ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2022 року
м. Київ
справа № 760/22929/15-ц
провадження № 61-6000св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (суді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк",
відповідачі: ОСОБА_1, який діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 та ОСОБА_3, ОСОБА_4,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -Солом`янська районна у м. Києві державна адміністрація,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4, подану адвокатом Лупейком Олександром Васильовичем, на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 11 квітня 2018 року, ухвалене у складі судді Українця В. В., та постанову Апеляційного суду міста Києва від 12 вересня 2018 року, прийняту колегією у складі суддів: Панченка М. М., Волошиної В. М., Слюсар Т. А., у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Універсал Банк" до ОСОБА_1, який діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 і ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Солом`янська районна у м. Києві державна адміністрація, про виселення без надання іншого жилого приміщення,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Універсал Банк" (далі - ПАТ "Універсал Банк") звернулося з позовом до ОСОБА_1, який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3 і ОСОБА_2, та до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Солом`янська районна в м. Києві державна адміністрація, про виселення без надання іншого жилого приміщення.
Свої вимоги банк мотивував тим, що 25 березня 2008 року ВАТ "Універсал Банк", правонаступником якого є ПАТ "Універсал Банк", та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № ВL2127.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 25 березня 2008 року банк та ОСОБА_1 уклали договір іпотеки, за умовами якого відповідач передав в іпотеку банку нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 .
Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 26 вересня 2012 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 25 березня 2008 року звернуто стягнення на предмет іпотеки.
7 жовтня 2014 року банк зареєстрував за собою право власності на спірну квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
26листопада 2013 року та 11 листопада 2014 року банк направляв відповідачам вимоги про добровільне виселення зі спірної квартири, які вони отримали, проте продовжують без належних на те правових підстав користуватися квартирою, чим порушують право власності банка.
6 липня 2015 року здійснено виїзд до квартири з метою добровільного її звільнення відповідачами, проте доступ до квартири був обмежений. За результатами виїзду складений акт про відсутність доступу до квартири.
Зазначає, що право власності ОСОБА_1 на спірну квартиру припинилося в у зв`язку зі звернення стягнення на майно, тому припинилося також і його право користування спірною квартирою.
Згідно з довідкою від 21 жовтня 2015 року № 4955, виданою Житловою експлуатаційною дільницею № 903, в спірній квартирі зареєстровані та проживають: ОСОБА_1, ОСОБА_4 (дружина), ОСОБА_3 (син), ОСОБА_2 (дочка).
Реєстрація місця проживання в квартирі здійснена відповідачами незаконно, оскільки згідно з пунктом 2.4.4 договору іпотеки іпотекодавець зобов`язався не надавати дозвіл на реєстрацію/прописку в житлових приміщеннях, що складають предмет іпотеки, фізичних та юридичних осіб без згоди іпотекодержателя. За такою згодою ОСОБА_1 до банку не звертався, а останній - не надавав згоди на реєстрацію в квартирі будь-яких осіб, в тому числі, й ОСОБА_1
ОСОБА_1 без належної на те згоди банка, зареєстрував в квартирі ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . Згода на таку реєстрацію була відсутня, тому вона здійснена відповідачами незаконно, а отже, не породжує жодних правових наслідків, у тому числі, не надає відповідачам права користування квартирою.
Просить суд ухвалити рішення, яким виселити відповідачів зі спірної квартири без надання іншого житлового приміщення.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Соломянського районного суду міста Києва від 11 квітня 2018 року позов ПАТ "Універсал Банк" задоволено.
Виселено ОСОБА_1, ОСОБА_3 і ОСОБА_2 в інтересах яких діє ОСОБА_1, ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що майно, яке є предметом іпотеки, було придбане за кредитні кошти. Мешканці добровільно не звільнили житлове приміщення, на яке звернено стягнення рішенням суду, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя, тому відповідачі підлягають виселенню із жилого приміщення. Оскільки ОСОБА_1 як колишній власник втратив право власності на спірну квартиру та, відповідно, право користування жилим приміщенням, інші відповідачі, право яких є похідним від права колишнього власника, також втратили право користування спірним жилим приміщенням та підлягають виселенню. Крім того, суд врахував, що відповідачі зареєструвались у спірній квартирі вже після укладення договору іпотеки від 25 березня 2008 року і доказів надання іпотекодержателем згоди на їх реєстрацію суду надано не було.
Постановою Апеляційного суду міста Києва апеляційну скаргу ОСОБА_1, залишено без задоволення, а рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 11 квітня 2018 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про задоволення позовних вимог щодо виселення відповідачів зі спірного житла, зазначивши про відповідність такого висновку обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права. Крім того, суд звертав увагу, що виселення відповідачів з іпотечної квартири, на яку звернуто стягнення, є правом іпотекодержателя, передбаченим нормами законодавства, а тому ніхто не може його обмежити у здійсненні цього права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У березні 2019 року ОСОБА_4, в інтересах якої
діє адвокат Лупейко О. В., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 11 квітня 2018 року і постанову Апеляційного суду міста Києва від 12 вересня 2018 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно застосували норми статті 109 ЖК України.
Зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій про придбання спірної квартири за кредитні кошти, що відповідно до вимог статті 109 ЖК України дозволяє виселення без надання іншого житла, є помилковими. Суди не врахували, що згідно з кредитним договором банк надав позичальнику кредит у розмірі 150 000,00 доларів США на поточні потреби, а не на купівлю житла. Крім того, згідно з договором купівлі-продажу спірної квартири від 25 березня 2008 року вартість квартири складала 160 000,00 доларів США, що свідчить про те, що квартира не могла бути куплена виключно за кредитні кошти.
Також суди не врахували положення Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей" та Закону України "Про охорону дитинства".
Крім того, зазначає, що підставою виселення відповідачів є незаконне рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 вересня 2012 року, яке не відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року в справі № 760/14438/15.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 3 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Зупинено виконання рішення Солом`янського районного суду міста Києва
від 11 квітня 2018 року у цій справі до закінчення перегляду судових рішень у касаційному порядку.
Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25 березня 2008 року ВАТ "Універсал Банк" (правонаступником якого є ПАТ "Універсал Банк") та ОСОБА_1 уклали генеральний договір про надання кредитних послуг № BL2127, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в сумі 150 000,00 доларів США зі сплатою 13% річних за користування кредитними коштами строком погашення не пізніше 1 березня 2028 року.
З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 25 березня 2008 року ВАТ "Універсал Банк" (правонаступником якого є ПАТ "Універсал Банк") та ОСОБА_1 уклали договір іпотеки, за умовами якого іпотекодавець передав в іпотеку спірну квартиру, яка належить йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І. В. 25 березня 2008 року за реєстровим № 1102, та зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 25 березня 2008 року за № 2781138.
Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 26 вересня 2012 року звернуто стягнення на предмет іпотеки - спірну квартиру - шляхом визнання за ПАТ "Універсал Банк" права власності на зазначену квартиру.
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 7 жовтня 2014 року право власності на спірну квартиру зареєстровано за ПАТ "Універсал Банк".
26 листопада 2013 року та 11 листопада 2014 року позивач на ім`я ОСОБА_1 надіслав вимоги про добровільне виселення, які отримані останнім 2 грудня 2013 року та 18 листопада 2014 року.
Відповідно до довідки форми № 3, виданої 21 жовтня 2015 року ЖЕД № 903, в спірній квартирі зареєстровані та проживають: ОСОБА_1 (власник особового рахунку - з 1 лютого 2011 року), ОСОБА_4 (дружина - з 26 червня 2014 року), ОСОБА_3 (син - з 1 лютого 2011 року), ОСОБА_2 (дочка - з 13 лютого 2014 року).
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року
№ 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Частиною другою розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_4 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 11 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 12 вересня 2018 року здійснюється Верховним Судом у порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 3 жовтня 2017 року № 2147?VIII, що діяла до 8 лютого 2020 року.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Закону України
від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України у тій же редакції під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Частиною першою статті 40 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК України.
За загальним правилом, визначеним частиною другою статті 109 ЖК України, громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення.
Прикінцевими положеннями Закону України "Про іпотеку", який набрав чинності з 1 січня 2004 року, внесено зміни до ЖК України, зокрема, статтю 109 викладено у новій редакції та в частині другій цієї статті, як виключення, спростовано зазначене загальне правило для громадян, яких виселяють при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.