Постанова
Іменем України
23 листопада 2022 року
місто Київ
справа № 149/2510/21
провадження № 61-7010св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: Служба у справах дітей Хмільницької міської ради Вінницької області, орган опіки та піклування Виконавчого комітету Хмільницької міської ради Вінницької області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 28 березня 2022 року, постановлене суддею Олійником І. В., та постанову Вінницького апеляційного суду від 21 червня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Стадника І. М., Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у вересні 2021 року звернулася до суду з позовом, у якому просила позбавити батьківських прав ОСОБА_2 стосовно сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, а також збільшити розмір аліментів, стягуваних з ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_3, до 4 000, 00 грн.
Позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що вона з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі та вони є батьками ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, на утримання якого на її користь рішенням суду від 13 червня 2014 року з відповідача стягуються аліменти в розмірі 700, 00 грн.
ОСОБА_1 зазначила, що рішенням від 02 жовтня 2019 року Хмільницький міськрайонний суд Вінницької області відмовив їй у задоволенні позову про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, оскільки той стверджував, що бажає брати участь у вихованні дитини, цікавитися її життям.
Однак після цього рішення суду поведінка відповідача стосовно дитини не змінилася, він самоусунувся від виховання сина, не приділяє дитині уваги, не цікавиться і не опікується ним, хоча ОСОБА_6 є особою з інвалідністю та потребує підвищеної уваги і турботи, утримання та виховання зі сторони батька. Позивач звертала увагу на те, що з 2019 року відповідач жодного разу не спілкувався з сином, не вітав його з днем народження, не намагався спілкуватися, не цікавився успішністю навчання дитини. Також ОСОБА_2 не займався питанням оздоровлення та лікування сина, хоча є засновником та директором Громадської організації "Туристично-оздоровча Україна".
За таких обставин вважала, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків стосовно сина, тому просила позбавити його батьківських прав.
Також ОСОБА_1 зазначала, що аліментів, які стягуються з відповідача, за розміром є недостатніми для повноцінного утримання сина, оскільки позивач не працює, перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Хмільницької міської ради як особа, яка отримує державну допомогу дітям-інвалідам з 01 серпня 2018 року до 13 березня 2030 року.
Як стверджувала позивач, їхній син навчається за інклюзивною формою освіти, потребує позашкільних занять, консультацій лікарів і ці витрати несе лише вона. Водночас відповідач є особою працездатного віку, не має інших утриманців, є засновником та директором Громадської організації "Туристично-оздоровча Україна", яка отримує прибуток, а тому вважала, що він має можливість сплачувати аліменти в більшому розмірі, а саме 4 000, 00 грн щомісячно.
Стислий виклад заперечень інших учасників справи
Відповідач заперечував проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними і допустимими доказами.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 28 березня 2022 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 21 червня 2022 року, Хмільницький міськрайонний суд Вінницької області частково задовольнив позов ОСОБА_1 .
Суд відмовив у задоволенні позовної вимоги про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно сина ОСОБА_3 .
Змінив розмір аліментів та стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у твердій грошовій сумі у розмірі 2 000, 00 грн щомісячно, починаючи з 15 вересня 2021 року і до досягнення дитиною повноліття.
Здійснив розподіл судових витрат.
Відмовляючи в задоволенні вимоги про позбавлення батьківських прав, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, врахував стан здоров`я ОСОБА_6, особливості його розвитку, факт тривалого проживання з матір`ю, а також неузгодження між сторонами форми участі батька у вихованні та спілкуванні з сином, у зв`язку з чим, на переконання суду, таке спілкування не є постійним, певною мірою виключає можливість самостійного звернення батька з сином до закладів охорони здоров`я, як і можливість їх спілкування за відсутності матері.
Також суд першої інстанції врахував надані відповідачем до суду заяви від 17 грудня 2021 року, з якими батько звернувся до Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги", Комунального закладу "Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 2 м. Хмільника Вінницької області" щодо інформування його про стан здоров`я сина, а також про дату наступних батьківських зборів у школі, де навчається його син, що, на думку суду, доводить наявність у відповідача інтересу на отримання інформації про стан здоров`я та успішність навчання дитини, бажання спілкуватися з сином. Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, зробив висновок, що суду не надано беззаперечних доказів того, що відповідач не бажає спілкуватися з сином та брати участь у його вихованні, остаточно і свідомо самоусунувся від виконання своїх обов`язків з виховання дитини, яка залишилася проживати з матір`ю. Та обставина, що після розірвання шлюбу матеріальним забезпеченням дитини, її вихованням і розвитком займається мати, як зазначив суд першої інстанції, не свідчить безумовно про те, що батько дитини не бажає брати участь у її утриманні і вихованні, тобто свідомо та умисно нехтує батьківськими обов`язками.
Змінюючи розмір аліментів, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, зазначив, що зміна стану здоров`я дитини, зміна матеріального стану позивача, яка не працює та перебуває на обліку в Управлінні праці у зв`язку з доглядом за дитиною, є підставами для зміни розміру стягуваних аліментів. Розмір аліментів, що був визначений рішенням суду від 13 червня 2014 року, навіть з урахуванням підвищення його розміру до мінімального розміру аліментів на одну дитину (50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку) не може бути визнаний достатнім для належного забезпечення всіх потреб ОСОБА_6, зважаючи, зокрема, на стан його здоров`я, а також потреби у його вихованні та навчанні. Суд першої інстанції врахував, що позивач не працює, отримує допомогу на сина, який також отримує соціальну допомогу, однак їх розмір не забезпечує належного утримання ОСОБА_6 . Суд додатково врахував брак офіційно отримуваного доходу у відповідача, часткове визнання ним позовної вимоги, згоду на сплату аліментів у розмірі 1 500, 00 грн та, зважаючи на забезпечення якнайкращих інтересів дитини, зробив висновок про наявність підстав для збільшення розміру аліментів з 700, 00 грн до 2 000, 00 грн.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
ОСОБА_1 21 липня 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 28 березня 2022 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 21 червня 2022 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов повністю.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ОСОБА_1 , наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначила те, що:
- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 724/743/15-ц
(провадження № 61-16157св18), щодо можливості позбавлення батьківських прав того із батьків, хто не бере участі у житті дитини;
- суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги ті докази, які були подані позивачем до суду.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_2 у вересні 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду відзив, у якому просив касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 22 серпня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , а ухвалою від 16 листопада 2022 року призначив справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 Цивільного процесуального кодексу України
(далі - ЦПК України), відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені
пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що сторони перебували у шлюбі, зареєстрованому 11 червня 2011 року, який розірвано рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 10 квітня 2014 року, та є батьками малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає разом із матір`ю ОСОБА_1 та перебуває на її утриманні.
Рішенням від 13 червня 2014 року Хмільницький міськрайонний суд Вінницької області стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на сина ОСОБА_6 у розмірі 700, 00 грн, щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 04 червня 2014 року.
Рішенням від 02 жовтня 2019 року Хмільницький міськрайонний суд Вінницької області відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У витязі з протоколу засідання психолого-медико-педагогічної консультації Управління освіти Хмільницької міської ради Вінницької області від 25 червня 2018 року № 6/44 зазначено, що ОСОБА_3, враховуючи стан його здоров`я, рекомендовано інклюзивну форму навчання за програмою загальноосвітньої школи; логопедичний супровід із розвитку зв`язного мовлення; психологічний супровід; посилена увага до формування навичок соціальної взаємодії; динамічне спостереження педагогами навчального закладу за успішністю засвоєння знань дитини.
Відповідно до довідки Комунального закладу "Дошкільний навчальний заклад (ясла-садочок) № 7 "Ромашка" м. Хмільника загального розвитку" від 29 березня 2019 року № 16 ОСОБА_3 дійсно відвідував цей заклад із червня 2015 року, протягом усього періоду перебування дитини в садочку батько ОСОБА_2 не з`являвся, не відвідував дитину, не цікавився її вихованням, навчанням та здоров`ям. Вихованням дитини займається мати ОСОБА_1 .
Згідно з довідкою Комунального закладу "Загальноосвітня школа
І-ІІІ ступенів № 2 м. Хмільника" від 06 серпня 2021 року № 327 ОСОБА_3 регулярно відвідує заняття в школі, батько дитини ОСОБА_2 не підтримує контакту зі школою, не цікавиться ОСОБА_6, його успіхами у навчанні, у вихованні дитини участі не бере.
Довідкою Комунального некомерційного підприємства "Хмільницький центр первинної медико-санітарної допомоги" Хмільницької міської ради від 03 серпня 2021 року підтверджено, що за наданням медичної допомоги ОСОБА_3 зверталася тільки його мати ОСОБА_1 .
Відповідно до заяв від 17 грудня 2021 року відповідач звертався до Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги" та Комунального закладу "Загальноосвітня школа
І-ІІІ ступенів № 2 м. Хмільника Вінницької області" щодо інформування його про стан здоров`я сина, а також про дату наступних батьківських зборів у школі, де навчається його син.
Також суди встановили, що малолітній ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Хмільницької міської ради та одержує державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю у сумі 2 153, 80 грн. Позивач також перебуває на обліку в цьому Управлінні та одержує державну соціальну допомогу особам інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам на сина ОСОБА_3 з 01 серпня 2018 року до 13 березня 2030 року у сумі 2 552, 80 грн.
Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 27 листопада 2020 року, зміненим постановою Вінницького апеляційного суду від 25 березня 2021 року, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткові витрати на утримання малолітнього сина ОСОБА_6 в розмірі 15 896, 00 грн, а ухвалою від 16 квітня 2021 року Хмільницький міськрайонний суд Вінницької області розстрочив виконання зазначеного рішення суду на чотири місяці з 15 травня 2021 року до 15 серпня 2021 року рівними частинами.
Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № 53070084, проведеного головним державним виконавцем Хмільницького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Дубчаком О. А., станом на 01 березня 2020 року існувала заборгованість 1 204, 50 грн, а станом на 01 серпня 2021 року у відповідача немає заборгованості зі сплати аліментів на сина. Розмір аліментів, нарахованих до сплати з березня до червня 2020 року, становив 1 109, 00 грн, з липня до листопада 2020 року - 1 159, 00 грн, з грудня 2020 року до червня 2021 року - 1 197, 50 грн, в липні 2021 року - 1 200, 00 грн.
У довідці Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 28 вересня 2021 року зазначено, що ОСОБА_2 сплатив страхові внески у жовтні 2014 року в розмірі 894, 35 грн. Станом на 30 вересня 2021 року ОСОБА_2 не знаходиться на обліку в Хмільницькій міськрайонній філії Вінницького обласного центру зайнятості, станом на 28 вересня 2021 року не перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Хмільницької міської ради та не отримує будь-яких видів допомог, пільг, житлових субсидій. За період з 01 квітня 2021 року до другого кварталу 2021 року інформації щодо отриманого доходу ОСОБА_2 у Державному реєстрі фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків немає.
Згідно з висновком Виконавчого комітету Хмільницької міської ради як органу опіки та піклування, яке є додатком до рішення Виконавчого комітету Хмільницької міської ради Вінницької області від 23 лютого 2022 року № 90, орган опіки та піклування вважав, що є передбачені чинним законодавством підстави для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, проте це може не відповідати інтересам дитини.
Також у цьому висновку зазначено, що рішенням Виконавчого комітету Хмільницької міської ради від 20 серпня 2015 року № 245 визначено способи участі батька у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином ОСОБА_6 . 05 жовтня 2015 року спеціалістами Служби у справах дітей складено акт, в якому зафіксовано, що під час візиту за місцем проживання дитини мати ОСОБА_1 була відсутня, бабуся ОСОБА_7, мотивуючи тим, що дитина хвора та має температуру, не дала дитину для спілкування з батьком. Протягом 2016-2021 років ані батько, ані мати дитини не зверталися до Служби у справах дітей з приводу фіксування факту виконання/невиконання рішення Виконавчого комітету Хмільницької міської ради від 20 серпня 2015 року № 245.
Право, що підлягає застосуванню до спірних відносин, в частині позбавлення батьківських прав
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України "Про охорону дитинства").
Частиною першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").
Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).
Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У справі "Мамчур проти України" від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте потрібно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку треба враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).
У § 54, 57, 58 рішення ЄСПЛ "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.
У рішенні від 30 червня 2020 року у справі "Ілля Ляпін проти Росії" (заява № 70879/11) ЄСПЛ зазначив, що якщо батько не підтримує стосунків з дитиною, його можна позбавити батьківських прав. І в цьому немає порушення права на сімейне життя, гарантованого Конвенцією. У цій справі ЄСПЛ звернув увагу на те, що заявник міг і повинен був усвідомлювати, що таке тривале і повне розставання з його сином, зокрема, враховуючи юний вік останнього в той час, коли їх контакт припинився, може призвести лише до значного ослаблення, якщо не повного розриву, зв`язку між ними і відчуження дитини від нього (§ 52). Саме бездіяльність заявника призвела до розриву зв`язків між ним і його сином і підштовхнула результат справи проти нього. Очевидно, що позбавлення заявника батьківських прав не більше ніж анулювало юридичний зв`язок між заявником і його сином. Враховуючи відсутність будь-яких особистих відносин протягом семи років, що передували цьому рішенню, не можна сказати, що воно негативно вплинуло на ці відносини (§ 54). Існуючі сімейні зв`язки між подружжям і дітьми, про яких вони фактично піклуються, зумовлюють захист відповідно до Конвенції. Більш того, якщо минув значний проміжок часу з того моменту, як дитина жила разом зі своїми біологічними батьками, то інтерес цієї дитини в тому, щоб його de facto сімейна ситуація знову не змінилася, може домінувати над інтересами батьків, щоб їх сім`я возз`єдналася (§ 55).
Верховний Суд в оцінці обставин справи керується тим, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, що потрібні для ухвалення рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є винятковим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі, щодо позбавлення батьківських прав
У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 724/743/15-ц (провадження № 61-16157св18).
У зазначеній постанові сформульовано висновки про те, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивач не надала беззаперечних доказів на підтвердження тієї обставини, що відповідач не бажає спілкуватися з сином та брати участь у його вихованні, остаточно і свідомо самоусунуся від виконання своїх обов`язків з виховання дитини, яка залишилася проживати з матір`ю; найкращим інтересам дитини, враховуючи стан її здоров`я, відповідатиме її спілкування як із матір`ю, так і з батьком; можливість налагодження стосунків між батьком та сином остаточно не втрачена.