Постанова
Іменем України
16 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 591/6987/20
провадження № 61-117св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Сумський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Північно - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_2, подану адвокатом Кузнєцовим Артемом Сергійовичем, на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 26 серпня 2021 року у складі судді Ніколаєнко О. О. та постанову Сумського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Кононенко О. О., Собини О. І., Левченко Т. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст заявлених вимог
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Сумський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про визнання його батьком дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, внесення змін до актового запису про народження та зміну прізвища дитини.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що з 2009 року до 2019 року він проживав з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_2 в них народилася донька - ОСОБА_3 . Оскільки на момент народження дитини сторони проживали окремо, запис про батька дитини здійснено на підставі частини першої статті 135 СК України. Він постійно спілкувався з дитиною, проводив з нею час, цікавився її особистим життям, брав участь у її навчанні та вихованні, надавав матеріальну допомогу.
Посилаючись на те, що останні одинадцять місяців відповідач перешкоджає йому у побаченнях з дитиною, ОСОБА_1 просив визнати його батьком дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, внести зміни до актового запису про її народження, зазначити у розділі відомостей про батька " ОСОБА_1, громадянин України", виключити відомості про батька - ОСОБА_4 та змінити прізвище дитини на " ОСОБА_5".
Короткий зміст ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 26 серпня 2021 року, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду
від 30 листопада 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Вирішено визнати ОСОБА_1 батьком дитини ОСОБА_3,
ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Внести зміни до актового запису про народження № 2801, складеного
25 листопада 2011 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Сумського міського управління юстиції у Сумській області. В розділі відомостей про батька зазначити " ОСОБА_1, громадянин України", виключити відомості про батька - ОСОБА_4 .
У задоволенні позовних вимог про внесення змін до актового запису про зміну прізвища дитини з " ОСОБА_6" на " ОСОБА_5" відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що зібрані у справі докази у їх сукупності, ухилення відповідача від проведення судової молекулярно-генетичної експертизи для встановлення кровного споріднення, підтверджують факт батьківства позивача стосовно ОСОБА_3 .
Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи
У січні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_2, подана в її інтересах адвокатом Кузнєцовим А. С., на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 26 серпня 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року, у якій заявник просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, заначив:
1) пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 399/1029/15-ц,
від 07 липня 2021 року у справі № 336/1357/16-ц;
2) пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України - відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 109 ЦПК України у разі ухилення усіх учасників справи від участі в експертизі, та висновок Верховного Суду щодо подання доказів за ініціативою суду на стадії розгляду справи;
3) пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України) - суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази.
Касаційна скарга мотивована тим, щосуд першої інстанції призначив у справі судову молекулярно-генетичну експертизу з порушенням норм процесуального законодавства, зокрема принципів диспозитивності та змагальності сторін, оскільки фактично спонукав позивача заявити клопотання про призначення такої експертизи.
Суди попередніх інстанцій помилково застосували статтю 109 ЦПК України, за змістом якої у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто з цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні. Експертиза не була проведена, в тому числі, через відсутність відповідача та відсутність біологічного матеріалу батька, матері та дитини. На час призначення експертизи дитина проживала разом із матір`ю позивача - ОСОБА_7, яка не була залучена до участі у розгляді справи. Суд не покладав на неї обов`язку з`явитися разом із дитиною до експертної установи, а ОСОБА_2 такої можливості не мала, оскільки перебувала за кордоном. Суди не урахували, що позивач хоча і прибув до експертної установи, однак біологічного матеріалу не надав, проведення експертизи не оплатив.
Установивши, що на час розгляду справи судом апеляційної інстанції, запис про батька дитини вчинено відповідно до частини першої статті 126 Сімейного кодексу України (далі - СК України), а не на підставі статті 135 СК України, апеляційний суд мав відмовити в задоволенні позову, оскільки він поданий не в порядку частини четвертої статті 128 СК України, згідно з якою, позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.
Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Витребувано матеріали справи № 591/6987/20 з суду першої інстанції.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Ухвалою Верховного Суду від 02 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_3 народилася
ІНФОРМАЦІЯ_2, її матір`ю є ОСОБА_2 . Запис про батька дитини вчинено відповідно до частини першої статті 135 СК України, батьком дитини, зі слів матері, зазначений ОСОБА_4 .
Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 30 березня 2021 року у справі призначено судову молекулярно-генетичну експертизу, на вирішення якої поставлено питання: чи являється ОСОБА_1 біологічним батьком дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, матір`ю якої є ОСОБА_2 . Зобов`язано ОСОБА_1, ОСОБА_2 разом із дитиною з`явитися до експертної установи - Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України для проведення експертизи. Попереджено ОСОБА_2 про наслідки ухилення від участі в експертизі, передбачені статтею 109 ЦПК України.
Оплату експертизи покладено на ОСОБА_1 .
У червні 2021 року до Зарічного районного суду м. Суми надійшло повідомлення судового експерта Кравця В. П. від 16 червня 2021 року
№ СЕ-19-21/13741-БД про неможливість проведення експертизи, у зв`язку з неявкою відповідача і дитини для відбору порівняльних зразків та у зв`язку з ненаданням ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зразків біологічного матеріалу (кров або слина) необхідного для проведення експертизи.
Допитані у суді першої інстанції свідки ОСОБА_8, ОСОБА_9,
ОСОБА_10 пояснили, що сторони проживали разом із дитиною як сім`я, позивач сприймався відповідачем як батько її дитини, а дитина називала позивача батьком.
Згідно з відомостями Головного Центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 13 серпня 2021 року
№ 91-30430/0/15-21, громадянка України ОСОБА_2,
ІНФОРМАЦІЯ_3, перетнула державний кордон у напрямку виїзду за межі України 08 лютого 2020 року. Іншої інформації про перетин державного кордону зазначеною особою за період з 03 липня 2020 року до 08 липня
2021 немає.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Відповідно до статті 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Статтею 125 СК України передбачено, що якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров`я про народження нею дитини. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.
Частиною першою статті 135 СК України визначено, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
За відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду (частина перша статті 128 СК України).
Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.
Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.
Частиною третьою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2020 року у справі № 643/9245/18 викладено правовий висновок щодо застосування статті 130 СК України, зокрема зазначено, що закон не встановлює конкретного переліку доказів для встановлення факту батьківства. Підставою для встановлення факту батьківства можуть бути будь-які відомості, що свідчать про походження дитини від даної особи, зібрані відповідно до вимог ЦПК України.
Європейський суд з прав людини у справі KALACHEVA v. RUSSIA, № 3451/05, § 34, ЄСПЛ, від 07 травня 2009 року зауважив, що "в ході національного розгляду суд призначив ДНК-тест з метою вирішення цього спору про батьківство. Тест продемонстрував, що відповідач був батьком дитини з ймовірністю 99,99 відсотків. Суд враховує, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства".
Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків Верховного Суду, викладених постановах у від 16 травня 2018 року у справі
№ 399/1029/15-ц, від 07 липня 2021 року у справі № 336/1357/16-ц, Верховний Суд визнає необґрунтованими з огляду на таке.
У справі № 399/1029/15-ц Верховний Суд вказав, що експертиза ДНК, або молекулярно-генетична експертиза, призначається у цивільних справах з метою формування доказової бази. Об`єктом молекулярно-генетичного дослідження є ядерна ДНК (ДНК, розташована в ядрі клітини), отримана з крові, слини, букального та іншого епітелію, волосся (за наявності волосяного фолікула), а також часток тканин і органів людини. Для визначення спірного батьківства необхідна присутність ймовірного батька і дитини для проведення забору вихідного біологічного матеріалу. За відсутності біологічного матеріалу хоча б однієї зі сторін провести дослідження неможливо. Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про недоведеність позивачем обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог про визнання батьківства, судово-генетична експертиза повернена без виконання у зв`язку з неявкою сторін та відсутністю її оплати позивачем.