Постанова
Іменем України
23 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 760/19494/20
провадження № 61-7580св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного суду від 05 липня 2022 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Левенця Б. Б.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2020 року ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2, звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3 про виселення.
Позовна заява мотивована тим, що згідно договору дарування від 15 вересня 2017 року вона є власником 1/3 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказувала, що малолітній ОСОБА_2 згідно договору дарування частини квартири від 05 липня 2016 року прийняв в дар 2/3 частини вищезазначеної квартири.
Зазначала, що рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 05 вересня 2017 шлюб між нею та ОСОБА_3 розірвано.
Посилалася на те, що після розірвання шлюбу відповідач залишається бути зареєстрованим в зазначеній квартирі та фактично проживає в ній, що унеможливлює реалізацію ними права власності на квартиру в повній мірі.
Вказувала, що вона та дитина не мають доступу до квартири та ключів від неї, відтак вважає, що такими діями відповідача їм чиняться перешкоди у користуванні квартирою.
Враховуючи наведене просила суд виселити ОСОБА_3 із квартири АДРЕСА_2 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 01 листопада 2021 року у складі судді Козленко Г. О. позов ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2, задоволено.
Виселено ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_2 .
Вирішено питання щодо судових витрат.
Враховуючи те, що ОСОБА_3 користується спірною квартирою без законних на те підстав, місцевий суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 05 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено.
Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 01 листопада 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_2, відмовлено.
Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_3 у 2006 році як власник вселився у спірну квартиру та зареєструвався в ній, після відчуження квартири дружині та сину продовжив проживати в ній, іншого житла не має, отже користується квартирою на законних підставах, тому відсутні підстави для виселення відповідача.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У серпні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 .
Ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 листопада 2022 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судове рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення місцевого суду.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 235/9835/15-ц, провадження № 61-8142св18, від 23 жовтня 2019 року у справі № 766/12748/16-ц, провадження № 61-31405св18, від 15 січня 2020 року у справі № 686/11782/17-ц, провадження № 61-38672св18, від 16 жовтня 2019 року у справі № 243/9627/16-ц, провадження № 61-34009св18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що реєстрація та проживання ОСОБА_3 у квартирі після розірвання шлюбу унеможливлює реалізацію нею та сином права власності на квартиру в повній мірі. Вказує, що вони не мають доступу до квартири та ключів від неї. При цьому квартира є однокімнатною та має площу 32,8 кв. м, у тому числі житлову - 17,2 кв. м, що унеможливлює її використання колишніми членами сім`ї.
Суд апеляційної інстанції крім практики Європейського суду з прав людини не застосував належним чином норми українського законодавства, не врахував практику Верховного Суду в розрізі обставин вказаної справи.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У вересні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 від представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5, у якому вказано, що судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з 12 липня 2008 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 05 вересня 2017 року.
Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
05 липня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, від імені якого діє мати ОСОБА_1, було укладено договір дарування частини квартири, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каліушко І. А. за № 367, відповідно до якого дарувальник безоплатно передав у власність обдаровуваному, а обдаровуваний прийняв в дар 2/3 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
У пункті 2 вказаного договору зазначено, що квартира належить дарувальнику на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 25 січня 2006 року.
Відповідно до договору дарування частини квартири від 15 вересня 2017 року ОСОБА_3 (дарувальник) подарував (передав безоплатно у власність) належну йому 1/3 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1, а ОСОБА_1 (обдаровувана) прийняла в дарі відповідно 1/3 частину квартири.
Згідно витягу з Реєстру територіальної громади міста Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 за період з 01 січня 2020 року по 29 липня 2020 року вбачається, що у квартирі зареєстровано три особи: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, з 12 грудня 2006 року, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, з 16 вересня 2008 року та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 19 січня 2010 року.
Як вбачається з довідки Солом`янського УП ГУНП у місті Києві від 06 липня 2020 року до відділу надійшла заява ОСОБА_1 щодо вчинення неправомірних дій з боку сина ОСОБА_2, який перешкоджає користуватися квартирою за адресою: АДРЕСА_1 . Під час розгляду вищевказаного матеріалу працівниками Солом`янського УП ГУНП у м. Києві здійснювався неодноразовий вихід за адресою: АДРЕСА_1 з метою проведення профілактично роз`яснювальної бесіди з мешканцями даної квартири, однак при відвідуванні даної адреси двері квартири ніхто не відчинив, тому провести повний та всебічний розгляд по матеріалу невиявилось можливими.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Разом з тим у статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.