ОКРЕМА ДУМКА (розбіжна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Гудими Д. А., Крет Г. Р.
Справа № 910/14224/20
Провадження № 12-20гс22
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
(1) Зміст позовної заяви
1. 21 вересня 2020 року Акціонерне товариство "Нікопольський завод феросплавів" (далі - позивач, АТ "Нікопольський завод феросплавів") звернулося із позовом до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (далі - відповідач, АТ "КБ "Приватбанк"). Просило визнати припиненими зобов`язання позивача перед відповідачем за кредитним договором від 2 лютого 2009 року № 4Н09129Д (далі - кредитний договір), який уклали сторони, у зв`язку з їх повним виконанням, проведеним належним чином. Обґрунтувало позов так:
1.1. Позивач із засобів масової інформації дізнався, що відповідач подав у США позов до суду штату Делавер (the Delaware Court Of Chancery) до деяких фізичних та юридичних осіб (далі - позов до суду штату Делавер). У тій справі АТ "Нікопольський завод феросплавів" не був стороною справи. Звертаючись до суду штату Делавер, АТ "КБ "Приватбанк" зазначило:
1.1.1. Підставою позову стала серія грубих шахрайських схем для придбання там активів через відмивання та незаконне присвоєння коштів, які АТ "КБ "Приватбанк" видало як корпоративні позики.
1.1.2. 28 вересня 2009 року АТ "Нікопольський завод феросплавів", яке перебувало у власності або контролювалося, або було афілійованим із кінцевими бенефіціарними власниками ( ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ), отримало від АТ "КБ "Приватбанк" 30 мільйонів доларів США кредиту. Згідно з кредитною документацією АТ "Нікопольський завод феросплавів" мало використати ці кошти для "фінансування поточної діяльності", проте зробило інакше.
1.1.3. АТ "Нікопольський завод феросплавів" відмивало кошти, які отримало за кредитним договором: протягом трохи більше години зробили це через три рахунки для відмивання коштів, включно з рахунками відповідачів - ОСОБА_3, якому належить компанія "Чемстар Продактс", і ОСОБА_4, якому належить компанія "Дівот Ентерпрайзис". Через шість хвилин після надходження коштів на рахунок "Ревенскрофт Холдінгз" кінцеві бенефіціарні власники та їхні спільники присвоїли щонайменше 12,5 млн доларів США цих кредитних коштів шляхом перерахування їх від "Ревенскрофт Холдінгз" на американський рахунок " Оптіма Інтернешинал".
1.2. 6 серпня 2020 року Міністерство юстиції США на офіційному вебсайті опублікувало два позови, які США подали до Окружного суду США Південного округу Флориди. У них йшла мова про кредитні правовідносини АТ "КБ "Приватбанк" із АТ "Нікопольський завод феросплавів", зокрема про те, що кредитор вказав на порушення (невиконання) боржником умов та положень кредитного договору.
1.3. Поняття "поточна діяльність" охоплює абсолютно всі аспекти діяльності юридичної особи. Тому позивач не обмежений у праві, зокрема, перерахувати кошти на рахунки будь-яких юридичних осіб. Крім того, він належно та своєчасно виконав зобов`язання за кредитним договором. Копії банківських виписок це підтверджують.
1.4. Відповідач не ініціював судових чи позасудових претензій або справ через невиконання чи неналежне виконання позивачем будь-яких зобов`язань за кредитним договором. Але фактично заперечує повернення позивачем отриманих коштів за кредитним договором, тобто не визнає припинення зобов`язання внаслідок його належного виконання.
1.5. Суд може захистити позивача за вимогою про "визнання права на припинення зобов`язання" (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13 червня 2018 року у справі № 911/169/16, від 19 червня 2018 року у справі № 916/993/17, від 3 квітня 2019 року у справі № 913/317/18).
(2) Зміст рішення суду першої інстанції
2. 22 січня 2021 року Господарський суд міста Києва ухвалив рішення, згідно з яким позов задовольнив. Мотивував так:
2.1. Позивач використав кредитні кошти у порядку, умовах і з метою, передбаченими кредитним договором. Крім того, повернув відповідачеві кредит, всі проценти, винагороди й інші виплати за цим договором. Повернення відбулося за рахунок доходу позивача від господарської діяльності та коштів поручителя, а не за рахунок коштів, отриманих за іншими кредитними договорами.
2.2. Невизнання цивільного права полягає у пасивному запереченні його наявності, що безпосередньо не завдає шкоди цьому праву, але створює невпевненість у правовому статусі носія суб`єктивного права. Право на звернення до суду можна реалізувати, зокрема, коли одна особа вважає, що її право не визнає інша.
2.3. Якщо кредитор не визнає передбачене статтею 599 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) право боржника на припинення зобов`язання, таке право захищає суд за позовом боржника на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України.
(3) Зміст постанови суду апеляційної інстанції
3. 14 квітня 2021 року Північний апеляційний господарський суд прийняв постанову, згідно з якою залишив без змін рішення Господарського суду міста Києва від 22 січня 2021 року. Аргументував так:
3.1. Відповідач має здійснювати фінансовий моніторинг сумнівних операцій з ознаками мети відмивання коштів, отриманих злочинним шляхом. Проте не довів, що він виявив і зупинив такі операції позивачем, і що якихось осіб, зобов`язаних здійснювати фінансовий моніторинг операцій у відповідача, притягнули до відповідальності за порушення законодавства про протидію та запобігання легалізації коштів, отриманих злочинним шляхом.
3.2. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що судовий захист має бути повним і відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанова від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
3.3. Позивач обґрунтував виникнення у нього права на припинення зобов`язань за кредитним договором не "самим фактом укладення" такого договору чи повернення кредиту та сплати відсотків за цим договором, а "саме фактом невизнання" відповідачем припинення договірних зобов`язань, які позивач належно виконав. Тобто без тих порушень законодавства України, про які відповідач написав у позові до суду штату Делавер. У тому позові він "не визнає належного виконання позивачем зобов`язань за кредитним договором", що "призводить до порушення інтересу позивача та може призвести до реального порушення права шляхом встановлення факту виконання зобов`язання за кредитним договором злочинним шляхом".
3.4. Відповідач не визнає належне виконання позивачем відповідно до вимог статей 202 і 203 Господарського кодексу України зобов`язання з повернення кредиту та сплати всіх процентів, винагород, інших виплат. Тому суд має визнати припиненими всі зобов`язання позивача за кредитним договором.
3.5. Правовідносини цієї справи та справи № 522/1528/15-ц не є подібними, бо в останній Велика Палата Верховного Суду встановила наявність судового рішення про стягнення кредитної заборгованості, що унеможливлювало задоволення позову у справі про визнання поруки припиненою. Тоді як у справі № 910/14224/20 у сторін немає спору про стягнення заборгованості за кредитним договором.
(4) Зміст касаційної скарги відповідача
4. 9 червня 2021 року відповідач подав касаційну скаргу. Просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову у задоволення позову. Мотивував касаційну скаргу так:
4.1. "Права на припинення зобов`язань" не існує. Стаття 599 ЦК України таке право не гарантує. Навіть якщо припустити його існування, позивач не довів, що відповідач це право порушує або не визнає.
4.2. Як вимога про визнання припиненими всіх зобов`язань позивача перед відповідачем, так і вимога про визнання права на припинення зобов`язань не є належними способами захисту.
4.3. Зміна або припинення правовідносин у зобов`язанні за договором може відбуватися виключно шляхом розірвання цього договору.
4.4. Наявність чи відсутність окремого спору про стягнення заборгованості не впливає на необхідність враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц. За змістом цих висновків для задоволення позову про визнання права позивач має довести порушення, оспорювання чи невизнання його права або інтересу, а, захищаючи інтерес у юридичній визначеності в договірних відносинах, - також те, що у відповідача є право вимоги (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату особі, яку він вважає боржником), а у позивача - відповідний обов`язок.
4.5. Відповідач не надсилав претензій, не виставляв рахунків на оплату і у будь-який інший спосіб не вимагав від позивача сплати коштів за кредитним договором. Крім того, АТ "КБ "Приватбанк" у позові до суду штату Делавер не заявив до позивача жодних вимог, зокрема про стягнення заборгованості за кредитним договором. АТ "Нікопольський завод феросплавів" у тому процесі не є відповідачем і не має іншого процесуального статусу.
4.6. Позивач міг захищати свої інтереси у судовому процесі в штаті Делавер, а не ініціювати новий судовий процес в Україні. Справжньою метою останнього є дії в інтересах відповідачів у справі за позовом АТ "КБ "Приватбанк" до суду штату Делавер.
4.7. Посилання судів першої й апеляційної інстанцій на позов до суду штату Делавер, а саме на те, що кредитні кошти, які позивач отримав 28 вересня 2009 року, він не використав для фінансування поточної діяльності, а найімовірніше відмив у США, не означає, що позивач не повернув банку кошти за цим договором. У позові до суду штату Делавер АТ "КБ "Приватбанк" не заперечувало таке повернення.
4.8. Суди попередніх інстанцій не встановили, що у тексті позову до суду штату Делавер йде мова саме про ті кошти, які позивач отримав за кредитним договором.
4.9. Підставою для притягнення до відповідальності за відмивання коштів є вчинення дій із такого відмивання, а не доводи позову до іншого суду. Порушувати права чи інтерес позивача мають дії відповідача, а не висновки іншого суду щодо виконання зобов`язання за кредитним договором "злочинним шляхом".
4.10. Аби виснувати, що позивач перерахував відповідачеві кошти на виконання кредитного договору не за рахунок інших запозичень, отриманих за іншими кредитними договорами, суди першої й апеляційної інстанцій мали би дослідити декілька рівнів грошових потоків. Це іноді включає три і більше рівні циклічного перекредитування. Проте суди навіть не намагалися належно дослідити це питання. Обмежились поверхневим аналізом і необґрунтовано зазначили джерела походження коштів для погашення кредитної заборгованості.
4.11. Спір має очевидно штучний характер. Звернення позивача до суду не спрямоване на захист його права, а є спробою встановлення обставин, які не входять до предмета доказування, для використання надалі на шкоду АТ "КБ "Приватбанк", зокрема у судових процесах в іноземних юрисдикціях. Така поведінка позивача є зловживанням процесуальними правами.
(5) Зміст постанови Великої Палати Верховного Суду
5. 19 жовтня 2022 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову, згідно з якою рішення судів попередніх інстанцій залишила без змін. Обґрунтувала постанову так:
5.1. Передання справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з новою підставою не буде повторною у розумінні частини шостої статті 303 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
5.2. У цій справі позивач звернувся до суду не за захистом свого права на припинення зобов`язання, як помилково вважав відповідач, а за захистом законного інтересу у правовій визначеності щодо прав і обов`язків у відносинах з відповідачем за кредитним договором.
5.3. Особливість спорів про захист інтересу у правовій визначеності щодо виконання договірних зобов`язань полягає у тому, що позивач просить суд підтвердити (визнати) існуючий стан прав і обов`язків у договірних відносинах із іншою стороною для правової визначеності сторін договору, однакового розуміння ними прав та обов`язків за цим договором.
5.4. Способами захисту інтересу особи у правовій визначеності щодо виконання договірних зобов`язань можуть бути: 1) визнання права позивача; 2) визнання відсутнім (припиненим) обов`язку позивача; 3) визнання відсутнім (припиненим) права вимоги відповідача.
5.5. Неефективними є такі способи захисту права чи законного інтересу, як визнання права вимоги виконання зобов`язання від відповідача або визнання наявності договірного обов`язку відповідача. Такі способи не зумовлюють виконання боржником зобов`язання, у тому числі у примусовому порядку, й отримання кредитором належного на виконання зобов`язання. У разі використання зазначених способів у позивача виникне потреба повторного звернення до суду.
ІІ. СУТЬ ОКРЕМОЇ ДУМКИ
6. З постановою Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося. По-перше, така постанова підриває засади справедливого судового розгляду, бо справу повторно передали на розгляд Великої Палати Верховного Суду всупереч прямій забороні процесуального закону (див. ухвалу від 15 вересня 2022 року). Таке передання було повторним, оскільки стосувалося наявності нібито виключної правової проблеми. З того приводу Велика Палата Верховного Суду вже висловилася в ухвалі від 2 лютого 2022 року. Тому суд не був встановленим законом для розгляду касаційної скарги. По-друге, ніякого спору щодо юридичної визначеності у договірних відносинах позивача та відповідача немає. А використання позовного провадження у національних судах для встановлення фактів, що можуть бути важливими в іноземній юрисдикції, не відповідає завданням господарського судочинства. По-третє, вимога визнати припиненими зобов`язання позивача перед відповідачем за кредитним договором не могла бути способом захисту інтересу позивача в юридичній визначеності у договірних відносинах із відповідачем.
(1) Порушення норм процесуального права
(1.1) Щодо неможливості повторної передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
7. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що справа, передана на її розгляд з певної підстави і повернута за відсутністю цієї підстави, не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати Верховного Суду з цієї самої підстави. Але колегія суддів Касаційного господарського суду нібито має право передати справу у разі наявності або виникнення іншої підстави.
8. Із наведеним твердженням Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося. Переконані, що треба було вдруге повернути справу на розгляд Верховному Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду для продовження розгляду. Повторне передання Великій Палаті Верховного Суду тієї самої справи прямо забороняє ГПК України. Аналогічну думку судді Гриців М. І. та Гудима Д. А. висловили в окремій думці на ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року про прийняти справи для продовження розгляду (номер у реєстрі 106915636), а судді Ткач І. В. і Пільков К. М. - в іншій окремій думці на цю ж ухвалу (номер у реєстрі 106637723).