ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 820/777/17
касаційне провадження № К/9901/41281/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМ-ФОР" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.04.2017 (суддя Тітов О.М.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2017 (головуючий суддя - Старостін В.В., судді - Бегунц А.О., Рєзнікова С.С.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМ-ФОР" до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення про застосування адміністративного арешту майна,
УСТАНОВИВ:
У лютому 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "КОМ-ФОР" (далі - Товариство, позивач, платник) звернулось до суду із позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі - Управління, відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправним та скасування рішення про застосування адміністративного арешту майна від 16.02.2017 №887/9/20-40-14-02-16.
На обґрунтування позовних вимог зазначив про відсутність підстав для проведення документальної перевірки Товариства, оскільки контролюючим органом не дотримано вимог закону при плануванні та проведені заходів державного нагляду (контролю), а тому прийняте Управлінням рішення про застосування адміністративного арешту є незаконним.
Харківський окружний адміністративний суд постановою від 12.04.2017, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2017, у задоволенні позову відмовив.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що положення пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України (далі - ПК України) містять вичерпний перелік підстав для законної відмови платника податків від допуску до перевірки уповноважених осіб контролюючого органу, однак, Товариство не зазначило жодної обґрунтованої підстави для недопущення уповноважених осіб Управління до проведення документальної планової виїзної перевірки, що свідчить про наявність підстав для застосування адміністративного арешту, передбачених підпунктом 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 ПК України та правомірність оскаржуваного рішення.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, Товариство подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
У касаційній скарзі Товариство зазначає, що отримало копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки у менший строк ніж за 10 днів до проведення перевірки, як передбачено положеннями пункту 77.4 статті 77 ПК України, а тому у відповідача не виникло права на проведення перевірки. Також скаржник посилається на відсутність підстав для проведення документальної перевірки Товариства, оскільки контролюючим органом не дотримано вимог закону при плануванні та проведені заходів державного нагляду (контролю).
Управління не скористалось своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу, що не перешкоджає касаційному розгляду справи.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 19.06.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою Товариства та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 29.11.2022 прийняв касаційну скаргу Товариства до провадження та визнав за можливе проведення попереднього розгляду і призначив попередній розгляд справи на 30.11.2022.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
У даній справі суди попередніх інстанцій установили, що начальником Управління відповідно до затвердженого плану-графіку проведення документальних планових перевірок суб`єктів господарювання на 1 квартал 2017 року видано наказ від 02.02.2017 № 215 про призначення проведення документальної планової виїзної перевірки Товариства за період діяльності з 01.01.2015 по 31.12.2016 тривалістю 20 робочих днів з 14.02.2017.
03.02.2017 Управління направило до позивача повідомлення від 02.02.2017 № 84 про проведення документальної планової виїзної перевірки Товариства з 14.02.2017 та копію наказу начальника Управління про призначення планової виїзної перевірки від 02.02.2017 № 215.
11.02.2017, у вихідний день співробітнику служби охорони Товариства під підпис було вручено поштове відправлення від Управління із вказаними документами. Про зміст поштового відправлення посадовим особам Товариства стало відомо лише 13.02.2017, у понеділок.
14.02.2017 по місцю знаходження Товариства прибули посадові особи Управління з метою проведення перевірки згідно вищезазначеного наказу.
При вході 14.02.2017 посадовими особами контролюючого органу за адресою Товариства для проведення документальної планової виїзної перевірки та після пред`явлення службових посвідчень, а також направлень від 13.02.2017 № № 490, 491, 492, 493, 494, 495, 496 на перевірку, генеральний директор та головний бухгалтер Товариства повідомили про відмову у допуску посадових осіб, про що складено акт від 14.02.2017 № 136/20-40-14-02-07/33337750.
Управлінням 16.02.2017 прийнято рішення про застосування адміністративного арешту майна Товариства у зв`язку з не допуском до проведення планової перевірки з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2016.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених ;цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.
Пунктом 77.4 статті 77 ПК України передбачено, що про проведення документальної планової перевірки керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.