Постанова
Іменем України
23 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 201/4602/21
провадження № 61-3066св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
третя особа - державний нотаріус першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Фаст Лілія Дмитрівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2021 року в складі судді Батманової В. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2022 року в складі колегії суддів Деркач Н. М., Куценко Т. Р., Максюти Ж. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_3, третя особа - державний нотаріус першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори Фаст Л. Д., про визнання недійсною заяви про відмову від спадщини, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності.
Позовна заява мотивована тим, що 04 грудня 2003 року ОСОБА_1 написала відмову від прийняття спадщини після смерті її чоловіка - ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, на підставі заповіту від 24 червня 1998 року. Вказана відмова була підписана під впливом тяжких обставин на користь ОСОБА_6 (дочки), яка наразі має прізвище " ОСОБА_7", з огляду на важкий, хворобливий стан позивача та очікування догляду та допомоги з боку ОСОБА_4 04 грудня 2003 року державним нотаріусом Першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори було видано відповідачу ОСОБА_8 свідоцтво про право на спадщину на домоволодіння, розташоване на АДРЕСА_1 . Вважає, що зазначений правочин є недійсним з огляду на написання відмови від спадщини під впливом тяжкої обставин - негативного стану здоров`я.
ОСОБА_4 було відчужено спірне майно своєму сину (онуку позивача) - ОСОБА_9 на підставі договору дарування від 01 серпня 2014 року. ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Право власності на спірний будинок на сьогодні зареєстровано за померлим ОСОБА_9, оскільки ще не було здійснено оформлення права на спадщину, спадкоємицею якого є, зокрема, дружина ОСОБА_9 - відповідач ОСОБА_3 . Враховуючи недійсність відмови від спадщини, наявності підстав для визнання права власності на будинок за позивачем та недійсність свідоцтва про право на спадщину, виданого ОСОБА_4, договір дарування від 01 серпня 2014 року є нікчемним правочином, визнання якого судом недійсним не вимагається.
Позивач просить суд визначити недійсною заяву про відмову від спадщини, посвідчену державним нотаріусом Першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори 04 грудня 2003 року; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину, видане державним нотаріусом Першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори 04 грудня 2003 року та зареєстроване в реєстрі за № 4-4909; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_9 на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 421551912101); визнати за позивачем право власності на вказане домоволодіння.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 листопада 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано, а судом не встановлено належних та достатніх доказів на підтвердження перебування позивача під впливом тяжких обставин з огляду на тяжкий хворобливий стан, також не надано доказів і поліпшення стану позивача зі спливом 18 років, а відтак суд критично оцінив доводи позивача в цій частині, оскільки вони не знайшли підтвердження у ході судового розгляду. При цьому суд керувався нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11 листопада 2021 року - без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився із висновками районного суду щодо відсутності підстав для задоволення заявлених позовних вимог. Відповідно до частини п`ятої статті 1274 ЦК України відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229-231 і 233 цього Кодексу. Це відповідно: вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними; вчинення правочину під впливом помилки; вчинення правочину під впливом обману; вчинення правочину під впливом насильства; вчинення правочину під впливом тяжкої обставини.Проте, наявність, у момент складання ОСОБА_1 відмови від прийняття спадщини, жодної з перелічених обставин, позивачем суду не доведено.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
24 березня 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_10 надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2022 року.
У касаційній скарзі він просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Жовтневого районного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2022 року і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Аргументи учасників справи
Узагальненні доводи касаційної скарги
Підставою касаційного оскарження рішення Жовтневого районного суду Дніпропетровської області від 11 листопада 2021 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2022 року представник вказує відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Крім того, зазначає, що суди не дослідили зібрані у справі докази.
Касаційна скарга подана на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Позиції інших учасників справи
У червні 2022 року відповідач ОСОБА_3 надіслала до суду відзив на касаційну скаргу. Зазначала, що доводи скарги є безпідставними та не заслуговують на увагу. Вважає рішення судів законними та обґрунтованими. Відповідач просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.
У серпні 2022 року представник ОСОБА_11 - ОСОБА_10 надіслав засобами електронного поштового зв`язку письмі пояснення, в яких вказував на необґрунтованість судових рішень та просив задовольнити касаційну скаргу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5, який був чоловіком позивача та батьком відповідача ОСОБА_2 . Після його смерті відкрилась спадщина яка складалась, зокрема, з домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
04 грудня 2003 року ОСОБА_1 підписала відмову від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5, на підставі складеного ним заповіту від 24 червня 1998 року, завіреного Державним нотаріусом Першої дніпропетровської державної нотаріальної контори Білоус С. В. та зареєстрованого за № 7-2808.
04 грудня 2003 року державним нотаріусом Першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори було видано ОСОБА_8 свідоцтво про право на спадщину, яке було зареєстровано за № 4-4909, на домоволодіння, розташоване на АДРЕСА_1 .
На підставі договору дарування від 01 серпня 2014 року відповідачем ОСОБА_2 було відчужено спірне домоволодіння на користь сина (онука позивача) - ОСОБА_9,
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_9 . Його спадкоємицею є, зокрема, дружина - відповідач ОСОБА_3 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
У статті 400 ЦПК України зазначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.