ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 344/2995/15-к
провадження № 51-8361км18
Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючогоОСОБА_7.,суддівОСОБА_8., ОСОБА_9.,за участю: секретаря судового засідання прокурора засудженого захисника ОСОБА_10., ОСОБА_11. ОСОБА_12. (в режимі відеоконференції), ОСОБА_1 (в режимі відеоконференції),розглянув у судовому засіданні касаційні скарги засудженого та його захисника ОСОБА_13. на вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 17 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 29 травня 2018 року щодо
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя м. Івано-Франківська.
Оскаржені судові рішення
1. Оскарженим вироком ОСОБА_2 засуджено:
- за частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу України (далі - КК) - до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років;
- за пунктом 13 частини 2 статті 115 КК - до покарання у виді довічного позбавлення волі.
На підставі статті 70 КК йому призначено остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі.
2. Суд визнав його винуватим в умисних вбивствах, вчинених за таких обставин:
3. ІНФОРМАЦІЯ_2 приблизно о 24:00 у ванній кімнаті стоматологічного кабінету на АДРЕСА_3 засуджений, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, на ґрунті неприязних стосунків лезами ножиць завдав удару спочатку в ліве, а потім в праве око ОСОБА_3, від чого той помер на місці події. 08 вересня 2014 року засуджений розчленував тіло та сховав у підвалі і разом з ОСОБА_4 очистив приміщення від слідів крові, а 09 вересня 2014 року приблизно о 02:00 вони приховали частини тіла у дворі будинку на АДРЕСА_1 .
4. 04 жовтня 2014 року приблизно о 19:00 у підвальному приміщенні того ж будинку засуджений, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, на ґрунті неприязних стосунків ударив ОСОБА_5 ножем у праве око і завдав йому кількох ударів молотком по голові, від чого той помер на місці події. 06 жовтня 2014 року засуджений розчленував тіло, а 07 жовтня 2014 року разом з ОСОБА_4 приховав частини тіла поряд з частинами тіла ОСОБА_3 і очистив місце вбивства від слідів крові.
5. Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 грудня 2016 року вирок був залишений без змін.
6. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвала апеляційної інстанції була скасована і справа була направлена на новий апеляційний розгляд через те, що апеляційний суд не навів в ухвалі переконливих аргументів на спростування доводів, наведених в апеляційних скаргах, та докладних мотивів прийнятого рішення, чим порушив частину 2 статті 419 КПК.
7. Після повторного розгляду апеляційний суд оскарженою ухвалою залишив вирок без змін.
Доводи касаційних скарг
8. У касаційних скаргах засуджений та його захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просять скасувати оскаржені судові рішення і закрити кримінальне провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
9. Сторона захисту вважає, що судові рішення ґрунтуються на припущеннях та недопустимих доказах, судовий розгляд проведено неповно і упереджено, а висновки судів не відповідають фактичним обставинам справи.
10. Сторона захисту стверджує, що суд першої інстанції істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону, а саме:
- послався на недопустимі показання засудженого під час досудового розслідування;
- послався на недостовірні показання ОСОБА_4, яка перебуває в неприязних стосунках із засудженим;
- послався на докази, не відкриті стороні захисту в порядку статті 290 КПК;
- послався на результати слідчих дій, проведених у володінні ОСОБА_6 без ухвали слідчого судді;
- не надав оцінки суперечностям між протоколом слідчого експерименту за участю засудженого та висновком судово-медичної експертизи щодо кількості ударів;
- змінив обвинувачення,визнавши мотивом вбивства неприязні стосунки, тоді як в обвинувальному акті цим мотивом зазначено ревнощі.
11. Сторона захисту вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статті 419 КПК, оскільки суд належним чином не спростував наведених в апеляційних скаргах доводів щодо недопустимості доказів та невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи. Крім того, апеляційний суд усупереч вимогам частини 3 статті 404 КПК відмовив стороні захисту в повторному дослідженні доказів.
12. Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
13. Захисник та засуджений підтримали касаційні вимоги скарги сторони захисту.
14. Прокурор заперечив проти задоволення касаційних скарг.
Оцінка Суду
15. Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені у скаргах доводи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подані скарги належить залишити без задоволення на таких підставах.
16. Згідно із частиною 2 статті 438 КПК при вирішенні питань про наявність підстав для зміни або скасування судового рішення суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього ж Кодексу.
17. Частиною 2 статті 433 КПК передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
18. Суд нагадує, що касаційна інстанція є судом права, а оцінка доказів у справі є завданням судів попередніх інстанцій. Проте за наявності відповідних доводів сторони кримінального провадження Суд здійснює перевірку того, чи додержалися суди процесуальної вимоги про доведення винуватості поза розумним сумнівом.
Щодо показань засудженого під час слідчого експерименту
19. Сторона захисту вважає протокол слідчого експерименту від 13 листопада 2014 року недопустимим доказом з погляду частини 4 статті 95 КПК, і, відповідно, посилання на нього у вироку - істотним порушенням кримінального процесуального закону.
20. Суд нагадує, що він вже вирішував питання щодо застосовності частини 4 статті 95 КПК до показань, які надані під час слідчого експерименту. Суд дав вузьке тлумачення терміну "показання" в цьому положенні і зазначив, що воно застосовується лише у випадку, якщо такі показання надаються під час допиту. Таким чином, заборона використання позасудових показань для обґрунтування судового рішення, що міститься в другому реченні частини 4 статті 95 КПК, не поширюється на випадки, коли ці показання отримуються слідчим чи прокурором під час інших слідчих дій, зокрема, під час слідчого експерименту.
21. Таким чином, Суд визнав частину 4 статті 95 КПК незастосовною до показань, наданих під час слідчого експерименту, однак зазначив, що вони можуть бути визнані допустимими доказами, якщо при проведенні цієї слідчої дії була додержана належна процедура. На обґрунтування цього сторона обвинувачення має надати докази того, що:
- до особи, яка приймала участь у слідчій дії, не застосовувався протиправний тиск;
- слідча дія проведена за власною волею такої особи та її вільним волевиявленням;
- вона усвідомлювала право мовчати і не свідчити проти себе;
- її права на захист і правову допомогу були забезпечені;
- у слідчій дії приймали участь поняті або здійснювався її безперервний відеозапис;
- права та процесуальні наслідки участі особи в проведенні слідчого експерименту були детально і ґрунтовно роз`яснені.
22. Також Суд зазначив, що якщо слідчий експеримент полягає лише у повідомленні підозрюваним відомостей про факти і не містить відтворення дій, обстановки, обставин події, проведення необхідних дослідів чи випробувань, він має розцінюватися як повторний допит і не може мати в суді доказового значення з огляду на частину 4 статті 95 КПК.
23. Крім того, Суд зазначив, що використання результатів слідчого експерименту не має порушувати справедливості кримінального провадження в цілому[1].
24. В касаційній скарзі засуджений посилався на те, що свої показання під час слідчого експерименту він надав внаслідок поганого поводження з боку представників органів розслідування. У матеріалах справи є заява засудженого від 25 листопада 2014 року, у якій він згадує таке поводження, зазначаючи про завдання йому ударів в голову, груди і інші частини тулубу. Також суду було надано висновок експерта, який виявив синець на правій і садно на лівій ногах засудженого. Крім того, засуджений повторив свої скарги під час судового розгляду.
25. Суд вже зазначав, що коли особа небезпідставно заявляє про те, що вона була піддана жорстокому поводженню з боку суб`єктів владних повноважень, це вимагає проведення ефективного офіційного розслідування.[2] Водночас, для того, щоб у компетентних органів виник обов`язок провести таке розслідування, заява має бути "небезпідставною". Особа, яка заявляє про погане поводження з нею, має навести конкретні обставини такого поводження і надати їм певне підтвердження або, якщо це неможливо з об`єктивних причин, повідомити інформацію, що дасть можливість перевірити, чи не є заява безпідставною. Хоча доведення обґрунтованості заяви про погане поводження не може покладати на заявника надмірний тягар доведення, однак за відсутності будь-якої інформації, яку можливо перевірити, заява про погане поводження не може бути визнана "небезпідставною" і не створює обов`язку її розслідування[3].
26. В цій справі на підставі аналізу доказів суд першої інстанції дійшов висновку, що заяви засудженого про погане поводження не можуть вважатися небезпідставними у значенні статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Суд навів обґрунтування своєму висновку, пославшись, зокрема, на те, що скарга на погане поводження була заявлена лише через два тижні після стверджуваних подій, хоча засуджений з 12 листопада 2014 року був представлений адвокатом і, таким чином, мав можливість подати відповідні скарги, а також на відсутність фізичних слідів поганого поводження, оскільки виявлені у засудженого тілесні ушкодження очевидно не узгоджувалися з його описом подій, тощо.
27. Суд не вбачає підстав ставити під сумнів цей висновок суду першої інстанції. За таких обставин Суд не вважає за потрібне аналізувати, чи відповідало проведене за заявами засудженого розслідування критеріям ефективного розслідування.
28. До початку слідчої дії засудженому були роз`яснені його права, про це свідчить його підпис у протоколі та відеозапис. Він був представлений захисником як до, так і під час слідчого експерименту, і у Суду немає підстав вважати, що захисник не роз`яснив засудженому його право мовчати і не свідчити проти себе, а також його права під час участі у цій слідчій дії та наслідки його участі в ній, включаючи вірогідне використання його показань під час слідчого експерименту у якості доказу.
29. Слідчий експеримент проведено за участі понятих і зафіксовано на відеозапис.
30. Щодо характеру оспорюваної слідчої дії, Суд зазначає, що відеозапис слідчого експерименту містять як показання засудженого, так і елементи, які можна вважати відтворенням обставин подій. Суд визнає, що не завжди легко провести чітку межу між показаннями і іншими складовими слідчого експерименту, щоб визначити, чи не є слідчий експеримент лише повторним допитом особи.[4] Якщо результати цієї слідчої дії є єдиним або вирішальним доказом у справі, це вимагає ретельного аналізу, в якій частині результати цієї слідчої дії слід вважати показаннями на відміну від експерименту, щоб використання цього доказу не порушило справедливості судового розгляду в цілому.
31. Однак Суд вважає, що у цій справі результати слідчого експерименту з засудженим не були вирішальними для висновку про винуватість засудженого. Цей висновок суд обґрунтував іншими пов`язаними між собою доказами.
32. Зокрема, стороною обвинувачення надані незалежні від показань засудженого докази того, що вбивства 7 вересня та 4 жовтня 2014 року були вчинені у приміщеннях, в яких зазвичай перебував засуджений. Суд детально описав у вироку речові докази та висновки експертів, на підставі яких він встановив обставини події, місце та час вчинення злочину. Засуджений не заперечував цих обставин, а щодо подій 4 жовтня 2014 року прямо підтвердив у суді час та місце вчинення вбивства.
33. Крім того, суд спирався у своїх висновках на показання ОСОБА_4, яка детально описала обставини вчинення злочинів. Ці показання мали вагоме значення для встановлення фактів, а інші докази, надані стороною обвинувачення, підтверджували обізнаність ОСОБА_4 з обставинами, про які вона повідомляла.
34. Таким чином, Суд вважає, що позасудові показання засудженого під час слідчого експерименту не мали суттєвого значення для встановлення самого факту, а також часу, місця та більшості обставин вчинення злочинів.
35. Під час судового розгляду засуджений, не заперечуючи факту і обставин вбивств, повідомив версію подій, яка виключала його причетність до вбивств.
36. Суд першої інстанції не вважав ці показання засудженого вартими довіри, обґрунтувавши свій висновок, крім іншого, посиланням на його показання під час слідчого експерименту та його твердження в інших документах, зокрема у заяві від 25 листопада 2014 року, адресованій прокурору.
37. Суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 96 КПК свідок може бути допитаний щодо попередніх показань, які не узгоджуються із його показаннями. Таким чином, КПК допускає використання позасудових показань для з`ясування достовірності свідчень, наданих в судовому засіданні. Хоча частина 4 статті 96 КПК стосується з`ясування достовірності показань свідка, такий же підхід має застосовуватися і до показань обвинуваченої особи, якщо її позасудові показання використовуються не на доведення винуватості, а для з`ясування інших обставин, зокрема, достовірності судових показань.
38. Аналіз вироку свідчить про те, саме в контексті вирішення питання про достовірність показань, які засуджений давав під час судового розгляду, суд першої інстанції послався на його твердження під час досудового розслідування.
39. Таким чином, Суд не вважає, що показання засудженого мали вирішальне значення для встановлення обставин справи, включаючи вирішення питання про те, хто саме вчинив вбивство. Виходячи з цих міркувань, Суд не вважає, що посилання у вироку на позасудові показання засудженого під час проведення слідчого експерименту є істотним порушенням кримінального процесуального закону.