Постанова Іменем України
16 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 755/16248/18
провадження № 61-8022св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчук В. А.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
заінтересована особа - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2020 року в складі судді Савлук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 12 квітня 2021 року в складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Соколової В. В., Поліщук Н. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог заяви
У жовтні 2018 року ОСОБА_1, заінтересована особа - Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.
Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 народився та весь час проживав на території Української РСР, а після оголошення незалежності України - на території цієї держави. Так, заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 на території України, з 1963 року навчався в школі села Риліївка Роздольненського району Автономної Республіки Крим, де закінчив 8 класів. Після школи навчався у Професійно-технічному училищі № 7
у місті Севастополі Автономної Республіки Крим.
У 1972 році ОСОБА_1 вперше отримав паспорт громадянина СРСР, неодноразово був засуджений за скоєння злочинів та відбував покарання
у період з 1974 року до 2008 року. Паспорт громадянина України не отримував. ОСОБА_1 звертався до Дніпровського районного відділу Державної міграційної служби в місті Києві із заявою про видачу паспорта громадянина України та проведення процедури встановлення особи, за результатом розгляду якої надано відповідь про неможливість встановити особу заявника та підтвердити його громадянство, тому рекомендовано звернутись до суду.
Отже, встановлення особи заявника та факту його постійного проживання на території Української РСР на час набрання вироком суду законної сили необхідне йому для подальшого звернення до міграційної служби з метою встановлення належності до громадянства України.
На підставі викладеного заявник з урахуванням уточнених позовних вимог просив: встановити особу ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 ; встановити факт постійного проживання на території Української РСР ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, на час набрання законної сили вироком Сакського міського суду Автономної Республіки Крим
від 19 грудня 1989 року, яким його засуджено за частиною першою
статті 142, частиною третьою статті 215-3, статтею 42 Кримінального кодексу України (далі - КК України) до 5 років позбавлення волі.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 12 жовтня
2020 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
Встановлено факт, що має юридичне значення, що ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_2, згідно з повторним свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1, виданим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Шостка реєстраційної служби Шосткинського міськрайонного управління юстиції Сумської області 09 липня 2014 року (актовий запис про народження № 253 від 03 травня 1956 року), та довідкою про звільнення серія 000166 № 76-П-07 від 16 липня 2008 року, виданою Чорнухинською виправною колонією № 23 Луганської області на ім`я ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця міста Шостки Сумської області, є однією і тією самою особою.
У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що зібраними у справі доказами підтверджено доводи заявника щодо встановлення факту, що має юридичне значення, а саме щодо його особи - ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця міста Шостки Сумської області.
При цьому місцевий суд надав оцінку зібраним у справі доказам
у сукупності, які підтверджують особу заявника, зокрема, дактилоскопічним картам, заяві-анкеті, сформованій Дніпровським районним відділом Державної міграційної служби в місті Києві, інформації, наданій Департаментом інформаційно-аналітичної підтримки Національної поліції України, довідці про звільнення та посвідченню про взяття на облік, виданому Філією центру обліку бездомних громадян Головного управління соціального захисту населення Виконавчого органу Київської міської ради.
Разом з тим в частині вимог про встановлення факту постійного проживання на території Української РСР на час набрання законної сили вироком суду
з метою отримання громадянства України необхідно відмовити, оскільки законодавством передбачений відповідний досудовий порядок, а у разі незгоди заявника з рішенням органу, що уповноважений розглядати заяви про набуття громадянства України, таке рішення може бути оскаржене до суду.
Постановою Київського апеляційного суду від 12 квітня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2020 року скасовано та постановлено нове рішення, яким заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відомості про
ОСОБА_1 у державних та єдиних реєстрах інформаційних баз, що перебувають у власності держави, відсутні або не можуть бути підтверджені. Разом з тим за результатами перевірки відбитків пальців рук заявника на дактилоскопічній карті установлено збіг з відбитками пальців рук на дактилоскопічних картах, заповнених на різних осіб, а саме: на ім`я ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця міста Шостки Сумської області; ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця міста Шостки Сумської області; ОСОБА_2,
ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця села Гута Шосткинського району Сумської області, мешканця міста Ростова на Дону Російської Федерації.
Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що заявник не надав доказів на підтвердження його особи, тому в задоволенні вимог про встановлення факту щодо його особи та факту постійного проживання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, на території України станом на 24 серпня 1991 року по теперішній час необхідно відмовити.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
У касаційній скарзі підставами оскарження судових рішень заявник зазначає, що: відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі -
ЦПК України)); суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про призначення дактилоскопічної експертизи (пункт 4 частини другої
статті 389, пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України); апеляційний суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 4 частини третьої
статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована також тим, що заявник має право на встановлення в судовому порядку заявлених у справі вимог відповідно до норм Закону України "Про громадянство України", оскільки у досудовому порядку отримав відмову в задоволенні таких вимог, тому помилковим
є висновки судів щодо визначення іншого порядку для вставлення фактів, які можуть бути наслідком надання громадянства України, а у разі незгоди
з рішенням органу, що уповноважений розглядати заяви про набуття громадянства, таке рішення може бути оскаржене до суду. На підтвердження заявлених у справі вимог заявник надав належні та допустимі докази, тому суди безпідставно відмовили у задоволенні його вимог. Суди не досліджували докази, які подавались на підтвердження факту постійного проживання заявника на території Української РСР на час набрання вироком суду законної сили, помилково вказували на інший порядок для вставлення фактів, які можуть бути наслідком надання заявнику громадянства України.
Встановивши, що відбитки пальців заявника згідно з відповідними базами належать різним особам, апеляційний суд не звернув увагу на інші зібрані
у справі докази, які підтверджують заявлені у справі вимоги та не оцінив їх
у сукупності. Разом з тим виявлені судом розбіжності у дактилоскопічних картах існують тому, що, перебуваючи під слідством у слідчому ізоляторі
в 1997-1998 роках, ОСОБА_1 представився іншою особу -
ОСОБА_2, тому в базу даних були внесені його відбитки пальців під іншим прізвищем та анкетними даними. У подальшому заявника засуджено та він відбував покарання за вироком суду як ОСОБА_1 .
Під час розгляду апеляційної скарги представником заявника подано заяву про відмову від апеляційної скарги, однак судом зазначену заяву не
було прийнято з помилковим посиланням на відсутність повноважень зазначеного представника. Суд не з`ясував у ОСОБА_1, чи дійсно він хоче відмовитись від апеляційної скарги, чим порушив його право на заяву про відмову від апеляційної скарги. Суд першої інстанції ухвалив рішення по суті вимог без участі сторін та без з`ясування всіх обставин справи.
Доводи інших учасників справи
Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби
у м. Києві та Київській області подалодо Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, вказуючи на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень. У зв`язку з цим просило суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін. Вказувало, що існує визначений законом досудовий порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України, який заявником не було дотримано. Заявник не довів зібраними
у справі доказами заявлених у справі вимог.
Провадження у суді касаційної інстанції
У травні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Волинська В. І., надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 жовтня
2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 квітня
2021 року.
Верховний Суд ухвалою 10 червня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 квітня 2021 року.
Справа надійшла до Верховного Суду.
Розпорядженням Верховного Суду від 17 вересня 2021 року у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_3 у справі було призначено повторний автоматизований розподіл справ.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 вересня 2021 року справу призначено судді-доповідачеві Ігнатенку В. М.
Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
від 09 листопада 2022 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що відповідно до свідоцтва про народження, яке
видане повторно 09 липня 2014 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Шостка реєстраційної служби Шосткинського міськрайонного управління юстиції у Сумській області, серії НОМЕР_1, ОСОБА_1, по-батькові - не зазначено, народився
ІНФОРМАЦІЯ_1, місце народження - не зазначено, про що 03 травня 1956 року складений відповідний актовий запис № 253; батько - ОСОБА_4,
мати - ОСОБА_5 .
Відповідно до довідки про звільнення серії 000166 № 76-П-07 від 16 липня 2008 року ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженець
міста Шостки Сумської області, раніше судимий 1974 року, 1976 року,
1981 року, 1989 року, 1998 року, засуджений 14 жовтня 2005 року Красногвардійським районним судом Автономної Республіки Крим за частиною третьою статті 185 КК України до 3 років позбавлення волі) був звільнений з Чорнухинської виправної колонії № 23 Луганської області по відбуттю строку покарання 16 липня 2008 року. Паспорт у матеріалах особової справи відсутній.
Згідно з посвідченням про взяття на облік, виданим Філією центру
обліку бездомних громадян Головного управління соціального захисту населення Виконавчого органу Київської міської ради, від 03 вересня
2014 року № 1190 ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця міста Шостки Сумської області, взято на облік та зареєстровано на АДРЕСА_1 з 03 вересня 2014 року
до 19 лютого 2019 року.
ОСОБА_1 10 липня 2018 року звернувся до Дніпровського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби у місті Києві із заявою щодо проведення процедури встановлення особи у зв`язку
з втратою паспорта. За результатами вище зазначеної заяви було надано відмову від 28 липня 2018 року № 05/1805, зі змісту якої вбачається, що відомості про ОСОБА_1 у державних та єдиних реєстрах інформаційних баз, що перебувають у власності держави, відсутні або не можуть бути підтверджені, так як органи державної влади припинили свою діяльність або тимчасово не здійснюють свої повноваження на території проведення операції об`єднаних сил та тимчасово окупованої території України. Документа із фотокарткою, що дають змогу ідентифікувати особу немає, будь-які дані про реквізити втраченого паспорта громадянина СРСР зразка 1974 року та факт його отримання ОСОБА_1 відсутні. Відповідно до підпунктів 1 та 6 пункту 100 Постанови Кабінету Міністрів України
від 25 березня 2015 року № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" в оформленні та видачі паспорта громадянина України відмовлено, оскільки за результатами проведення процедури встановлення особи, особу не встановлено та не підтверджено факту належності особи до громадянства України.
На виконання ухвали Дніпровського районного суду міста Києва
від 22 квітня 2019 року Міністерство внутрішніх справ України 23 травня
2019 року надало інформацію з баз даних "АРМОР", "Контур" та "Єдиної інформаційної системи МВС" (далі - ЄІС МВС), а саме повідомлено, що станом на 15 травня 2019 року в ЄІС МВС файл, який містить фотозображення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, відсутній. Однак надано дактилоскопічну карту ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка знаходиться на централізованому дактилоскопічному обліку.
Відповідно до повідомлення Державного науково-дослідного
експертного-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України від 15 вересня 2020 року № 19/17/121069 проведено перевірку за Центральним автоматизованим дактилоскопічним обліком Експертної служби дактилоскопічної карти, заповненої на ім`я ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 .
За результатами перевірки відбитків пальців рук на зазначеній дактилоскопічній карті установлено збіг з відбитками пальців рук на дактилоскопічних картах, заповнених на ім`я ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця міста Шостки Сумської області, та ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця міста Шостки Сумської області. Крім того, під час перевірки відбитків пальців рук на зазначеній дактилоскопічній карті установлено збіг з відбитками пальців
рук на дактилоскопічних картах, заповнених на ім`я ОСОБА_2,
ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця села Гута Шосткинського району Сумської області, мешканця міста Ростова на Дону Російської Федерації.
25 вересня 2020 року Департамент інформаційно-аналітичної підтримки національної поліції України надав витяг з інформаційно-телекомунікаційної системи "Інформаційний портал Національної поліції України", а саме: фотозображення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця міста Шостки Сумської області, внесене 15 червня 2012 року.
Суд першої інстанції встановив, що заява-анкета від 10 липня 2018 року
№ 2041762, сформована Дніпровським районним відділом Державної міграційної служби в місті Києві для внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру особи на ім`я ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця міста Шостки Сумської області, також містить фотознімок особи, який відповідає фотознімкам, наданим Департаментом інформаційно-аналітичної підтримки Національної поліції України, а також фотознімку, який міститься на довідці про звільнення
від 16 липня 2008 року серії 000166 № 76-П-07 та в посвідченні про взяття на облік, виданому Філією центру обліку бездомних громадян Головного управління соціального захисту населення Виконавчого органу Київської міської ради від 03 вересня 2014 року № 1190.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується
з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених
у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 3, статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи чи інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.
У частині першій статті 293 ЦПК України визначено, що окреме
провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Частиною першою статті 315 ЦПК України регламентовано розгляд справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Це можуть бути справи про встановлення фактів: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Надання адміністративної послуги з оформлення паспорта громадянина України регламентовано Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", Законом України "Про громадянство України".
Згідно з підпунктом "а" пункту 1 частини першої статті 13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" паспорт громадянина України відноситься до документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, і оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру.
Частиною першою статті 4 вказаного Закону передбачено, що Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 зазначеного Закону ідентифікація особи - встановлення особи шляхом порівняння наданих даних (параметрів), у тому числі біометричних, з наявною інформацією про особу в реєстрах, картотеках, базах даних тощо.