Постанова
Іменем України
30 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 466/10241/19
провадження № 61-6085св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
відповідачі: Львівська міська рада, Виконавчий комітет Львівської міської ради,
треті особи: Управління комунальної власності Львівської міської ради, Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", Львівське комунальне підприємство "ЗБОЇЩА-408",
розглянув у порядку письмового позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_5, на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26 жовтня 2020 року у складі судді Білінської Г. Б. та постанову Львівського апеляційного суду від 15 березня 2021 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до Львівської міської ради, виконавчого комітету Львівської міської ради, треті особи - Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", Львівське комунальне підприємство "ЗБОЇЩА-408", про визнання незаконним та скасування рішення, захист права власності.
Позов мотивований тим, що вони є власниками квартир АДРЕСА_1, АДРЕСА_1, АДРЕСА_2 і АДРЕСА_3, які були приватизовані на підставі Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".
До будинку АДРЕСА_2 належить закрите подвір`я - земельна ділянка площею 1 093,70 кв. м, яка залишена в користуванні за будинкоуправлінням по АДРЕСА_2 .
Крім того, власники квартир завжди використовували і надалі використовують для власних потреб допоміжні приміщення, які розміщені на подвір`ї та підвал під житловим будинком, в якому знаходиться загально-будинковий лічильник холодного водопостачання, а також труби та інші інженерні комунікації.
Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради № 1404 від 21 грудня 2018 року вирішено зареєструвати за територіальною громадою міста Львова в особі Львівської міської ради право комунальної власності на зазначені нежитлові приміщення.
На підставі цього рішення 11 січня 2019 року державним реєстратором Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Канюгою А. Я. зареєстровано за Львівською міською радою на праві комунальної власності нежитлові приміщення підвалу та першого поверху № I, II, 1-1,1-1а, 1-2, 1-3, 1-4, 1-4а, 1-4б, 1-4в, 1-5, 1-6, 1-6а загальною площею 357,4 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1753814646101, номер запису про право власності: 30067225).
В подальшому ухвалою Львівської міської ради № 4739 від 11 березня 2019 року вирішено приватизувати способом продажу на аукціоні зазначених нежитлових приміщень.
Дії Львівської міської ради та її виконавчого комітету незаконні та спрямовані на захоплення допоміжних приміщень та земельної ділянки, які належать до будинку АДРЕСА_2 .
Власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень у будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою. Допоміжні приміщення передаються у власність квартиронаймачів безоплатно та і окремо приватизації не підлягають, незважаючи на те, що законодавство закріплює поняття допоміжного приміщення та нежилого приміщення як окремого об`єкта нерухомості. Орган місцевого самоврядування неправомірно, без згоди співвласників багатоквартирного будинку - власників приватизованих квартир розпоряджатися допоміжними приміщеннями.
Просили суд:
визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 1404 від 21 грудня 2018 року "Про реєстрацію права комунальної власності на нежитлові приміщення, які належать до комунальної власності територіальної громади м. Львова" в частині реєстрації за територіальною громадою м. Львова на праві комунальної власності нежитлових приміщень підвалу та першого поверху № I, II, 1-1,1-1а, 1-2, 1-3, 1-4, 1-4а, 1-4б, 1-4в, 1-5, 1-6, 1-6а загальною площею 357,4 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1753814646101;
визнати незаконним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 45282093 від 30 січня 2019 року, вчиненого державним реєстратором Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Канюгою А. Я. та скасувати номер про право власності: 30067225;
визнати незаконною та скасувати ухвалу Львівської міської ради № 4739 від 11 березня 2019 року "Про приватизацію способом продажу на аукціоні нежитлових приміщень на АДРЕСА_2" .
Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 26 жовтня 2020 року, залишеного без змін постановою Львівського апеляційного суду від 15 березня 2021 року,у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що допоміжні приміщення відповідно до пункту 2 статті Закону України "Про приватизацію державного житлового Фонду" стають об`єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку одночасно з приватизацією громадянами квартир.
Згідно ухвали № 243 від 27 травня 1999 року до комунальної власності територіальної громади м. Львова належать об`єкти нерухомого майна, побудовані до І939 року, які є на території м. Львова та в різний час передавались міськвиконкомом та райвиконкомами в користування підприємствам, установам чи організаціям. Відповідно до даних інвентарної справи будинку, оглянутої у судовому засіданні, будинок по АДРЕСА_2 побудований у 1900 році та належав до відання міськвиконкому. Відповідно до технічного паспорту ТОВ "БТІМ" від 24 вересня 2018 року приміщення загальною площею 357.4 м2 у будинку АДРЕСА_2 є нежитловими. Вказані нежитлові приміщення (підвал та перший поверх) зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на праві комунальної власності за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради на підставі оспорюваного рішення виконкому ЛМР від 21 грудня 2018 року № 1404. До цього моменту спірні нежитлові приміщення перебували в оренді. Відповідні договори оренди не були предметом спору з боку мешканців будинку та власників квартир. В правовстановлюючих документах позивачів та інвентарній справі будинку АДРЕСА_2 відсутні дані про передачу у власність мешканцям разом із квартирами АДРЕСА_1, АДРЕСА_4 підвальних чи допоміжних приміщень. Позивачами не надано жодних доказів того, що спірні нежитлові приміщення перебували у їх користуванні на момент проведення приватизації квартир чи до моменту подачі позову до суду. А покликання на це представника позивачів спростовані договорами оренди та суборенди спірних приміщень іншими юридичними особами.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставами для прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позову.
Жодних доказів того, що спірні приміщення перебували у володінні чи користуванні позивачів і що таке їх право порушене, суду не надано. Окрім цього, позивачами у позові не ставиться вимога щодо відновлення будь-якого права позивачів на спірні приміщення. Тому позовні вимоги є безпідставними.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що аналізуючи оспорювані рішення Львівської міської ради, колегія суддів приходить до висновку про те, що орган місцевого самоврядування виходив з того, що спірні приміщення (підвал, перший поверх) належать до комунальної власності територіальної громади, є ізольованими, не належать до житлового фонду, не перебувають у загальному користуванні мешканців будинку та не є допоміжними. У свідоцтвах про право власності на квартири та технічних паспортах на приватизовану квартиру, який є складовою частиною свідоцтва, із зазначенням у них плану квартири та технічної характеристики квартири, відсутні записи про те, що до приватизованих квартир належить підвал чи інше допоміжне приміщення. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження оскарження свідоцтв про право власності на приватизовані квартири в частині відсутності запису про належність до квартири підвалу чи іншого допоміжного приміщення. У інвентаризаційній справі будинку АДРЕСА_2 відсутня інформація про передачу у власність мешканцям разом із квартирами АДРЕСА_1, АДРЕСА_1, АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 підвальних чи допоміжних приміщень.
Позивачі не надали суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що в спірних приміщеннях влаштоване обладнання, яке забезпечує експлуатацію житлового фонду, а відповідно і побутове обслуговування його мешканців, прокладені трубопроводи водопостачання та каналізації з запірною, розподільчою та оглядовою арматурою, розміщені будинкові пожежні та електрощитові, влаштований теплопункт, що через спірні приміщення будинку проходять інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для обслуговування житлового будинку, забезпечення санітарно - гігієнічних умов і безпечної експлуатації усіх квартир, без доступу до яких експлуатація житлового фонду є неможливою, що б свідчило про те, що спірні приміщення є допоміжними. Матеріали справи не містять висновків відповідних служб, висновку експерта на підтвердження доводів апелянта про те, що спірні приміщення є допоміжними.
Судом першої інстанції на підставі належних та допустимих доказів встановлено, що спірні приміщення були об`єктами договорів оренди, протягом тривалого часу здавалися в оренду, тобто, такі можуть бути самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, що не є характерним для допоміжних приміщень. Значна частина підвалу житлового будинку мешканцями житлового будинку, зокрема, позивачами, не використовується, оскільки використовується юридичними особами для здійснення ними своєї діяльності, і у позивачів щодо цільового призначення цих приміщень, їх статусу, чи такі є допоміжними чи окремими нежитловими приміщеннями, не виникало жодних претензій. Поверховим планом станом на 1978 рік безспірно підтверджується, що підвал включає приміщення, позначені І,ІІ,ІІІ,ІУ,У,УІ,УІІ, загальна площа яких є значно більшою, спірними є лише приміщення, позначені в поверховому плані І і ІІ, яким окремий інший статус не надавався.
Позивачами не надано належних та допустимих доказів того, що спірні приміщення є допоміжними або що вони у встановленому законом порядку були передані у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир, тобто, не надано доказів наявності у позивачів прав на спірні приміщення, як на допоміжні, і оскільки неіснуюче право не може бути порушене і судовому захисту не підлягає, висновки суду про відмову в задоволенні позову саме з цих підстав є законними та обґрунтованими.
Аргументи учасників справи
У квітні 2021 року представник ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_5 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати рішення судів і ухвалити нове про задоволення позову, стягнути з відповідачів судові витрати.
Касаційна скарга мотивована тим, що для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання. Допоміжними приміщеннями мають вважатися всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення, тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень. Вказана позиція узгоджується із позицією Великої Палати Верховного Суду викладеній в постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц.
У рішеннях Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року у справі
№4- рп/2004 та від 19 листопада 2011 року у справі №14-рп/2011 щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 статті 10 ЗУ "Про приватизацію державного житлового фонду" Конституційний Суд України установив, що:
право власності на квартиру породжує й право спільної власності на допоміжні приміщення багатоквартирного будинку, які призначені для обслуговування житлового комплексу і забезпечують його використання. В процесі приватизації державного житлового фонду одночасно відчужуються на користь громадян не тільки квартири, але й допоміжні приміщення. Тому момент виникнення права власності на квартиру є й моментом виникнення права спільної власності на допоміжні приміщення;
частка власності окремого громадянина в загальній власності законодавством не визначена, як не визначено і саме поняття "співвласність", і що не розроблено механізму передачі або набуття права власності на багатоквартирний будинок. Лише право власності громадян на квартиру оформляється свідоцтвом про право власності на неї;
допоміжні приміщення, відповідно до пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного фонду", стають об`єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир, що засвідчується єдиним документом - свідоцтвом про право власності на квартиру. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. Власникам квартир немає необхідності створювати з цією метою об`єднання співвласників багатоквартирного будинку;
набуте громадянами право на квартири державного житлового фонду та належні до них допоміжні приміщення є непорушним, забезпечується державою і захищається судом;
за законодавством України допоміжне приміщення у дво- або багатоквартирному будинку, гуртожитку має своє функціональне призначення, яке полягає у забезпеченні експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців. Під поняттям "мешканці" треба розуміти власників, співвласників, наймачів, орендарів окремих житлових і нежитлових приміщень будинку, які проживають у будинку і становлять визначене коло суб`єктів, які реалізують право спільної власності на окремий її об`єкт - допоміжні приміщення. Крім того, таке функціональне призначення, як обслуговування дво- або багатоквартирного будинку, має і прибудинкова територія навколо нього, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою. З цього випливає, що допоміжне приміщення може бути розташоване і поза межами дво- або багатоквартирного будинку.
За Львівською міською радою незаконно було зареєстровано право комунальної власності на допоміжні приміщення мешканців 1-го поверху під інд.: 1-1, 1-Іа, 1-2, 1-3, 1-4, 1-4а, 1-46, 1-4в, 1-5, 1-6, 1-6а, які розташовані на подвір`ї саме поза межами багатоквартирного будинку.
В такий спосіб Конституційний Суд України встановив та офіційно розтлумачив, що, зокрема підвали в багатоквартирних будинках: по-перше, відносяться до категорії допоміжних приміщень, по-друге, є об`єктами права спільної сумісної власності громадян - власників квартир у багатоквартирних будинках, по-третє, будь-які питання щодо вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень вирішуються відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.
Суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку, що реєстрація за громадою м. Львова спірних приміщень відбулась на тій основі, що приміщення ніким не використовувалися, та були вільними, крім цього стосовно них були укладенні договори оренди, тому вони є самостійним об`єктом нерухомості, однак зазначене спростовується наступним.
В договорі на оренду нежитлових приміщень № 5208 від 31 серпня 1994 року між Управлінням комунального майна м. Львова та Львівської державної фірми "Львівдеревресурси" зазначено, що Орендодавець здав, а Орендар прийняв в користування нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_5, площа першого поверху = 283,6 кв. м, площа підвалу = 22,6 кв. м, загальна площа = 306,2 кв. м.
В договорі оренди № 111-0354 від 24 жовтня 2001 року між Управління ресурсів Львівської міської ради та ЗАТ "Львівдерев", який складено на основі договору № 5208 від 31 серпня 1994 року зазначено, що з оренду передається приміщення першого поверху площею 254,2 кв. м, підвал площею 10,7 кв. м, загальною площею 294,9 кв. м.
При цьому, площі які були незаконно зареєстровані за Львівською міською радою склали 357,4 кв. м.
24 жовтня 2001 року між ДКП ЖЕК-404 та ВАТ "Львівдерев" укладено Акт приймання-передачі згідно якого ЖЕК здав, а ВАТ "Львівдерев" прийняв нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_2, однак під індексами: № 6 (1-6), № 4 (1-2), № 6-1 загальною площею 294,9 кв. м.
Загальна площа, індексні номери приміщень в договорах та акті прийому передачі кардинально відрізняються, а договори від 1994 та 2001 року не стосуються приміщень, які є предметом цього спору.
Звернувшись до матеріалів інвентаризаційної справи (сторінка 40, 42) вбачається, що приміщення № 1-1, 4-2 загальною площею 81,0 кв. м, та приміщення № 6-1 загальною площею 95,8 кв. м є витягнутими прямокутниками (шириною 3,90 та 3,95 метри), а зареєстровані за ЛМР приміщення мають ширину 4,87 метри, крім того приміщення № 4-1, 4-2 (81,0 кв. м) та № 6-1 (95,8 кв. м.) сторінка 40, 42 інвентаризаційної справи зовсім не схожі на допоміжні приміщення, які були незаконно зареєстровані за ЛМР.
Це однозначно свідчить про те, що за представленими відповідачами договорами в оренду здавались зовсім інші нежитлові приміщення, які не мають жодного відношення до приміщень, що є предметом розгляду даної справи, збігається лиш їхня адреса: АДРЕСА_2 .?
Львівська міська рада зареєструвала за територіальною громадою м. Львова спірні приміщення на підставі технічного паспорта від 24 вересня 2018 року, зробленого на замовлення Управління комунальної власності (третя особа на стороні відповідача у цій справі), в якому було повністю змінено індексні номери приміщень та частково їх площу, присвоєно підвалу та першому поверху наступні номери: № І, II (підвал), 1-1, 1-1 а, 1-2, 1-3, 1-4, 1-4а, 1-46, 1-4в, 1-5, 1-6, 1-ба, (1-й поверх) загальною площею 357,4 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 .
Однак зареєстровані за ЛМР приміщення не відповідають цьому плану. Підвал в будинку позначений інд. № УІІ - 25,0 кв. м (3,70 х 6,75 метри) та № УІ - 27,6 кв. м (4,20 х 5,80 метри) а в технічному паспорті від 24 вересня 2018 року № 1- 24,9 кв. м., №11 - 16,9 кв. м. Приміщення першого поверху № 1-1, 1-1 а, (згідно технічного паспорта від 24 вересня 2018 року) з огляду на поверховий план на будівлю літ. А-3 від 1978 року - це приміщення 8-1 площею 79,1 кв. м. Приміщення першого поверху № 1-2, 1-3, 1-4, 1-4а, 1-46, 1-4в, 1- 5, 1-6, 1-6а (згідно технічного паспорта від 24 вересня 2018 року) з огляду на матеріали інвентаризаційної справи (сторінки 5, 64, 65, 66, 61) взагалі позначені літерами: Б-1, Б-2, Б- 3, Б-4, Б-5, Б-6 та зазначено, що це сараї. Незаконно зареєструвавши зазначені приміщення ЛМР змінила їх площу та присвоїла нові індексні номери. Звернувши увагу на сторінку 3 Договору № 5208 від 31 серпня 1994 року вбачається, що в оренду було передано підвал площею 22,6 кв. м, однак в поверховому плані на будівлю літ. А-3 від 1978 року таких приміщень немає.
Крім цього, суд апеляційної інстанції зазначив, що "мешканцями будинку, власниками квартир не оспорювалися договори оренди". Однак якщо вони і були укладенні, то предметом цих договорів були зовсім інші приміщення, поза як мешканці користувались цими приміщеннями, з їхнього користування вони ніколи не вибували, тому не було і не могло б бути жодних спорів щодо договорів оренди.
Це в свою чергу спростовує твердження відповідачів про те, що спірні приміщення є окремими об`єктами нерухомості, які довгий час перебували в оренді в інших юридичних осіб, та дає всі підстави для висновку, що це сараї, а отже згідно Закону - допоміжні приміщення співвласників житлового будинку. Крім того, в матеріалах інвентаризаційної справи не зазначено, що спірні приміщення призначені для комерційних потреб (розміщення магазину, офісу, складу тощо), більше того, укладання начебто стосовно них договорів оренди жодним чином не змінює їхнього первісного правового статусу - сараїв.
Підвальні приміщення будинку АДРЕСА_2 не проектувалися та не вводилися в експлуатацію окремим актом як нежиле вбудоване приміщення. У підвальному приміщені знаходиться загально-будинковий лічильник постачання на будинок АДРЕСА_2, та будинок АДРЕСА_6, а також інші інженерні комунікації, які необхідні для повноцінного функціонуванню житлового будинку. Приміщення, через які прокладені комунікації, є допоміжними приміщеннями жилих будинків.
27 травня 2020 року представником позивачів подано клопотання про долучення доказів, яким до матеріалів справи долучено Акт ЛКП "Балатон - 409" від 05 березня 2020 року, в якому зазначено про те, що в підвалі будинку АДРЕСА_2 при обстеженні виявлено, вхід холодної води з вулиці та встановлено лічильник холодної води на будинок АДРЕСА_2 . Проте суди при ухваленні оскаржуваних рішень не взяли зазначений доказ до уваги, неправильно його оцінили, що призвело до ухвалення незаконних та необґрунтованих рішень.
Суди попередніх інстанцій встановили, що у свідоцтвах про право власності на квартири та технічних паспортах немає жодних відміток про належність до квартир підвалів чи інших допоміжних приміщень. Проте не взяли до уваги пункт 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", відповідно до якого власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації з не підлягають. Право власності засвідчується єдиним документом - свідоцтвом про право власності на квартиру. Оскільки допоміжні приміщення належать всім власникам квартир на праві спільної сумісної власності (без визначення конкретної частки), відповідно в свідоцтвах про право власності на законодавчому рівні і не передбачено можливості робити відповідні записи. Більше того спірні приміщення і так завжди були у власності та постійному користуванні мешканців будинку. В інвентаризаційній справі будинку АДРЕСА_2 відсутня інформація про передачу у власність мешканцям разом із квартирами підвальних чи допоміжних приміщень. Однак інвентаризаційна справа на будинок була заведена ще в першій половині минулого століття, а квартири були приватизовані мешканцями будинку лише в 1995-1997 роках, на цей момент реєстрацією права власності на нерухоме майно займалось БТІ, тому в інвентаризаційній справі немає цієї інформації. Крім цього така не зазначається в жодних документах, оскільки при приватизації житла, також приватизовуються і допоміжні приміщення, що підтверджується єдиним документом, - свідоцтвом про право власності на квартиру, в якому згідно із законом відмітки про підвал чи інше допоміжне приміщення не ставляться.
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Ухвалою Верховного Суду від 30 квітня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 26 жовтня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 15 березня 2021 року повернуто.
Ухвалою Верховного Суду від 30 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі за касаційною скаргою ОСОБА_1, поданою представником ОСОБА_5, на рішення Шевченківського районного суду
м. Львова від 26 жовтня 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 15 березня 2021 року.
В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц, у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2021 року у справі № 346/6666/16, від 20 січня 2021 року у справі
№ 127/25649/17, від 18 листопада 2020 року у справі № 521/6366/14, від
17 червня 2020 року у справі № 466/6433/17, від 22 січня 2020 року у справі
№ 461/4181/18, від 16 травня 2018 року № 461/5420/14, від 08 серпня 2018 року у справі № 752/11187/15).
Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що будинок АДРЕСА_2 належить до комунальної власності територіальної громади в особі Львівської міської ради.
Власниками квартир АДРЕСА_1, АДРЕСА_1, АДРЕСА_2 та АДРЕСА_4 є позивачі у справі та члени їх сімей.
Згідно ухвали № 243 від 27 травня 1999 року до комунальної власності територіальної громади м. Львова належать об`єкти нерухомого майна, побудовані до 1939 року, які є на території м. Львова та в різний час передавались міськвиконкомом та райвиконкомами в користування підприємствам, установам чи організаціям. Відповідно до даних інвентарної справи будинку, оглянутої у судовому засіданні, будинок по АДРЕСА_2 побудований у 1900 році та належав до відання міськвиконкому.
Відповідно до технічного паспорту ТОВ "БТІМ" від 24 вересня 2018 року приміщення загальною площею 357,4 кв. м у будинку АДРЕСА_2 є нежитловими.
Нежитлові приміщення (підвал та перший поверх) під ін. І, II, 1-1, 1-1а, 1-2, 1-3, 1-4, 4а, 1-46, 1-4в, 1-5, 1-6, 1-6а загальною площею 357,4 кв. м зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на праві комунальної власності за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради. Підстава виникнення права власності - рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 21 грудня 2018 року № 1404 та лист Регіонального відділення фонду державного майна України по Львівській області від 01 січня 2019 року № 03-13-00200.
Згідно інвентарної справи спірні приміщення неодноразово були об`єктом оренди за договорами № 5208 від 31 серпня 1994 року між Управлінням комунального майна м. Львова та Львівською державною фірмою "Львівдеревресурси", від 24 жовтня 2001 року між Управлінням ресурсів Львівської міської ради та ВАТ "Львівдерев". Договір з ВАТ "Львівдерев" неодноразово пролонгувався та був припинений 30 січня 2017 року. Вказані приміщення передавались в суборенду для гуртової та роздрібної торгівлі МПП "Бітуммаст" на підставі наказу Управління комунального майна ЛМР від 14 липня 2004 року № 150-с. Зазначені договору не були предметом спору з боку мешканців будинку та власників квартир.
Квартира АДРЕСА_7 належить ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7 . У свідоцтві та технічному паспорті відміток про те, що до квартири належить підвал чи інше допоміжне приміщення - відсутні.
- власник квартири АДРЕСА_2 - ОСОБА_3 успадкувала вказану квартиру на підставі Свідоцтва про право на спадщину від 16 січня 2004 року. До складу приватизованого раніше житла згідно Свідоцтва про право власності на квартиру від 22 травня 1995 року та технічного паспорта підвал не входить.
В інвентарній справі будинку АДРЕСА_2 відсутні дані про передачу у власність мешканцям разом із квартирами АДРЕСА_1, 3 підвальних чи допоміжних приміщень.
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відповідно до частини першої статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.