 вересня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено:
визнано недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу HONDA CR-V 2015 року випуску, номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_1, № НОМЕР_2 від 10 вересня 2019 року;
визнано недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу RENAULT MASTER 2013 року випуску, номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_3, № НОМЕР_4 від 05 вересня 2019 року;
визнано недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу MERCEDES-BENZ SPRINTER 211 2006 року випуску, номер кузова (шасі, рами) НОМЕР_5, № НОМЕР_6 від 22 листопада 2019 року;
визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 транспортні засоби: HONDA CR-V 2015 року випуску, RENAULT MASTER 2013 року випуску, MERCEDES-BENZ SPRINTER 211 2006 року випуску;
стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію замість її частки у спільній сумісній власності в розмірі 1/2 вартості відчужених транспортних засобів: HONDA CR-V 2015 року випуску, RENAULT MASTER 2013 року випуску, MERCEDES-BENZ SPRINTER 211 2006 року випуску, на загальну суму 558 797,50 грн, що еквівалентно 20 750 дол. США. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
6. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірне майно було придбане в період перебування сторін у шлюбі та є спільною сумісною власністю подружжя. Відповідач усупереч положенням статті 65 Сімейного кодексу України (далі - СК України) відчужив транспортні засоби на власний розсуд, без згоди позивачки, а тому майно підлягає поверненню у спільну власність подружжя, а на користь позивачки підлягає стягненню 1/2 частка ринкової вартості цього майна.
7. При цьому суд послався на постанову Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", у пунктах 22, 30 якої вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди, - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один з них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
8. Постановою Вінницького апеляційного суду від 10 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, подану у частині рішення суду першої інстанції щодо майнової вимоги, задоволено частково:
рішення Барського районного суду Вінницької області від 02 вересня 2020 року скасовано;
позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у сумі 25 500,00 грн за належну їй частку в майні, яке є спільною сумісною власністю подружжя, в розмірі 1/2 вартості відчужених транспортних засобів: HONDA CR-V 2015 року випуску, RENAULT MASTER 2013 року випуску. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
9. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у справі наявні копії договорів купівлі-продажу, відповідно до умов яких розрахунок та оплата транспортних засобів становить: HONDA CR-V 2015 року випуску в розмірі 30 000,00 грн; RENAULT MASTER 2013 року випуску в розмірі 10 500,00 грн та MERCEDES-BENZS PRINTER 211 2006 року випуску в розмірі 10 500,00 грн. Позивачка належним чином не спростувала вартість відчужених автомобілів за вказаними договорами. Ці договори є єдиним належним та допустимим доказом, який підтверджує вартість транспортних засобів. Позивачка в суді першої інстанції заявляла клопотання про призначення автотоварознавчої експертизи для визначення вартості автомобілів, однак після збільшення позовних вимог вона не наполягала на проведенні такої експертизи та просила вказане клопотання залишити без розгляду. Тому позивачкою не доведено належними доказами вартість транспортних засобів у розмірі 1 117 595,00 грн, тобто не спростована ціна, за якою автомобілі були відчужені. За таких обставин, на думку суду апеляційної інстанції, позивачка має право на отримання компенсації Ѕ частки від загальної вартості вказаних автомобілів відповідно до договорів у сумі 51 000,00 грн, а саме 25 500,00 грн.
10. Додатковою постановою Вінницького апеляційного суду від 10 листопада 2020 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 369,83 грн; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 7 999,70 грн.
11. Додаткова постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при ухваленні постанови судом не вирішено питання про розподіл судових витрат.
Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
12. У грудні 2020 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_6 подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржувані рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
13. Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не враховано правовий висновок Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладений у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц, відповідно до якого у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно. Правочин щодо відчуження вказаних транспортних засобів виходить за межі дрібного побутового та потребував згоди позивачки як другого зі співвласників, а тому відсутність згоди одного зі співвласників - колишнього подружжя - на розпорядження майном, відчуженим за правочином, який виходить за межі дрібного побутового, є підставою визнання цього правочину недійсним.
14. Апеляційний суд не взяв до уваги, що згідно з пунктом 50 Національного стандарту № 1 "Загальні оцінки майна і майнових прав", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року № 1440, проведенню незалежної оцінки майна передує підготовчий етап. Неможливість експертом безпосередньо ознайомитися з об`єктом оцінки унеможливлює здійснення повноцінної оцінки транспортних засобів відповідно до Національного стандарту № 1 "Загальні оцінки майна і майнових прав". При цьому позивачка надала до суду розрахунок, який відображає об`єктивну середню ринкову вартість кожного транспортного засобу, що є предметом спору, на момент розгляду справи та з урахуванням дійсних цін на вторинному ринку, який залишився поза увагою апеляційного суду, що свідчить про порушення судом норм процесуального права в частині недослідження доказів та обставин, що мають істотне значення для справи.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
15. У лютому 2021 року ОСОБА_2 надав відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
16. Відзив мотивовано тим, що ринкова вартість спірних автомобілів на час розгляду справи визначається на підставі певних засобів доказування, якими, зокрема, є довідка-рахунок, інформаційно-аналітичні довідки, виготовлені суб`єктами господарювання, висновки експерта та договори купівлі-продажу транспортного засобу, укладені в Регіональному сервісному центрі. Унаслідок задоволення вимог про визнання договорів купівлі-продажу недійсними будуть порушені права третіх осіб, які є сторонами оспорюваних правочинів.
Рух справи
17. Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.
18. Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.
19. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 березня 2021 року справу передано на розгляд Великій Палаті Верховного Суду, оскільки колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
20. Частиною п`ятою статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
21. Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частині п`ятій статті 403 цього Кодексу.
22. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зробив висновок про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. При цьому колегія зазначила питання, які постають при вирішенні цієї справи, зокрема: а) чи є належним склад відповідачів у позові про визнання угоди недійсною; б) чи є позов про визнання угоди відчуження спільного майна подружжя первинним та ефективним при одночасному заявленні вимоги про відшкодування вартості проданого майна в порядку поділу майна подружжя; в) чи потрібно враховувати добросовісність при визнанні недійсним договору купівлі-продажу спільного майна подружжя, вчиненого без згоди подружжя; г) чи підлягає врахуванню добросовісна поведінка інших учасників справи.
23. Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду за умови відсутності процесуальної можливості іншого, зазначила, що вважає за необхідне відступити від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) та висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 23 травня 2012 року у справі № 6-37цс12, шляхом їх конкретизації.
24. Ухвалу мотивовано тим, що існує різна практика судів щодо визначення кола відповідачів, а також щодо застосування принципу добросовісності в подібних правовідносинах з огляду на заявлені позовні вимоги та обов`язкові підстави скасування судових рішень (частина перша статті 411 ЦПК України).
25. Так, під час розгляду справи № 205/1255/17-ц покупці за оспорюваними договорами купівлі-продажу до участі у справі залучені третіми особами та до них позовних вимог не пред`явлено. Судові рішення в цій справі ухвалені із застосуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, якою визнано недійсним договір іпотеки, при цьому відповідачем був лише іпотекодавець, тоді як іпотекодержатель був залучений до участі у справі третьою особою.
26. Разом із тим у пунктах 61, 62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/856/17 (провадження № 12-128гс18) зазначено, що в якості відповідачів мають залучатись усі сторони правочину.
27. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що "у випадку пред`явлення позову до неналежного відповідача суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача, у випадку його залучення".
28. Аналізуючи зміст постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), Друга судова палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що принцип добросовісності не повинен застосовуватися при розгляді спору про недійсність договору, укладеного одним із співвласників без згоди іншого (інших) співвласника.
29. У пункті 8.26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) вказано, що закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)) може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.
30. Однак Верховний Суд України, при ухваленні постанов від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-1587цс16, від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17, від 22 червня 2017 року у справі № 201/14163/13-ц, від 05 липня 2017 року у справі № 552/4405/14-ц, від 16 серпня 2017 року у справі № 2608/12111/12, застосував принцип добросовісності при розгляді спору про недійсність договору, укладеного одним зі співвласників, у тому числі подружжя.
31. Натомість у постанові Верховного Суду України від 23 травня 2012 року у справі № 6-37цс12 зроблено такий висновок, що: "Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості. Якщо майно, яке є спільною частковою власністю, передано в іпотеку без згоди інших співвласників, то наявність таких обставин свідчить про невідповідність договору іпотеки актам цивільного законодавства, що є підставою для визнання такого правочину недійсним відповідно до положень частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України".
32. Отже, Верховним Судом України при ухваленні постанови від 23 травня 2012 року у справі № 6-37цс12 не було застосовано принцип добросовісності при розгляді спору про недійсність договору, укладеного одним зі співвласників.
33. Верховний Суд України не відступав від висновку, зробленого в постанові від 23 травня 2012 року у справі № 6-37цс12.
34. Неодноразова зміна підходу і неможливість, по суті, встановити, які висновки Верховного Суду України, щодо врахування/неврахування добросовісності контрагента при розгляді спорів про недійсність договору, укладеного одним із співвласників, дозволяє серйозно сумніватися в передбачуваності пункту 6 статті 3 ЦК України. Відсутність доступного і розумно передбачуваного судового тлумачення призводить до неврахування інтересів добросовісного контрагента.
35. З огляду на викладене, колегія суддів Другої судової палати у складі Верховного Суду вважає, що справа містить виключну правову проблему щодо застосування принципу добросовісності при визнанні договору недійсним та її вирішення необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
36. Ухвалою Велика Палата Верховного Суду від 27 квітня 2021 року прийняла справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у порядку письмового провадження).
Фактичні обставини справи, встановлені судами
37. 18 вересня 1983 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, зареєстрований виконавчим комітетом сільської ради с. Мазники Деражнянського району Хмельницької області, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_7 від 18 вересня 1983 року.
38. З 2019 року сторони проживали окремо, а шлюбні відносини фактично були припинені.
39. Під час перебування у шлюбі сторонами придбано транспортні засоби HONDA CR-V 2015 року випуску, RENAULT MASTER 2013 року випуску, MERCEDES-BENZ SPRINTER 211 2006 року випуску.
40. Вказані автомобілі були оформлені на відповідача ОСОБА_2 .
41. З відомостей, які зазначені у листі ТСЦ №0541 РСЦ МВС у Вінницькій області № 31/2/0541-1166 від 05 березня 2020 року (а. с. 61), та наданих копій договорів купівлі-продажу (а. с. 62-64) встановлено, що відповідачем було відчужено: транспортний засіб HONDA CR-V 2015 року випуску на підставі договору купівлі-продажу від 10 вересня 2019 року № 4023 третій особі ОСОБА_3 ; транспортний засіб RENAULT MASTER 2013 року випуску на підставі договору купівлі-продажу від 05 вересня 2019 року № 327/19/004083 третій особі ОСОБА_4 та транспортний засіб MERCEDES-BENZS PRINTER 211 2006 року випуску на підставі договору купівлі-продажу від 22 листопада 2019 року № 327/19/004418 третій особі ОСОБА_5 .
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Загальні положення щодо визнання правочину недійсним і способів захисту
42. Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема з договорів та інших правочинів.
43. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Вказана правова норма кореспондується з положеннями частини першої статті 626 ЦК України.
44. Правочином є найбільш розповсюджений юридичний факт, за допомогою якого набуваються, змінюються або припиняються права та обов`язки в учасників цивільних правовідносин.
45. Зміст договору як угоди домовленості (правочину) двох або більше сторін складає сукупність визначених на їхній розсуд сторін та погоджених ними умов, у яких закріплюються їхні права і обов`язки, що складають зміст договірного зобов`язання (частина перша статті 626, частина перша статті 628 ЦК України)
46. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (частина третя статті 509 ЦК України, пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).
47. Частиною першою статті 627 ЦК України установлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
48. Статтями 203, 215 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом і повинен бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
49. Вирішуючи питання про недійсність правочину судам необхідно враховувати, що згідно зі статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.
50. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, якими передбачено, зокрема, право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.
51. Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою до іншої сторони чи сторін правочину; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення того, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, у чому полягає його порушення, і в залежності від цього у який ефективний спосіб порушене право може бути захищено.
52. Статтею 216 ЦК України передбачено правові наслідки недійсності правочинів, а саме за недійсним правочином кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання такого правочину.
53. Загальним майновим наслідком недійсності правочину є реституція, яка в загальному вигляді передбачена абзацом другим частини першої статті 216 ЦК України.
54. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так й іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
55. Отже, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину і хоча й не була титульним володільцем відчуженого майна, однак вважає своє право власності на це майно порушеним або вважає порушеним інше речове право на відчужене майно. Крім того, у розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Самі по собі дії осіб, зокрема щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.
56. Вимоги особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України) та застосування реституції, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину. Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу. Якщо повернення майна його відчужувачу не відновлює права позивача, то судом може бути застосований іншій ефективний спосіб захисту порушеного права в рамках заявлених позовних вимог.
Щодо учасників судового провадження
57. Вирішуючи позовні вимоги про визнання правочину недійсним у загальному розумінні, суд зобов`язаний визначити суб`єктний склад спору залежно від характеру правовідносин і норми матеріального права, які підлягають застосуванню (сторонами справи мають бути всі сторони правочину), та, встановивши факт пред`явлення позову до неналежного відповідача, відсутність клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем, незалучення до участі у справі співвідповідача, суд відмовляє в задоволенні позову саме із зазначених підстав.
58. Разом з тим, якщо предметом правочину є майно, яке належить особам на праві спільної власності, суд відповідно до вимог ЦПК України залучає до участі у справі про визнання такого правочину недійсним усіх співвласників.
59. До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 05 червня 2018 року у справі № 910/856/17 та постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц.
60. З огляду на зазначене, якщо під час розгляду позовних вимог про визнання правочину недійним суд встановить, що позов пред`явлено не до всіх учасників цього правочину, тобто встановить неналежний суб`єктний склад учасників справи, суд відмовляє в задоволенні позову із зазначеної підстави або за клопотанням сторони спору здійснює заміну відповідача на належного або залучає співвідповідача.
61. Вказані правові висновки не суперечать тим, які містяться в постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 705/3876/18 (провадження № 61-697св20), від 19 серпня 2020 року в справі № 639/6295/16-ц (провадження № 61-36683св18), від 14 липня 2020 року в справі № 686/23977/18 (провадження № 61-17715св19), від 08 липня 2020 року в справі № 612/808/18 (провадження № 61-15537св19).
Щодо ефективного способу захисту при визнанні недійсним договору про відчуження майна подружжя
62. Як зазначалось, відповідно до частини першої статей 3, 15, 16 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У загальному розумінні захист цивільних прав слід розуміти як передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. У кожній конкретній справі позивач на власний розсуд обирає спосіб (способи) захисту його порушеного, оспорюваного чи невизнаного права.
63. Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням статей 55, 124 Конституцій України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право саме на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
64. Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), ніж положення Законів України, зокрема кодексів, порушене цивільне право чи інтерес підлягають судовому захисту у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію. Вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 24)).
65. Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України. Разом з тим цей перелік не є вичерпним, про що прямо зазначено в цій статті.
66. Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності особа здійснює незалежно від волі інших осіб, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
67. За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном. Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості, одночасно майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно) (частина перша статті 355 ЦК України).
68. За вимогами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
69. Прикладом спільного майна є спільне сумісне майно подружжя, яке набуте за час шлюбу та належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку та/або доходу (стаття 60 СК України). При цьому дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим з подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
70. Також частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
71. Зазначені норми сімейного права визначають не тільки право спільної власності подружжя на майно, а при його відчуженні й розмір їх часток у цьому майні та презумпцію згоди одного з подружжя на укладання від його імені іншим подружжям договорів про відчуження майна (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18).
72. Разом з тим, з метою захисту прав співвласників майна, у тому числі майна подружжя, норми цивільного та сімейного законодавства (стаття 369 ЦК України, частина третя та четверта статті 60 СК України) містять приписи, згідно з якими для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
73. Зазначені приписи не тільки забезпечують права одного з подружжя, а й обмежують права іншого з подружжя у відчуженні спільного подружнього майна, оскільки ставлять правомочності одного з подружжя на відчуження майна в залежність від наявності належним чином оформленої згоди іншого з подружжя на таке відчуження. Відсутність такої згоди свідчить про відсутність повноважень в одного з подружжя (відчужувача) на відчуження подружнього майна.
74. Тобто відсутність згоди одного зі співвласників (колишнього подружжя) на розпорядження нерухомим майном може бути підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним, і такий спосіб захисту порушеного права власності одного з подружжя може бути ефективним у випадку заявлення позивачем позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину.
75. Вирішуючи питання ефективності способу захисту порушеного права шляхом пред`явлення позовних вимог про визнання договору недійсним, Велика Палата Верховного Суду виснує, що предʼявлення позову стороною договору або іншою особою (зацікавленою особою) про визнання недійсним договору є ефективним способом захисту порушеного права у разі, якщо такий позов заявлений з метою повернення одному з подружжя, чиї права порушено, майнових прав та/або частки в спільному майні подружжя, у тому числі шляхом визнання прав на частку, та/або одночасного виділення частки в порядку поділу майна подружжя або встановлення порядку користування цим майном тощо. При цьому підлягає встановленню добросовісність, насамперед, набувача за таким договором (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі №916/2813/18 (пункт 8.67)).
76. В іншому випадку, у разі якщо сторона договору або інша особа (зацікавлена особа) хоче отримати еквівалент вартості майна, яке було відчужено без її згоди, вона має право подати позов про стягнення компенсації в розмірі частки відчуженого спільного майна, що є ефективним способом захисту без визнання правочину недійсним та застосування реституції. У цьому випадку важливим є встановлення на час вирішення спору ринкової вартості спільного майна, яке було відчужено, а у разі неможливості визначення такої вартості саме цього майна - ринкової вартості майна, подібного за якостями (технічними характеристиками) до відчуженого.