Постанова
Іменем України
23 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 725/7731/21
провадження № 61-5026св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),
Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - Чернівецький окружний адміністративний суд,
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Чернівецького окружного адміністративного суду на постанову Чернівецького апеляційного суду від 05 травня 2022 року у складі колегії суддів: Одинака О. О., Перепелюк І. Б., Половінкіної Н. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2021 року Чернівецький окружний адміністративний суд звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та
ОСОБА_3 про виселення без надання іншого житла.
Позовну заяву мотивовано тим, що у період з 11 жовтня 2011 року
по 13 березня 2012 року квартира
АДРЕСА_1 була закріплена за Чернівецьким окружним адміністративним судом, як службове житло, на яке було видано ордер
на вселення судді Чернівецького окружного адміністративного суду ОСОБА_3 та членів його сім`ї дружини ОСОБА_1 та матері
ОСОБА_2 .
Рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 13 березня 2012 року зазначену квартиру, виключено з числа службових. У відповідності до розпорядження Чернівецької обласної державної адміністрації
від 14 червня 2019 року та акта приймання-передачі від 14 червня 2019 року спірну квартиру передано на баланс Чернівецького окружного адміністративного суду. 03 грудня 2019 року Чернівецьким окружним адміністративним судом здійснено державну реєстрацію права власності
на вищевказану квартиру.
Відповідно до наказу голови Чернівецького окружного адміністративного суду від 13 лютого 2012 року № 22-ОС ОСОБА_3 припинив трудові відносини з Чернівецьким окружним адміністративним судом у зв`язку
із обранням його суддею Апеляційного суду Івано-Франківської області.
Позивач зазначав, що виключаючи спірну квартиру із числа службових, виданий відповідачам ордер втратив чинність, оскільки видавався
на вселення виключно у службове житло.
На думку Чернівецького окружного адміністративного суду, з моменту припинення трудових відносин ОСОБА_3 з ним, так і з моменту виключення квартири із числа службових, відповідачі повинні були добровільно виселитись з неї.
Позивачем зазначено, що після обрання ОСОБА_3 суддею Чернівецького окружного адміністративного суду, останній отримав грошову компенсацію для придбання житла. Також ОСОБА_3 отримав трикімнатну квартиру у м. Івано-Франківську у позачерговому порядку
як військовий суддя, а отже був двічі забезпечений житлом за рахунок державного фонду.
На думку Чернівецького окружного адміністративного суду, оскільки відповідачі фактично проживають на території Івано-Франківської області,
у зв`язку із цим неналежно використовують надане їм житло у м. Чернівці,
що негативно впливає на стан такого майна та призводить до його пошкодження.
Чернівецький окружний адміністративний суд, як власник майна, не може бути обмежений у праві звернутись до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема
й шляхом виселення.
Позивач посилався на те, що у нього існує черга працівників суду, які потребують поліпшення житлових умов та можуть заселитися у спірне житло.
Ураховуючи зазначене, Чернівецький окружний адміністративний суд просив суд: виселити ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з квартири
АДРЕСА_1 без надання іншого житла.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 23 лютого
2022 року у складі судді Стоцької Л. А. позов Чернівецького окружного адміністративного суду задоволено.
Виселено з квартири
АДРЕСА_1, власником якої є Чернівецький окружний адміністративний суд, ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без надання іншого житла.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_3 працював на посаді судді Чернівецького окружного адміністративного суду лише
03 роки 08 місяців та 23 дні, а тому дія положень статті 125 ЖК України
на останнього не може поширюватись.
Ордер від 17 жовтня 2011 року № 43 було видано на вселення виключно
у службове житло, а тому внаслідок виключення вказаної квартири із числа службових, такий ордер втратив свою юридичну силу.
ОСОБА_3 був двічі забезпечений житлом за рахунок державного фонду: отримав трикімнатну квартиру у м. Івано-Франківську у позачерговому порядку, як військовий суддя, та грошову компенсацію для придбання житла.
Відповідачі фактично проживають на території Івано-Франківської області
та не використовують надане їм житло у м. Чернівці.
Службове житло надається особі тимчасово, до того часу поки
із роботодавцем, який надав це житло, її пов`язують трудові правовідносини. Після їх припинення службове житло має бути повернене роботодавцю для того, щоб у ньому мали можливість проживати інші працівники,
що перебувають із ним у трудових відносинах і за характером їх роботи потребують надання такого житла. Відтак, виселення особи зі службового житла після припинення трудових правовідносин із роботодавцем переслідує легітимну мету у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод.
При цьому суд першої інстанції послався на те, що такі висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц про те, що виселення особи із службового житла після припинення трудових відносин із роботодавцем переслідує легітимну мету у розуміння статті 8 Конвенції.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 05 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 23 лютого
2022 року у частині задоволення позову Чернівецького окружного адміністративного суду до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про виселення без надання іншого житла скасовано. У позові Чернівецького окружного адміністративного суду до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про виселення без надання іншого житла відмовлено.
Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 23 лютого
2022 року в частині задоволення позову Чернівецького окружного адміністративного суду до ОСОБА_3 про виселення без надання іншого жита до суду апеляційної інстанції ОСОБА_3 не оскаржено
та предметом перегляду не було.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог
у частині задоволення позову Чернівецького окружного адміністративного суду до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про виселення без надання іншого житла, оскільки втручання у право на житло ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не є пропорційним ураховуючи те, що вони вселилися у спірну квартиру
на законних підставах, а позивачем не доведено наявності у них іншого житла.
Разом із цим, суд апеляційної інстанції ураховував те, що відповідно
до статті 125 ЖК України без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали
їм службове жиле приміщення, не менш як десять років.
У зв`язку із цим, суд апеляційної інстанції вважав, що, оскільки ОСОБА_3 працював у судовій системі більше 10 років, тому на членів його сім`ї, які вселилися у житло, яке було службовим, розповсюджувалось положення статті 125 ЖК України, що викликало у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 правомірно очікування на збереження свого права на житло після припинення ОСОБА_3 трудових відносин із судовою системою.
При цьому, суд апеляційної інстанції вважав, що Чернівецькому окружному адміністративному суду під час набуття у власність квартири АДРЕСА_1, достеменно було відомо про наявність права ОСОБА_1 та ОСОБА_2
на користування спірною квартирою, а тому позивач усвідомлював всі ризики, які пов`язані з набуттям такого права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у червні 2022 року до Верховного Суду, Чернівецький окружний адміністративний суд, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, зокрема на те, що суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених
у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі
№ 653/1096/16-ц та від 16 жовтня 2019 року у справі № 551/1058/16-ц, а також не дослідив зібрані у справі докази (пункти 1 та 4 частини другої
статті 389 ЦПК України, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції помилково
не застосував до спірних правовідносин положення статей 118, 124 та 125 ЖК України, ураховуючи те, що ОСОБА_3 не пропрацював саме
у Чернівецькому окружному адміністративному суді 10 років, як того вимагає чинне житлове законодавство, що у свою чергу нівелює право ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживати у державному майні, що належить на праві власності позивачу.
Чернівецький окружний адміністративний суд вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що ордер на вселення у службову квартиру не є правовстановлюючим документом та вичерпує свою дію після вселення у квартиру, оскільки саме ним передбачено єдине право на вселення особи
у надане жиле приміщення.
Також, на думку Чернівецького окружного адміністративного суду, помилковим є висновок суду апеляційної інстанції щодо існування між позивачем та відповідачем належно оформленого житлового сервітуту
у відповідності до положень ЦК України, оскільки між ОСОБА_3
та членами його сім`ї ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та Чернівецьким окружним адміністративним судом, як установою, за якою було закріплено службову квартиру, а у подальшому як власником вже державного майна не укладено жодного договору найму жилого приміщення.
Разом із цим, вважає помилковим і висновок суду апеляційної інстанції про відсутність доказів наявності у відповідачів іншого житла, оскільки відповідачі протягом багатьох років проживають у м. Івано-Франківськ. Вся поштова кореспонденція ними отримується виключно за адресою: квартира АДРЕСА_2 .
При цьому судом першої інстанції було встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_3 є таким, що двічі був забезпечений житлом за рахунок державного фонду, зокрема: отримав трикімнатну квартиру у м. Івано-Франківську у позачерговому порядку, як військовий суддя за рахунок Міністерства оборони України, так і шляхом одержання грошової компенсації для придбання житла де він працював суддею Чернівецького окружного адміністративного суду.
На думку Чернівецького окружного адміністративного суду, помилковим
є посилання суду апеляційної інстанції на відсутність доказів завданих відповідачами збитків державному майну, оскільки матеріали справи містять акти, відповідно до яких вбачається відсутність фактичного проживання у спірній квартирі відповідачів, неукладення останніми угоди на здійснення розподілу природнього газу у цій квартирі. Разом із цим, згідно показників приладів обліку з дати видачі ордера на житлове приміщення
від 17 жовтня 2011 року, так і з моменту набуття права власності на майно позивачем, показники обліку витрат води та електроенергії є сталими
упродовж багатьох років. Також, Чернівецький окружний адміністративний суд позбавлений можливості оглянути спірну квартиру у зв`язку із відсутністю доступу до неї, оскільки у відповідачів знаходяться комплекти ключів від вхідних дверей.
Фактично відповідачі, без належних на то підстав, продовжують користуватися майном Чернівецького окружного адміністративного суду, крім того, своїми діями та бездіяльністю псують жиле приміщення.
Чернівецький окружний адміністративний суд вважає, що судом апеляційної інстанції не враховано та не надано оцінки доводам позивача про наявність нагальної суспільної необхідності для виселення відповідачів з державного майна, що перебуває на балансі позивача.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи № 725/7731/21
із Першотравневого районного суду м. Чернівці.
У вересні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2022 року справу призначено
до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 11 жовтня 2011 року № 652/17 було вирішено закріпити за Чернівецьким окружним адміністративним судом, як службове житло, квартиру
АДРЕСА_1 та видати ордер
ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на вселення до вказаної квартири (а. с. 20).
Згідно із рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради
від 13 березня 2012 року № 178/5 квартиру
АДРЕСА_1 виключено з числа службових
(а. с. 22).
Відповідно до розпорядження Чернівецької обласної державної адміністрації від 14 червня 2019 року та акта приймання-передачі від 14 червня 2019 року квартиру
АДРЕСА_1 передано на баланс Чернівецького окружного адміністративного суду (а. с. 24-27).
Чернівецьким окружним адміністративним судом здійснено державну реєстрацію права власності на вищевказану квартиру, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03 грудня 2019 року № 191321663 (а. с. 27).
ОСОБА_3 працював у Чернівецькому окружному адміністративному суді на посаді судді з 22 травня 2008 року та був звільнений зі штату суду за його заявою від 13 лютого 2012 року, у зв`язку із обранням його суддею Апеляційного суду Івано-Франківської області (а. с. 28-31).
Згідно з листом ОСББ "Кармелюка, 110-Б" у квартирі
АДРЕСА_1 зареєстровані
ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а. с. 52).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального
чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується
з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати
або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні
чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Касаційна скарга Чернівецького окружного адміністративного суду підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам
та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них (стаття 379 ЦК України).
У статті 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений
із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом,
і повинно відбуватись в судовому порядку.
Згідно із частинами першою та другою статті 109 ЖК України виселення
із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними
за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено
в рішенні суду.
Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування
та розпорядження своїм майном.
Право користування чужим майном регламентоване зокрема
у статтях 401-406 ЦК України.
У частині першій статті 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.