У Х В А Л А
23 листопада 2022 року
м. Київ
Справа № 757/23249/17-ц
Провадження № 14-95цс22
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача -Штелик С. П.,
суддів: Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Ткачука О. С.,
перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом Публічного акціонерного товариства "Старокиївський Банк" до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_2, Товариство з обмеженою відповідальністю "Панамедікус", про визнання недійсним іпотечного договору за касаційною скаргою ОСОБА_1, поданою представником ОСОБА_3, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 листопада 2018 року у складі судді Остапчук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.
ВСТАНОВИЛА:
У квітні 2017 рокуПублічне акціонерне товариство "Старокиївський Банк" (далі - ПАТ "Старокиївський Банк", банк), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Новокиївське" (далі - ТОВ "Новокиївське") звернулося з позовом про визнання недійсним іпотечного договору.
Позов мотивований тим, що згідно попереднього договору від 19 грудня
2013 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 2 066 250,00 грн (еквівалент 250 000,00 дол. США) та зобов`язався продати йому нерухоме майно, а саме нежитлове приміщення загальною площею 186,5 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1, та квартиру. розташовану за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 161,90 кв. м. Згідно додаткової угоди до попереднього договору строк повернення
ОСОБА_2 грошей ОСОБА_1 подовжено до 10 червня
2014 року.
Для забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за попереднім договором (з усіма змінами та доповненнями до нього) банк згідно договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В. 23 квітня 2014 року та зареєстрований в реєстрі за № 91, передав в іпотеку ОСОБА_1 належну банку на праві власності квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, яка складається з трьох житлових кімнат загальною площею 161,90 кв. м житловою площею 107,30 кв. м. Оціночна та ринкова вартість квартири дорівнюють одна одній та складають 4 738 845,76 грн.
За особистим зобов`язанням ОСОБА_2 щодо продажу об`єктів нерухомості ОСОБА_1 або повернення йому сум грошових коштів за попереднім договором банк поручився власним майном та передав в іпотеку ОСОБА_1 об`єкт нерухомості за договором іпотеки, що відповідає критеріям нікчемності правочинів, передбачених пунктами 1 та 5 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, що діяла з 11 липня 2014 року до 12 серпня 2015 року).
Вважає вказаний договір іпотеки нікчемним, оскільки спостережна рада ПАТ "Старокиївський банк" не приймала рішення стосовно укладення іпотечного договору, що є порушенням статті 71 Закону України "Про акціонерні товариства" та статутних документів позивача. В результаті укладення вказаного договору та попереднього договору купівлі-продажу, укладеного між відповідачем ОСОБА_1 та третьою особою ОСОБА_2, відбувся перехід права власності на належне банку майно. При цьому ОСОБА_2 зобов`язувався продати ОСОБА_1 майно, яке йому не належало і було власністю банку. Крім того, відсутні будь-які документи, які б підтверджували намір ОСОБА_2 придбати в банку майно, з метою його подальшого перепродажу третім особам. ОСОБА_2 на момент укладення вказаних угод був одним з основних акціонерів банку та головою Наглядової Ради банку.
Таким чином, відбувся продаж майна банку на користь ОСОБА_1 ; при цьому грошові кошти за відчужене майно були отримані безпосередньо одним із основних акціонерів та головою Наглядової Ради банку ОСОБА_2 на його особисті рахунки, без подальшого перерахування на користь банку.
Позивач просив визнати недійсним іпотечний договір (без видачі заставної), укладений 23 квітня 2014 року між гр. Ізраїлю ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) та ПАТ "Старокиївський Банк", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В. 23 квітня 2014 року та зареєстрований в реєстрі за № 916.
Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 02 листопада 2018 року позов ПАТ "Старокиївський Банк" задоволено.
Визнано недійсним іпотечний договір, укладений 23 квітня 2014 року між гр. Ізраїлю ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) та ПАТ "Старокиївський Банк", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В. 23 квітня 2014 року та зареєстрований в реєстрі за
№ 916.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Старокиївський Банк" судовий збір в розмірі 1 600,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідно до частини 2 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, що діяла з 11 липня 2014 року до 12 серпня 2015 року) протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, яке прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку. Така позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах № 910/12294/16 від 11 квітня 2018 року,
№ 910/24198/16 від 16 травня 2018 року та № 819/353/16 від 04 липня
2018 року. Також аналогічна правова позиція викладена у Постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 у справі №813/1061/16, від 20 вересня 2018 у справі №804/1920/16, №809/316/16, №809/74/16, №819/589/16.
Виконуючи обов`язки, покладені на уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб статтею 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", протягом дії тимчасової адміністрації в ПАТ "Старокиївський банк" було забезпечено проведення перевірки правочинів (у тому числі договорів ), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів ), що є нікчемними. В ході перевірки договорів (інших правочинів) були виявлені договори іпотеки, що укладені ПАТ "Старокиївський банк", з метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_2, на той момент голови Наглядової Ради ПАТ "Старокиївський банк". Договори, які б встановлювали зобов`язання ОСОБА_2 перед банком в зв`язку з укладенням таких договорів іпотеки відсутні.
Відповідно до пунктів 1 та 5 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, що діяла з 11 липня 2014 року до 12 серпня 2015 року) правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними зокрема з таких підстав:
- банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;
- банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо ) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність".
За особистим зобов`язанням ОСОБА_2 щодо продажу об`єктів нерухомості ОСОБА_1 або повернення йому сум грошових коштів за попереднім договором Банк поручився власним майном та передав в іпотеку ОСОБА_1 об`єкт нерухомості за договором іпотеки, що відповідає критеріям нікчемності правочинів, передбачених пунктами 1 та 5 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, що діяла з 11 липня 2014 року до 12 серпня 2015 року).
Отже, оспорюваний іпотечний договір є нікчемним з усіма його додатковими угодами.
Крім того також встановлено, що на час укладення іпотечного договору ОСОБА_2 був одним з основних акціонерів Банку та займав посаду голови спостережної ради позивача.
Спостережна рада ПАТ "Старокиївький банк" не приймала рішення стосовно укладення Іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л. В. 23 квітня
2014 року та зареєстрований в реєстрі за № 916, що є порушенням статті 71 Закону України "Про акціонерні товариства" та статутних документів позивача. Правління ПАТ "Старокиївський банк" не приймало рішення про укладення спірного договору, що є порушенням статті 59 Закону України "Про акціонерні товариства".
Укладення безоплатного договору про надання майнової поруки суперечить спеціальній правосуб`єктності ПАТ "Старокиївський банк", що тягне за собою визнання вказаного правочину недійсним відповідно до статті 207 ГК України. Відповідно, надання гарантій чи поручительств банківською установою на безоплатній основі, без отримання прибутку суперечить статтям 1, 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" та статті 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність".
В результаті укладення договору іпотеки та попереднього договору купівлі-продажу, укладеного між відповідачем ОСОБА_1 та третьою особою ОСОБА_2, відбувся перехід права власності на належне банку майно, а саме квартиру за адресою АДРЕСА_3 . При цьому ОСОБА_2 зобов`язувався продати ОСОБА_1 майно, яке йому не належало і було власністю банку. Крім того, відсутні будь які документи, які б підтверджували намір ОСОБА_2 придбати в банка майно, з метою його подальшого перепродажу третім особам.
Таким чином, ОСОБА_2 був заінтересованою особою у вчиненні позивачем оспорюваного іпотечного договору в розумінні Закону України "Про акціонерні товариства"; відбувся продаж майна Банку на користь ОСОБА_1 ; грошові кошти за відчужене майно були отримані безпосередньо одним із основних акціонерів та Головою Наглядової Ради Банку ОСОБА_2 на його особисті рахунки, без подальшого перерахування на користь Банку.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року, занесеною до журналу судового засідання, залучено до участі у справі ТОВ "Новокиївське" як правонаступника позивача - ПАТ "Старокиївський банк".
Постановою Київського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року апеляційні скарги представника третьої особи адвоката Бутовича С. О., який діє на підставі довіреності в інтересах ТОВ "Панамедікус", представника відповідача Харіна О. М., який діє на підставі ордеру в інтересах ОСОБА_1, залишено без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 02 листопада 2018 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно виходив із того, що спірний договір іпотеки відповідно до пунктів 1, 5 частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (у редакції, чинній на час укладення такого правочину) містить ознаки нікчемного правочину, оскільки укладення безоплатного договору про надання майнової поруки суперечить спеціальній правосуб`єктності ПАТ "Старокиївський банк", що тягне за собою визнання вказаного правочину недійсним відповідно до статті 207 ГК України. При цьому, місцевим судом встановлено, що Правління ПАТ "Старокиївський банк" не приймало рішення про укладення спірного договору, що є порушенням статті 59 Закону України "Про акціонерні товариства".
Для встановлення у судовому рішення згідно статті 38 вказаного Закону нікчемності правочину слід встановити волевиявлення учасників такого правочину. За відсутності такого волевиявлення, такий правочин є недійсним згідно загальних правил статей 203, 215 ЦК України. Недійсний правочин є нікчемним згідно статті 38 Закону України № 4452-VI з моменту його укладення. У разі відсутності волевиявлення в однієї із сторін до моменту укладення такого правочину (момент підписання) застосуванню підлягають загальні правила статей 203, 215 ЦК України щодо недійсності правочину. За наведених обставин спірний договір іпотеки було укладено за відсутності рішення як Спостережної ради та Правління ПАТ "Старокиївький банк" стосовно укладення цього договору, тому суд першої інстанції зробив правильний висновок про задоволення позовних вимог, оскільки на момент укладення спірного іпотечного договору волевиявлення ПАТ "Старокиївський банк" було відсутнє.
У вересні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернувся з касаційною скаргою, в якій просив скасувати судові рішення та ухвалити у справі нове рішення, яким у позові відмовити в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій у оскаржуваних рішеннях послались на статтю 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції Закону України від 04 липня 2014 року, у той час, як оспорюваний договір іпотеки було укладено 23 квітня 2014 року. При цьому, станом на момент укладення оспорюваного договору іпотеки (23 квітня 2014 року) діяла редакція зазначеного закону, згідно із частини третьої статті 38 якої договори, зазначені в частині другій цієї статті (тобто, стаття 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"), є нікчемними. Частина друга статті 38 вказаного Закону на момент укладення оспорюваного договору іпотеки передбачала інші підстави нікчемності договорів, що укладались неплатоспроможним банком. Крім того, чинна на той момент редакція закону встановлювала обов`язковим критерієм нікчемності договорів, укладеним неплатоспроможним банком те, що виконання таких договорів спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку. Наведені норми матеріального закону у відповідній редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору іпотеки, судами першої та апеляційної інстанцій застосовані не були, як і не було застосовано положення частини першої статті 215 ЦК України в частині недодержання вимог стосовно відповідності правочину актам цивільного законодавства саме у момент вчинення такого правочину. Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. До аналогічних висновків неодноразово приходив Верховний Суд у своїх постановах, зокрема у постанові від 15 січня 2020 року по справі № 604/1210/18, у якій Верховний Суд наголосив, що підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.
Тому судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано положення матеріального закону, а саме частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Верховний Суд неодноразово доходив висновку про те, що визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. Така правова позиція була висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/3156/17 від 04 квітня 2019 року; у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 463/5896/14-ц від 10 квітня 2019 року.
Суд першої інстанції неправильно застосував статтю 71 Закону України "Про акціонерні товариства". Суд дійшов висновку про те, що на час укладення іпотечного договору третя особа ОСОБА_2 був одним з основних акціонерів банку та займав посаду голови спостережної ради позивача, тому був заінтересованою особою у вчиненні позивачем оспорюваного іпотечного договору в розумінні Закону України "Про акціонерні товариства". Апеляційний суд у зазначеній частині рішення суду першої інстанції не змінив. Однак наведена норма закону не підлягала застосуванню до спірних правовідносин, оскільки ОСОБА_2 стосовно оспорюваного договору іпотеки не був заінтересованою особою: 1) не був стороною такого оспорюваного правочину (договору іпотеки) і не був членом виконавчого органу позивача, як сторони оспорюваного договору іпотеки; 2) не отримував винагороду за вчинення оспорюваного договору іпотеки ні від банку (його посадових осіб), ні від відповідача, як сторони оспорюваного правочину; 3) не придбавав майно внаслідок оспорюваного договору іпотеки; 4) не брав участь у оспорюваному правочині як представник або посередник.
Суди не дослідили статут ПАТ "Старокиївський банк" та не встановили, чи було необхідним рішення правління банку для укладення головою правління оспорюваного договору іпотеки та не послались на відповідні належні докази, на підставі яких було встановлено таку необхідність.
Суди не мотивували відхилення у якості доказу копії протоколу Спостережної ради ПАТ "Старокиївський банк" № 10 від 14 квітня 2014 року, наданого представником третьої особи ОСОБА_2 та не обґрунтували підстав, з яких примірник відповідного протоколу спостережної ради, наданий позивачем, має більшу доказову силу, ніж примірник, наданий представниками відповідача і третьої особи.
Таким чином, суди допустили порушення статей 89, 263, 265 ЦПК України, у зв`язку із чим дійшли неправильного висновку стосовно відсутності у посадових осіб позивача необхідного обсягу дієздатності для укладення від імені ПАТ "Старокиївський банк" оспорюваного договору іпотеки, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень по суті спору.