Постанова
Іменем України
30 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 344/11089/18
провадження № 61-3205св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Тинів Ігор Дмитрович, на постанову Івано-Франківського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Пнівчук О. В., Девляшевського В. А., Томин О. О., від 09 лютого 2022 року,
ВСТАНОВИВ:
У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до
ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що 04 грудня 2015 року сторони зареєстрували шлюб, який розірвано рішенням Івано-Франківського міського суду від 30 травня 2018 року.
Стверджував, що в період перебування у шлюбі з відповідачем, він придбав за особисті кошти дві квартири в АДРЕСА_1, однак оскільки на той момент перебував із ОСОБА_2 у довірливих стосунках, оформлення права власності було здійснено на дружину. При цьому відповідач жодних коштів на придбання квартир не надавала, оскільки отримувала незначний дохід, працюючи в мережі ломбардів в м. Івано-Франківську.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд поділити спірне майно, виділивши обидві квартири йому.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, у складі судді Антоняка Т. М., від 06 жовтня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що спірні квартири набуті ним у власність виключно за особисті кошти.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 06 жовтня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову.
В порядку поділу майна подружжя:
- ОСОБА_1 виділено у власність квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 42,9 кв. м, вартістю 351 000 грн;
- ОСОБА_2 виділено у власність квартиру АДРЕСА_3, загальною площею 37,9 кв. м, вартістю 302 000 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 різницю у вартості майна в сумі 24 500 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Колегія суддів дійшла висновку, що спірні квартири придбані під час перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у шлюбі, а тому є об`єктами спільної сумісної власності подружжя та підлягають поділу, виходячи із рівності часток сторін у спільному майні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Тинів І. Д., посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить постанову апеляційного суду скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
16 березня 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Тинів І. Д. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 09 лютого 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду від 09 червня 2022 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
У червні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 640/7778/18, від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц,
від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц, від 08 серпня 2019 року у справі № 450/1686/17, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17,
від 16 березня 2020 року у справі № 553/1325/16-ц, від 19 листопада 2020 року у справі № 177/1949/16-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 546/912/16-ц,
від 10 лютого 2021 року у справі № 759/5338/18, у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, вважає, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог та не надав належної оцінки наявним в справі доказам.
Звертає увагу, що ОСОБА_1 на підставі частини першої статті 57
СК України просив суд визнати за ним право приватної власності на спірне нерухоме майно, а не поділити його між подружжям, тобто позовні вимоги були спрямовані на спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя щодо майна придбаного під час перебування у шлюбі.
Визнання спірних квартир спільною сумісною власністю сторін, як колишнього подружжя, не було предметом розгляду в суді першої інстанції і позивачем не заявлялось таких вимог з посиланням на приписи статей 60, 70, 71 СК України.
Крім того, апеляційний суд врахував вартість нерухомого майна станом на 2017 рік та не визначив його дійсної ринкової вартості на час розгляду справи.
Вказує, що присудження судом одному із подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної суми на депозитний рахунок суду, але позивачем така умова виконана не була.
Вважає, що апеляційний суд не взяв до уваги докази, яка підтверджуються факт придбання спірних квартир відповідачем за її особисті кошти, отримані від продажу квартири, набутої до укладення шлюбу.
Додатково звертає увагу, що позивач не працював та не надав доказів на підтвердження наявності у нього необхідних для придбання спірного майна коштів до часу укладення шлюбу. На придбання спірних квартир позивач не витрачав власних коштів, також на їх придбання не витрачались кошти зі спільного сімейного бюджету.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У червні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість постанови апеляційного суду, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.
Зазначає, що предметом позову є поділ майна подружжя, а тому доводи касаційної скарги про вихід апеляційного суду за межі позовних вимог є необґрунтованими.
Погоджується з висновками апеляційного суду про те, що спірне майно придбано подружжям у шлюбі, а сторонами не доведено придбання його за особисті кошти. При цьому вартість спірних квартир сторонами не заперечувалась.
Звертає увагу, що відповідач отримала від продажу квартири 113 000 грн, тоді як ціна спірних квартир є значно більшою. Крім того, ОСОБА_2 не заявляла зустрічних вимог про визнання квартир її особистою власністю.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
04 грудня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, який рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 30 травня 2018 року у справі № 344/2898/18 розірвано.
Згідно із договором купівлі-продажу нерухомого майна (квартири), яке буде створене у майбутньому № КЛЗ-4-М-169 від 07 листопада 2016 року
ТОВ "Транзитпромпроект" зобов`язалося передати у власність ОСОБА_3 квартиру, яка буде створена ним у майбутньому.
Відповідно до укладеної угоди про відступлення права вимоги майнових прав № У-КЛЗ-4-М-169 від 20 жовтня 2017 року ОСОБА_3, за письмовою згодою ТОВ "Транзитпромпроект", передала ОСОБА_2 свої права та обов`язки щодо отримання однокімнатної квартири за будівельною адресою на розі АДРЕСА_1 .
За договором купівлі-продажу нерухомого майна (квартири), яке буде створене у майбутньому № КЛ2-1-10-38 від 20 жовтня 2017 року
ОСОБА_2 придбала у ФОП ОСОБА_4 однокімнатну квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 42,9 кв. м.
08 листопада 2017 року за ОСОБА_2, на підставі, зокрема договору
№ КЛ2-1-10-38 від 20 жовтня 2017 року, зареєстровано право власності на квартиру
АДРЕСА_2, загальною площею 42,9 кв. м.
21 червня 2018 року за ОСОБА_2, на підставі, зокрема договору
від 20 жовтня 2017 року, зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_3, загальною площею 37,9 кв. м.
Із щорічної декларації ОСОБА_2 за 2018 рік суди встановили, що нею задекларовано право власності на квартиру, загальною площею 42,9 кв. м, вартістю на час набуття (08 листопада 2017 року) 351 000 грн та квартиру, загальною площею 37,9 кв. м., вартістю на час набуття (21 червня 2018 року) 302 000 грн.
За договором купівлі-продажу від 26 грудня 2013 року ОСОБА_2 (на той час - ОСОБА_5 ) придбала у ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_4 .
01 липня 2016 року ОСОБА_2 продала квартиру
АДРЕСА_4 громадянці ОСОБА_7 . Згідно із договором продаж квартири здійснено за 85 440 грн.
25 серпня 2016 року ОСОБА_2, за згодою чоловіка ОСОБА_1, придбала за 80 011 грн квартиру АДРЕСА_5, загальною площею 80,5 кв. м, яку в свою чергу за договором купівлі-продажу від 17 жовтня 2017 року продала ОСОБА_8 . Згідно із договором продаж квартири здійснено 113 000 грн.
У договорі від 17 жовтня 2017 року купівлі-продажу квартири
АДРЕСА_5 зазначено, що вказана квартира є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та
ОСОБА_1, який надав свою згоду на її відчуження.
Позиція Верховного Суду
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.