Постанова Іменем України
23 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 521/12361/16-ц
провадження № 61-11202св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчук В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Одеська універсальна товарна біржа "GIP" в особі ліквідатора представника Спеціалізованої державної податкової інспекції
у Приморському районі м. Одеси, Скіба Тетяна Сергіївна,
треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_7 на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 15 березня 2019 року в складі судді Гуревського В. К. та постанову Одеського апеляційного суду від 08 червня 2021 року в складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Князюка О. В., Таварткіладзе О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог заяви
У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який було уточнено, до Одеської універсальної товарної біржі "GIP" (далі - ОУТБ "GIP") в особі ліквідатора представника Спеціалізованої державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси, ОСОБА_7, треті особи:
ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації права власності.
Позовна заява мотивована тим, що на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 13 листопада 2001 року, укладеного між ОСОБА_8 і ОСОБА_1, останній набув у власність квартиру АДРЕСА_1 . Право власності на вказане майно ОСОБА_1 зареєстрував у Комунальному підприємстві "Бюро технічної Інвентаризації" Одеської міської ради (далі - КП "БТІ" ОМР")
14 листопада 2001 року. Проте ОСОБА_1 не зміг вселитися в указану квартиру, оскільки попередній власник - ОСОБА_9, встановив замок на вхідні двері, чим перешкодив позивачу користуватися належним йому майном.
За заявою ОСОБА_9 31 січня 2002 року порушено кримінальну
справу за ознаками злочину, передбаченого частиною першою
статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України). У цій кримінальній справі ОСОБА_9 та ОСОБА_1 були визнані потерпілими. 10 лютого 2002 року в межах зазначеної кримінальної справи на квартиру АДРЕСА_1 накладено арешт.
У подальшому (23 вересня 2014 року) позивач дізнався, що у його квартирі, яка була опечатаною та арештованою, проживають невідомі особи, тому звернувся до правоохоронних органів із заявою про вчинення злочину, за результатом розгляду якої порушено ще одну кримінальну справу. Під час кримінального провадження позивач дізнався, що державний реєстратор
21 листопада 2013 року з порушенням вимог закону скасував арешт спірної квартири, а 25 листопада 2013 року зареєстрував право власності на цю квартиру за ОСОБА_2 на підставі договору, нібито укладеного 03 грудня 2001 року між останньою та ОСОБА_1 на ОУТБ "GIP". Крім того, відповідно до договору купівлі-продажу від 25 листопада 2013 року
ОСОБА_2 продала зазначену квартиру ОСОБА_5, яка відчужила це майно ОСОБА_6, про що був укладений договір купівлі-продажу
від 31 січня 2014 року. 04 квітня 2014 року ОСОБА_6 продала ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_1 .
За вказаними фактами за заявою ОСОБА_1 були порушені кримінальні провадження. ОСОБА_1 також намагався захистити свої права
і в судовому порядку, заявляючи вимоги, зокрема, про визнання дій державних реєстраторів протиправними, скасування прийнятих ними рішень тощо. Досудове розслідування за порушеними кримінальними провадженнями, в яких ОСОБА_1 є потерпілим, триває. Судовими рішеннями в інших справах встановлено факт неправомірного скасування арешту на спірну квартиру та факт незаконної реєстрації державним реєстратором прав на цю квартиру за ОСОБА_2 .
На час посвідчення ОУТБ "GIP" договору купівлі-продажу від 03 грудня
2001 року, сторонами якого зазначено ОСОБА_2 та ОСОБА_1, єдиним законним власником спірної квартири був останній. За даними
КП "БТІ" ОМР станом на 31 грудня 2012 року державна реєстрація права на спірну квартиру була за ОСОБА_1 . Державна реєстрація за
ОСОБА_1 ніколи не припинялась, переходу державної реєстрації від нього до іншої особи не відбувалося, тому саме він і є власником квартири. Недодержання нотаріальної форми договору і посвідчення ОУТБ "GIP" договору, який насправді не підписувався сторонами, свідчить про те, що квартира вибула з володіння ОСОБА_1 поза його волею і він може витребувати майно з чужого незаконного володіння.
На підставі викладеного ОСОБА_1 з урахуванням уточнених позовних вимог просив: визнати недійсним договір № 01/1232 купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений на ОУТБ "GIP" між ним та ОСОБА_2 03 грудня 2001 року; витребувати
з володіння ОСОБА_7 та повернути у його володіння вказану квартиру; зазначити, що рішення суду є підставою для скасування усіх державних реєстрацій права власності на спірну квартиру, яка здійснювалася на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 04 квітня 2014 року між
ОСОБА_6 та ОСОБА_7, на підставі договору купівлі-продажу квартири, укладеного 31 січня 2014 року між ОСОБА_5 та
ОСОБА_6, на підставі договору купівлі-продажу квартири, укладеного 25 листопада 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 15 березня
2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 у дохід держави судовий збір у розмірі
1 960,80 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що договір купівлі-продажу нерухомого майна - квартири
АДРЕСА_1 на ОУТБ "GIP" між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 03 грудня 2001 року не укладався, тому відповідно до норм матеріального права не може бути визнаний недійсним. Крім того, судовими рішеннями в інших справах, які набрали законної сили, встановлено, що ОСОБА_1 не набув права власності на квартиру
АДРЕСА_1 у встановленому законом порядку. Враховуючи викладене, заявлені у справі вимоги задоволенню не підлягають.
Постановою Одеського апеляційного суду від 08 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 15 березня
2019 року скасовано, ухвалено нове судове рішення про задоволення позову частково.
Визнано недійсним договір від 03 грудня 2001 року № 01/1232
купівлі-продажу квартири
АДРЕСА_1, укладений на ОУТБ "GIP" між ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 .
Витребувано з володіння ОСОБА_7 та повернуто у володіння
ОСОБА_1 квартиру
АДРЕСА_1 .
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто зі ОСОБА_7 на користь держави судовий збір у розмірі
2 941,20 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1, право власності набув правомірно, зазначена квартира вибула з власності позивача поза його волею, тому порушене право на зазначену квартиру підлягає захисту. Договір купівлі-продажу від 03 грудня 2001 року, нібито укладений на ОУТБ "GIP" між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, не посвідчений нотаріально, не підписаний його сторонами, не відповідає вимогам матеріального права. Договір, який є предметом оскарження, має дефект форми, дефект волі і дефект порядку укладення, що свідчить про те, що такий договір підлягає визнанню недійсним.
Квартира вибула з володіння ОСОБА_1 поза його волею, тому останній має право витребувати це майно з чужого незаконного володіння ОСОБА_7 (добросовісного набувача). З 16 січня 2020 року такого способу захисту порушених речових прав, як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав, тому безпідставними є доводи позивача про необхідність застосування зазначеного способу судового захисту, який не зможе забезпечити і гарантувати йому відновлення порушеного права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_7, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 15 березня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 червня 2021 року, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень
ОСОБА_7 посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вказує, що апеляційний суд не врахував висновки щодо застосування норм права
у подібних правовідносинах, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16, від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 16 червня 2020 року у справі
№ 145/2047/16-ц; Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі
№ 910/15262/18, від 03 березня 2020 року у справі № 910/6091/19,
від 22 травня 2019 року у справі № 640/7778/18, від 02 вересня 2020 року
у справі № 417/7171/19, від 11 вересня 2019 року у справі № 367/5522/16-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 367/7447/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 521/19397/16-ц; Верховного Суду України від 03 вересня 2014 року у справі № 6-84цс14, від 13 травня 2015 року у справі № 6-67цс15,
від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15, від 18 січня 2017 року у справі № 6-2723цс16, від 29 березня 2017 року у справі № 6-3104цс16. Також суди не врахували постанови Пленумів Верховного Суду України. Апеляційний суд не прийняв до уваги та не надав оцінку зібраним у справі доказам.
Касаційна скарга мотивована тим, що ОУТБ "GIP" є неналежним відповідачем у цій справі, оскільки не була стороною спірного договору, заміну неналежного відповідача на належного не здійснено, тому
в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити. Позивач не довів належними та допустимими доказами, що ОУТБ "GIP" в особі ліквідатора порушує його права та інтереси. Відсутність порушення прав та законних інтересів позивача оспорюваним правочином є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові. Судом встановлено, що оскаржуваний договір між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не укладався, а правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.
ОСОБА_1 вже звертався до суду з аналогічним позовом про витребування у ОСОБА_7 квартири АДРЕСА_1 з тих підстав, що це майно вибуло з його власності поза його волею на підставі договору від 03 грудня 2001 року, який він не укладав, проте судовим рішенням у справі № 521/14976/15-ц, яке набрало законної сили, у задоволенні зазначеної вимоги відмовлено. Таким чином, під час розгляду цієї справи суди зобов`язані були закрити провадження у зазначеній частині вимог. Суди у цій справі не встановили порушення прав
ОСОБА_1 зі сторони ОСОБА_7 .
Крім того, судовими рішеннями у справах № 521/14976/15-ц,
№ 512/19397/16-ц, які набрали законної сили та які мають преюдиційне значення для вирішення цієї справи, встановлено, що дійсним власником спірної квартири АДРЕСА_1
у 2001 році був ОСОБА_9, а ОСОБА_1 не був власником зазначеного майна та придбав право власності на цю квартиру
у невстановленої особи, яка не мала права на її відчуження. Апеляційний суд з порушенням вимог процесуального закону поставив під сумнів факти, які встановлені судовими рішеннями в інших справах, які набрали законної сили.
Одночасне застосування статей 216 і 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є помилковим, не відповідає вимогам закону, оскільки заявлені у справі позовні вимоги є взаємовиключними, так як виконання однієї вимоги виключає можливість виконання іншої. Отже, задовольняючи вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 03 грудня
2001 року, суд апеляційної інстанції повинен був відмовити у задоволенні вимоги про витребування квартири у ОСОБА_7 . Посилання на кримінальні провадження є безпідставними, оскільки по зазначеним провадженням немає вироку суду, який набрав законної сили, а державним реєстраторам не повідомлено про підозру у вчиненні злочину. При цьому на час вчинення договору купівлі-продажу між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 квартира АДРЕСА_1 не перебувала під арештом.
Доводи інших учасників справи
ОСОБА_1 подав до суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки вона
є законною та обґрунтованою. Вказував, що ОУТБ "GIP" в особі ліквідатора
є належним відповідачем у цій справі, оскільки саме вказаною біржею допущено порушення під час посвідчення спірного правочину. Пред`явлення позову до ОСОБА_2 є безпідставним, оскільки вона визнає факт
не підписання договору, тому вона не порушувала прав позивача. Договір купівлі-продажу від 03 грудня 2001 року пройшов державну реєстрацію, тому апеляційний суд не мав підстав вважати його неукладеним, тобто невчиненим, отже, не міг відмовити позивачу у визнанні його недійсним. Підстави позовів у справі № 521/14976/15-ц та у цій справі не співпадають, що виключає можливість закриття провадження у справі. Позивач обрав правильний спосіб захисту порушеного права. Аналіз кримінальних проваджень, який зроблено судом апеляційної інстанції, носить неупереджений характер, відображує реальні обставини та свідчить про повноту та всебічність розгляду справи. Презумпція правомірності договору купівлі-продажу від 13 листопада 2001 року, за яким ОСОБА_1 придбав спірну квартиру, не спростована, тому він має право безумовно володіти своїм майном. ОСОБА_1 набув право власності у визначений законом спосіб на підставі договору, який є чинним. Особи, які стали власниками квартири після ОСОБА_1 (в тому числі і ОСОБА_7 ), набули право на це майно без законних підстав, а саме у результаті неправомірної біржової угоди, відповідно, єдиним законним власником квартири є позивач. Крім того, надана судами у іншій справі правова оцінка певному факту (щодо набуття ОСОБА_1 права власності на спірне майно) спростована під час розгляду цієї справи, зокрема, постановою слідчого від 19 серпня
2019 року, якій правильно надана правова оцінка судом апеляційної інстанції.
ОСОБА_2 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, вказуючи на законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови апеляційного суду. У зв`язку з цим просила суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін. Вказувала, що ліквідатор ОУТБ "GIP" є належним відповідачем у цій справі. ОСОБА_2 не укладала (не підписувала) та не реєструвала договір
купівлі-продажу від 03 грудня 2001 року, а також не продавала спірну квартиру ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу від 25 листопада 2013 року. Останнім законним власником квартири був ОСОБА_1, оскільки після нього всі правочини є неправомірними, тому він може витребувати це майно. Помилковими є доводи касаційної скарги щодо наявності підстав для закриття провадження у справі в частині витребування майна, а також преюдиційності судових рішень в інших справах.
ОСОБА_3 надіслала до суду відзив на касаційну скаргу, в якому
просила постанову апеляційного суду залишити без змін, оскільки вона
є законною та обґрунтованою. Зазначала, що порушені права ОСОБА_1 підлягають захисту, оскільки він довів, що квартира вибула з його власності поза його волею. При цьому ОСОБА_7 не заперечує, що ОСОБА_1 не укладав договір від 03 грудня 2001 року. Доводи ОСОБА_7 щодо невірного складу учасників справи та неможливості визнати договір недійсним
є припущеннями.
Інші учасники справи не скористалися правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Провадження у суді касаційної інстанції
03 липня 2021 року ОСОБА_7 надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 15 березня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 червня 2021 року.
Верховний Суд ухвалою 11 серпня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 15 березня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 08 червня 2021 року.
Справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
від 15 листопада 2022 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що квартира
АДРЕСА_1, загальною площею 30,6 кв. м, житловою площею 16,2 кв. м, належала на праві власності ОСОБА_9 на підставі свідоцтва про право на житло від 05 листопада 1996 року, право власності було зареєстровано
в КП "БТІ" ОМР 24 грудня 1996 року.
За змістом довіреності від 07 жовтня 2001 року ОСОБА_9 уповноважив ОСОБА_10 розпоряджатись (продати, подарувати, обміняти) за ціну та на умовах за його розсудом, належну йому ( ОСОБА_9 ) квартиру АДРЕСА_1 . Довіреність посвідчена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу
Левенець Т. П. і зареєстрована у реєстрі за № 4554.
ОСОБА_10, що діяв на підставі дублікату довіреності від імені
ОСОБА_9 та дублікату свідоцтва про право власності на житло
від 05 листопада 1996 року, виданого 15 січня 2001 року, уклав 17 жовтня 2001 року з ОСОБА_8 договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого останній придбав квартиру
АДРЕСА_1 за 5 000 грн. Право власності зареєстровано в КП "БТІ" ОМР
26 жовтня 2001 року.
За договором купівлі-продажу від 13 листопада 2001 року, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу
Бардук М. Д., ОСОБА_8 продав ОСОБА_1 квартиру
АДРЕСА_1 за 4 600 грн. Право власності за ОСОБА_1 зареєстровано в КП "БТІ" ОМР 14 листопада 2001 року.
30 січня 2002 року син власника спірної квартири ОСОБА_9 - ОСОБА_11, звернувся до правоохоронних органів із заявою про порушення кримінальної справи за фактом заволодіння спірною квартирою невстановленими особами шахрайським шляхом. 10 лютого 2002 року порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 190 КК України та накладений арешт на квартиру
АДРЕСА_1 .
ОСОБА_9, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У травні 2002 року ОСОБА_11 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_1, ОСОБА_10, ОСОБА_8 про визнання довіреності та договорів купівлі-продажу спірної квартири недійсними, відшкодування майнової та моральної шкоди. Провадження у зазначеній справі
№ 1519/2-910/11 за вказаним первісним позовом і за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_11 про усунення перешкод у користуванні власністю та виселення було зупинено.
Ухвалою Малиновського районного суду міста Одеси від 25 лютого 2015 року провадження у зазначеній справі № 1519/2-910/11 закрито, у зв`язку зі смертю ОСОБА_11, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
За договором купівлі-продажу від 03 грудня 2001 року № 01/1232, укладеним на ОУТБ "GIP", ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_1 . Право власності за ОСОБА_2 зареєстровано в КП "БТІ" ОМР 07 грудня
2001 року.
Суд першої інстанції встановив, що при оформленні договору на ОУТБ "GIP" паспорти ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були відсутні, про що свідчать неправильно вказані адреси їх проживання.
Згідно з договором купівлі-продажу від 25 листопада 2013 року, посвідченим приватним нотаріусом Ковальською В. В., ОСОБА_2 продала ОСОБА_5 вказану квартиру.
31 січня 2014 року приватний нотаріус Марченко А. М. посвідчила договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого ОСОБА_5 продала ОСОБА_6 спірну квартиру.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 04 квітня 2014 року, посвідченого нотаріусом Панським А. В., ОСОБА_6 продала ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_1 .
У провадженні Малиновського районного суду міста Одеси перебувала цивільна справа № 521/7507/15-ц за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Одеська універсальна товарна біржа, про визнання договору купівлі-продажу спірної квартири від 03 грудня 2001 року № 01/1232 недійсним.
Позовні вимоги у справі № 521/7507/15-ц мотивовані тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 13 листопада 2011 року ОСОБА_1 придбав квартиру АДРЕСА_1, проте вселитися в цю квартиру з дружиною ( ОСОБА_3 ) не зміг через перешкоди колишнього власника. У подальшому дізнався про укладення на товарній біржі від його імені з ОСОБА_2 договору купівлі-продажу
від 03 грудня 2001 року, відповідно до умов якого остання набула у власність спірну квартиру. ОСОБА_1 вказував, що він не продавав квартиру
АДРЕСА_1 , а реєстрація права власності за ОСОБА_2 відсутня, про що свідчить довідка КП "БТІ" ОМР.
Під час розгляду справи № 521/7507/15-ц встановлено, що відповідно до висновку експерта від 01 серпня 2015 року підпис у графах "Продавець"
у договорі купівлі-продажу нерухомого майна від 03 грудня 2001 року вірогідніше за все виконані не позивачем, а іншою особою. ОСОБА_2
в судовому засіданні в суді першої інстанції зазначила, що вона не укладала договорів на товарній біржі щодо квартири АДРЕСА_1 .
Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 31 серпня
2015 року у справі № 521/7507/15-ц позов ОСОБА_3 та ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 03 грудня
2001 року № 01/1232.
Зазначене рішення оскаржено до апеляційного суду, проте ухвалою
від 25 січня 2016 року Апеляційний суд Одеської області прийняв відмову ОСОБА_3 та ОСОБА_1 від вказаного позову та закрив провадження у справі № 521/7507/15-ц, рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 31 серпня 2015 року скасував.
У подальшому ОСОБА_1 звертався до Малиновського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_7 про витребування квартири АДРЕСА_1 з підстав вибуття зазначеної квартири з власності поза його волею (справа № 521/14976/15-ц).
Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 07 липня 2016 року у справі № 521/14976/15-ц, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 15 вересня 2016 року та постановою Верховного Суду від 01 лютого 2018 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про витребування квартири відмовлено у повному обсязі.
Апеляційний суд встановив, що з постанови від 18 вересня 2015 року про закриття кримінального провадження № 12015160470005395 вбачається,
що 30 січня 2002 року до Малиновського районного відділу Одеського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області звернувся ОСОБА_9, стверджуючи,
що 17 січня 2001 року невстановлені особи шахрайським шляхом заволоділи належною йому квартирою
АДРЕСА_1 . Під час досудового слідства встановлено наявність
у ОСОБА_9 умислу, направленого на відчуження належної йому квартири, незважаючи на його показання про відсутність бажання продавати квартиру, і останні не могли розцінюватися як докази у зв`язку із тим, що ОСОБА_9 давав суперечливі показання під час розслідування.
У межах зазначеного досудового розслідування 19 вересня 2018 року
був допитаний ОСОБА_10, який безпосередньо продав квартиру
ОСОБА_8 17 жовтня 2001 року, з протоколу допиту якого вбачається, що він є свідком, що також підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
У шахрайських діях щодо заволодіння квартирою АДРЕСА_1 повідомлено про підозру ОСОБА_12, яка звинувачується за частиною четвертою статті 358 та частиною четвертою статті 190 КК України (кримінальне провадження №12014160470004682).
За даними КП "БТІ" ОМР станом на 31 грудня 2012 року державна реєстрація права на квартиру АДРЕСА_1 була проведена за ОСОБА_1 .
Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2016 року, яка набрала законної сили, закрито провадження у справі
№ 815/1861/16 за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Ковальської В. В., треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_7, про скасування рішення
від 25 листопада 2013 року, індексний номер 8285403, номер запису про право власності 3524051, відповідно до якого право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_2 .
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_10 на його користь завдану матеріальну шкоду у розмірі 315 766 грн, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що останнім завдано шкоду
в розмірі вартості квартири
АДРЕСА_1, за яку він сплатив кошти 13 листопада 2001 року, проте квартиру не отримав. Рішенням Київського районного суду міста Одеси
від 23 лютого 2017 року у справі № 520/15610/16-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 29 листопада 2017 року,
у задоволенні вказаного позову відмовлено.
ОСОБА_2 зверталася до суду з позовом до ліквідатора ОУТБ "GIP",
треті особи - ОСОБА_1, ОСОБА_7, про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири
АДРЕСА_1, укладеного на товарній біржі між нею та ОСОБА_1
03 грудня 2001 року. В обґрунтування вимог ОСОБА_2 зазначала, що вона не укладала спірний правочин, який, на її переконання, підроблений сторонніми особами, а також не здійснювала державну реєстрацію вказаної квартири.
Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 20 листопада
2018 року у справі № 521/13657/18 в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. Вказане судове рішення оскаржено до апеляційного суду та ухвалою Одеського апеляційного суду справу № 521/13657/18 прийнято до провадження в порядку повторного автоматизованого розподілу.
Крім того, у січні 2017 року ОСОБА_2 зверталася до суду з позовом,