Постанова
Іменем України
23 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 761/4564/19
провадження № 61-2545св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, правонаступником якої є ОСОБА_2, Третя київська міська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Рвач Жанна Василівна, відділ реєстрації актів цивільного стану Шевченківського управління юстиції міста Києва,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Білошапка Оксана Василівна, на рішення Шевченківського районного суду
м. Києва, в складі судді Юзькової О. Л., від 25 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду, в складі колегії суддів: Оніщук М. І.,
Шебуєвої В. А., Верланова С. М., від 02 лютого 2022 року,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, правонаступником якої є
ОСОБА_2, Третьої київської міської державної нотаріальної контори, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Рвач Ж. В., відділу реєстрації актів цивільного стану Шевченківського управління юстиції міста Києва про визнання заповіту недійсним.
Позов мотивований тим, що 21 січня 2004 року її батько ОСОБА_4 уклав шлюб з ОСОБА_3
11 лютого 2008 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Рвач Ж. В. посвідчила заповіт, реєстровий номер 1291, відповідно до умов якого ОСОБА_4 заповідав ОСОБА_3 все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі те, що йому буде належати на день смерті і на що він за законом буде мати право.
Згідно з висновком судово-психіатричної експертизи, яка була призначена в межах кримінального провадження відповідно до постанови заступника начальника СВ ВП № 3 Шевченківського УП ГУНП у м. Києві
від 06 лютого 2018 року та виконана, відповідно, 27 квітня 2018 року, ОСОБА_4 на час укладення шлюбу від 21 січня 2004 року страждав хронічним психічним розладом у вигляді органічного ураження головного мозку судинного генезу з інтелектуально-мнестичним зниженням та афатичними порушеннями, а на час складення заповіту від 11 лютого
2008 року - страждав хронічним психічним розладом у вигляді органічного ураження головного мозку судинного генезу з вираженим інтелектуально-мнестичним зниженням та афатичними порушеннями. Станом на 21 січня 2004 року ОСОБА_4 за своїм психічним станом не усвідомлював сповна значення своїх дій та не міг керувати ними, а станом на 11 лютого 2008 року - не усвідомлював значення своїх дій і не міг керувати ними.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 відповідно до вимог статті
1257 ЦК України просила суд визнати недійсним заповіт ОСОБА_4
від 11 лютого 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рвач Ж. В., зареєстрований в реєстрі за
№ 1291.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня
2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що висновок експертизи від 27 квітня 2018 року № 306, яка була призначена в межах кримінального провадження № 12017100100012362, не є належним доказом у справі, оскільки був отриманий з порушенням положень частини першої статті 222 КПК України, а саме: висновок експертизи наданий до суду без попереднього письмового дозволу слідчого або прокурора. Крім того, у вказаному висновку відсутні відомості про те, що експерти попереджені про відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Посилання позивача на те, що волевиявлення спадкодавця не було вільним і не відповідало його волі, оскільки 11 лютого 2008 року на час складання оскаржуваного заповіту він не усвідомлював значення свої дій та не міг керувати ними, місцевий суд відхилив з посилання на преюдиційні обставини, встановлені у справі № 2-2720/11 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним.
Також суд вказав, що оскільки права позивача не порушено, заява про застосування наслідків пропуску позовної давності, подана представником відповідача, задоволенню не підлягає, а тому в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити у зв`язку з їх недоведеністю.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 02 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Іщуком Є. М., задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва
від 25 вересня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову.
Визнано недійсним заповіт ОСОБА_4 від 11 лютого 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рвач Ж. В., зареєстрований в реєстрі за № 1291.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновок судово-психіатричної експертизи від 27 квітня 2018 року № 306, яка була призначена в межах кримінального провадження № 12017100100012362, не можна вважати таким, що не відповідає критеріям належності та допустимості у цивільній справі доказів, оскільки для його використання як доказу подання до суду окремого дозволу слідчого, а також вироку суду, який набрав законної сили у кримінальному провадженні, непотрібно.
Встановивши, що вказаний висновок експертизи, який ОСОБА_1 отримала відповідно до закону в межах кримінального провадження, стосується предмета доказування у цивільній справі, в ньому зазначено, що на час складення заповіту від 11 лютого 2008 року спадкодавець страждав хронічним психічним розладом у вигляді органічного ураження головного мозку судинного генезу з вираженим інтелектуально-мнестичним зниженням та афатичними порушеннями, внаслідок чого не усвідомлював значення своїх дій і не міг керувати ними, апеляційний суд дійшов висновку про наявність правових підстав, передбачених частиною другою статті 1257 ЦК України, для визнання заповіту ОСОБА_4 від 11 лютого 2008 року недійсним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат
Білошапка О. В., посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення районного суду та постанову апеляційного суду, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
16 лютого 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат
Білошапка О. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 25 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2022 року відкрито касаційне провадження і витребувано матеріали справи № 761/4564/19 із суду першої інстанції.
У травні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 16 листопада 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування судами норм права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, у постановах Верховного Суду від 11 листопада 2021 року у справі № 910/8482/18, від 10 червня 2020 року у справі № 404/8942/14-ц,
від 17 грудня 2019 року у справі № 641/1793/17, від 02 листопада 2021 року у справі № 369/12666/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що матеріали справи не містять дозволу слідчого або прокурора на розголошення відомостей досудового розслідування, а підпис експерта про те, що йому відомі статті КК України, його права та обов`язки не є попередженням належних офіційних осіб про відповідальність та її наслідки. Крім того, наявний в матеріалах справи висновок експертизи від 27 квітня 2018 року № 306, складений експертами Київського міського центру судово-психіатричних експертиз, не був завірений слідчим.
Апеляційний суд не надав оцінки висновку посмертної судово-психіатричної експертизи від 05 липня 2013 року № 568, проведеної Київським міським центром судово-психіатричної експертизи на підставі ухвали у справі № 2-2720/11, у якому відсутній висновок про абсолютну неспроможність ОСОБА_4 в момент складання заповіту розуміти значення свої дій та керувати ними, а лише встановлено, що існуючі на той час порушення психічної діяльності істотно впливали на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Крім того, вважає, що суди не дослідили зібрані у справі докази, не надали оцінки неналежному складу відповідачів, а суд апеляційної інстанції не врахував заяву представника відповідача про застосування наслідків пропуску позивачем позовної давності.
Відзив на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи встановлені судами
ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно із заповітом від 11 лютого 2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рвач Ж. В. та зареєстрованим в реєстрі за № 1291, ОСОБА_4 на випадок своєї смерті заповів ОСОБА_3 все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що йому буде належати на день смерті, і на що за законом він матиме право.
Згідно з висновком судово-психіатричної експертизи, яка була призначена в межах кримінального провадження відповідно до постанови заступника начальника СВ ВП № 3 Шевченківського УП ГУНП у м. Києві від 06 лютого 2018 року та виконана 27 квітня 2018 року, ОСОБА_4 на час укладення шлюбу від 21 січня 2004 року страждав хронічним психічним розладом у вигляді органічного ураження головного мозку судинного генезу з інтелектуально-мнестичним зниженням та афатичними порушеннями, а на час складення заповіту від 11 лютого 2008 року - страждав хронічним психічним розладом у вигляді органічного ураження головного мозку судинного генезу з вираженим інтелектуально-мнестичним зниженням та афатичними порушеннями. Станом на 21 січня 2004 року ОСОБА_4 за своїм психічним станом не усвідомлював сповна значення своїх дій та не міг керувати ними, а станом на 11 лютого 2008 року - не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.
У листопаді 2009 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3, третя особа - Третя київська державна нотаріальна контора, про визнання заповіту недійсним з підстав, встановлених статтею
225 ЦК України (справа № 2-2720/11).
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 11 грудня 2013 року у справі № 2-2720/11 позов задоволено. Визнано недійсним заповіт ОСОБА_4 від 11 лютого 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рвач Ж. В., зареєстрований в реєстрі за № 1291.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 06 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 травня 2014 року, рішення суду першої інстанції у справі № 2-2720/11 скасоване та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Вказані судові рішення судів апеляційної та касаційної інстанції мотивовані тим, що проведеною у справі судово-психіатричною експертизою
від 05 липня 2013 року № 568 не встановлено абсолютної неспроможності ОСОБА_4 в момент складання заповіту розуміти значення своїх дій та керувати ними, а лише вказано, що існуючі на той час порушення його психічної діяльності істотно впливали на здатність усвідомлювати значення своїх дій у керувати ними.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року залучено до участі у справі як правонаступника ОСОБА_3 - ОСОБА_2 .
Позиція Верховного Суду
За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
У відповідності до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно з положеннями статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому покликаний вирішувати значущі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування.
При цьому право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України).