Постанова
Іменем України
16 листопада 2022 року
м. Київ
справа № 760/11239/20
провадження № 61-20371св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Міністерство оборони України в особі об`єднаної житлової комісії апарату Міністерства оборони України та безпосередньо підпорядкованих структур,
третя особа - Київське квартирно-експлуатаційне управління,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 12 квітня 2021 року в складі судді Калініченко О. Б. та постанову Київського апеляційного суду від 10 листопада 2021 року в складі колегії суддів: Вербової І. М., Головачова Я. В., Нежури В. А.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України в особі об`єднаної житлової комісії апарату Міністерства оборони України та безпосередньо підпорядкованих структур (далі - МОУ), третя особа - Київське квартирно-експлуатаційне управління (далі - Київське КЕУ), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що він проходив військову службу офіцерського складу у військовій частині № НОМЕР_1, яка знаходилася у АДРЕСА_1 10 травня 1992 року його було зараховано на квартирний облік військовослужбовців, що потребують поліпшення житлових умов, для отримання житлового приміщення.
Згідно з наказом МОУ від 29 травня 2001 року № 241 він для подальшого проходження військової служби переведений до міста Києва, військова частина НОМЕР_2 ЦНДІ, офіцером відділу виховної роботи озброєння МОУ. Житлом не був забезпечений.
На підставі наказу від 30 квітня 2013 року № 84 його звільнено в запас і на даний час він перебуває на пенсії. Перебуваючи на пенсії, він отримав з Київського КЕУ довідку від 09 січня 2020 року № 27667, з якої вбачалося, що він перебуває на квартирному обліку у житловій комісії гарнізону міста Києва з 03 березня1995 року.
Не погоджуючись із датою зарахування його на квартирний облік, який вказаний у зазначеній довідці, а саме 03 березня 1995 року, він звернувся до відповідача з листом про внесення змін до облікової справи в частині дати зарахування на квартирний облік у гарнізоні міста Києва, у загальній черзі з 03 березня 1995 року на 10 травня 1992 року у зв`язку з урахуванням попереднього часу перебування на обліку в іншому гарнізоні.
На його звернення відповідачем надана відповідь у вигляді витягу з протоколу № 8 від 17 квітня 2019 року, в якому зазначено, що позивач за час проходження служби змінював гарнізон і на виконання пункту 2 Положення про порядок забезпечення житловою площею в ЗСУ, затвердженого наказом МОУ від 03 лютого 1995 року № 20, змінено дату його зарахування на квартирний облік з 10 травня 1992 року на 03 лютого1995 року.
Вважаючи зазначені дії відповідача незаконними, позивач просив суд:
визнати протиправним та скасувати рішення житлової комісії апарату МОУ та безпосередньо підпорядкованих структур, оформлене протоколом № 8 від 17 квітня 2019 року, в частині відмови змінити дату зарахування на квартирний облік з 03 березня 1995 року на 10 травня 1992 року;
зобов`язати МОУ змінити дату його зарахування на квартирний облік з 03 березня 1995 року на 10 травня 1992 року та поновити його у загальній черзі на отримання житла з 10 травня 1992 року;
зобов`язати МОУ внести зміни до його житлових облікових документів щодо черги на отримання житла до списку військовослужбовців, що потребують поліпшення житлових умов у гарнізоні міста Києва, з урахуванням попереднього часу перебування на квартирному обліку, тобто з 10 травня 1992 року.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 12 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 листопада 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення МОУ в особі об`єднаної житлової комісії апарату МОУ та безпосередньо підпорядкованих структур, оформлене протоколом № 8 від 17 квітня 2019 року, в частині відмови ОСОБА_1 змінити дату зарахування його та членів його сім`ї на квартирний облік із 03 березня 1995 року на 10 травня 1992 року.
Зобов`язано МОУ в особі об`єднаної житлової комісії апарату МОУ та безпосередньо підпорядкованих структур вирішити питання зміни дати зарахування на квартирний облік ОСОБА_1 з 03 березня 1995 року на 10 травня 1992 року та поновлення його у загальній черзі на отримання житла з 10 травня 1992 року з унесенням відповідних змін в облікові документи щодо зарахування на квартирний облік. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що перенесення дати зарахування позивача на квартирний облік з 10 травня 1992 року на 03 березня 1995 року є порушенням його прав та інтересів, а дії відповідача призводять до порушення рівності в черговості забезпечення житлом осіб, які проходять військову службу, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення житлової комісії, а також у частині зобов`язання змінити дату зарахування на квартирний облік підлягають задоволенню.
Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги щодо зобов`язання внести зміни до житлових облікових документів позивача, суди виходили з того, що це є втручанням у діяльність житлової комісії при новому вирішенні цього питання, а також є похідним від вказаних вище позовних вимог.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
10 грудня 2021 року МОУ, засобами поштового зв`язку, звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 12 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 листопада 2021 року, в якій просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні заявлених позовних вимог.
У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 грудня 2019 року у справі № 912/3644/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 910/31767/15, від 17 липня 2018 року у справі № 911/4006/16, від 10 жовтня 2019 року у справі № 359/1347/17, від 27 вересня 2018 року у справі № 362/4307/17, від 03 червня 2020 року у справі № 552/7474/17 та від 17 червня 2020 року у справі № 362/1421/18.
Вважає, що позивач пропустив строки позовної давності звернення до суду з відповідним позовом, оскільки про факт зарахування на квартирний облік із 03 березня 1995 року йому стало відомо ще у 2003 році, а не у квітні 2019 року, як помилково встановлено судами.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У травні 2022 року Київське КЕУ подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому підтримало її доводи та просило задовольнити, зокрема скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.
Провадження в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У червні 2022 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Установлено, що 05 серпня 1981 року ОСОБА_1 був призваний на військову службу. З 08 лютого по 24 листопада 1992 року він проходив військову службу у військовій частині № НОМЕР_1 (а. с. 40).
Згідно з довідкою від 24 липня 2001 року № 27, виданою Хмельницькою КЕЧ, з 10 травня 1992 року ОСОБА_1 перебував на квартирному обліку у військовій частині НОМЕР_3 складом сім`ї - 4 особи (а. с. 10).
Наказом МОУ від 29 травня 2001 року № 241 ОСОБА_1 переведено для подальшого проходження військової служби з військової частини НОМЕР_3 АДРЕСА_1 офіцером відділу виховної роботи озброєння МОУ. Житлом у місті Києві ОСОБА_1 не був забезпечений (а. с. 11).
Згідно з витягом з наказу МОУ від 30 квітня 2013 року № 84 ОСОБА_1 на підставі наказу МОУ від 30 березня 2013 року № 78 звільнено з військової служби у запас, постійним житлом за рахунок МОУ він не забезпечувався (а. с. 12).
Відповідно до довідки від 09 січня 2020 року № 27667 полковник запасу ОСОБА_1 перебуває на квартирному обліку у житловій комісії гарнізону міста Києва з 03 березня 1995 року (а. с. 13).
У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до голови житлової комісії гарнізону міста Києва із клопотанням, у якому просив розглянути питання щодо перенесення та зміни дати зарахування його на квартирний облік, визначивши такою датою 10 травня 1992 року (а. с. 14).
Відповідно до витягу з протоколу засідання об`єднаної житлової комісії апарату МОУ та безпосередньо підпорядкованих структур від 17 квітня 2019 року, ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні його клопотання на підставі наказу Міністра оборони України від 03 лютого 1995 № 20, що втратив чинність 06 жовтня 2006 року на підставі наказу Міністра оборони України № 577 (а. с. 15).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
За частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
За правилами частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив визнати протиправним та скасувати рішення житлової комісії МОУ, яким йому відмовлено у зміні дати зарахування на квартирний облік та зобов`язати поновити його у загальній черзі на отримання житла.
Суди першої й апеляційної інстанцій вирішили справу за правилами цивільного судочинства.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити у межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (абзац перший частини першої статті 19 ЦПК України).
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів в будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, такий суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких, зазвичай, хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення процесуальні закони не віднесли до юрисдикції інших судів.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; у спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (пункти 1 і 2 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України.
Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір (пункт 1 частини першої статті 4 КАС України).
Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).
Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Отже, до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.
Щодо терміну "владні управлінські функції", то зміст поняття "владні" полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а "управлінські функції" - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта.
З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (пункт 5.7), від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 28-30), від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17 (пункти 24-25), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (пункти 4.8-4.10), від 2 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (пункти 18-19), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункти 21-23), від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18 (пункти 18-20), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункти 16-17), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункти 19-21), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 21), від 29 вересня 2020 року у справах № 368/561/19 (пункт 22) і № 712/5476/19 (пункт 19), від 8 жовтня 2020 року у справі № 9901/393/19 (пункт 25), від 13 жовтня 2020 року у справі № 640/22013/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15 (пункт 72)).
Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тоді як приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.