Постанова
Іменем України
23 листопада 2022 року
місто Київ
справа № 209/2032/14-ц
провадження № 61-5796св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_1,
треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 17 грудня 2020 року, ухвалене суддею Лобарчук О. О., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 травня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
І. ФАБУЛА СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк"
(далі - АТ КБ "ПриватБанк", банк) у квітні 2014 року звернулося до суду з позовом, у подальшому уточненим, до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_2, про виселення з житла зі скасуванням реєстрації місця проживання.
Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що 03 серпня 2007 року Закрите акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк"
(далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк"), правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_2 уклали кредитний договір № DNU0GA00001448, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 31 900, 00 дол. США у виді кредитної лінії, строком до 03 серпня 2017 року.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором ЗАТ КБ "Приватбанк" і ОСОБА_3 03 серпня 2007 року уклали договір іпотеки № DNU0GA00001448, за умовами якого ОСОБА_3 передала в іпотеку нерухоме майно, квартиру АДРЕСА_1 .
Рішенням від 15 травня 2012 року у справі № 409/3482/12 Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області звернув стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 - шляхом продажу предмета іпотеки ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладенням від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу з іншою особою - покупцем.
Позивач стверджував, що ОСОБА_1, яка зареєстрована та проживає за адресою предмета іпотеки, підлягає виселенню з квартири у зв`язку зі зверненням стягнення на цей предмет іпотеки.
Із урахуванням зазначеного АТ КБ "ПриватБанк" просило позов задовольнити, виселити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка зареєстрована та проживає у квартирі АДРЕСА_1, зі зняттям з реєстрації місця проживання у відповідному органі реєстрації - виконавчому органі сільської, селищної або міської ради, що здійснює реєстрацію, зняття з реєстрації місця проживання особи на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради, та відшкодувати судові витрати.
Стислий виклад заперечень відповідачів
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 заперечували проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 17 грудня 2020 року Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області відмовив у задоволенні позову АТ КБ "ПриватБанк".
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що квартира АДРЕСА_1 та яку ОСОБА_3 передала в іпотеку банку, не була придбана за рахунок отриманих у кредит грошових коштів. Квартира, з якої позивач просить виселити ОСОБА_1, придбана до укладення кредитного договору, за умовами якого виникли грошові зобов`язання, а тому позивач повинен довести наявність умов, за яких закон передбачає можливість виселення осіб із іпотечного майна, зазначивши житло, в яке відповідача може бути переселено, а не факт наявності у відповідача іншого житла.
Також суд першої інстанції зазначив, що питання зняття з реєстрації місця проживання особи вирішується органами реєстрації. Оскільки позивач не звертався до органу реєстрації про зняття відповідача з реєстрації за місцем розташування спірного житла і відповідної відмови не отримував, тому, за висновками суду, позовна вимога про зобов`язання відповідного органу зняти відповідача з реєстрації є передчасною. Суд додатково врахував, що зняття з реєстрації місця проживання відповідача є похідною вимогою від основної та такі дії можуть бути здійснені на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, а брак такого рішення унеможливлює зняття з реєстрації.
Постановою від 28 квітня 2021 року Дніпровський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк", рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 17 грудня 2020 року - без змін.
Постановою від 08 грудня 2021 року Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк", скасував постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 квітня 2021 року, справу направив на новий розгляд до Дніпровського апеляційного суду.
Скасовуючи постанову апеляційного суду та направляючи справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд зазначив, що, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не врахував обставини цієї справи, зокрема те, що суд першої інстанції безпідставно керувався висновками про застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-1484цс15, від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18), оскільки за змістом цих судових рішень житло, з якого мали бути виселені відповідачі, було єдиним житлом.
Верховний Суд наголосив на тому, що, переглядаючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не надав оцінки наявній у матеріалах справи копії інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в якій міститься інформація про належність відповідачу ОСОБА_1 на праві власності житлової нерухомості: однокімнатної квартири у АДРЕСА_2 частки будинку у м. Макіївці Донецької області, житлового будинку у АДРЕСА_3 часток будинку у АДРЕСА_4 часток квартири у смт Есхар Чугуївського району Харківської області, а тому апеляційний суд не встановив обсяг прав на житло, що перебуває у власності ОСОБА_1, придатності цих об`єктів до проживання та неправильно застосував положення частини другої статті 109 ЖК України. При вирішенні спору суд апеляційної інстанції не надав належної оцінки добросовісності поведінки особи, яка при зверненні іпотекодержателем стягнення на предмет іпотеки через невиконання боржником своїх зобов`язань відмовляється звільняти спірну квартиру, хоча має у власності декілька інших об`єктів житлової нерухомості.
Постановою від 26 травня 2022 року Дніпровський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк", рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 17 грудня 2020 року - без змін.
Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу банку, а рішення суду першої інстанції - без змін, апеляційний суд зазначив, що доцільно врахувати постанову Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 442/328/19-ц (провадження № 61-17888св19), в якій суд касаційної інстанції дійшов висновку, що частина друга статті 109 ЖК України не може бути підставою для відмови у виселенні особи, що має більше одного місця проживання, і не може бути підставою для звуження правомочностей власника. Водночас апеляційний суд зробив висновок, що наявність у відповідача іншого житла на праві власності не може бути підставою для її виселення без надання іншого житлового приміщення для проживання, оскільки Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану" зупинено дію статті 40 Закону України "Про іпотеку" у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об`єкти.
У зв`язку з наведеним апеляційний суд зробив висновок, що немає підстав для виселення відповідача.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
АТ КБ "ПриватБанк" 24 червня 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 17 грудня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 травня 2022 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, визначив як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування висновків, викладених у:
- постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження
№ 61-22315сво18), у якій визначено, в чому полягає суть суперечливої та недобросовісної поведінки особи;
- постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 442/328/19-ц (провадження № 61-17888св19), відповідно до яких частина друга статті 109 ЖК України не може бути підставою для відмови у виселенні особи, яка має більше одного місця проживання, і не може бути підставою для звуження правомочностей власника;
- постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 344/12708/19 (провадження № 61-8135св21), в якій зазначено, що потрібно встановити, чи проживають та користуються відповідачі спірним житлом, чи мають вони інше житло, оцінити доводи сторін щодо співмірності втручання у мирне володіння майном і дотримання балансу між правами учасників спору;
- постанові Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 201/11859/17 (провадження № 61-39100св18), якими суд обмежив виконання судового рішення на період дії мораторію на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті. Заявник вважав безпідставним посилання апеляційного суду, що тимчасове зупиненні дії статті 40 Закону України "Про іпотеку" є підставою для відмови у задоволенні вимог про виселення, оскільки дію статті лише зупинено, а не скасовано, а тому у резолютивній частині суд мав процесуальну можливість задовольнити позовні вимоги та відстрочити виконання рішення суду на період дії воєнного стану;
Також як підставу касаційного оскарження заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції не дослідив докази, які мають істотне значення для вирішення справи по суті.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою від 18 липня 2022 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк", а ухвалою від 16 листопада 2022 року призначив справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що відповідно до договору дарування квартири від 01 квітня 2006 року, серії ВСР № 979433, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 передали безоплатно у власність ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_5 .
03 серпня 2007 року ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 уклали кредитний договір № DNU0GA00001448, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 31 900, 00 дол. США у виді кредитної лінії, строком до 03 серпня 2017 року.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором ЗАТ КБ "ПриватБанк" і ОСОБА_3 03 серпня 2007 року уклали договір іпотеки № DNU0GA00001448, відповідно до умов якого ОСОБА_3 надала в іпотеку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_6 .
Рішенням від 15 травня 2012 року у справі № 409/3482/12 Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області на погашення заборгованості ОСОБА_2 у розмірі 59 321, 16 дол. США за кредитним договором від 03 серпня 2007 року № DNUOGA00001448 звернув стягнення на предмет іпотеки, на квартиру АДРЕСА_5, яка належить ОСОБА_3, шляхом продажу предмета іпотеки ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладенням від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням кадастрового номера земельної ділянки, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах, організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, здійснення ПАТ КБ "ПриватБанк" усіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, потрібних для продажу предмета іпотеки.
Згідно з довідкою про склад сім`ї від 12 серпня 2019 року № 1/17414 у квартирі АДРЕСА_7 зареєстровані ОСОБА_2 - наймач, ОСОБА_5 - дочка, ОСОБА_3 - дружина.
Відповідно до відомостей Відділу адресно-довідкової роботи Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області за адресою: квартира АДРЕСА_1, зареєстрована ОСОБА_1 ; за адресою: квартира АДРЕСА_7, значиться зареєстрованою ОСОБА_3
АТ КБ "ПриватБанк" 13 лютого 2014 року на адресу боржника, майнового поручителя й відповідача направило повідомлення, в якому банк вимагав добровільного звільнення зазначеного приміщення із одночасним зняттям з реєстраційного обліку протягом 30 днів з моменту отримання повідомлення.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 на праві власності належить однокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_8 ; 1/6 частка будинку за адресою: АДРЕСА_9 ; будинок за адресою: АДРЕСА_10 ; 67/200 часток будинку за адресою: АДРЕСА_11 ; АДРЕСА_4 часток квартири за адресою: АДРЕСА_12 .
ОСОБА_1 є особою похилого віку, непрацездатною пенсіонеркою, належить до категорії громадян "Дитина війни", має хворобу з діагнозом "Післятромбофлебетична хвороба лівої нижньої кінцівки. Трофічні виразки нижніх кінцівок. Варикозна хвороба", що підтверджується пенсійним посвідчення, випискою № 6861/381 із медичної карти стаціонарного хворого Комунального закладу "Кам`янська міська лікарня № 7" ДОР".
Оцінка аргументів касаційної скарги
Верховний Суд врахував, що, звертаючись до суду з позовом, банк обґрунтовував вимоги про виселення ОСОБА_1 тими обставинами, що усі мешканці квартири, яка є предметом іпотеки, підлягають виселенню з неї у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки.
Вирішуючи питання виселення ОСОБА_1 зі спірної квартири, суди мали з`ясувати, чи є (була) ця квартира предметом іпотеки та чи була вона придбана за рахунок кредитних або особистих коштів іпотекодавця, чи буде забезпечений відповідач іншим житлом у разі її виселення з квартири, яка є предметом іпотеки та придбана не за рахунок кредитних коштів.
За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, є видом забезпечення виконання зобов`язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про іпотеку" за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.
У статті 33 Закону України "Про іпотеку" передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.
Частиною першою цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина третя статті 33 Закону): судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).
За встановлених фактичних обставин справи квартира, яка була предметом іпотеки, придбана не за рахунок кредитних коштів, набута на підставі договору дарування до укладення кредитного договору між банком та ОСОБА_2 ; за рішенням суду звернуто стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором ОСОБА_2 .
Частиною першою статті 40 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Належним правилом, яке встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є положення статті 109 ЖК України.