Постанова
Іменем України
30 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 348/760/18
провадження № 61-7274св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 09 листопада 2020 року у складі судді Грещука Р. П. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Фединяка В. Д., Бойчука І. В., Девляшевського В. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Позовні вимоги мотивовані тим, що сторони з 08 липня 1997 року перебували у зареєстрованому шлюбі. Рішенням Надвірнянського районного суду від
26 травня 2016 року шлюб між ними розірвано. За час спільного проживання ними набуто житловий будинок АДРЕСА_1 на підставі рішення виконавчого комітету Надвірнянської міської ради від 26 січня 2000 року № 26 "Про прийняття в експлуатацію житлового будинку АДРЕСА_1" та свідоцтва про право власності на житловий будинок від 02 лютого 2000 року. Згідно реєстраційного напису на правовстановлюючому документі вбачається, що свідоцтво про право власності на житловий будинок було зареєстроване Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації за ОСОБА_2 та записаний в реєстрову книгу № 25 за реєстровим № 2501 від 03 лютого 2000 року.
Таким чином, вказаний будинок є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя і підлягає поділу шляхом визнання за ним права власності на Ѕ житлового будинку.
Крім того, об`єктом спільної сумісної власності є і земельна ділянка площею 0,06 га., що знаходиться по АДРЕСА_1, на якій розташований вказаний будинок.
З урахуванням збільшених позовних вимог просив суд:
визнати житловий будинок АДРЕСА_1, житловою площею 87,6 кв. м, корисною площею 125,8 кв. м об`єктом спільної сумісної власності подружжя та визнати за ним право власності на Ѕ частину вказаного житлового будинку,
визнати земельну ділянку площею 0,006 га, кадастровий номер 2624010100:09:001:0102, яка знаходиться по АДРЕСА_1, призначену для обслуговування житлового будинку та господарських будівель, об`єктом спільної сумісної власності подружжя і визнати за ним право власності на Ѕ частину зазначеної земельної ділянки.
Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Надвірнянського районного суду від 09 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від
01 квітня 2021 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції судом встановлено, що будівництво житлового будинку завершено відповідачем в кінці 1995 року, і вона разом з неповнолітніми дітьми перейшла проживати в спірному домоволодінні. Шлюб між сторонами зареєстровано 08 липня 1997 року, а страхування будівлі проведено в березні 1998 року, як завершеного будівництвом об`єкту. Згідно рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від
26 травня 2016 року шлюб між сторонами розірвано. Рішення суду набрало законної сили 07 червня 2016 року.
За час перебування у шлюбі сторонами проводились в будинку тільки ремонтні роботи: зовнішні штукатурні роботи, огородження земельної ділянки. Облаштування туалету та кладка плитки проводились, як достовірно встановлено судом, за кошти старшого сина відповідача, а тому сторони по справі затрат по вказаних роботах не понесли. Ремонтні роботи по будинку в цей період носили тільки косметичний та санітарний характер, що не впливало на реконструкцію чи перебудову житла. Наведені обставини підтвердили в судовому засіданні допитані в якості свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 . Зібраними доказами у справі підтверджується, що житловий будинок по АДРЕСА_1 істотних змін не зазнав, капітально не перебудований чи видозмінений та перебуває в такому ж технічному стані, як і в 1997 році з незначними його покращеннями.
Посилання позивача на те, що оформлення та отримання відповідачем
ОСОБА_2 свідоцтва про право власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 в 2000 році, тобто в період перебування сторін у шлюбі, не відносить вказане майно до спільно придбаного майна подружжя, оскільки джерело і природа походження цього майна є відмінним та надбано відповідачем до реєстрації шлюбу з позивачем. Отримання відповідачем свідоцтва про право власності на домоволодіння по
АДРЕСА_1 є завершальною стадією реєстрації цього майна, як нерухомого об`єкту, що законом передбачено, як обов`язкове. При цьому суд зазначає, що отримання правовстановлюючого документу на об`єкт нерухомості його власником в часі не обмежено.
Таким чином, суд дійшов до переконання, що житловий будинок з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності, оскільки джерело походження коштів на його придбання і будівництво житлового будинку здійснено до реєстрації шлюбу з позивачем ОСОБА_1 .
Враховуючи викладене суд дійшов висновку про недоведеність позивачем ОСОБА_1 своїх позовних вимог, і тому в частині визнання житлового будинку АДРЕСА_1, об`єктом спільної сумісної власності подружжя та визнання за ОСОБА_1 права власності на Ѕ частку вказаного житлового будинку, слід відмовити.
Земельна ділянка площею 0,06 га, яка знаходиться по
АДРЕСА_1 і призначена для обслуговування житлового будинку та господарських будівель, що розташовані на ній, у відповідності до частини першої статті 57 СК України належить ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності.
Відмова позивачу у задоволенні позовної вимоги щодо визнання житлового будинку АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності подружжя та визнання за ОСОБА_1 права власності на Ѕ частку вказаного житлового будинку у відповідності до вимог чинного законодавства є підставою для відмови йому в задоволенні позовної вимоги щодо визнання земельної ділянки, яка призначена для обслуговування даного житлового будинку та господарських будівель, об`єктом спільної сумісної власності подружжя та визнання за ним права власності на Ѕ її частину, оскільки право претендувати на земельну ділянку є похідним із права власності на житловий будинок, що розташований на ній.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає вимогам закону та матеріалам справи.Позивач посилається на презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Відповідачем спростовано вказану презумпції доказами, які містяться у матеріалах справи, в тому числі встановленими обставинами в акті щодо прийомки в експлуатацію закінченого будівництвом житлового будинку та господарських приміщень, затвердженого рішенням виконкому Надвірнянської міської ради від 26 січня 2000 року домоволодіння АДРЕСА_1 розпочате на підставі рішення виконкому Надвірнянської міської ради від 25 лютого
1987 року №57 і закінчене в 1999 році (а. с. 148). Позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що домоволодіння, яке було власністю ОСОБА_2, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат ОСОБА_1 або їх обох і воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя. Отримання відповідачем 03 лютого 2000 року свідоцтва про право власності на спірний будинок не впливає на правовий режим вказаного майна, яке виділено
ОСОБА_2 на підставі рішення суду в 1991 році та самостійно добудовано до 2000 року.
Одержана ОСОБА_2 у вересні 2006 року у власність шляхом приватизації земельна ділянка є її особистою приватною власністю та не може бути визнана спільною сумісною власністю подружжя.
Аргументи учасників справи
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій, справу направити до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених:
у постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 654/5243/14-ц, від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц щодо того, що у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, а спростувати цю презумпцію може саме сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості (статті 58, 59 ЦПК України), і це є її процесуальним обов`язком (статті 10, 60 ЦПК України). Проте, у цій справі суди виходили із протилежного: що саме позивач не довів, що майно набуте під час шлюбу (його частина), набуте за спільні кошти подружжя. На думку судів саме позивач повинен доводити спільність майна подружжя;
у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі
№ 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20) щодо того, що істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя. Проте, по даній справі, суди як апеляційної, так і першої інстанції відмовили стороні позивача у задоволенні клопотання про призначення експертизи, на розгляд якої позивачем і ставилось питання визначення вартості поліпшень. Єдиним мотивом для відмови у задоволенні клопотання про призначення експертизи було те, що на думку суддів таке призначення недоцільне, а клопотання є таким, що спрямоване на затягування розгляду справи. Така позиція судів є необґрунтованою та порушує принцип змагальності та диспозитвності цивільного процесу;
у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 916/633/19, від 14 листопада 2019 року у справі № 570/4823/15-ц, від 11 червня 2020 року у справі № 686/21532/17 щодо того, що об`єкт незавершеного будівництва є лише сукупністю належних забудовнику будівельних матеріалів і наявність судового рішення про визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва не змінює правового статусу такого майна та не перетворює сукупність будівельних матеріалів на новостворену річ - об`єкт нерухомого майна (житловий будинок, будівлю, споруду тощо) в розумінні статті 181 та частини другої статті 331 ЦК України.
Нормами КпШС України передбачався такий основний принцип прав подружжя на майно, як принцип спільності всього того майна (за винятками, прямо встановленими законом), яке набувається ним за час шлюбу. Така правова конструкція з юридичної точки зору фактично утверджувала презумпцію належності подружжю на праві спільної сумісної власності і всього майна, що набувається ним в період шлюбу. Аналогічних за змістом положень дотримується й діюче на цей час законодавство.
Позивач наполягав, що житловий будинок
АДРЕСА_1 є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Не володіючи даними при поданні позову щодо розміру саме його частки у майні, позивач поставив вимогу про поділ шляхом визнання за ним права власності на частки вказаного житлового будинку. Позивач також подав суду клопотання про призначення експертизи для встановлення тієї обставини, чи при виділенні його частки у спільному майні подружжя потрібно відступити від засад рівності часток подружжя та у якій пропорції. Самостійно провести експертне дослідження позивач не мав можливості за відсутності доступу до об`єкту дослідження.
Клопотання було подано суду ще 17 липня 2018 року у підготовчому засіданні, а 15 липня 2020 року це клопотання було подано з уточненням переліку питань, тому позиція суду, що таке клопотання спрямоване на затягування процесу є безпідставною та необґрунтованою.
Судом безпідставно відмовлено у призначенні вказаних експертиз, оскільки такі мали дати відповідь на питання про вартість спірного будинку на час розгляду справи, про вартість сукупності будівельних матеріалів та робіт станом на липень 1997 року (тобто на час одруження з відповідачем) та про вартість виконаних будівельних робіт за період часу з липня 1997 року до моменту введення будинку в експлуатацію. Відповідь на такі питання не може надати ані суд, ані сторони чи свідки по справі, адже ніхто із вказаних осіб не є спеціалістом у сфері будівництва, оцінки будівлі чи землі.
Незважаючи на викладене, суди на обґрунтування позивача належної уваги не звернули та побудували свої висновки виключно на припущеннях, не підтверджених належними та допустимими доказами. Суди надали перевагу показам свідків (які потрібно оцінювати критично) над письмовими доказами у справі (які не спростовані іншими доказами, а також не можуть спростовуватись показами свідків, які окрім іншого не є фахівцями у галузі будівництва), чим допустили порушення застосування процесуальних норм та неправильне застосування норм матеріального права.
Висновки суду першої інстанції у цій справі про те, що спірний будинок набув статусу новоствореного житлового буднику (об`єкту нерухомого майна) ще у 1995 році не відповідає дійсності та наявним документам у справі і суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 916/633/19. Згідно даних робочого проекту № 2318 газифікації житлового будинку та літньої кухні АДРЕСА_1, дозвіл на газифікацію вказаного будинку надано виконкомом міської ради
30 грудня 1992 року, проте допуск до експлуатації будинку по системі газифікації здійснено лише 14 лютого 2000 року, угода про газопостачання вказаного вище житлового будинку укладена також 14 лютого 2000 року (тобто через три роки після укладення шлюбу між позивачем та відповідачем). Окрім того допуск до експлуатації будинку по системі електрифікації здійснено лише 29 березня
2000 року. Наведене свідчить про безпідставність висновків суду про те, що в цьому будинку з кінця 1995 року могла проживати відповідач, тим більше з малолітніми дітьми, тобто в будинку без опалення та електроенергії.
Відповідно до статті 377 ЦК України і статті 120 ЗК України при задоволенні позову про визнання права власності на частину будинку у цій справі до позивача на підставі рішення суду повинно перейти і право власності на відповідну земельну ділянку, на який будинок розташований і яка призначена для його обслуговування.
У червні 2020 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу
ОСОБА_1, в якому просить оскаржені судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Відзив мотивований тим, що твердження ОСОБА_1 щодо того, що судами не враховано висновки, висловлені у постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 654/5243/14-ц, від 24 травня 2017 року у справі
№ 6-843цс17, від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, оскільки спірний житловий будинок набуто сторонами в період перебування у шлюбі, не заслуговує на увагу, з огляду на наступні обставини встановлені судом першої інстанції та які було підтверджено у суді апеляційної інстанції.
Згідно рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 10 грудня 1991 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_9 проведено поділ спільного майна подружжя - незавершеного будівництвом домоволодіння по АДРЕСА_1 . По зазначеній справі проводилась судова будівельно-технічна експертиза, якою було визначено, що на час постановлення рішення про поділ майна вже була зведена літня кухня, яка складалась з однієї житлової кімнати та фундаменту житлового будинку з цегляною кладкою, виведеною на рівень вікон. Вартісна оцінка домоволодіння складала 11 108 карбованців. Вказане майно з врахуванням інтересів неповнолітніх дітей, в натурі було виділено
ОСОБА_2 з стягненням з неї на користь ОСОБА_9 половини вартості домоволодіння - 5 554 карбованців. Таким чином, внаслідок вказаного розподілу ОСОБА_2 стала одноосібним власником незавершеного домоволодіння і його забудовником.
Первинною документацією по забудові є рішення Надвірнянської районної Ради народних депутатів № 45 від 08 квітня 1987 року про надання ОСОБА_9 (чоловіку від першого шлюбу) дозволу на забудову земельної ділянки і її виділення площею 0,06 га по АДРЕСА_1 . Після надання ОСОБА_2 згідно рішення суду незавершеного будівництва до вказаної документації по забудові були внесенні відомості про неї, як забудовника та погоджені архітектором 28 липня 1992 року.
Оскільки спірний будинок на момент укладення шлюбу між сторонами у справі уже існував у вигляді повністю збудованої літньої кухні, де всі проживали, і незавершеного будівництва, а за ОСОБА_2 було визнано право власності на нього згідно рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 10 грудня 1991 року, то застосуванню до спірних правовідносин не підлягають норми статей 22, 24, 28, 29 КпШС України, якими передбачався принцип спільності всього майна подружжя, яке набувається ними за час шлюбу, оскільки відповідачем майно було придбане в попередньому шлюбу і цим обставинам надано судову оцінку.
У постанові Івано-Франківського апеляційного суду від 01 квітня 2021 року враховано правові позиції (у тому числі і ті на неврахування яких посилається позивача), викладені у постанові Верховного Суду України від 24 травня
2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц (провадження № 61- 2446св18), від 05 квітня 2018 року справі № 404/1515/16-ц (провадження № 61-8518св 18) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
ОСОБА_1 при розгляді справи у судах першої та апеляційної інстанціях не додано жодних належних, достовірних та допустимих доказів, що протягом
1997 - 2000 років вартість спірного будинку істотно збільшилась за рахунок власних коштів чи власної трудової діяльності. У свою чергу, ОСОБА_2 до матеріалів справи було приєднано докази, які були досліджені при розгляді справи у першій та апеляційній інстанціях, із яких вбачається, що будівництво спірного будинку було закінчено ще у 1995 році, тобто до укладення шлюбу і позивачем та судом першої інстанції було опитано свідків, показання яких додатково підтверджують наявні у справі письмові докази. А тому наведені правові висновки, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, не підлягали до застосування.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі.
В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі № 654/5243/14-ц, від 24 травня 2017 року у справі 6-843цс17, від 06 лютого 2018 року у справі
№ 235/9895/15-ц, від 18 грудня 2019 року № 916/633/19, від 14 листопада
2019 року у справі № 570/4823/15-ц, від 11 червня 2020 року у справі
№ 686/21532/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня
2020 року у справі № 214/6174/15-ц).
Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи (частина перша статті 58 Конституції України)