Постанова
Іменем України
28 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 755/15780/20
провадження № 61-20110св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 липня 2021 року у складі судді Сіромашенко Н. В. та постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Гаращенка Д. Р., Сліпченка О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - НАК "Нафтогаз України") про зміну дати та підстави звільнення, стягнення грошової компенсації за невикористану відпустку, премії, середнього заробітку, вихідної допомоги, моральної шкоди.
Позов обґрунтовано тим, що 01 листопада 2019 року він прийнятий на роботу у філії "Центр метрології та газорозподільних систем" (далі також філія "ЦМГС") НАК "Нафтогаз України" заступником начальника юридичного відділу, зареєстрованим місцезнаходженням якої є: вул. Маяковського, 49, м. Боярка, Києво-Святошинський район, Київська область. Відповідно до наказу філії "ЦМГС" від 30 грудня 2016 року № 66 місцем роботи юридичного відділу філії визначено офіс за адресою: вул. Шолуденка, 1, м. Київ.
23 липня 2020 року він ознайомлений з повідомленням керівництва філії, у якому було вказано, що він та інші працівники філії мають працювати з 30 вересня 2020 року за адресою: вул. Маяковського, 49, м. Боярка, Київська область.
В цей же день ним подано заяву про те, що він не згоден працювати у іншій місцевості та з вимогою надати інформацію про наявні відкриті вакансії НАК "Нафтогаз України" у м. Києві та сприяти його переведенню на іншу посаду у межах міста. 31 липня 2020 року працівниками юридичного відділу звільнено приміщення за вказаною адресою у місті Києві та завантажені автомобілі для перевезення документів, оргтехніки. З 11 год. він був позбавлений можливості продовжувати працювати. Для того, щоб отримати документальне підтвердження незаконного передчасного переведення його як працівника керівництвом філії у іншу місцевість з іншими умовами праці о 10-59 год. 31 липня 2020 року він подав заяву, де вказав на дійсні причини звільнення економічного, технологічного, структурного характеру та грубе порушення трудового законодавства. Просив звільнити його 03 серпня 2020 року з займаної посади на підставі пункту 6 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). 31 липня 2020 року за станом його здоров`я лікарем відкритий лікарняний лист. На лікарняному він знаходився до 28 серпня 2020 року. 31 серпня 2020 року після виходу на роботу він дізнався про своє звільнення.
Звертав увагу суду на те, що його звільнено під час перебування на лікарняному, а тому днем його звільнення має бути визнано 31 серпня 2020 року, і правовою підставою його звільнення має бути частина перша статті 39 КЗпП України.
З урахуванням викладеного, позивач просив поновити йому строк для подання позовної заяви; зобов`язати відповідача здійснити зміни у його трудовій книжці, вказавши правовою підставою звільнення частину першу статті 39 КЗпП України, з датою звільнення - день видачі трудової книжки (31 серпня 2020 року); стягнути з відповідача на його компенсацію за 2 дні невикористаної щорічної оплачуваної відпустки, невиплачену під час остаточного розрахунку премію (додаткову заробітну плату) у розмірі 70 % посадового окладу, вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку, додатково передбачений колективним договором один середній місячний заробіток, середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку з 31 серпня 2020 року до 23 вересня 2020 року, а також спричинену йому моральну шкоду.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 липня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Вирішуючи спір і відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що за встановлених обставин позивачу відповідачем було запропоновано переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, від якої він відмовився письмово та просив його звільнити 03 серпня 2020 року. Дана відмова була прийнята відповідачем та позивач, згідно з поданою ним заявою, був звільнений на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України, у зв`язку з відмовою від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством - 03 серпня 2020 року. Таким чином, звільнення позивача відбулося відповідно до вимог трудового законодавства. 03 серпня 2020 року позивачу направлений лист за вих. № 50/04-430 про необхідність прибути за трудовою книжкою у зв`язку з розірванням трудового договору. Також відповідач повідомив про можливість відправлення роботодавцем трудової книжки поштою за згодою позивача. Отже, роботодавцем вжито всіх заходів для виключення порушень прав позивача при звільненні. Також суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині зміни дати та підстави звільнення. Виходячи з цього, а також з урахуванням того, що затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з боку відповідача встановлено не було, не підлягають задоволенню і похідні вимоги щодо стягнення сум та відшкодування моральної шкоди.
Постановою Київського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, вказав, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про зміну підстави та дати звільнення, оскільки звільнення позивача відбулося з дотриманням норм трудового законодавства, оскільки він відмовився від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці, подавши відповідну заяву.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що звільнення позивача під час перебування на лікарняному відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивачем подано заяву 31 липня 2020 року, у якій він просив звільнити його 03 серпня 2020 року з займаної посади на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України, що і свідчило про можливість для звільнення у розумінні висновків Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 761/11887/15-ц (провадження № 61-15506сво18).
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся засобами поштового зв`язку до Верховного Суду з касаційною скаргою (у січні 2022 року - уточненою касаційною скаргою на виконання ухвали Верховного Суду від 20 грудня 2021 року) на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 листопада 2021 року у справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позов у повному обсязі. У касаційній скарзі позивач зазначає про своє бажання прийняти участь у касаційному перегляді оскаржуваних судових рішень, а також вирішити питання щодо документально підтверджених судових витрат позивача у справі.
Як підставу касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц, від 30 серпня 2021 року у справі № 640/475/20, від 15 вересня 2021 року у справі № 364/1139/19, постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). Водночас зазначає підставою касаційного оскарження неправильне застосування судами пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України та відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування цієї норми, з урахуванням обставин цієї справи (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Також заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
У касаційній скарзі заявник також вказує на те, що:
- в апеляційній скарзі позивач, крім скасування рішення суду першої інстанції, попередньо просив суд витребувати у відповідача у справі офіційну інформацію, яку він не зміг отримати, та яку суд першої інстанції не витребував за клопотаннями позивача; долучити до матеріалів справи докази, які суд першої інстанції не долучив до матеріалів справи, відмовивши позивачу; допитати свідків, які не були допитані судом першої інстанції, хоча такі свідки були заявлені позивачем, проте жодне із вказаних клопотань суд апеляційної інстанції до початку розгляду справи по суті не вирішив;
- суди розглянули позовні вимоги лише частково, а саме: лише одну з позовних вимог та її підстави - правомірність вимог щодо зміни підстав та дати звільнення. На підставі розгляду частини позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій ігнорували і не розглянули усі інші позовні вимоги та їх підстави, зробивши безпідставний висновок, що інші позовні вимоги також не підлягають задоволенню, хоча ті базувалися на інших підставах і мали інший предмет доказування. Зокрема у судів були відсутні підстави вважати, що позовна вимога про сплату неправомірно недоплаченої премії, яка не була виплачена при звільненні, є похідною від вимоги про зміну підстав та дати звільнення, оскільки вони базуються на різних підставах та мають різний предмет доказування;
- апеляційний суд безпідставно відхилив посилання позивача на практику Верховного Суду, викладену у постанові від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц, як таку, що не є релевантною до даних правовідносин, проте не обґрунтував, в чому полягає така нерелевантність;
- суди при вирішенні справи порушили принципи пропорційності та змагальності, передбачені статтями 11, 12 ЦПК України;
- висновки суду першої інстанції не відповідають дійсним обставинам справи, зокрема, заяву про звільнення позивач написав та подав вимушено, через передчасне переведення працівників філії з м. Києва до м. Боярка, яке фактично відбулося не 30 вересня 2020 року, а 31 липня 2020 року після загальних зборів трудового колективу директором філії;
- роботодавець не мав права звільняти позивача під час хвороби. Оскільки відповідач приховав від заявника факт його звільнення під час лікарняного 03 серпня 2020 року, ознайомив його з наказом про звільнення та видав йому трудову книжку лише 31 серпня 2020 року, тому відповідач порушив вимоги статті 47 КЗпП України, постанову Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 "Про трудові книжки працівників" та перешкодив позивачу у реалізації гарантованого Конституцією України права на працю. Відповідно до статті 47 КЗпП України днем звільнення позивача судами мав бути визнаний останній день роботи позивача та день видачі йому трудової книжки - 31 серпня 2020 року;
- суди мали покласти обов`язок доказування законності звільнення позивача у справі саме на відповідача та дійти висновку, що хоча позивачем у вимушено написаній ним заяві було вказано підставою звільнення пункт 6 частини першої статті 36 КЗпП України, з огляду на обставини справи, досліджені судом, дійсною правовою підставою для звільнення позивача мала бути частина перша статті 39 КЗпП України;
- суди не могли визнати допустимими доказами копії акта робочої комісії філії "ВРТП "Укргазенергосервіс" ДК "Укртрансгаз", призначеної наказом від 09 жовтня 2003 року № 200, та звіту визначення технічного стану будівлі на вул. Маяковського, 49-А у м. Боярка Київської області від 2018 року, оскільки факт прийняття будівлі на вул. Маяковського, 49 у м. Боярка до експлуатації та можливості її експлуатації як офісного приміщення мав доводитись іншими засобами доказування, а саме актом державної приймальної комісії про введення об`єкта в експлуатацію;
- лист відповідача позивачу від 03 серпня 2020 року № 50/04-430 не міг бути отриманий заявником засобами поштового зв`язку, а був отриманий лише 31 серпня 2020 року у день отримання трудової книжки та у день ознайомлення з наказом про звільнення, оскільки вказаний лист був направлений з порушенням пункту 91 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 (неправильно зазначений номер телефону адресата), що унеможливило отримання позивачем від АТ "Укрпошта" повідомлення про надходження вказаного листа та власне його отримання;
- лист від 03 серпня 2020 року № 50/04-430, у якому відповідач вже 03 серпня 2020 року повідомляє позивачу, що той має прибути за трудовою книжкою до філії відповідача за адресою у м. Боярка, свідчить, що філія відповідача разом з усіма працівниками 03 серпня 2020 року вже знаходилась у м. Боярка та підтверджує порушення трудового законодавства роботодавцем, допущені при переводі позивача в іншу місцевість.
У лютому 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив від НАК "Нафтогаз України" на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якій, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, відповідач просить відмовити у її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін, оскільки вони є законними.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2022 року (з урахуванням ухвали Верховного Суду від 20 грудня 2021 року про надання строку для усунення недоліків, зокрема надання уточненої касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 755/15780/20 із Шевченківського районного суду м. Києва та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У червні 2022 року матеріали справи № 755/15780/20 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексумежах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди попередніх інстанційустановили, що наказом філії "Центр метрології та газорозподільних систем" НАК "Нафтогаз України"від 30 жовтня 2019 року № 168-к/тр ОСОБА_1, на підставі його заяви від 24 жовтня 2019 року, прийнято на роботу на посаду заступника начальника юридичного відділу з 01 листопада 2019 року на умовах строкового трудового договору, на період перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею віку 3 років основного працівника - заступника начальника юридичного відділу Ільмухіної Т. Ф. до дати фактичного виходу на роботу основного працівника, з місячним окладом 21 000,00 грн згідно з штатним розписом.
Відповідно до пунктів 1.2, 1.4 Положення про Філію "Центр метрології та газорозподільних систем" НАК "Нафтогаз України", затвердженого рішенням правління НАК "Нафтогаз України",філія є відокремленим підрозділом НАК "Нафтогаз України" і не має статусу юридичної особи. Місцезнаходження філії: вул. Шолуденка, 1, м. Київ, 04116.
Згідно з наказом філії "Центр метрології та газорозподільних систем" НАК "Нафтогаз України" від 15 червня 2020 року № 103-к/тм ОСОБА_1, на підставі його заяви від 12 червня 2020 року, надано щорічну оплачувану відпустку тривалістю 30 календарних днів, з 22 червня 2020 року до 22 липня 2020 року, за період роботи з 01 листопада 2019 року до 31 жовтня 2020 року, в тому числі: щорічну основну оплачувану відпустку - 24 дні, щорічну додаткову оплачувану відпустку за ненормований робочий день - 6 днів.
Наказом філії від 15 червня 2020 року № 196-к/тр, відповідно до підпункту 4.8.2 колективного договору, за погодженням із профспілковим комітетом, у зв`язку з наданням щорічної відпустки та на підставі заяви позивача від 12 червня 2020 року, останньому надана матеріальна допомога на оздоровлення у розмірі 50 % місячного окладу.
19 червня 2020 року на адресу філії "Центр метрології та газорозподільних систем", на ім`я в. о. директора філії Мазуркевича В. Г., надійшов лист від ДК "Газ України", з якого вбачається, що у зв`язку з трансформацією Групи Нафтогаз, керівництвом Групи Нафтогаз прийнято рішення про розміщення бізнес одиниць та структурних підрозділів НАК "Нафтогаз України", які входять до складу дивізіону "Комерція", в офісних приміщеннях ДК "Газ України" за адресою: вул. Шолуденка, 1 в м. Києві (розпорядження від 22 травня 2020 року № 33-р "Про переміщення працівників Кропанії"). Відповідно до даного листа пропонувалося якнайшвидше вирішити питання щодо припинення договору оренди від 30 грудня 2016 року № 17/16-148, укладеного між ДК "Газ України" та НАК "Нафтогаз України", та звільнення офісних приміщень ДК "Газ України", яким користується філія "ЦМГС".
Наказом по філії від 20 липня 2020 року № 30 визначено з 30 вересня 2020 року робочі місця за адресою: вул. Маяковського, 49, м. Боярка, Київська область. Згідно з цим наказано в зазначений термін перевести для подальшої роботи в іншу місцевість, за їх згодою, посадових осіб та працівників структурних підрозділів філії "ЦМГС", зокрема, заступника начальника відділу ОСОБА_1
23 липня 2020 року позивач повідомлений про те, що у зв`язку зі службовою необхідністю, відповідно до наказу філії "Центр метрології та газорозподільних систем" НАК "Нафтогаз України" від 20 липня 2020 року № 30 "Про визначення робочих місць та переведення на роботу в іншу місцевість посадових осіб та працівників структурних підрозділів філії "ЦМГС" НАК "Нафтогаз України", з 30 вересня 2020 року його робоче місце переміщено та визначено за адресою: вул. Маяковського, 49, м. Боярка, Київська область. У зв`язку із зазначеним пропонувалося переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством за даною адресою; зазначено про те, що він відповідно до статей 32, 36 КЗпП України має право: надати свою згоду на переведення на роботу в іншу місцевість або не погодитися на переведення на роботу в іншу місцевість. Також було доведено до відома, що у випадку його відмови від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством (відсутності його згоди на переведення) трудовий договір з ним буде розірвано на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України 30 вересня 2020 року, з виплатою вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку згідно зі статтею 44 КЗпП України.
Позивач не погодився з переведенням на роботу у іншу місцевість, вказав на те, що обґрунтування ним надані у заяві від 23 липня 2020 року.
У заяві від 23 липня 2020 року позивач зазначив про те, що з наказом від 20 липня 2020 року № 30 філії "ЦМГС" АТ "НАК "Нафтогаз України" він ознайомлений; йому відомо, що його робоче місце визначено за вказаною адресою. Проте зауважив на це, що приміщення за даною адресою є недобудованим об`єктом, не введений в експлуатацію і не може безпечно використовуватися як приміщення для роботи. Отже, відповідно до частин першої-третьої статті 153 КЗпП України, статті 43 Конституції України роботодавець не може за вказаною адресою забезпечити йому та іншим працівникам безпечні умови праці. Він одружений, має двох малолітніх дітей, бажає працювати, але не має можливості, проживаючи у м. Києві, працювати у Київській області (м. Боярка), та ще й у небезпечному приміщенні. При цьому вказав, що філія є відокремленим підрозділом АТ "НАК "Нафтогаз України", не має статусу юридичної особи; він на переведення до іншої місцевості для роботи за вказаною адресою разом з філією не погоджується. У зв`язку з цим просив прийняти його відмову у переводі на роботу у іншу місцевість; повідомити його про наявність відкритих вакансій у м. Києві у АТ "НАК "Нафтогаз України" та сприяти його переведенню у інший підрозділ АТ "НАК "Нафтогаз України" у межах м. Києва.