Постанова
Іменем України
16 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 263/11967/16-ц
провадження № 61-12228св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті", відповідач - ОСОБА_1, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29 січня 2020 року в складі судді Папаценка П. І. та постанову Донецького апеляційного суду від 20 січня 2021 року в складі колегії суддів Биліни Т. І., Мальцевої Є. Є., Лопатіної М. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" (далі - ТОВ "Порше Мобіліті") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, в якому просило стягнути заборгованість за кредитним договором від 14 лютого 2014 року № 50011765 у розмірі 1 348 245,39 грн та судові витрати.
Позовна заява мотивована тим, що згідно з укладеним кредитним договором № 50011765 від 14 лютого 2014 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 452 549,66 грн, що еквівалентно 50 962,80 доларів США та суму додаткового кредиту - 179 726,75 грн, що еквівалентно 20 239,50 грн, зі сплатою 9,9 % річних та строком погашення - 60 місяців. Кошти були отримані для купівлі автомобіля марки Audi, модель Q7, 2013 року випуску. З метою забезпечення виконання кредитного договору, між сторонами укладено договір застави № 50011765 від 17 лютого 2014 року, за умовами якого ОСОБА_1 надав кредитору у заставу придбаний ним автомобіль. Внаслідок невиконання ОСОБА_1 своїх обов`язків з оплати чергових платежів з повернення кредиту виникла заборгованість - 1 336 743,11 грн за основними кредитом та 175 265,45 грн - за додатковим кредитом. 05 жовтня 2015 року ТОВ "Порше Мобіліті" надіслало ОСОБА_1 вимогу (повідомлення) про дострокове повернення основного кредиту у повному обсязі та сплату заборгованості, яка на вказану дату становила 1 209 604,97 грн. З метою стягнення існуючої заборгованості, позивач був змушений звернутися до ТОВ "Юридична фірма "Вернер і партнери". Сума витрат на правничу допомогу, понесених ТОВ "Порше Мобіліті" становить 6.000 грн. З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 19 серпня 2019 року, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 загальну суму заборгованості за кредитним договором № 50011765 від 14 лютого 2014 року 1 348 245,39 грн та судові витрати.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29 січня 2020 року позовні вимоги ТОВ "Порше Мобіліті" задоволено частково.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Порше Мобіліті" заборгованість за кредитним договором у розмірі 643 340,99 грн, 3% річних - 101 514,90 грн, а всього 744 855,89 грн; вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Донецького апеляційного суду від 20 січня 2021 року апеляційні скарги ТОВ "Порше Мобіліті", ОСОБА_1 .Р залишені без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29 січня 2020 року - без змін.
Задовольняючи частково позов, суди погодилися з наданим позивачем розрахунком простроченої заборгованості за основним та додатковим кредитом, оскільки такий узгоджується з матеріалами справи та не спростований відповідачем. Заявлені позовні вимоги про стягнення 3% річних відповідають статті 625 ЦК України. Проте вимоги щодо стягнення інфляційних витрат суди визнали необґрунтованими, оскільки офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України - гривні, а не іноземної валюти, а тому індексації внаслідок знецінення підлягає лише гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає, тому в цій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено. Суди також визнали необґрунтованими позовні вимоги про стягнення збитків. Судові витрати у вигляді судового збору та витрат на правничу допомогу були стягнуті з відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
17 липня 2021 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29 січня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 20 січня 2021 року.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29 січня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 20 січня 2021 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29 січня 2020 року та постанову Донецького апеляційного суду від 20 січня 2021 року, та витребувано справу з суду першої інстанції.
Вказана справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2022 року справу призначено до розгляду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди не врахували, що заяву про збільшення позовних вимог була подана з порушенням строку, визначеного в ЦПК України; перерахунок боргу у гривневому еквіваленті мав бути здійснений по курсу НБУ на день, який передував укладенню кредитного договору; сума 3% річних була нарахована та стягнена за понад три роки; у заяві про збільшення позовних вимог відповідачу було нараховано борг по додатковому кредиту та відсоткам за період після надсилання вимоги про дострокове погашення боргу в жовтні 2015 року, що є незаконним. Відповідно, суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 09 липня 2020 року в справі № 922/404/19; у постанові Верховного Суду України від 01 березня 2017 року в справі № 6-284цс17, у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2019 року в справі № 127/15672/16-ц, а також у постановах Верховного Суду від: 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12, 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року в справі № 202/4494/16-ц. Підставою касаційного оскарження зазначено пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Позиція інших учасників
У жовтні 2021 року представник ТОВ "Порше Мобіліті" - Здоренко В. Є. надіслав відзив на касаційну скаргу, в якій вказував на безпідставність її доводів, зазначав про законність оскаржуваних рішень. Просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Сторони 14 лютого 2014 року уклали кредитний договір, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав основний кредит у розмірі 452 549,66 грн, яка була еквівалентною 50 962,80 доларів США із змінною відсотковою ставкою та додатковий кредит у сумі 179 726,75 грн, яка була еквівалентна 20 239,50 доларів США із сплатою 9% річних за користування кредитом. Строк повернення кредиту - 60 місяців. Основний кредит був отриманий для купівлі автомобіля марки Audi, модель Q7, 2013 року випуску, кузов № НОМЕР_1 з об`ємом двигуна 2967 куб. см, а додатковий кредит - для сплати страхових платежів за договором страхування наземного транспорту від 17 лютого 2014 року.
Зобов`язання відповідача перед ТОВ "Порше мобіліті" за кредитним договором було забезпечене договором застави транспортного засобу № 50011765 від 17 лютого 2014 року, за умов якого відповідач надав в заставу належний йому на праві власності автомобіль марки Audi, модель Q7, 2013 року випуску, кузов № НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
05 жовтня 2015 року ТОВ "Порше Мобіліті" надіслало ОСОБА_1 вимогу (повідомлення) щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором № 50011765 у повному обсязі.
16 травня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семеновою Г. В. на користь ТОВ "Порше Мобіліті" було вчинено виконавчий напис за № 1010 про звернення стягнення на предмет застави, що належить на праві власності ОСОБА_1 для погашення заборгованості за період з 14 лютого 2014 року до 05 жовтня 2015 року у розмірі: 396 087,85 грн - несплачені чергові платежі; 36 358,14 грн - штрафні санкції; 923 045,85 грн - сума кредиту до повернення; 90 509,93 грн - штраф у розмірі 20% від суми кредиту, а всього - 1 446 001,77 грн.
17 серпня 2017 року головним державним виконавцем Олександрівського ВДВС м. Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області було відкрито виконавче провадження, винесено постанову про арешт майна боржника, вилучено предмет застави (автомобіль марки Audi, модель Q7, 2013 року випуску, кузов № НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2 ) та реалізовано його на електронних торгах.
15 листопада 2017 року на рахунок позивача Олександрівським ВДВС м. Запоріжжя перераховано кошти від продажу автомобіля в розмірі 748 261,28 грн, які зараховано позивачу в рахунок погашення заборгованості відповідача.
За висновком експерта № СЕ-1205-5-1039.18 від 21 лютого 2019 року, складеного судовим експертом Барабашем Р. В. за результатами проведення судово-економічної експертизи, відповісти на питання щодо визначення розміру суми кредиту, яка залишилася несплаченою з урахуванням вже погашеної частки кредиту - неможливо, внаслідок відсутності первинних документів про видачу грошових коштів.
Позиція Верховного Суду
У частині третій статті 3 ЦПК України зазначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як вбачається із касаційних скарг, рішення судів першої та апеляційноїінстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України зазначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За статтею 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. У статті 610 ЦК України вказано, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків.
Згідно з частиною першою статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення виконання зобов`язання в обумовлений договором строк. Правові наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Суди встановили, що 14 лютого 2014 року сторони уклали кредитний договір, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав основний кредит у розмірі 452 549,66 грн, яка була еквівалентною 50 962,80 доларів США із змінною відсотковою ставкою та додатковий кредит у сумі 179 726,75 грн, яка була еквівалентна 20 239,50 доларів США із сплатою 9% річних за користування кредитом. Строк повернення кредиту - 60 місяців. Основний кредит був отриманий для купівлі автомобіля марки Audi, модель Q7, 2013 року випуску, кузов № НОМЕР_1 з об`ємом двигуна 2967 куб. см, а додатковий кредит - для сплати страхових платежів з а договором страхування наземного транспорту від 17 лютого 2014 року.
Зобов`язання відповідача перед ТОВ "Порше мобіліті" за кредитним договором було забезпечене договором застави транспортного засобу № 50011765 від 17 лютого 2014 року, за умов якого відповідач надав в заставу належний йому на праві власності автомобіль марки Audi, модель Q7, 2013 року випуску, кузов № НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
05 жовтня 2015 року ТОВ "Порше Мобіліті" надіслало ОСОБА_1 вимогу (повідомлення) щодо дострокового повернення основного кредиту у сумі 36 678,29 доларів США, яка в гривневому еквіваленті становить 775 158,98 грн, несплачених чергових платежів (прострочені відсотки та прострочена сума основного боргу) - 398 087,85 грн, штрафних санкцій - 36 358,14 грн (т. 1, а. с. 52-53).
Отже, кредитор (позивач) на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору в частині основного кредиту, періодичності платежів, порядку сплати відсотків за користування цим кредитом.
Право позивача достроково вимагати повернення кредиту та додаткового кредиту у випадку порушення відповідачем строку сплати будь-якого чергового платежу (його частини) або плати за користування кредитом на строк більше ніж один календарний місяць передбачене пунктами 3.2., 3.2.1. загальних умов кредитування, які згідно кредитного договору є його невід`ємною частиною.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором відсотки за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 та від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц).