Постанова
Іменем України
30 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 757/71482/17-ц
провадження № 61-9532св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,
учасники справи за первісним позовом:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
учасники справи за зустрічним позовом:
позивач - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_5, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 листопада 2020 року в складі судді Батрин О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2021 року в складі колегії суддів:
Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопада 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до
ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що 29 травня 2014 року вона надала в борг ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 950 000,00 грн, які остання зобов`язалася повернути їй не пізніше 29 листопада 2014 року.
На підтвердження грошового зобов`язання між ними було укладено нотаріально посвідчений договір позики грошових коштів від 29 травня 2014 року.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за договором позики нею також було укладено з ОСОБА_2, яка діяла від свого імені та від імені майнових поручителів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, нотаріально посвідчений іпотечний договір від 29 травня 2014 року, предметом якого є квартира за адресою: АДРЕСА_1, яка належить іпотекодавцям в рівних частках.
Позичальник свої зобов`язання не виконала, а саме не повернула та фактично відмовилася повертати кошти, отримані за договором позики.
За невиконання грошового зобов`язання ОСОБА_2 повинна сплатити їй згідно п. 4 договору позики інфляційні втрати та 10 % річних від простроченої суми, що становить 982 015,00 грн, разом сума її вимог - 1 932 015,00 грн.
ОСОБА_1 просила звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 29 травня 2014 року в рахунок погашення заборгованості в розмірі 1 932 015,00 грн, що виникла у ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за договором позики від 29 травня 2014 року, та встановити спосіб реалізації предмета іпотеки, яким є квартира за адресою:
АДРЕСА_2, шляхом продажу її на прилюдних (електронних) торгах.
У лютому 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до
ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за усним договором позики.
Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що 12 серпня 2015 року
ОСОБА_6 та ОСОБА_1 за усною домовленістю уклали з нею усний договір позики для придбання нерухомого майна, згідно якого вона передала в борг ОСОБА_6 грошові кошти у розмірі 43 300,00 Євро, що еквівалентно
1 032 705,00 грн, а приблизно через тиждень вона передала в борг на тих самих умовах ще 36 700,00 дол. США, що еквівалентно 784 646,00 грн, ОСОБА_1 .
Як було передбачено усною угодою між ними, кошти, отримані в борг, повинні були повернуті їй через два тижні з дня її усного звернення за першою вимогою. В жовтні 2017 року їй стало відомо, що ОСОБА_6 помер у вересні 2017 року, а на неодноразові вимоги повернути борг другий боржник та спадкоємець померлого ОСОБА_1 повідомила, що не може вчасно виконати взяті на себе грошові зобов`язання, та на підтвердження боргу під час зустрічі 24 січня
2018 року вона власноруч написала розписку, якою підтвердила факт отримання коштів та факт прийняття на себе зобов`язання повернути кошти.
Відповідач ухиляється від повернення суми боргу, тому вона вимушена звернутися до суду.
Згідно розрахунку індексу інфляції до суми боргу, розрахованого за цей період, інфляційні втрати становлять 56 917,76 грн, а 3 % річних - 29 120,00 грн.
ОСОБА_2 просила стягнути з ОСОБА_1 на свою користь борг у сумі 1 817 351,00 грн, втрати від інфляції 56 917,46 грн та 3 % річних в сумі 29 120,00 грн.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 17 вересня 2018 року позови об`єднано в одне провадження.
У лютому 2020 року представником ОСОБА_2 подано до суду заяву про зарахування однорідних зустрічних вимог, в якій вона просила:
припинити зобов`язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог згідно з заявою ОСОБА_2, провадження у справі в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 1 932 015,00 грн закрити, стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в розмірі
375 715,46 грн,
у разі відмови в зарахуванні 395 532,00 грн, переданих ОСОБА_6 в рахунок погашення заборгованості за договором позики, припинити зобов`язання ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог згідно з заявою ОСОБА_2, провадження у справі в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості у розмірі 1 912 198,46 грн закрити, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 19 816,54 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 10 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 02 червня 2021 року, у задоволенні позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено.
Суд першої інстанції в частині вирішення первинного позову мотивував рішення тим, що відповідачем ОСОБА_2 повернута сума боргу за договором позики з урахуванням інфляційних втрат та 100 % річних, тому підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки відсутні в зв`язку з погашенням боргу.
Відмовляючи в позові ОСОБА_2 про стягнення боргу за усним договором позики, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не надала письмових доказів укладення договору позики у серпні 2015 року, відповідно до яких ОСОБА_1 та її чоловік ОСОБА_6 отримали у серпні 2015 року від неї в позику грошові кошти.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_2 не надано допустимих письмових доказів укладення договору позики в серпні 2015 року на підтвердження того, що ОСОБА_1 та її чоловік
ОСОБА_6 тримали в серпні 2015 року від неї в позику грошові кошти на суму 43 300,00 Євро та 36 700 дол. США відповідно до положень статті 1047 ЦК України. При цьому судом першої інстанції надав належну оцінку розписці від
24 січня 2018 року, складеної ОСОБА_1, яка не містить умов укладення договору позики, дати отримання коштів, а також зобов`язання повернути кошти, що є істотною умовою договору позики. Оскільки інших доказів укладення договору позики в серпні 2015 року ОСОБА_2 надано не було, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_2 та заяви про зарахування однорідних зустрічних вимог в зв`язку з їх необґрунтованістю. Крім того, судом першої інстанції правильно відхилено надані ОСОБА_2 розписки про отримання чоловіком ОСОБА_1 - ОСОБА_6 коштів на виконання умов договору позики від 29 травня 2014 року з огляду на вимоги статті 527 ЦК України, якою передбачене особисте виконання зобов`язань за договором, і матеріали справи не містять доказів уповноваження ОСОБА_1 свого чоловіка ОСОБА_6 на отримання коштів від позичальника за договором позики, а також враховуючи, що сторонами не заперечувалися факти отримання ОСОБА_2 коштів від ОСОБА_6 за іншими договорами, які не є предметом розгляду цієї справи.
Разом із тим, оскільки надана відповідачем ОСОБА_2 розписка від
24 січня 2018 року, згідно якої ОСОБА_1 підтвердила, що нею та її чоловіком ОСОБА_6 прийняті гроші від ОСОБА_2 в розмірі 43 300,00 Євро та 36 700,00 дол. США, не містить посилань на зобов`язальні правовідносини за будь-якими іншими договорами, які не належать до предмету позову, суд першої інстанції обґрунтовано оцінив таку розписку як доказ виконання зобов`язання за договором позики від 29 травня 2014 року, і прийшов до правомірного висновку, що оскільки сума коштів, отриманих за цією розпискою, в еквіваленті національної валюти 2 590 276,40 грн перевищує розмір боргу за договором позики з урахуванням інфляційних втрат та 10 % річних, які просила стягнути ОСОБА_1 (1 932 015,00 грн), тому підстави для задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки відсутні у зв`язку з погашенням боргу.
Також апеляційний суд відхиляє заперечення позивача щодо належності розписки до боргових зобов`язань за договором позики від 29 травня 2014 року і недотримання умов виконання зобов`язання шляхом передачі готівки в офісі приватного нотаріуса, розцінюючи такі заперечення як намагання отримання подвійного стягнення з позичальника ОСОБА_2 .
Аргументи учасників справи
У червні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржені судові рішення скасувати частково і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, в іншій частині - залишити без змін.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не мали права визнавати розписку від 24 січня 2018 року складену ОСОБА_1 як документ, який підтверджує факт повернення грошових коштів на виконання нотаріального посвідченого договору позики від 29 травня 2014 року, оскільки: 1) ОСОБА_1 повідомила, що грошових коштів від ОСОБА_2 на виконання умов договору позики вона не отримувала; 2) у нотаріально посвідченому договорі позиви від
29 травня 2014 року чітко визначено, як має бути здійснено виконання зобов`язань, а саме у п. 2.3. договору зазначено, що виконання зобов`язань має бути здійснено готівкою в офісі приватного нотаріуса Київського МНО Петрової Т. М. (м. Київ); 3) ОСОБА_2 в позовній заяві про стягнення заборгованості за договором позики представила розписку ОСОБА_1 від 24 січня 2018 року, як борговий документ, підтвердження договору позики, за яким ОСОБА_1 отримала від неї 36 700,00 дол. США, іншу суму 43 300,00 Євро, як стверджує ОСОБА_2, отримав ОСОБА_6 .
Суди порушили норми процесуального права, а саме не застосували статтю 13 ЦПК України, порушили принцип диспозитивності, змінили предмет позову ОСОБА_2 та обраний нею спосіб захисту та фактично не врахували висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17.
Крім того, суди неправильного застосували статті 526, 532 ЦК України, про що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Для належного виконання зобов`язання у розумінні статей 526, 532 ЦК України за договором позики ОСОБА_2 повинна була повернути ОСОБА_1 гроші в офісі приватного нотаріуса Київського МНО Петрової Т. М., а позичальник написати розписку про одержання грошових коштів. У цій справі розписка, написана ОСОБА_1 24 січня 2018 року, представлена ОСОБА_2 як борговий документ. А ні ОСОБА_1, а ні ОСОБА_2 не повідомили суд про те, що ця розписка є підтвердженням виконання нотаріально посвідченого договору позики, у зв`язку з чим та позика є такою, що не повернута. Суди не застосували зазначені норми матеріального права, які передбачають належний порядок виконання договору.
Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2021 року відкрито касаційне провадження справі.
В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржених судових рішеннях порушив норми процесуального права та застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої палати Верховного Суду України від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17).
Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Результат аналізу змісту касаційної скарги свідчать, що судові рішення оскаржуються в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 за первісним позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, тому в іншій частині судові рішення в касаційному порядку не переглядаються.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 29 травня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір позики грошових коштів від 29 травня 2014 року.
За умовами договору позики позичальник отримав від позикодавця, а позикодавець передав у власність позичальникові грошові кошти в сумі 950 000,00 грн. Передачу грошових коштів було здійснено до підписання цього договору. Сторони за цим договором домовились про те, що договір позики є безпроцентним, остаточний розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійснено не пізніше 29 листопада 2014 року.
У пункті 2 договору позики визначено, що виконання зобов`язання за договором має бути здійснено готівкою в офісі приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Петрової Т. М.
Згідно з пунктом 3 договору позики позичальник вправі повернути повну суму позики, а позикодавець зобов`язується прийняти повернуту суму позики і раніше визначеного у п. 2.2 цього договору кінцевого терміну.
Відповідно до пункту 4 договору позики при неповерненні суми позики своєчасно позикодавець вправі буде пред`явити цей договір до стягнення в строки і у порядку, передбачені чинним законодавством України та вимагати при цьому повернення йому суми позики, або частини позики, що залишилася несплаченою, з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати 10 % річних від простроченої суми. В разі відмови позикодавця від отримання повернутих йому грошових коштів позичальник вправі передати їх на депозит будь-якої нотаріальної контори, що буде свідчити про своєчасне виконання ним умов цього боргового документа.
Згідно з пунктом 8 договору позики після повернення суми позики позикодавцем буде видано позичальнику власноручну розписку про одержання грошових коштів, без цієї розписки сума позики вважається такою, що не повернута.
29 травня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, яка діє від свого імені та від імені ОСОБА_3, ОСОБА_4, які є її майновими поручителями за договором позики, укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Єременко Т. М.
29 травня 2014 року за реєстровим № 399. Предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_3, яка належить іпотекодавцям.
За умовами іпотечного договору іпотекодавці з метою забезпечення виконання зобов`язань за договором позики передають в іпотеку, а іпотекодержатель приймає предмет іпотеки, визначена сторонами вартість якого складає 1 000 000,00 грн.
Згідно зі статтею 5 договору іпотеки, іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання зобов`язання в цілому або в тій чи іншій його частині, а також у випадку порушення іпотекодавцям будь-яких зобов`язань за цим договором або будь-яких гарантій та запевнень, наданих іпотекодержателю за цим договором. Звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається в тому числі на підставі рішення суду.
Заборгованість за договором позики позивачем розраховано з урахуванням положень пункту 4 договору позики, з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 10 % річних від простроченої суми, що становить 704 900 грн індекс інфляції, 277 115 грн - 10 % річних від простроченої суми за період
з 1 грудня 2014 року по 31 жовтня 2017 року (т. 1 а. с. 27-30), який відповідачем не спростовано.
На а. с. 47 - 49 т. 1 знаходяться копії розписок з підписом від імені ОСОБА_6, відповідно до яких отримано: 27 червня 2014 року - 1750,00 дол. США в рахунок боргу; 30 липня 2014 року передано 1750,00 дол. США, 04 вересня 2014 року передано 1800,00 дол. США, жовтень 2014 року - передано 1700,00 дол. США,
11 жовтня 2014 року - передано 2100,00 дол. США; 30 жовтня 2014 року передано 1750,00 дол. США; 25 листопада 2014 року передано 2800,00 дол. США; грудень 2014 року - 2800 "у.е."; січень 2015 року - 2800 "у.е.", 26 лютого
2015 року - 2800 "у.е.", 27 березня 2015 року - 2800 "у.е.".