Постанова
Іменем України
30 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 202/1396/21
провадження № 61-7992св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бунякіна Олена Валентинівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_3 та приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бунякіної Олени Валентинівни на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 листопада 2021 року у складі судді Марченко Н. Ю. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 липня 2022 рокуу складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Городничої В. С., Петешенкової М. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до
ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бунякіна О. В., про визнання недійсним договору дарування та припинення права власності.
Позов мотивувала тим, що її батькам, ОСОБА_4 та ОСОБА_3, на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Управлінням житлово-комунального господарства Дніпропетровського облвиконкому від 01 березня 1995 року, належала на праві спільної сумісної власності квартира АДРЕСА_1 .
24 лютого 1998 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 був розірваний.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Відповідно до заповіту останній заповів ОСОБА_1 свою частину у праві спільної сумісної власності на вищевказану квартиру.
14 лютого 2020 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Тимофєєвою А. О. позивачці видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на частину у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_1 . Таким чином, вона та відповідачка ОСОБА_3 є співвласниками квартири АДРЕСА_1, яка належить їм на праві спільної сумісної власності.
12 серпня 2020 року ОСОБА_3 подарувала свою частину у праві спільної сумісної власності на квартиру своєму синові - відповідачу ОСОБА_2 . У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване право власності відповідача на 1/2 частину квартири
АДРЕСА_1 .
На думку позивача, укладеним договором дарування 1/2 частини квартири порушено її права як співвласника квартири, що є спільною сумісною власністю.
ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, який укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 і посвідчений 12 серпня
2020 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бунякіною О. В., а також припинити право власності ОСОБА_2 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від
11 листопада 2021 року позовні вимоги задоволено.
Визнано недійсним договір дарування 1/2 частки квартири
АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та посвідчений 12 серпня 2020 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бунякіною О. В. в реєстрі за номером 752.
Припинено право власності ОСОБА_2 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Рішення суду мотивовано тим, що спірний правочин було вчинено за відсутності згоди одного із співвласників на розпорядження нерухомим майном (часткою майна), яке є спільною сумісною власністю, що суперечить принципу рівності прав співвласників та є підставою для визнання правочину щодо розпорядження спільним сумісним майном недійсним.
Додатковим рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 25 лютого 2022 року стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 454,00 грн з кожного.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 липня 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бунякіної О. В. залишено без задоволення.
Рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від
11 листопада 2021 року залишено без змін.
Залишаючи апеляційні скарги ОСОБА_3 та приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бунякіної О. В. без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг
15 серпня 2022 року ОСОБА_3 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 листопада
2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 липня
2022 року та постановити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що посилання судів першої та апеляційної інстанції на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 21 листопада 2018 року у справі
№ 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) є неправильним, оскільки правовідносини у справах не є подібними. На квартиру АДРЕСА_1 не розповсюджується режим спільної сумісної власності, оскільки частка суб?єкта права спільної сумісної власності визначається, зокрема, при відкритті після нього спадщини.
17 серпня 2022 року приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бунякіна О. В. через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 листопада
2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 липня
2022 року та постановити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Касаційна скарга приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бунякіної О. В. мотивована тим, що посилання судів першої та апеляційної інстанції на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) є неправильним, оскільки правовідносини у справах не є подібними. Заявник вказує, що у зв?язку із тим, що зі смертю ОСОБА_4 відкрилась спадщина на його частку майна, і спільна сумісна власність змінилася на спільну часткову власність, то відповідно
ОСОБА_3 стала володільцем Ѕ частки квартири.
Доводи інших учасників справи
13 жовтня 2022 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду відзиви, у яких просить касаційні скарги ОСОБА_3 та приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу
Бунякіної О. В. залишити без задоволення а рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 листопада 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 липня 2022 року без змін.
Додаткові аргументи заявників
18 жовтня 2022 року ОСОБА_3 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду відповідь на відзив, у якій просить скасувати рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 листопада
2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 липня
2022 року та постановити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
27 жовтня 2022 року приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бунякіна О. В. через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду відповідь на відзив на касаційну скаргу, у якій просить касаційну скаргу приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бунякіної О. В. задовольнити, скасувати рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 листопада 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 27 липня 2022 року та постановити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Індустріального районного суду м. Дніпропетровська.
27 вересня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційних скарг, врахувавши аргументи, наведені у відзивах на касаційні скарги, врахувавши аргументи, наведені у відповідях на відзиви, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на житло від 01 березня 1995 року, виданого виконавчим комітетом міської Ради народних депутатів згідно з розпорядженням від 01 березня
1995 року № 3/414-95 у порядку приватизації державного житлового фонду, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 належала на праві спільної сумісної власності квартира за адресою: АДРЕСА_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.
14 лютого 2020 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Тимофєєвою А. О. видано ОСОБА_1, свідоцтво про право на спадщину за заповітом (реєстровий номер 463), згідно якого "спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з частини у праві спільної сумісної власності на квартиру, що знаходиться за адресою:
АДРЕСА_3, що належала спадкодавцю на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Виконкомом міської Ради народних депутатів, згідно з розпорядженням № 3/414-95 від 01 березня
1995 року, право власності зареєстровано Комунальним підприємством "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації Дніпропетровської обласної ради та записано в реєстрову книгу № 90п, за реєстровим № 12".
Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 14 лютого 2020 року, право спільної сумісної власності ОСОБА_1 на зазначену квартиру було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
12 серпня 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір дарування 1/2 частки у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до вказаного договору ОСОБА_3 (дарувальник) передала безоплатно у власність ОСОБА_2 (обдаровуваного) 1/2 частку у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_1 .
На підставі даного договору дарування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстроване право власності ОСОБА_2 на 1/2 частину у спільній частковій власності на квартиру
АДРЕСА_1 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що спірний правочин було вчинено за відсутності згоди одного із співвласників на розпорядження нерухомим майном (часткою майна), яке є спільною сумісною власністю, що суперечить принципу рівності прав співвласників та є підставою для визнання правочину щодо розпорядження спільним сумісним майном недійсним.
Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій.
У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.